Справа № 560/1030/24
іменем України
18 березня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що фактично остаточний розрахунок з ним здійснено 25.12.2023, однак відповідач не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 24.01.2024 року Хмельницьким окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, що відсутні підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 31 липня 2018 №167 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення, проведений розрахунок.
Рішенням суду від 13 грудня 2022 року по справі № 560/8433/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 листопада 2016 року до 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
25.12.2023 позивачу виплачено грошове забезпечення в сумі 57283,68 грн, що стверджено випискою по картковому рахунку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
Відповідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Отже, не проведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації та компенсації відпустки) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Водночас, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Так як остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем тільки 27.12.2023 періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 31.07.2018 по 25.12.2023.
Середньоденний заробіток позивача, відповідно до довідки відповідача складає 291,61 гривень.
За період з 31.07.2018 по 25.12.2023 розмір коштів пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 575638,14 грн (291,61 грн х 1974 днів).
Верховним Судом сформовано ряд правових позицій щодо подібних правовідносин, зокрема, у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, №806/2473/18, який передбачає співмірність розміру виплат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, що законодавчо не врегульовано. Тобто, застосовується різний механізм розрахунків з дотриманням принципів пропорційності, справедливості та врахування обставин, що впливають на визначення її розміру.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, які є різними щодо методики розрахунку, за відсутності законодавчого врегулювання цього, суд першої інстанції вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, адже сума 575638,14 грн є не співмірною із сумою боргу - 57283,68 гривень, оскільки вона значно перевищує суму такої виплати.
При цьому, з урахуванням норми ст. 117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування, тобто сума, яка вчасно не виплачена позивачу за 6-ть місяців до дати виплати - 25.12.2023, складає: 291,61 гривень х 182 дня (6 місяців) = 53073,02 гривень.
Отже, позивач довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку вчасно у повному обсязі у порушення вимог ст. 117 КЗпП України, що підтверджено доказами, перевіреними в суді.
Щодо позовних вимог нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації, суд зазначає наступне.
Порядок та особливості здійснення компенсації втрати частини доходів врегульовано приписами Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III.
Згідно статті 7 вказаного Закону відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Аналогічну норму містить пункт 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
У постанові від 11 грудня 2020 року у справі №200/10820/19-а Верховний Суд вказав, що з огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Застосовуючи зазначений правовий висновок, а також маючи на меті його уточнити, Верховний Суд у постановах від 09 червня 2021 року по справі №240/186/20 та від 17 листопада 2021 року по справі №460/4188/20 вказав, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Верховний Суд дійшов висновку, що у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати саме з моментом отримання листа-відповіді про відмову у виплаті особі компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159 пов'язується початок перебігу строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення власника або уповноваженого ним органу (особи) щодо відмови у виплаті відповідної компенсації та зобов'язання останнього її виплатити. Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.
У постанові від 04 травня 2022 року по справі № 200/14472/19-а Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від зазначеної позиції.
Отже, вказану правову позицію Верховного Суду суд враховує відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.
Таким чином, законодавцем передбачене обов'язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів, шляхом подання відповідної заяви до уповноваженого органу, та виключно відмову останнього за наслідком розгляду такого звернення особа може оскаржити у судовому порядку.
Однак позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Відтак, позовні вимоги в цій частині є передчасними, а тому не підлягають до задоволення.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати, які визначені ст. 132 КАС України і підлягають розподілу, відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.07.2018 по 25.12.2023 в сумі 53073 (п'ятдесят три тисячі сімдесят три) грн 02 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - 22998246)
Головуючий суддя П.І. Салюк