П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/29161/23
Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Дата і місце ухвалення: 02.01.2024р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор», в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 в день звільнення одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 09 календарних років служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй - ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 09 календарних років служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що станом на день звільнення 06.01.2023 року її вислуга років становить у календарному обчисленні 09 років 03 місяці 29 днів, у пільговому обчисленні 12 років 05 місяців 09 днів.
Посилаючись на правові висновки Верховного Суду позивачка зазначає, що має «вислугу років» більше 10 років, тому на час звільнення зі служби набула право на виплату їй одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 09 календарних років служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Державна установа «Херсонський слідчий ізолятор» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 02.01.2024 р. та відмовити в задоволенні позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що згідно абз.2 п.1 розділу 3 Порядку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, у разі звільнення зі служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.
Апелянт зазначає, що у позивачки відсутні 10 років календарної вислуги років вона не набула право на виплату грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України (паспорт № НОМЕР_1 ) (а.с.13-14), проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 07.09.2013 року, що підтверджується відомостями трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с.9-12).
Наказом ДУ «Херсонський слідчий ізолятор» від 06.01.2023 №2/ос звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до п.4 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора І категорії відділу режиму і безпеки.
Згідно з наказом про звільнення позивачці її вислуга років на день звільнення 06.01.2023 року становить у календарному обчисленні 09 років 03 місяці 29 днів, у пільговому обчисленні 12 років 05 місяців 09 днів (а.с.8).
Позивачка вважаючи, що їй протиправно не виплачено при звільненні одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 09 календарних років служби, звернулась до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, що позивачка, за наявності пільгової вислуги років 12 років 05 місяців 09 днів, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу при звільненні за кожний повний календарний рік служби, тобто за 9 років.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України від 23 червня 2005 року № 2713-IV"Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі Закон № 2713-IV).
Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 23 Закону № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Так, Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі Закон № 2262-XII) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, зокрема із числа осіб, які перебували на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Статтею 9 Закону № 2262-XII передбачена виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закон № 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Частиною 4 вказаної статті визначено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Разом з тим, відповідно до абзацу 3 пункту 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (далі Порядок № 393) (в редакції чинній на час звільнення позивача), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5.
Пунктом 2 глави 1 розділу III Порядку № 925/5 визначено, що у разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності календарної вислуги 10 років і більше.
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1, 2 Порядку № 393.
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги зазначається в наказі про звільнення особи рядового або начальницького складу, якій передбачена виплата цієї допомоги.
Як встановлено апеляційним судом, позивач звільнений зі служби в Державній установі "Херсонський слідчий ізолятор" відповідно до Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів)
Отже, наявна така умова застосування ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", як звільнення у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Водночас, згідно доводів апелянта, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення, оскільки на день звільнення зі служби вислуга років позивача у календарному обчисленні становила 9 років 3 місяці 29 днів.
Колегія суддів у аспекті спірних правовідносин необхідно зауважити, що питання щодо обчислення вислуги років було предметом розгляду Верховного Суду у подібних правовідносинах, яке стосувалось застосування ч. 2 ст. 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, яка тотожна ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в частині формулювання: "одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.".
Так, у постанові № 806/2104/17 від 11.04.2018 зазначено, що поняття календарна вислуга років застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей є наявність вислуги 10 років і більше.
Відтак Верховний Суд дійшов висновку, що в ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах від 11.04.2018 у справі №806/2104/17, від 24.11.2020 у справі № 822/3008/17, від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20 та від 27.05.2021 у справі № 1.380.2019.005965, від 26.07.2023 у справі №200/17688/21.
Доводи апелянта про наявність обов'язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні такої вислуги, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем вимог законодавства.
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Порядок № 393, оскільки цей порядок взагалі не регулює питання виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
Проте, такі доводи апелянта є безпідставними, оскільки п. 10 Порядку № 393 прямо визначає умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та в ньому наявне посилання на обчислення вислуги років при нарахуванні такої допомоги згідно цього Порядку, а тому, цей Порядок № 393 цілком обґрунтовано застосований судом першої інстанції при вирішенні справи.
Крім того, колегія суддів наголошує, що Порядок № 393 застосований судом першої інстанції у взаємозв'язку з положеннями Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 260, що також свідчить про необґрунтованість доводів апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права у даній справі.
Враховуючи те, що вислуга років позивачки, на час його звільнення, становила понад 10 років, судова колегія дійшла висновку, що позивачка набула право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні. Водночас при обчисленні розміру такої допомоги застосовується кількість років саме у календарних роках (50% грошового забезпечення х календарні роки).
Колегія суддів вважає, що висновки Верховного Суду, на які послався суд першої та апеляційної інстанцій, стосуються питання щодо застосування положень ст. 15 Закону № 2011-ХІІ та порядку обрахунку вислуги років, яка дає право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, а саме питання, чи має враховуватись загальна вислуга років, чи календарна вислуга років для набуття військовослужбовцем права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому, ці висновки Верховного Суду в обов'язковому порядку підлягають врахуванні при вирішенні даної справи на підставі ч. 5 ст. 242 КАС України.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві та з урахуванням яких суд апеляційної інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 18 березня 2024 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук