15 березня 2024 року Справа № 280/50/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 №4872 від 09.03.2023 про призначення службового розслідування в частині, що стосується позивача;
визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №11741 від 29.05.2023 про результати службового розслідування в частині, що стосується позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить з 24.09.2021 військову службу в ЗСУ на підставі контракту. Зазначає, що у зв'язку з ліквідацією ВЧ НОМЕР_2 позивача переведно до ВЧ НОМЕР_1 на посаду механіка-водія-електрика. Вказує, що одразу після переведення позивача до ВЧ НОМЕР_1 , його та інших військовослужбовців ВЧ НОМЕР_2 відправили у розташування в м.Костянтинівка Донецької області. Прибувши до місця розташування, безпосередні командири повідомили колишнім військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_2 про те, що вони повинні брати зброю та йти виконувати бойові завдання в н.п. Бахмут Донецької області. Вказує, що командування ВЧ НОМЕР_1 примушувало позивача виконувати функції пішого стрільця. При цьому, позивач проходив військову службу як водій. Позивач не проходив жодних навчань та перекваліфікації для виконання обов'язків пішого стрільця та/або гранатометника, не вміє володіти зброєю, не проходив навчань для ведення бойових дій в населених пунктах. Також вказує, що не міг виконувати бойові завдання через погіршення стану здоров'я, про що неодноразово повідомляв безпосередніх командирів в усній формі. Зі слів позивача, командир проігнорував заперечення позивача погрожуючи встановленням статусу СЗЧ (самовільно залишивший частину) позивачу та іншим військовослужбовцям. Позивачем було прийнято рішення покинути місце розташування оскільки через відсутність знань та навичок, відповідної фізичної підготовки у кваліфікації пішого стрільця та гранатометника, а також виключення спричинення травм як собі так і іншим військовослужбовцям, позивач не мав змоги виконувати функції пішого стрільця. Після того, як позивач, разом з іншими військовослужбовцями, покинули місце розташуваня, з метою врегулювання конфлікту, вони почали писати рапорти на командира ВЧ НОМЕР_1 із проханням розібратись в ситуації та забезпечити їм можливість прийти військово-лікарську комісію. Однак, відповідач не відреагував на їх рапорти, у зв'язку з чим військовослужбовцями була подана колективна заява про вчинення кримінального правопорушення командування ВЧ НОМЕР_1 до Територіального управління ДБР м.Полтава. В подальшому позивачу стало відомо, що його було знято з речового, котлового та грошового забезпечення, а також увільнено із займаної посади та виведено у розпорядження командира військової частини у зв'язку з тим, що він самовільно залишив місце служби. Відповідно до акту службового розслідування позивача визнано таким, що самовільно залишив місце служби. Позивач вважає, що результат службового розслідування є протиправним, оскільки під час проведення службового розслідування не залучено безпосереднього начальника, у порушення вимог п. 3 Розділу IV Порядку № 608 не повідомлено про початок проведення службового розслідування. Позивач зазначає, що його не ознайомлено із правами та обов'язками під час проведення службового розслідування, не надано можливості надати усні та або письмові пояснення, зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування. Натомість, позивачу стало відомо про проведення службового розслідування із листа відповідача. Із матеріалами службового розслідування позивач ознайомився після отримання його представником відповіді на адвокатський запит. Крім того, на думку позивача, відповідач не встановив усі обставини, що мають значення для справи, не врахував мотиви, з яких позивач вирішив покинути місце розташування, не встановив обставини, які пом'якшують відповідальність позивача та не розглянув його звернення, які були ним подані під час службового розслідування. Таким чином, на думку позивача, службове розслідування є необ'єктивним, одностороннім та упередженим, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 08 січня 2024 року визнано поважною причину пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду у даній справі. Відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що згідно витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 02.03.2023 №116 позивач вважається таким, що самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойового завдання в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії. Позивача увільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , утримуючи у списках особового складу військової частини, з 12.03.2023. Згідно витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 03.08.2023 №580, увільнено від займаної посади та призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ старшого солдата ОСОБА_1 , колишнього механіка-водія-електрика відділення управління штабу батальйону взводу зв'язку 1 механізованого батальйону, який самовільно залишив військову частину 01 березня 2023 року згідно ЄРДР від 01 серпня 2023 року №42023041110000130 - з 01 серпня 2023 року. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, установив наступне.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено, що ОСОБА_1 з 24.09.2021 проходив військову службу у Збройних силах України на підставі контракту.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 22.07.2022 №56 позивача зараховано в списки військової частини НОМЕР_2 на посаду старшого водія (військово - облікова спеціальність 790702А).
У зв'язку з ліквідацією військової частини НОМЕР_2 , наказом від 15.02.2023 №71, позивача був зарахований до складу військової частини НОМЕР_1 на посаду механіка-водія-електрика відділення управління штабу батальйонного взводу зв'язку 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2023 №116 позивач вважається таким, що 01.03.2023 самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії. Виключено з грошового та речового забезпечення військової частини з 01.03.2023.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.03.2023 №146, позивача увільнено від займаної посади та зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , утримуючи у списках особового складу військової частини, з 12.03.2023, у зв'язку з самовільним залишенням частини.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.08.2023 №580, увільнено від займаної посади та призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ старшого солдата ОСОБА_1 , колишнього механіка-водія-електрика відділення управління штабу батальйону взводу зв'язку 1 механізованого батальйону, який самовільно залишив військову частину 01 березня 2023 року згідно ЄРДР від 01 серпня 2023 року №42023041110000130 - з 01 серпня 2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №4872 від 09.03.2023 було призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини 01.03.2023 позивачем.
Відповідно до акту службового розслідування від 29.05.2023, в ході провелення службового розслідування було встановлено, що 01.03.2023 o 17:40 під час перевірки особового складу в районі виконання бойових дій в м. Бахмут, командиром 1 механізованого батальйону капітаном ОСОБА_2 було виявлено відсутність у розташуванні підрозділу старшого солдата ОСОБА_1 . Зброя та боєприпаси військовослужбовця залишилися в підрозділі. Пошукові заходи позитивного результату не дали, на телефонні дзвінки він не відповідав. На теперешній час військовослужбовець самовільно перебуває поза розташуванням військової частани НОМЕР_1 , його місцезнаходження невідоме. За фактом самовільного залишення частини під час воєнного стану військовослужбовцем військової служби за контрактом, військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_1 , командиром 1 механізованого батальйону капітаном ОСОБА_2 була подана доповідь 02.03.2023.
З пояснень свідків, заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення і механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_3 , та фельдшера медичного пункту 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_4 , було підтверджено, що 01.03.2023 о 17:40 під час перевірки особового складу в районі виконання бойових дій в м. Бахмут, командиром 1 механізованого батальйону капітаном ОСОБА_2 було виявлено відсутність у розташуванні підрозділу старшого солдата ОСОБА_1 . Зброя на боєприпаси військовослужбовця залишилися в підрозділі. Пошукові заходи позитивного результату не дали, на телефонні дзвінки він не відповідав. На теперішній час вказаний вище військовослужбовець самовільно перебуває поза розташуванням військової частини НОМЕР_1 , його місцезнаходження невідоме.
Обставини та факти, що були встановлені під час проведення службового розслідування. Службовим розслідуванням підтверджено факти:
- в ході службового розслідування було встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 відсутній на службі з 01.03.2023 по теперешній час без поважних причин, дозволу та попередження. На телефонні дзвінки не відповідає, місце знаходження його невідоме. Також було встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 не доповідав про будь-які проблемні питання, що потребують негайного вирішення, та не подавав клопотання про надання йому відпустки. По даному факту командиром 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_2 була подана доповідь вх. №2804 від 02.03.2023;
- таким чином, старший солдат ОСОБА_1 з 01.03.2023 по теперешній час незаконно, в умовах воєнного стану, перебуває поза межами військової частини НОМЕР_1 тривалістю понад 10 (десять) діб;
- в діях військовослужбовця механіка-водія-електрика відділення управління штабу батальйонна взводу зв'язку 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки злочину, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.
