П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23258/23
Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,
повний текст судового рішення
складено 01.11.2023, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати за період з 22.02.2021 року по 31.05.2023 року, вважаючи базовий місяць лютий 2021 року;
- зобов'язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати за період з 22.02.2021 року по 31.05.2023 року, вважаючи базовий місяць лютий 2021 року.
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що при звільненні з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з позивачем не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме не виплачено винагороду. Відповідач виплатив належну позивачу винагороду лише 31.05.2023 року шляхом перерахування 27653,72 грн. на його рахунок, однак без виплати компенсації втрати частини доходів, що і стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати за період з 22.02.2021 року по 31.05.2023 року.
Зобов'язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати за період з 22.02.2021 року по 31.05.2023 року.
Стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 536,80 грн., витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн..
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.08.2022 року по справі №420/7267/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видати наказ та виплатити ОСОБА_1 винагороду у загальній сумі 27653,72 грн. за довідками щодо розподілу винагороди від 22.02.2021 року у виконавчих провадженнях №№63029940, 61042276, 63495512.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 992,40 грн..
Стягнуто з бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн..
31.05.2023 року ОСОБА_1 на виконання вказаного рішення виплачено 22211,85 грн..
Позивач, вважаючи, що відповідачем порушено строки виплати суми зобов'язань, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Таким чином, на отриману позивачем суму недотриманої винагороди, повинна бути нарахована компенсація за період з 22.02.2021 року по 31.05.2023 року.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.
Згідно зі статтями 1 - 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 року прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159.
В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п.2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у п.3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Зі змісту ст.1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 року у справі №816/379/16, від 30.09.2020 року у справі №280/676/19, від 13.09.2021 року у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено вище, при звільненні позивач мав право на винагороду у загальній сумі 27653,72 грн. за довідками щодо розподілу винагороди від 22.02.2021 року у виконавчих провадженнях №№63029940, 61042276, 63495512, але при звільненні такої винагороди не отримав.
Рішенням суду від 16.08.2022 року у справі №420/7267/22 зобов'язано відповідача видати наказ та виплатити позивачу винагороду у розмірі 27653,72 грн..
Відповідачем виконано вищезазначене рішення лише 31.05.2023 року.
Отже, на отриману позивачем суму недоотриманої винагороди повинна бути нарахована компенсація за період з 22.02.2021 року по 31.05.2023 року.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо доводів апелянта стосовно пропуску позивачем строків звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає.
Так, у постанові Верховного Суду від 07.12.2023 року у справі №560/11400/23 зокрема зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати (грошового забезпечення) є компенсаційною виплатою, передбаченою чинним законодавством, що відносить її до складових заробітної плати в розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд і в постановах від 14.12.2023 року (справа №600/4606/23-а) та від 29.11.2023 року (справа №560/11895/23).
З огляду на останньою правовою позицією Верховного Суду, до даних правовідносин мають застосуватися норми статті 233 КЗпП України, а не ч.5 ст.122 КАС України, як зазначає апелянт.
Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто, до 19.07.2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), згідно з яким, частина 1 і 2 ст.233 КЗпП України діють у новій редакції. Зокрема, відповідно до статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
На момент звернення до суду із цим позовом ч.2 ст.233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
В той же час, на момент звільнення позивача ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на вказане, доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022 року) не обмежене будь-яким строком.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21.
Щодо доводів апелянта стосовно витрат на правничу допомогу, судова колегія зазначає.
Відповідно до положень ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст.41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі №826/841/17.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року по справі №810/2760/17.
Також при вирішенні даного питання слід приймати до уваги правову позицію з даного питання, яка викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2018 року по справі №569/17904/17 і полягає в тому, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором, а розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвокат Демченко Л.П. надала:
- копію ордеру №1406745 серії АІ від 29.08.2023 року;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 01.07.2021 року Серія КС №10131/10;
- копію договору про надання правової допомоги від 21.07.2023 року №2023/23 з додатковою угодою до нього №2023/23 від 28.08.2023 року;
- копію рахунку-фактури №СФ-0000015 від 21.07.2023 року;
- копію платіжної інструкції 0.0.3172049806.1;
- акт №2 від 30.10.2023 року до договору №2023/23 від 21.07.2023 року.
Як вбачається з вищезазначених документів, в акті №2 від 30.10.2023 року не вказано адвокатом годин, витрачених на виконання кожної послуги, вартість кожної послуги та годин окремо по кожній послузі.
Такого розрахунку представником позивача не надано.
Колегія суддів зазначає, що сама справа містить лише один епізод спірних правовідносин, що не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність спору не є значними.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що заявлені судом першої інстанції до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та складністю справи, та не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів робить висновок про наявність підстав для часткового відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням принципів справедливості, обґрунтованості, співмірності та пропорційності, у розмірі 1500,00 грн..
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року - змінити, в частині розміру витрат на правову допомогу.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот грн. 00 коп.).
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька