Рішення від 18.03.2024 по справі 600/1617/23-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/1617/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 18.02.2023 № 228 в частинах:

притягнути до дисциплінарної відповідальності за порушення обов'язків військової служби, а саме: порушення ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України у частині беззастережного виконання наказів командирів, ст. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України у частині обов'язку неухильно виконати наказ, а у разі неможливості його виконання доповісти командирові, який віддав наказ і вказати причини його невиконання, а також за самовільне залишення пункту тимчасової дислокації аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_2 в умовах воєнного стану без поважних причин головного сержанта - командира 1 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільної роти, 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 , що був відсутній з 01.01.2023 по 23.01.2023, накласти дисциплінарне стягнення оголосити сувору догану (п.п.2.35 Наказу від 18.02.2023 №228);

помічнику командира з фінансово-економічної роботи начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 урахувати факт дисциплінарного правопорушення старшого солдата ОСОБА_1 та здійснювати виплату премії встановленим порядком у відповідному розмірі (п. 5 Наказу від 18.02.2023 № 228);

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.01.2023 № 24 в частині старшого солдата ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що прибув після самовільного залишення місце несення служби 23.01.2023, поновити виплату грошового забезпечення з 23.01.2023, зарахувати на продовольче забезпечення за пунктом “р” прим. 1 до норми №1 - загальновійськова (сніданок, обід, вечеря) зі сніданку 24.01.2023;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11.01.2023 №11 в частині старшого солдата ОСОБА_1 , головного сержанта-командира 1 гранатометного відділення вогневої підтримки 2 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону, що самовільно залишив місце несення служби 01.01.2023, увільнити від займаної посади та вважати, таким що перебуває у розпорядженні командира з 11.01.2023;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.01.2023 № 01 в частині: “старшого солдата ОСОБА_1 , головного сержанта-командира гранатометного відділення вогневої підтримки 2 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону, вважати таким, що самовільно залишив місце несення служби 01.01.2022, у зв'язку з тим, що інших обставин, причин відсутності на службі встановити не є можливим, призупинити виплату грошового забезпечення з 01.01.2022, зняти з продовольчого забезпечення за пунктом “р” прим. 1 до норми № 15 з 01.01.2023. Підстава: рапорт майора ОСОБА_2 (вх. №108 від 01.01.2023)”;

- зобов'язати начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 у повному обсязі, згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 з 01.01.2023 без урахування факту застосування до нього дисциплінарного правопорушення, згідно наказу від 18.02.2023 № 228, враховуючи постанову Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським i та їх сім'ям під час дії воєнного стану” від 28.02.2022 №168.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржувані накази щодо притягнення його до відповідальності за самовільне залишення пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , були прийняті перед проведенням службового розслідування, яке проводилося, з метою уточнення причин та умов вчинення цього ж правопорушення.

З вищевказаними наказами командира військової частини НОМЕР_1 від №228, від 01.01.2023 №01, від 11.01.2023 №11, від 24.91.2023 №24 позивач не згідний, оскільки вважає їх незаконними, а підстави для їх прийняття необґрунтованими.

На думку позивача, оскаржувані накази військовою частиною НОМЕР_1 прийнято з порушенням вимог Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, Закону України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” та інших підзаконних нормативно-правових актів.

За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою витребувано додаткові докази з військової частини НОМЕР_1 .

Військова частина НОМЕР_1 (далі - відповідач) подала до суду відзив на адміністративний позов, в якому заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

На думку відповідача, позивач не надав до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги.

Відповідач вважає, що позивач жодним чином не спростував встановлений під час службового розслідування факт вчинення ним дисциплінарного проступку, що відповідно свідчить про правомірність та обґрунтованість спірних наказів.

З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 25.06.2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою від 03.03.2023 № 1110 (Т. 1 а.с. 33).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.06.2022 № 177, старшого солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 25.06.2022 та призначено на посаду командира гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Цим же наказом позивача визнано таким, що прибув та залучений до складу сил та засобів, що бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (здійсненні заходів), справи та посаду командира гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 прийняв з 25.06.2022.

Згідно вказаного наказу, позивачу встановлено посадовий оклад за посадою у розмірі 3170,00 грн, ВОС - "102975/182", ШПК. "Старший сержант", а також наказано виплачувати позивачу на підставі рішення Міністра оборони України від 18.01.2022 № 248/269 премію в розмірі 278% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 87,8% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 25.06.2022 (Т. 1 а.с. 205).

Згідно п. 200 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.01.2023 № 1, старшого солдата ОСОБА_1 , головного сержанта-командира гранатометного відділення вогневої підтримки 2 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону, визнано таким, що самовільно залишив місце несення служби 01.01.2022, у зв'язку з тим, що інших обставин, причин відсутності на службі встановити не є можливим. Цим же пунктом наказу призупинено позивачу виплату грошового забезпечення з 01.01.2023 та знято з продовольчого забезпечення за пунктом “р” прим. 1 до норми № 15 з 01.01.2023. Підстава: рапорт майора ОСОБА_2 (вх. №108 від 01.01.2023) (Т. 1 а.с. 13, 185-201, Т.2 а.с. 120).

У зв'язку з відсутністю військовослужбовців понад десять діб, керуючись п.п. 14 п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, командиром НОМЕР_3 окремої аеромобільної бригади (військова частина НОМЕР_1 ) (по особовому складу) від 11.01.2023 № 11-РС видано наказ, яким увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира 81 аеромобільної бригади старшого солдата ОСОБА_1 , головного сержанта - командира гранатометного відділення взводу вогневої під аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону (п. 51 наказу) (Т. 2 а.с. 123).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.01.2023 № 11 (п. 79 наказу) старшого солдата ОСОБА_1 , головного сержанта-командира 1 гранатометного відділення вогневої підтримки 2 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону, що самовільно залишив місце несення служби 01.01.2023, увільнено від займаної посади та визнано, таким що перебуває у розпорядженні командира з 11.01.2023 Підстава: наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2023 № 11-РС (Т. 1 а.с. 14, Т. 2 а.с. 121).

24.01.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (по стройовій частині) № 24, яким наказано старшого солдата ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що прибув після самовільного залишення місце несення служби 23.01.2023 (п. 38 наказу). Цим же наказом поновлено позивачу виплату грошового забезпечення з 23.01.2023, а також зараховано на продовольче забезпечення за пунктом “р” прим. 1 до норми №1 - загальновійськова (сніданок, обід, вечеря) зі сніданку 24.01.2023 (Т. 1 а.с. 15, Т. 2 а.с. 122).

З метою уточнення причин та умов, що сприяли самовільному залишенню пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 в умовах воєнного стану, а також встановлення ступеня вини військовослужбовців, в т.ч. позивача, 28.01.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) видано наказ № 171 “Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення тимчасового пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцями 1 аеромобільного батальйону”, яким наказано провести службове розслідування відносно військовослужбовців, в т.ч. позивача (п. 1 наказу).

За наслідками проведеного службового розслідування, 13.02.2023 заступником командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_3 складено акт службового розслідування, який погоджено помічником командира з правової роботи - начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 (Т. 1 а.с. 77 - 113).

За результатами службового розслідування, 18.02.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) видано наказ № 228 “Про підсумки службового розслідування за фактом самовільного залишення служби тимчасового пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцями 1 аеромобільного батальйону”, яким наказано вважати завершеним службове розслідування призначене наказом № 171 від 28.01.2023 (п. 1 наказу) (Т. 1 а.с. 16 - 29, Т 2 а.с. 124 - 150).

Підпунктом 2.35 пункту 2 вказаного наказу притягнуто до дисциплінарної відповідальності головного сержанта - командира 1 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 2 аеромобільної роти, 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 , що був відсутній з 01.01.2023 по 23.01.2023, та накладено дисциплінарне стягнення - оголошено сувору догану за порушення обов'язків військової служби, а саме: порушення ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України у частині беззастережного виконання наказів командирів, ст. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України у частині обов'язку неухильно виконати наказ, а у разі неможливості його виконання доповісти командирові, який віддав наказ і вказати причини його невиконання, а також за самовільне залишення пункту тимчасової дислокації аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_2 в умовах воєнного стану без поважних причин.

Пунктом 5 вищенаведеного наказу наказано помічнику командира з фінансово-економічної роботи начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, урахувати факт дисциплінарного правопорушення старшого солдата ОСОБА_1 та здійснювати виплату премії встановленим порядком у відповідному розмірі.

Вважаючи оскаржувані накази протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому був продовжений та діє станом на час розгляду справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 ст. 1 Закону № 2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Частинами 2 - 4 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" (далі - Дисциплінарний статут, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч. 3 ст. 5 Дисциплінарного статуту).

Згідно з ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Наведені норми Дисциплінарного статуту дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.

Відповідно до вимог ст. ст. 83-86 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування.

Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення.

Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, чи одержано інформацію про вчинення такого правопорушення військовослужбовцем, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та спеціально уповноваженому суб'єктові у сфері протидії корупції.

Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Згідно з вимогами ст. 91 Дисциплінарного статуту заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.

Статтею 48 Дисциплінарного статуту встановлено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Командир відділення, головний сержант (заступник командира) взводу мають право застосовувати стягнення, передбачені пунктами "а"-"г" статті 48 цього Статуту (ст. 49 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За правилами ст. 49 цього Статуту військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Частиною 1 ст. 40 Закону № 2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

При цьому, згідно з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Так, початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Аналогічні норми містяться в пунктах 144-1 і 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому ст. 85 Дисциплінарного статуту визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи ч. 1 ст. 84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Частиною 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Отже, аналіз положень ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII у системному зв'язку з положеннями ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту дозволяє зробити висновок, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР. У свою чергу внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.

Визначення в абз. 2 ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII командира військової частини суб'єктом звернення до органу досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення, на підставі якої вносяться відповідні відомості до ЄРДР, обумовлено, перш за все, тим, що кримінальні правопорушення, передбачені абз. 1 ч. 2 цієї статті, нерозривно пов'язані з порушенням військовослужбовцем військової дисципліни.

Відповідно до положень Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир, який зобов'язаний постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту); у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту); командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом (ч. 3 ст. 45 Дисциплінарного статуту).

За змістом ч. 4 ст. 6 Дисциплінарного статуту на командира покладений обов'язок вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного, зокрема, із самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.

Схожий за змістом обов'язок командира, пов'язаний із забезпеченням військової дисципліни та встановлення обставин вчинення дисциплінарного проступку, закріплений у пункті 144-4 Положення, згідно з яким у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Таким чином, саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов'язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.

Отже, в ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII законодавець чітко визначив, що лише внесення до ЄРДР відомостей про самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби, дезертирство або добровільну здачу в полон, які повідомлені командиром (начальником) військової частини в порядку ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту, тобто встановлені за результатом проведення службового розслідування, є достатньою підставою для негайного призупинення військової служби, що тягне за собою тяжкі наслідки для військовослужбовця.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.10.2023 у справі № 420/8263/22, яку суд, з урахуванням вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує під час розгляду даної справи.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач з 25.06.2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

01.01.2023 командиром 1 аеромобільного батальйону майором ОСОБА_2 подано рапорт (вх. № 108 від 01.01.2023) на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 , яким повідомлено про те, що 01.01.2023 о 08:00 год під час проведення ранкової перевірки особового складу 1 аеромобільного батальйону поблизу населеного пункту Краматорськ було виявлено відсутність особового складу на місці тимчасової дислокації 1 аеромобільного батальйону, зокрема, 77 військовослужбовців, в тому числі, старшого солдата ОСОБА_1 .

У рапорті командир 1 аеромобільного батальйону майором ОСОБА_2 клопотав перед вищим командуванням про призначення службового складом 1 аеромобільного розслідування за фактом самовільного залишення частини особовим батальйону військової частини НОМЕР_1 . Розслідування призначити на заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_3 (Т. 2 а.с. 111-112).

Згідно п. 200 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.01.2023 № 1, старшого солдата ОСОБА_1 , головного сержанта-командира гранатометного відділення вогневої підтримки 2 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону, визнано таким, що самовільно залишив місце несення служби 01.01.2022, у зв'язку з тим, що інших обставин, причин відсутності на службі встановити не є можливим. Цим же пунктом наказу призупинено позивачу виплату грошового забезпечення з 01.01.2023 та знято з продовольчого забезпечення за пунктом “р” прим. 1 до норми № 15 з 01.01.2023. Підстава: рапорт майора ОСОБА_2 (вх. №108 від 01.01.2023) (Т. 1 а.с. 13, 185-201, Т.2 а.с. 120).

У зв'язку з відсутністю військовослужбовців понад десять діб, керуючись п. 116 п. п. 14 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, командиром НОМЕР_3 окремої аеромобільної бригади (військова частина НОМЕР_1 ) (по особовому складу) від 11.01.2023 № 11-РС видано наказ, яким увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира 81 аеромобільної бригади старшого солдата ОСОБА_1 , головного сержанта - командира гранатометного відділення взводу вогневої під аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону (п. 51 наказу) (Т. 2 а.с. 123).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.01.2023 № 11 (п. 79 наказу) старшого солдата ОСОБА_1 , головного сержанта-командира 1 гранатометного відділення вогневої підтримки 2 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону, що самовільно залишив місце несення служби 01.01.2023, увільнено від займаної посади та визнано, таким що перебуває у розпорядженні командира з 11.01.2023. Підстава: наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.01.2023 № 11-РС (Т. 1 а.с. 14, Т. 2 а.с. 121).

24.01.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (по стройовій частині) № 24, яким наказано старшого солдата ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що прибув після самовільного залишення місце несення служби 23.01.2023 (п. 38 Наказу). Цим же наказом поновлено позивачу виплату грошового забезпечення з 23.01.2023, а також зараховано на продовольче забезпечення за пунктом “р” прим. 1 до норми №1 - загальновійськова (сніданок, обід, вечеря) зі сніданку 24.01.2023 (Т. 1 а.с. 15, Т. 2 а.с. 122).

28.01.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) видано наказ № 171 “Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення тимчасового пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцями 1 аеромобільного батальйону”, яким наказано провести службове розслідування відносно військовослужбовців, в т.ч. позивача (п. 1 наказу).

Отже, на підставі оскаржуваних наказів № 1 від 01.01.2023, № 11 від 11.01.2023 та № 24 від 24.01.2023 позивачу призупинено з 01.01.2023 виплату грошового забезпечення та знято з продовольчого забезпечення, з 11.01.20223 фактично призупинено військову службу позивача, а з 23.01.2023 поновлено виплату грошового забезпечення та зараховано на продовольче забезпечення.

Проте, службове розслідування розпочате вже після того, як позивач вважався таким, що самовільно залишив частину та повернувся до військової частини НОМЕР_1 , а саме: 28.01.2023.

Як убачається з долученого до матеріалів справи витягу з ЄРДР від 21.04.2023 № 62023050020000153, відомості, що можуть свідчити про вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану), внесені до реєстру на підставі повідомлення Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ, за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцями, в т.ч. позивачем, а саме: самовільного залишення пункту тимчасової дислокації 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 (Т. 2 а.с. 155).

Згідно відповіді Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорськ № 13-03-9809/23 від 26.05.2023, Першим слідчим відділом ТУ ДБР у м. Краматорськ досудове розслідування у кримінальних провадженнях відносно ОСОБА_1 не здійснюється (Т. 2 а.с. 175).

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до переконання, що в порушення вимог ст. 24 Закону № 2232-XII, п. п. 144-1, 144-2 Положення, ч. 4 ст. 85 Закону № 551-XIV відповідач передчасно та безпідставно визнав позивача таким, що увільнений від займаної посади у зв'язку із самовільним залишенням місця несення служби 01.01.2023.

Суд зазначає, що закон пов'язує можливість констатації посадовими особами військової частини факту дезертирства чи самовільного залишенням місця служби і, як наслідок, призупинення військовослужбовцю військової служби, факт внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей щодо можливого вчинення військовослужбовцем дезертирства чи самовільного залишення служби.

Разом з тим, судом встановлено, що на час прийняття відповідачем оскаржуваних наказів до Єдиного реєстру досудових розслідувань не внесено відомості щодо можливого вчинення позивачем самовільного залишення служби.

Крім того, доказів на підтвердження притягнення позивача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за самовільне залишення служби матеріали справи не місять.

Таким чином, суд приходить до переконання, що відповідач передчасно, не на підставі та не у спосіб передбачений чинним законодавством, протиправно видав оскаржувані накази № 1 від 01.01.2023, № 11 від 11.01.2023 та № 24 від 24.01.2023.

Стосовно притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

В акті службового розслідування зазначено, що відповідно до бойового розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки командира 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 № 623 від 19.12.2022 визначено зведеному підрозділу зі складу 1,2,3 аеромобільної роти та 2 артилерійської батареї 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 до складу якого входив і позивач, під керівництвом заступника командира роти - інструктора з повітряно-десантної підготовки 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_6 вищевказаним зведеним підрозділом 20.12.2022 здійснено переміщення з населеного пункту Резніківка Донецької області до населеного пункту Краматорськ Донецької області

У рапорті командир 1 аеромобільного батальйону майор ОСОБА_2 клопотав перед вищим командуванням про призначення службового складом 1 аеромобільного розслідування за фактом самовільного залишення частини особовим батальйону військової частини НОМЕР_1 . Розслідування просив доручити заступнику командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_3 (Т. 2 а.с. 111-112).

Дослідженням рапорту командира 1 аеромобільного батальйону майорам ОСОБА_2 від 01.01.2023 № 108 встановлено, що на вказаному рапорті командир військової частини НОМЕР_1 зробив резолюцію «в наказ».

Дослідженням Доповіді (додатку 2 до тлг № 692/90 від 07.01.2023) за фактом самовільного залишення військової частини військовослужбовцями військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , в тому числі старшим солдатом ОСОБА_1 встановлено, що 01.01.2023 відповідно до рапорту № 108 командира 1 аеромобільного батальйону майора ОСОБА_2 стало відомо, що о 08 год 00 хв. 01.01.2023 при перевірці особового складу 1 аеромобільного батальйону в місці тимчасового розташування 1 аеромобільного батальйону в районі населеного пункту Краматорськ, виявлені відсутніми військовослужбовці військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , в тому числі ОСОБА_1 . На телефонні дзвінки військовослужбовці (в тому числі і позивач) не відповідають. Вжитими заходами встановити місцезнаходження військовослужбовців не надалось можливим. Зброя військовослужбовців знаходиться у підрозділі (Т.1 а.с. 154-157).

З метою уточнення причин та умов, що сприяли самовільному залишенню пункту тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 в умовах воєнного стану, а також встановлення ступеня вини військовослужбовців, в т.ч. позивача, чиї дії стали причиною вчинення правопорушення, на підставі рапорту командира 1 аеромобільного батальйону майора ОСОБА_2 від 01.01.2023 № 108, керуючись ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, 28.01.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) видано наказ № 171 “Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення тимчасового пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцями 1 аеромобільного батальйону”, яким наказано провести службове розслідування відносно військовослужбовців, в т.ч. позивача (п. 1 наказу).

Проведення службового розслідування доручено заступнику командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_3 , якого зобов'язано у термін до 15.02.2023 провести службове розслідування та подати акт службового розслідування встановленим порядком на розгляд для прийняття рішення (п. 2, 3 наказу) (Т.1 а.с. 114 - 118).

Під час проведення службового розслідування, призначеного наказом № 177 від 28.01.2023, позивач 09.02.2023 відмовився від надання пояснень заступнику командиру батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 капітану ОСОБА_3 згідно ст. 63 Конституції України, що підтверджується бланком отримання пояснень від 09.02.2023 (Т. 2 а.с. 61-62).

В акті службового розслідування зафіксовано, що особовий склад зведеного підрозділу зі складу 1, 2, 3 аеромобільної роти та 2 артилерійської батареї 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , згідно бойового розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки командира 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 № 623 від 19.12.2022, отримав завдання щодо переміщення в н.п. Краматорськ під керівництвом заступника командира роти - інструктора з повітряно-десантної підготовки 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_6

20.12.2022 особовий склад зведеного підрозділу зі складу 1, 2,3 аеромобільної роти та 2 артилерійської батареї 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 здійснив марш автомобільним транспортом з н.п. Резніківка до н.п. Краматорськ.

У визначеному районі зосередження особового складу зведеного підрозділу 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 контроль за наявністю особового складу, дотриманням заходів безпеки та безпосереднім управлінням здійснює заступник командира роти інструктор з повітряно-десантної підготовки 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 лейтенант ОСОБА_6 , згідно бойового розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки командира 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 №623 від 19.12.2022.

З 20.12.2022 лейтенант ОСОБА_6 щодня проводив вечірню та ранкову перевірку наявності особового складу, про що доповідав безпосередньо командиру 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_2 .

В подальшому 01.01.2023 о 08 год. 00 хв. лейтенантом ОСОБА_6 , а також заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 лейтенантом ОСОБА_7 , заступником командира роти морально-психологічного психологічного забезпечення ОСОБА_8 , заступником командира роти лейтенантом ОСОБА_9 виявлено відсутність у визначеному місці тимчасової дислокації особового складу зведеного підрозділу 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 військовослужбовців, в тому числі, старшого солдата ОСОБА_1 .

У розділі 2 акту службового розслідування зафіксовано зазначено, що згідно рапорту № 3015 від 29.01.2023 командира 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , 23.01.2023 позивач повернувся до пункту тимчасової дислокації 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .

З приводу наведених обставин військовослужбовці надали письмові пояснення в більшості яких, в т.ч. і позивач, відмовилися від надавання письмових пояснень, згідно ст. 63 Конституції України.

У розділі 4 акту службового розслідування зафіксовано, що позивач будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, проходячи військову служби в 1 аеромобільному батальйоні військової частини НОМЕР_1 через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, о 08 год 00 хв. 01.01.2023 самовільно залишили пункт тимчасової дислокації 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 в умовах воєнного стану.

Командуванням військової частини НОМЕР_1 позивач характеризується посередньо.

Пом'якшуючі обставини щодо вчинення правопорушення не встановлено.

Обтяжуючою обставиною є вчинення правопорушення в умовах воєнного стану.

Згідно зібраних матеріалів розслідування будь-яких поважних причин покидання розташування аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 з незалежних від вищевказаних військовослужбовців, які б підтверджувались відповідними документами, не встановлено.

Вчинення даного правопорушення підтверджується фактами та обставинами, що встановлені в ході проведення службового розслідування та зазначені в розділі 3 акту службового розслідування. Правопорушення має прямий причинно-наслідковий зв'язок з проходженням військової служби. Вина військовослужбовця виражається у формі умислу.

Враховуючи вищенаведене, в акті службового розслідування зроблено висновок, що своїми діями старший солдат ОСОБА_1 порушив вимоги Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.

Причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення: особиста недисциплінованість зазначених військовослужбовців та халатне ставлення до обов'язків військової служби за контрактом у Збройних Сил України; порушення вимог Статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів військовослужбовцями щодо встановленого порядку проходження військової служби за мобілізацією.

Враховуючи вищенаведене, за порушення вимог Статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів військовослужбовцями щодо встановленого порядку проходження військової служби за мобілізацією, запропоновано притягнути до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців, в т.ч. позивача.

Згідно Доповіді (додатку 1 до тлг № 693/498 від 29.01.2023 ) за фактом повернення після самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 , в тому числі позивача, встановлено, що 24.01.2023 згідно рапорту командира 1 аеромобільного батальйону майора ОСОБА_2 №3015 стало відомо, що о 17.30 23.01.2023, після самовільного залишення військової частини самостійно повернувся до місця тимчасової дислокації 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 військовослужбовці військової служби за мобілізацією, які перебувають в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , в тому числі, старшого солдата ОСОБА_1 (Т. 1 а.с.144 - 147).

Згідно пояснень лейтенанта ОСОБА_6 , встановлено, що згідно розпорядження командира 1 аеромобільного батальйону він був визначений старшим над особовим складом над яким проводиться розслідування за фактом невиконання бойового наказу. 20.12.2022 було здійснено переміщення даного особового складу з населеного пункту Різниківка до населеного пункту Краматорськ у визначений район дислокації. Згідно розпорядження командира 1 аеромобільного батальйону у визначеному районі особовий склад проживав, займався забезпеченням життєдіяльності підрозділу. Щодня проводилась перевірка наявності особового складу. При черговій перевірці близько 08 год. 00 хв. 01.01.2023 ним та лейтенантом ОСОБА_7 лейтенантом ОСОБА_10 та капітаном ОСОБА_8 які прибули для вирішення організаційних питань, було виявлено, відсутність особового складу, в тому числі, старшого солдата ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 158-160).

За результатами службового розслідування, 18.02.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 228 видано наказ “Про підсумки службового розслідування за фактом самовільного залишення служби тимчасового пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцями 1 аеромобільного батальйону”, яким наказано вважати завершеним службове розслідування призначене наказом № 171 від 28.01.2023 (п. 1 наказу) (Т. 1 а.с. 16 - 29, Т 2 а.с. 124 - 150).

Пунктом 5 вищенаведеного наказу наказано помічнику командира з фінансово-економічної роботи начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , відповідно до пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 урахувати факт дисциплінарного правопорушення старшого солдата ОСОБА_1 та здійснювати виплату премії встановленим порядком у відповідному розмірі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 9 КУпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

За змістом ст. 172-11 КУпАП самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до п'яти діб.

Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, - тягнуть за собою накладення штрафу від сімдесяти до ста сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб.

Діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста сорока п'яти до двохсот вісімдесяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.

Розділом III КУпАП визначені органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Згідно зі ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом.

У свою чергу, підвідомчість справ про адміністративні правопорушення установлені Главою 17 КУпАП.

У відповідності до ст. 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема ст. ст. 172-4 - 172-20.

Отже, справи з приводу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-11 розглядаються суддею відповідно територіальній юрисдикції суду.

Статтею 255 КУпАП установлено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в ст. ст. 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:

- органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків, - стаття 44, частини друга і третя статті 123, статті 172-10 - 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7);

- прокурор (статті 172-4 - 172-20, 185-4, 185-8, 185-11);

- командири (начальники) військових частин (установ, закладів), командири підрозділів, які уповноважені на те командирами (начальниками) військових частин (установ, закладів) (статті 172-10 - 172-20).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 172-11 КУпАП здійснюється суддею відповідного суду за результати розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, складеного зазначеними у ст. 255 КУпАП посадовими особами.

Вказане означає, що лише суддя відповідного суду може вирішувати питання наявності чи відсутності у діях особи адміністративного правопорушення передбаченого ст. 172-11 КУпАП.

Системний аналіз зазначених норм КУпАП дає підстави для висновку, що особа може вважатися такою, що вчинила адміністративне правопорушення передбаченого ст. 172-11 КУпАП лише у випадку встановлення судом у її діях складу цього правопорушення за результатами розгляду складеного відносно неї протоколу, про що виноситься постанова.

Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.

Статтею 407 Кримінального кодексу України визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Так, ч. 1-5 ст. 407 Кримінального кодексу України передбачено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Разом з тим, ст. 2 Кримінального кодексу України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України).

Статтею 24 Закону № 2232-XII обумовлено, що військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова або вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, які набрали законної сили.

Розглядом справи по суті встановлено, що відповідач до проведення службового розслідування видав оскаржувані накази призупиненя виплати грошового забезпечення та зняття з продовольчого забезпечення, призупинення військової служб, поновлення виплати грошового забезпечення та зарахування на продовольче забезпечення, тобто без встановлення обставин справи, ступеня вини, визначення наявності ознак кримінального правопорушення та за відсутності внесених відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви командира військової частини НОМЕР_1 про вчинене кримінальне правопорушення, згідно ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Початком призупинення військової служби мав би бути день внесення відомостей до ЄРДР, а саме 21.04.2023. Проте, відповідачем не було негайно повідомлено про правопорушення в порушення п. 144-4 Положення про проходження військової служби, у зв'язку з чим позивач продовжував проходити військову службу та виконувати службові обов'язки, а згодом перевівся до іншої військової частини.

Отже, доводи відповідача щодо правомірності прийняття оскаржуваних наказів у зв'язку із вчиненням діянь, які містять ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення (самовільне залишення тимчасового пункту дислокації військової частини) є передчасним.

Матеріали справи не містять (відповідачем не надано) доказів того, що позивач по факту самовільного залишення тимчасового пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Суд констатує, що на час прийняття відповідачем оскаржуваних наказів № 1 від 01.01.2023, № 11 від 11.01.2023, № 24 від 24.01.2023 та № 228 від 18.02.2023 стосовно позивача, факт самовільного залишення тимчасового пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 позивачем у встановленому законом порядку підтверджений не був, відповідно призупинення позивачу виплати грошового забезпечення та зняття з продовольчого забезпечення, призупинення військової служби, визнання таким, що прибув після самовільного залишення місця несення служби, притягнення до дисциплінарної відповідальності, є передчасним.

Окрім вищенаведеного, суд зазначає, що ні в наказі про призначення службового розслідування, ні в акті службового розслідування, ні в рапорті майора ОСОБА_2 не вказано конкретного місця розташування військової частини НОМЕР_1 , яку самовільно залишив позивач.

Із змісту рапорту майора ОСОБА_2 від 01.01.2023 видно, що відсутність особового складу військової частини НОМЕР_1 на місці тимчасової дислокації було виявлено саме поблизу м. Краматорськ. Беручи до уваги матеріали службового розслідування, відповідно до бойового розпорядження маршрут мав здійснюватися автомобільним транспортом з населеного пункту Резніківка, Донецької області до населеного пункту Краматорськ, Донецької області.

Конкретного місяця дислокації, його периметрів не визначено жодним документом військової частини НОМЕР_1 . Під час розгляду справи по суті, відповідач не надав до суду жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, на підставі яких можна встановити межі території тимчасового пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 , аби розуміти, який поріг перетинання кордону цього пункту може бути наслідком самовільного залишення частини.

Відповідно до п. 179 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військові частини (підрозділи військових частин) розміщуються в населених пунктах за наказом Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, командувачів військ оперативних командувань Збройних Сил України в адміністративних, господарських, житлових та інших будинках і спорудах, а в разі їх відсутності під час тимчасового розміщення військових частин (підрозділів військових частин) - у придатних для житла будівлях (приміщеннях) на умовах, визначених законодавством України.

В матеріалах справи наявний рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2023, яким позивач та інші військовослужбовці довели до відома командира військової частини НОМЕР_1 , що особовий склад 1 аеромобільного батальйону перебуває в розпорядженні військової частини на місці тимчасової дислокації в умовах, в яких можна перебувати в с. Васютинське, Донецької області. Вказаний рапорт прийнятий 08.01.2023 ОСОБА_9 , про що свідчить його підпис (Т. 2 а.с. 173).

У заявах по суті позивач стверджував, що лейтенант ОСОБА_6 був повідомлений про те, що бліндажі у місці дислокації не призначенні для тривалого перебування в них, тому були необхідні матеріали для їх ремонту та приведення до відповідних умов, щоб можна було розташуватись як на постійному місці дислокації. З огляду на наведене, в день він своїми силами приводив до відповідних умов бліндаж для постійного перебування у ньому, а в ніч виїжджав до с. Васютинське, Донецької області, що знаходиться поблизу місця дислокації, про що безпосередній командир та вище командування військової частини НОМЕР_1 були повідомлені.

Вищенаведені обставини під час службового розслідування відповідачем не враховано, оцінку їм не надано, що свідчить про передчасність висновку щодо самовільного залишення позивачем тимчасового пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 , та як наслідок, протиправності оскаржуваних наказів.

Передчасність та протиправність оскаржуваних наказів також підтверджується листом Донецького зонального відділу військової служби правопорядку 27.02.2023, який наданий за наслідками розгляду колективної заяви військовослужбовців (в т.ч. позивача) військової частини НОМЕР_1 щодо неправомірних дій посадових осіб військової частини НОМЕР_1 (Т. 1 а.с. 30 - 31).

Із змісту вказаного листа видно, що під час з'ясування обставин Донецьким зональним відділом військової служби правопорядку встановлено, що командування військової частини НОМЕР_1 не надано жодних підтверджуючих документів з приводу відмови від виконання наказів (бойових розпоряджень) зазначеними військовослужбовця, не надано інформацію про нарахування та виплату грошового забезпечення вказаних військовослужбовців у період з 01.10.2022 по 31.12.2022, не надано підтверджуючих документів щодо забезпечення військовослужбовців військовим майном. З матеріалів наданих військовою частиною встановлено, що посадовими особами військової частини НОМЕР_1 порушено вимоги ст. 15 Розділу 1 "Порядку виплати грошового забезпечення ня військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 № 604, абз. 2, п. 2 Розділу VI "Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України" затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (Т. 1 а.с. 30 - 31).

Беручи до уваги вищенаведені обставини та наведені норми права, суд вважає, що оскаржувані накази є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Стосовно призупинення позивачу виплати грошового забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням тимчасового пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону № 2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 8 Постанови № 704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168), встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Також Постанову № 168 (в редакції від 19.07.2022) доповнено пунктом 2-1 такого змісту: 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Так, наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Відповідно до п. 17 Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

25.03.2022 для врегулювання питання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, Міністром оборони України прийнято рішення від 25.03.2022 № 248/1298 та від 18.04.2022 № 248/1529.

В подальшому, питання виплати додаткової винагороди регулюється рішенням Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, чинним на час виникнення та існування спірних правовідносин, згідно з яким документальне підтвердження вказаних вище фактів здійснюється на підставі:

бойового наказу (бойового розпорядження);

журналу бойових дій (вахтовой, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журналу ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорту (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

При цьому відряджені військові підтверджують безпосередню участь у бойових діях або заходах довідкою керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Виплата здійснюється на підставі наказів:

командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

При цьому в цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100 000 гривень за місяць обов'язково зазначають підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.

Такі накази за минулий місяць мають бути видані до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Крім цього, у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень також включені військовослужбовців, зокрема, які:

у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

При цьому підставою для видачі наказу є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), в якій має бути зазначено:

військове звання, прізвище, ім'я, по батькові, рік народження військовослужбовця, який отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов'язаного із захистом Батьківщини;

інформацію про поранення (контузію, травму, каліцтво) (дату отримання, вид, характер і локацію поранення (контузії, травми, каліцтва)), яка вносяться на підставі медичного висновку спеціаліста;

обставини, за яких було отримано поранення (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, із зазначенням бойових (спеціальних) завдань, які виконував військовослужбовець під час отримання ним травм (поранення, контузії, каліцтва);

підстави видачі Довідки (наказ командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем, виданий на підставі журналу обліку бойових дії, бойового донесення, тощо).

Суд звертає увагу, що вказаним наказом передбачений перелік випадків, згідно з яким не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовці, зокрема, які: самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

Як зазначалося вище, згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби.

Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується.

У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.01.2023 № 1 позивача визнано таким, що самовільно залишив місце несення служби 01.01.2022 та призупинено виплату грошового забезпечення з 01.01.2023 (Т. 1 а.с. 13, 185-201, Т.2 а.с. 120).

Пунктом 5 наказу наказано помічнику командира з фінансово-економічної роботи начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , відповідно до п. 5 Порядку № 260, урахувати факт дисциплінарного правопорушення старшого солдата ОСОБА_1 та здійснювати виплату премії встановленим порядком у відповідному розмірі.

Згідно довідки про доходи від 02.03.2023 № 116/РС, під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу у період за липень 2022 року по лютий 2023 року (включно) нараховано грошове забезпечення та інші нарахування (винагорода за участь в операції об'єднаних сил, премія, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань) на загальну суму 451578,53 грн, в т.ч. за січень 2023 року - 0,00 грн, за лютий 2023 року - 2630,72 грн (Т. 1 а.с. 32).

Враховуючи встановлені по справі обставини та висновок суду щодо протиправності оскаржуваних наказів, суд приходить до переконання, що відповідач протиправно призупинив позивачу виплату грошового забезпечення та інших нарахувань з 01.01.2023.

З огляду на наведене, суд вважає, що наявні підстави для зобов'язання відповідача здійснити з 01.01.2023 перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, з урахуванням Порядку № 260 та Постанови № 168, тому позов в цій частині також підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду справи по суті відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийняття оскаржуваних наказів відносно позивача. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Доводи відповідача щодо правомірності прийняття оскаржуваних наказів суд відхиляє, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 14, 77, 139, 243-246, 255, 293 та 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.01.2023 № 1 в частині, що стосується ОСОБА_1 .

3. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.01.2023 № 11 в частині, що стосується ОСОБА_1 .

4. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.01.2023 № 24 в частині, що стосується ОСОБА_1 .

5. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 18.02.2023 № 228 в частині, що стосується ОСОБА_1 .

6. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2023 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя В.К. Левицький

Попередній документ

117726518

Наступний документ

117726520

Інформація про рішення:

№ рішення:	117726519
№ справи:	600/1617/23-а
Дата рішення:	18.03.2024
Дата публікації:	20.03.2024
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Чернівецький окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто у апеляційній інстанції (26.08.2024)
Дата надходження:	24.03.2023

Учасники справи:

головуючий суддя:

ГОНТАРУК В М

суддя-доповідач:

ГОНТАРУК В М

ЛЕВИЦЬКИЙ ВАСИЛЬ КОСТЯНТИНОВИЧ

суддя-учасник колегії:

БІЛА Л М

МАТОХНЮК Д Б