Вина військовослужбовця: головною причиною, що сприяли вчиненню даного правопорушення є негативне і безвідповідальне відношення військовослужбовця до обов'язків служби, та особиста недисциплінованість старшого солдата ОСОБА_1 , а також порушення ним вимог ст.ст.11, 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби ЗСУ та ст.ст. 1, 2, 4 Дисциплінарного Статуту ЗСУ.
Причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення є особиста недисциплінованість та безвідповідальне відношення до обов'язків військової служби старшого солдата ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №11741 від 29.05.2023 Про результати службового розслідування, наказано
- вирішення питання щодо притягнення, або не притягнення по дисциплінарної відповідальності старшого солдата ОСОБА_1 за порушення вимог ст. 11, 12, 14, 16, 127, 128. Статуту внутрішньої служби 3бройних Сил України, ст. 1, 2, 4 Диспиплінарного статуту Збройних Сил України, відкласти до його повернення на військову службу військової частини НОМЕР_1 ;
- помічнику командира частини з фінансово-економічної роботи начальнику фінансово-економічної служби, згідно пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцю військової частини НОМЕР_4 старшому солдату ОСОБА_1 , призупинити виплату грошового забезпечення з 01.03.2023, а також не виплачувати йому премію за відповідні місяці самовільного залишення частини у повному обсязі та не виплачувати додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за відповідні місяці самовільного залишення частини у повному обсязі;
- заступнику командира частини з морально-психологічного забезпечення-начальнику відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 направити копію матеріалів цього службового розслідування до органів досудового розслідування для прийняття правового рішення, щодо порушення кримінального провадження за фактом, виявленим в ході проведення службового розслідування протягом 10 діб з дати підписання наказу командира частини про затвердження його результатів.
Аркушем доведення до особового складу наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про призначення службового розслідування від 09.03.2023 № 4872 у графі розпис про ознайомлення солдата ОСОБА_1 міститься відмітка «СЗЧ».
В матеріалах справах містяться наступні рапорти позивача, які були направлені на адресу відповідача:
від 03.03.2023 рапорт про призначення ВЛК та роз'яснення про військову облікову кваліфікацію (отримано відповідачем 09.03.2023);
від 07.03.2023 рапорт про переміщення позивача до військової частини НОМЕР_5 для продовження проходження військової служби разом із копією письмової згоди військової частини НОМЕР_5 (отримано відповідачем 11.03.2023);
від 14.03.2023 рапорт про повідомлення позивача про результати розгляду попередніх рапортів (отримано відповідачем 24.03.2023);
від 29.03.2023 рапорт про передання справи позивача до Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою його переведення до іншої військової частини для продовження військової служби за спеціальністю позивача (отримано відповідачем 06.04.2023);
від 29.03.2023 рапорт з проханням розглянути рапорт позивача на проходження військово-лікарської комісії для встановлення його стану здоров'я (отримано відповідачем 04.04.2023) та інші.
Також в матеріалах справи наявні копії колективної заяви про вчинення злочину від військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 , колективної заяви про вчинення злочинів командуванням ВЧ НОМЕР_1 до Територіального управління ДБР у м.Полтава.
Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтава від 21 квітня 2023 року по справі №554/3283/23, вирішено скаргу адвокатського об'єднання «Гур'єв та партнери», в особі керуючого партнера адвоката Гур'єва Андрія Альбертовича, адвокатського бюро «Керімов та партнери», в особі керівника, адвоката Керімова Аліка Заміровича на бездіяльність уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви від 31 березня 2023 року задовольнити частково. Зобов'язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою адвоката ОСОБА_5 , адвоката Керімова Аліка Заміровича від 31 березня 2023 року та розпочати досудове розслідування. В іншій частині скарги відмовлено.
Позивач, не погодившись з наказом Військової частини НОМЕР_1 №4872 від 09.03.2023 про призначення службового розслідування, з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №11741 від 29.05.2023 про результати службового розслідування, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (стаття 2 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до абзацу другого статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройний Сил України, накази командирів.
Абзацом другим статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби), встановлено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такого обов'язку як свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Відповідно до абзацу першого статті 49 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти Військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Згідно зі статтею 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту внутрішньої служби).
Згідно з частиною першою статті 127 Статуту внутрішньої служби солдат (матрос) (далі солдат) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.
Відповідно до абзаців восьмого і сімнадцятого частини першої статті 128 Статуту внутрішньої служби солдат зобов'язаний додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, а також у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.
Згідно з частиною першою статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі Порядок № 608).
Отже, військовослужбовець може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності при наявності в його діях складу дисциплінарного проступку за результатами службового розслідування, проведеного з дотриманням вимог Дисциплінарного статуту і Порядку № 608.
Згідно з абзацом четвертим пункту 2 розділу І Порядку № 608 службове розслідування комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цього Порядку, з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення, з'ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, встановлення осіб, які вчинили правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Абзацом першим пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі особи, які проводять службове розслідування).
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення (частина друга статті 85 Дисциплінарного статуту, пункт 12 розділу ІІІ Порядку № 608).
Отже, службове розслідування стосовно військовослужбовця рядового складу може бути проведено на підставі наказу однією особою (в тому числі, особисто командиром (начальником), прямим командиром (начальником) або військовослужбовцем сержантського (старшинського) складу) чи у складі комісії з проведення службового розслідування.
Суд установив, що службове розслідування стосовно позивача проведено на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.03.2023 №4872, комісією у складі: голови комісії - старшого оперативного чергового відділення бойового управління командного пункту штабу підполковника ОСОБА_6 та членів комісії - заступника командира з морально-психологічного забезпечення роти вогневої підтримки 1 мотопіхотного батальйону капітана ОСОБА_7 та офіцера-психолога реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи старшого лейтенанта ОСОБА_8 .
Отже, проведення службового розслідування у складі комісії, відповідає вимогам Дисциплінарного статуту і Порядку № 608.
Щодо посилання позивача, що командир Військової частини НОМЕР_1 не є особою, уповноваженою видавати накази про проведення службового розслідування та накази про результати про ведення службового розслідування.
Суд зазначає, що наказом командира Військової частини командира військової частини НОМЕР_6 від 29.05.2023 Про результати службового розслідування, наказано вирішення питання щодо притягнення, або не притягнення по дисциплінарної відповідальності старшого солдата ОСОБА_1 за порушення вимог ст. 11, 12, 14, 16, 127, 128. Статуту внутрішньої служби 3бройних Сил України, ст. 1, 2, 4 Диспиплінарного статуту Збройних Сил України, відкласти до його повернення на військову службу військової частини НОМЕР_1 .
У контексті зазначеного наказу командира відповідача «Про результати службового розслідування», який є аналогічним тому, що зазначений в акті службового розслідування, про відкладення питання щодо притягнення або не притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності суд акцентує увагу, що оскаржуваним наказом командира відповідача «Про результати службового розслідування» позивача не притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а лише висловлені пропозиції щодо наступних дій щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності.
Так, резолютивна частина зазначеного наказу має рекомендаційний характер, оскільки відповідачем лише запропоновано вжити заходи щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, та фактично містить відкладальну обставину, твердження про остаточне настання якої, є передчасним.
Статтею 87 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Згідно з частиною третьою статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Тобто, службове розслідування у будь-якому випадку не може тривати більш ніж 2 місяці.
Відповідно до абзацу другого пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акту службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Стосовно доводів представника позивача про те, що відповідачем порушено строки проведення службового розслідування, суд вважає, що процедурні порушення під час проведення службового розслідування не можуть бути єдиною підставою для скасування спірних наказів.
Верховний Суд у постанові від 28.02.2020 у справі №826/16420/18 дійшов висновку, що допущені окремі процедурні порушення під час проведення службового розслідування не є такими, що мають вплив на висновки службового розслідування та не можуть бути підставою для визнання протиправним пункту оскаржуваного позивачем наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зокрема, мають право: запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування); отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані); за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді.
Згідно з пунктом 3 розділу IV Порядку № 608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Суд зауважує, що дійсно позивач має право на ознайомлення із спірним наказом, однак в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу відмовлено відповідачем при реалізації даного права у наданні наказу за результатами службового розслідування та матеріалів службового розслідування для ознайомлення з ним.
Крім того представник позивача зазначає, що відповідач жоден раз не намагався зв'язатись із позивачем для встановлення всіх обставин та проведення об'єктивного і неупередженого розслідування. Суд зазначає, що є незрозумілим, яким чином відповідач повинен був зв'язатись з особою, яка не відповідає на телефонні дзвінки, незаконно перебуває за межами військової частини та місце знаходження якого невідоме.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення:
неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення;
причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби;
ступеня вини військовослужбовця;
порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства;
причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення;
причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Відповідно до статті 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (у редакції, чинній до 18.05.2023), військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Бойове чергування - це виконання бойового завдання. Бойове чергування здійснюється черговими силами і засобами, призначеними від військових частин. До складу чергових сил і засобів входять бойові обслуги, чергові зміни пунктів управління, сил і засобів бойового забезпечення та обслуговування (частина перша і друга статті 332 Статуту внутрішньої служби).
Згідно з абзацом четвертим частини другої статті 340 Статуту внутрішньої служби особовому складові чергової зміни під час несення бойового чергування заборонено самовільно залишати бойовий пост чи інше місце несення бойового чергування.
Відтак, з дня введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) усі військові частини залученні до виконання бойових завдань, а отже здійснюють бойове чергування, у тому числі відповідач.
Таким чином, військовослужбовцям відповідача заборонено самовільно залишати бойовий пост чи інше місце несення бойового чергування.
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Отже, залишати розташування військової частини із службових та/або особистих питань військовослужбовець може лише за згодою свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Згідно з акту службового розслідування позивач залишив 01.03.2023 район зосередження його підрозділу на території Донецької області.
Крім того, позивач не заперечує, що з 01.03.2023 не знаходиться за місцем несення служби.
Так, зі змісту позову, маючи непорозуміння із командуванням військової частини НОМЕР_1 позивачем прийнято рішення покинути місце розташування, оскільки через відсутність знань та навичок, відповідної фізичної підготовки у кваліфікації пішого стрільця та/або гранатометника, а також виключення спричинення травм як собі, так і іншим військовослужбовцям, позивач не мав змоги виконувати функції пішого стрільця.
Разом з тим, будь-яких відомостей про те, на підставі якого акту, вказівки, дозволу тощо він залишив місце розташування свого підрозділу у Донецькій області у позовній заяві позивач не вказав. Також, позивач не зазначив про причини таких дій та про повідомлення про залишення розташування своїх прямих командирів.
Щодо посилання позивача на надання рапортів до відповідача на причини самовільного залишення розташування, суд зазначає, що дані рапорти направлені після 01.03.2023, тобто після самовільного залишення розташування.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт умисного самовільного залишення позивачем 01.03.2023 місця несення служби, а також про наявність причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконання позивачем обов'язків військової служби.
Відтак, відповідач правомірно дійшов до висновку про неправомірність дій позивача щодо самовільного залишення місця несення військової служби, а отже порушення ним статей ст. 11, 12, 14, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 2. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Таким чином, факт самовільного залишення позивачем місця служби (району виконання бойового завдання в бойовій обстановці) належним чином зафіксовано у службовому розслідуванні. Матеріалами службового розслідування в повній мірі встановлені протиправні дії військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування, відображено його неправомірні дії, та причинний зв'язок між діями військовослужбовця та подією, що трапилася.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що покладені в основу спору у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторони, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 243, 243-246 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова