18 березня 2024 року Справа № 280/1314/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
08 лютого 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 11.01.2024 №083850011880, щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачу;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням до стажу роботи за Списком №2 та до загального страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи з 04.09.1995 по 03.01.2024, починаючи з 04.01.2024.
Ухвалою суду від 12.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що їй протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Позивач зазначає, що вона досягла пенсійного віку у 50 років, а також має достатню кількість як загального страхового стажу, так і стажу на роботах по Списку №2. Також, позивач в позовній заяві вказувала на те, що в силу положень статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вона має право на зарахування до загального страхового стажу в подвійному розмірі періоду роботи з 04.09.1995 по 03.01.2024, оскільки установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держпродспоживслужби та територіальні органи Держпродспоживслужби відносяться до закладів охорони здоров'я, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просила задовольнити позовні вимоги.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечили. В обґрунтування заперечень посилаються на те, що відповідно до положень чинного законодавства України право на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 виникає після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Вказують, що позивач на момент звернення до ПФУ не досягла пенсійного віку з якого можливо призначення пенсії. Крім того, зазначено, що згідно наданих документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, диплом, довідка про підтвердження пільгового стажу, накази про атестацію робочого місця) загальний страховий стаж позивачки складає 34 роки 03 місяці 06 днів, пільговий стаж за Списком №2 - відсутній. При цьому, відповідачі вказують про те, що до пільгового стажу правомірно не враховано період роботи згідно довідки від 03.06.2022 №13-15/149, оскільки не відповідає додатку №5, а саме відсутній підпис начальника відділу кадрів (документи на право підпису старшого інспектора з кадрів відсутні). Також, зазначено, що законодавством передбачено обчислення стажу у пільговому розмірі, який визначено Закону України «Про пенсійне забезпечення» в частині визначення права на пенсію, але жодним законодавчим актом не визначено право зарахування стажу у пільговому (подвійному) розмірі при обчисленні розміру пенсії. З урахуванням викладеного у відзивах, відповідачі просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04.01.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням ГУ ПФУ в м.Києві від 11.01.2024 №083850011880, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із недосягненням пільгового пенсійного віку та відсутністю пільгового стажу.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років (при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах), тоді як другий - у 55 років (при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах).
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Тому відмова управління ПФУ в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50-ти річного віку, пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на те, що пенсійний вік становить 55 років, є протиправною.
Під час ухвалення рішення у даній справі суд враховує правові висновки ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ викладені в рішенні по зразковій справі №360/3611/20.
Щодо доводів органу ПФУ про відсутні у позивача пільгового стажу, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Суд зазначає, по-перше інформація щодо роботи позивача на посадах, які включено до Списку №2 міститься безпосередньо у трудовій книжці позивачки, що взагалі не було враховано під час вирішення права на пенсію.
По-друге, позивачем до органу ПФУ було надано довідку про підтвердження наявного стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 14.02.2022 №13-15/77, в якій зазначено про те, що позивачем має пільговий стаж з 04.09.1995 по 14.02.2022 (26 років 5 місяців 14 днів).
Посилання відповідача на те, що довідка не може бути прийнята, оскільки вона не відповідає додатку №5, а саме відсутній підпис начальника відділу кадрів (документи на право підпису старшого інспектора з кадрів відсутні), суд вважає безпідставними, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не можуть позбавляти позивача права на пенсійне забезпечення.
Суд зазначає, що довідка від 14.02.2022 №13-15/77 містить достатню та вичерпну інформацію для визначення пільгового стажу по Списку №2, а також містить підписи директора, старшого інспектора з кадрів та головного бухгалтера, та відтиск печатки установи, а відповідно мала бути врахована органом ПФУ під час підрахунку пільгового стажу.
По-трете, органом ПФУ під час вирішення питання про наявність пільгового стажу було проігноровано відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, зокрема з 2010 року у позивача обліковується ознака спецстажу «ЗПЗ013Б1» - працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивачка має достатньо пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а доводи ГУ ПФУ в м.Києві про відсутність стажу є помилковими.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання зарахувати до загального страхового стажу позивача в подвійному розмірі період роботи з 04.09.1995 по 03.01.2024, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Так, позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог в частині подвійного зарахування стажу посилається на те, що вона працювала в «інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я», оскільки установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держпродспоживслужби та територіальні органи Держпродспожислужби відносяться до закладів охорони здоров'я, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Разом з тим, суд не може погодитись з такими доводами позивача з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що додається (далі - Перелік №909).
При цьому, в розділі 2 «Охорона здоров'я» у найменуванні закладів та установ зазначено, серед інших установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями).
Тобто, постанова Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 визначає лише те, що робота осіб в установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держпродспоживслужби надає їм право про призначення пенсії за вислугу років.
Жодних посилань на те, що період роботи у таких закладах має зараховуватися у подвійному розмірі до страхового стажу, положення постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 не містять, а тому посилання позивача на зазначену постанову в розрізі спірних правовідносин є безпідставними.
Із роз'яснень МОЗ України №05.03-18-54/973 від 27 січня 2010 року слідує, що «інфекційний заклад (відділення)» це заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби (тобто інфекційна лікарня або інфекційне відділення, протитуберкульозний заклад або відділення тощо) або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб (тобто бактеріологічна лабораторія).
Також, суд зазначає, що наказом МОЗ України від 28.10.2002 №385 затверджено Перелік закладів охорони здоров'я, в якому відсутні регіональні державні лабораторії Держпродспоживслужби.
Крім того, протягом частини спірного періоду було чинним Положення про регіональну державну лабораторію Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затверджене Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 13.03.2017 №120, відповідно до пункту 1 якого, регіональна державна лабораторія Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Лабораторія) є державною установою ветеринарної медицини, яка створена відповідно до Законів України «Про ветеринарну медицину», «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» підпорядковується головному управлінню Держпродспоживслужби в області (далі - Головне управління) та належить до сфери управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба).
Згідно пункту 3 Положення №120, лабораторія є державною установою для лабораторної діагностики хвороб тварин та оцінки ветеринарно-санітарного стану харчових продуктів, побічних продуктів тваринного походження, кормових добавок, преміксів, кормів, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів та продуктів біотехнології, ґрунту, води питної та води для тварин, а також проведення лабораторних досліджень (випробувань) показників безпечності та якості об'єктів санітарних заходів, засобів захисту рослин, факторів середовища життєдіяльності людини, що мають шкідливий вплив на здоров'я населення, якості та незалежної експертизи товарів, якості насіння і садивного матеріалу, а також інших досліджень (випробувань) відповідно до галузі акредитації.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що регіональні державні лабораторії Держпродспоживслужби не підпадають під визначення «інших інфекційних закладів (відділень) охорони здоров'я», а тому відсутні підстави для зарахування періоду роботи позивача у зазначеній установі у подвійному розмірі.
В свою чергу, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги до ГУ ПФУ в Запорізькій області, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В спірному випадку заява позивачки про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. І саме головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в м.Києві, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем перебування на пенсійному обліку - ГУ ПФУ в Запорізькій області.
За таких обставин, виплата пенсії повинна проводитись ГУ ПФУ в Запорізькій області після отримання від ГУ ПФУ в м.Києві рішення про призначення пенсії та матеріалів пенсійної справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до ГУ ПФУ в Запорізькій області.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Оскільки відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 11.01.2024 №083850011880, щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, починаючи з 04.01.2024.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова