Справа № 580/11598/23 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО
18 березня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
При секретарі: Долинської Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області та Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення недоплаченої суддівської винагороди, -
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області та Державної судової адміністрації України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо невиплати належної належного розміру суддівської винагороди за період з 01.11.2023 по 30.11.2023;
- стягнути з відповідачів недоплачену суддівську винагороду за період з 01.11.2023 по 30.11.2023 включно у сумі 96 624 грн.
У подальшому, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій скаржник просив заборонити відповідачам вчиняти дії по списанню/перерозподілу/витраті коштів на виплату йому суддівської винагороди за грудень 2023 року.
Вказана заява обгрунтована тим, що відповідачі свідомо нехтують вимогами Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і не здійснюють нарахування та виплату суддівської винагороди попри існування наказу голови Канівського міськрайонного суду від 25.02.2022 №2-а «Про увільнення судді ОСОБА_1 від роботи у зв'язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони та добровольчих формувань територіальних громад», тому існує об'єктивна необхідність у забезпеченні позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії щодо списання/перерозподілу/витрат коштів, закладених на виплату суддівської винагороди позивачу, оскільки списання/перерозподіл/витрата коштів може призвести до утрудненого виконання рішення суду по даній справі.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у справі №580/11598/23 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати ухвалу та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову - задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що списання/перерозподіл/витрата коштів, призначених для виплати суддівської винагороди здійснюється за поданням ДСА, тому без подання відповідача ця процедура не може бути розпочата.
З огляду на вказане, вчинення відповідачами дій по списанню/перерозподілу/витрати коштів призначених для виплати суддівської винагороди можуть ускладнити виконання рішення суду, що свідчить про обгрунтованість заяви про забезпечення позову.
У додаткових поясненнях позивачем звернуто увагу на те, що кошти, які закладаються у фонд оплати праці на виплату суддівської винагороди регулярно зменшуються відповідачами (на суму закладену на виплату йому суддівської винагороди) з незрозумілих причин, та відповідно рішення суду від 17.01.2024 не виконується ні в добровільному, ні у примусовому порядку.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів», у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період, відтак перерозподіл бюджетних коштів не впливає на виконання рішень на користь суддів.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки перерозподіл бюджетних асигнувань відноситься до повноважень Міністерства фінансів України, а не відповідачів, тому відсутні підстави для заборони відповідачам здійснювати списання/перерозподіл/витрату коштів, призначених для виплати йому суддівської винагороди.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
У відповідності до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
У той же час, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до вимог Указу Президента України «Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 № 69/2022» ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації.
Як наслідок, Наказом Канівського міськрайонного суду від 25.02.2022 №2-а увільнено суддю Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 від роботи з 25.02.2022 у зв'язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони Збройних Сил України та добровольчих формувань територіальних громад із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня звільнення з військової служби.
У вересні 2022 року позивач звернувся з заявами до відповідачів, в яких просив повідомити причини невиплати суддівської винагороди та здійснити виплату суддівської винагороди у відповідності до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та рішення Ради суддів України від 05.08.2022 №24.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області листом від 11.10.2022 № 04-1460/22 повідомило позивача, що відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується суддям, які здійснюють правосуддя. Оскільки відповідно до наказу голови Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25.02.2022 № 2-а «Про увільнення судді ОСОБА_1 від роботи у зв'язку зі зарахуванням до складу Сил територіальної оборони ЗСУ та добровольчих формувань територіальних громад» останнього увільнено від роботи з 25.02.2022 із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку, тому у період з 25.02.2022 по 18.07.2022 включно, позивачу не виплачувалася суддівська винагорода, але зберігалася середня заробітна плата, а з 19.07.2022 призупинено збереження середнього заробітку в період проходження військової служби.
Подаючи заяву про забезпечення позову позивач посилається на те, що відповідачі свідомо нехтують вимогами Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і не здійснюють нарахування та виплату суддівської винагороди попри існування наказу голови Канівського міськрайонного суду від 25.02.2022 №2-а «Про увільнення судді ОСОБА_1 від роботи у зв'язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони та добровольчих формувань територіальних громад», тому існує об'єктивна необхідність у забезпеченні позову шляхом заборони відповідачам вчиняти дії щодо списання/перерозподілу/витрат коштів, закладених на виплату суддівської винагороди позивачу, оскільки списання/перерозподіл/витрата коштів може призвести до утрудненого виконання рішення суду по даній справі.
Однак, колегія суддів зауважує, що обставини, зазначені у заяві про забезпечення позову мають перевірятись саме під час розгляду даної справи по суті.
Так, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед, тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
У постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16509/18 та від 07 квітня 2020 року у справі № 826/13413/18 щодо «очевидності» ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.
Сама ж лише незгода позивача із діями (рішеннями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
За висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 640/110/20, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта. Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій ст. 150 КАС України.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що рішення чи дії суб'єктів владних повноважень безумовно мають певний вплив на права та інтереси особи щодо якої вони прийняті/вчинені.
Водночас, такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
У свою чергу, за приписами статті 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно, відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу, регулюються Бюджетним кодексом України.
Згідно статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники коштів поділяються на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня.
Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України.
У свою чергу, головний розпорядник: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
У межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету, а також в розрізі класифікації кредитування бюджету щодо надання кредитів з бюджету.
Отже, за змістом вказаних приписів перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в тому числі і на виплату суддівської винагороди, здійснює Міністерство фінансів України за поданням Державної судової адміністрації як головного розпорядника бюджетних коштів, призначених на виплату суддівської винагороди.
Водночас, такий перерозподіл може бути здійснений лише в межах бюджетного року, оскільки у відповідності до частини дванадцятої статті 22 Бюджетного кодексу України усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи, що позивач просить заборонити перерозподіл бюджетних призначень на виплату суддівської винагороди за грудень 2023 року, втім така заборона не може бути здійснена у зв'язку із втратою чинності бюджетних призначень на виплату суддівської винагороди на 2023 рік.
Крім цього, позивач у своїй заяві просить заборонити відповідачам здійснювати списання/перерозподіл/витрату коштів, призначених для виплати йому суддівської винагороди, у той час як перерозподіл бюджетних асигнувань відноситься до повноважень Міністерства фінансів України, про що було вищезазначено.
При цьому, оскільки за правилами статті 55 Бюджетного кодексу України захищеними видатками бюджету визначаються видатки загального фонду на оплату праці працівників бюджетних установ, тому відсутні підстави стверджувати, що у разі перерозподілу бюджетних асигнувань виконання рішення суду про стягнення суддівської винагороди буде ускладненим.
Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко