07 березня 2024 р.Справа № 520/18193/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
за участю секретаря судового засідання Юсіфової Г.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023, суддя Бадюков Ю.В., повний текст складено 28.11.23 по справі № 520/18193/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_3 , правонаступником якого є позивачка, з 10.03.2022 по 04.05.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_3 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, з 10.03.2022 по 04.05.2022, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум на користь позивачки як правонаступника ОСОБА_3 ; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати надбавки за вислугу років ОСОБА_3 , правонаступником якого є позивачка, з 10.03.2022 по 04.05.2022; зобов'язати відповідача нарахувати надбавку за вислугу років в розмірі 35 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням у складі грошового забезпечення ОСОБА_3 , з 10.03.2022 по 04.05.2022, та провести виплату на користь позивачки як правонаступника ОСОБА_3 ; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати при звільненні одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення ОСОБА_3 за кожний повний календарний рік служби; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці як правонаступнику ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення ОСОБА_3 станом не день звільнення з військової частини НОМЕР_1 за кожний повний календарний рік служби".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішенням та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги вказала, що винесення судового рішення саме по собі не створюватиме якісь нові види грошового забезпечення, а лише відкоригує дії відповідача з нарахування грошового забезпечення з незаконних на законні (відповідно, грошове забезпечення, яке отримане ОСОБА_3 та його спадкоємця трансформується з неналежного до належного). Право на грошове забезпечення за період з дня мобілізації до дня загибелі вже виникло в ОСОБА_3 , тому його перерахунок не змінить дату виникнення права на отримання грошового забезпечення, а саме за період несення служби. Тим більше суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що позовні вимоги стосувалися не лише виплати грошового забезпечення, а й його перерахунку. Вказана вимога заявлена у зв'язку з тим, що як позивачка, так і її малолітня дитина та батьки ОСОБА_3 , отримують пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яка розраховується з невірно визначеного розміру грошового забезпечення (не з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня 2022 року). Отже, виникла ситуація, при якій розмір пенсії визначається на підставі завідомо невірно обрахованого грошового забезпечення, а позивачка по суті позбавлена можливості на це вплинути. Вказане є втручанням у право на мирне володіння майном, права на повагу приватного життя та права на справедливий суд (у зв'язку з відсутністю, як зазначив суд, можливості впливати на розмір грошового забезпечення спадкоємцями загиблого військовослужбовця). Вказує, що в обгрунтування своєї позиції суд послався на постанову Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 686/16735/16-ц, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі № 380/6338/20, які ухвалені у справах з зовсім іншими обставинами, тому вказана практика не є релевантною.
У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_3 - покійний чоловік ОСОБА_4 , проходив військову службу у Військової частини НОМЕР_1 . На момент загибелі перебував на посаді бойового медика 2 стрілецького взводу стрілецької роти 2 військової частини НОМЕР_1 .
20 травня 2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 05/200, штаб-сержанта ОСОБА_3 , бойового медика 2 стрілецького взводу стрілецької роти 2 військової частини НОМЕР_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні службових обов'язків по захисту територіальної цілісності та суверенітету України під час агресії російської федерації в ході чергового танкового обстрілу та обстрілу ворожої артилерії отримав поранення несумісні з життям у смт. Старий Салтів, у зв'язку зі смертю, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 04.05.2022.
Позивачка звернулась засобами електронного зв'язку до відповідача стосовно не виплати військовою частиною НОМЕР_1 грошового забезпечення її чоловікові, ОСОБА_3 .
У відповіді на запит повідомлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2022 № 4 ОСОБА_3 з 10.03.2022 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . За березень 2022 року ОСОБА_3 виплачено грошове забезпечення в сумі 9 789,55 грн., кошти зараховані 12.04.2022 на картковий рахунок; додаткова винагорода в сумі 20 970,97 грн., кошти зараховані 20.04.2022 на картковий рахунок. За квітень 2022 року ОСОБА_3 виплачено грошове забезпечення в сумі 14 528,60 грн., кошти зараховані 06.05.2022 на картковий рахунок. З 04.05.2022 року виплата грошового забезпечення ОСОБА_3 призупинена у зв'язку із загибеллю військовослужбовця, належне до виплати грошове забезпечення по зверненню буде виплачене членам сім'ї загиблого військовослужбовця.
Позивачка, не погоджуючись, з розміром нарахуванням грошового забезпечення загиблого ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на момент смерті ОСОБА_3 , відповідні суми грошового забезпечення, з приводу донарахування яких її чоловіку, звернулась до суду ОСОБА_4 , не були нараховані ОСОБА_3 , а останній не звертався до Військової частини НОМЕР_1 або до суду щодо їх донарахування, то зазначені у позові суми не є такими, що увійшли до складу спадщини. Суд першої інстанції дійшов висновку, що до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема права на перерахунок суми грошового забезпечення з нарахуванням відповідних сум, а тому позивачці слід відмовити в задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до вимог статей 1218, 1219 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:1) особисті немайнові права; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
Згідно статті 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 522/19647/17 та від 13.03.2019 у справі № 484/3648/16-а. Вказані постанови суду касаційної інстанції стосуються перерахунку пенсії, що не була нарахована за життя померлого пенсіонера, але виходячи зі спільності норм, що регулюють спірні правовідносини ( ст. 1218,1219, 1227 ЦК України) можуть бути застосовані щодо обставин у цій справі.
Поняття особистого немайнового права визначено статтею 269 Цивільного кодексу України, за приписами якої особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
Згідно вимог частини першої статті 270 Цивільного кодексу України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
За приписами частини другої та третьої цієї статті цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.
Частиною першою статті 272 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно.
З викладеного слідує, що позивачка, відстоюючи інтереси свого загиблого чоловіка, не має законодавчих підстав ставити перед судом питання щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення її чоловіка у разі загибелі, оскільки такі виплати нерозривно пов'язані саме з особою військовослужбовця.
Отже, виходячи з аналізу вищезазначених правових норм для позивачки предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми заробітної плати або інших виплат, які належали її загиблому чоловіку за життя (були нараховані військовою частиною) і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору є грошове забезпечення, яке за життя не була нараховано та не належало померлому ОСОБА_3 та останнім не ініційовано в судовому порядку спір з приводу неправильності нарахування належних йому сум грошового забезпечення.
Абзацом 1 пункту 6 розділу V встановлено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належні, але не отримані ним до дня смерті (загибелі) посадові оклади, оклади за військовими званнями і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер) передаються членам сім'ї померлого, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Оскільки спір у даній справі виник, стосовно сум грошового забезпечення, які при житті ОСОБА_3 йому не належали, не були нараховані та присуджені, то такі суми, не можуть передаватися членам сім'ї померлого.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має, в порядку встановлену цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що саме її права, свободи та законні інтереси були порушені суб'єктом владних повноважень.
З позовної заяви вбачається, що позивачка просить здійснити перерахунок грошового забезпечення її покійному чоловіку, за його життя ці суми не були нараховані.
Право на грошове забезпечення випливає зі змісту права на соціальний захист, спрямованого на задоволення матеріальних потреб військовослужбовців і реалізується шляхом надання особі достатнього матеріального забезпечення.
Відтак, таке право на грошове забезпечення військовослужбовця нерозривно пов'язане з особою, якому воно призначено, у зв'язку з чим тільки особа, яка безпосередньо отримувала грошове забезпечення, вважаючи, що воно нараховується та виплачується в неналежному розмірі, може звернутися до суду за захистом своїх прав.
Європейський Суд з прав людини у постанові від 29.07.2010 у справі «Стрельцов и другие военные пенсионеры из Новочеркасска против Российской Федерации» визнав, що особи мають право на підтримання скарг своїх померлих родичів у межах ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Вказаного висновку Європейський Суд з прав людини дійшов виходячи з того, що право на отримання заробітної плати і прирівняних до неї платежів, пенсій та інших грошових сум, які виплачуються в якості засобів для існування і підлягали виплаті, проте не були отримані громадянином за життя, належать членам сім'ї померлої особи.
На підставі викладеного та враховуючи практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що лише нарахована сума грошового забезпечення входить до складу спадщини, підлягає виплаті спадкоємцям; за цих умов наведені правовідносини допускають правонаступництво.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відхилючи доводи апеляційної скарги про те, що позивачка, так і її малолітня дитина та батьки ОСОБА_3 отримують пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яка розраховується з невірно визначеного розміру грошового забезпечення (не з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня 2022 року), колегія суддів зазначає, що останні не позбавлені можливості звернутися до суду із вимогами про надання довідки про розмір грошового забезпечення для призначення/перерахунку пенсії станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 із зазначенням посадового окладу, який визначений з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний період.
Щодо посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що постанова Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 686/16735/16-ц, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі № 380/6338/20 ухвалені у справах з зовсім іншими обставинами та не є релевантнимим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до приписів статті 242 КАС України під час правозастосування суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суд.
Від так прецедентна практика судів апеляційної інстанції не є джерелом права, але посилання суду першої інстанції на вказану практику суду не впливають на висновки суду, сформовані за результатом розгляду цієї справи. Щодо постанови Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 686/16735/16-ц, то як вже зазначено вище, висновки, викладені у вказаній постанові, стосуються перерахунку пенсії, що не була нарахована за життя померлого пенсіонера, але виходячи зі спільності норм, що регулюють спірні правовідносини ( ст. 1218,1219, 1227 ЦК України) в цілому можуть бути застосовані щодо обставин у цій справі.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 по справі № 520/18193/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов
Повний текст постанови складено 18.03.2024.