18 березня 2024 року м. Житомир справа № 240/1743/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася у суд із позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МО України) про визнання протиправним та скасування пункту 40 рішення, оформленого протоколом засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30 червня 2023 року №215/168, про скасування попереднього рішення, оформленого протоколом засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19 червня 2023 року №196/168 про призначення матері та сину померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого 31 жовтня 2022 року у період дії воєнного стану, старшого солдата ОСОБА_2 (Житомирський ОТЦКСП), в сумі 15000000 грн 00 коп. у рівних частинах кожному в частині, що стосується матері ОСОБА_1 , та зобов'язання призначити одноразову грошову допомогу як члену сім'ї загиблого старшого солдата ОСОБА_2 - її сина, внаслідок захворювання та причин смерті, пов'язаних із захистом Батьківщини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в належній їй частині в розмірі 7500000 грн від 15000000 грн і подати звіт про виконання судового рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захисту військовослужбовців та членів їх сімей» від 29 липня 2022 року №2489-ІХ (далі - Закон України №2489-ІХ) розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
Ухвалою суду від 29 січня 2024 позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
16 лютого 2024 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 передбачаються виплату одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі обмеженому колу військовослужбовців, а саме які загинули або померли внаслідок поранення під час захисту Батьківщини. Зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про отримання сином позивача за період проходження служби поранень, від яких могла настати його смерть. Натомість у висновку 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 21 лютого 2023 року зазначено, що причиною смерті ОСОБА_2 стало не поранення, а захворювання «Поліорганна недостатність. Перитоніт. Гострий панкреатіт».
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_2 , син позивача, з 16 січня 2022 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого навідника 1 артилерійського взводу 3 артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 листопада 2022 року №314 старшого солдата ОСОБА_2 , вважати таким, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , м. Київ. Причина смерті: поліарганна недостатність, перитоніт, гострий панкреатит. Виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
03 березня 2023 року позивач звернулася до Житомирського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю (смертю) ІНФОРМАЦІЯ_1 її сина ОСОБА_2 .
Згідно рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 19 червня 2023 року №196/168, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 матері та сину померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого 31 жовтня 2022 року у період дії воєнного стану старшого солдата ОСОБА_2 (Житомирський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки), на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_2 віл 04 листопада 2022 року та витягу військово-лікарської комісії від 21 лютого 2023 року №570 - в сумі 15000000 грн 00 коп. у рівних частинах кожному (пункт 2).
Відповідно до рішення комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 30 червня 2023 року №215/168, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про скасування попереднього рішення з огляду на те, що допомога була призначена помилково, оскільки смерть старшого солдата ОСОБА_2 настала внаслідок захворювання та не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (пункту 40).
Уважаючи таке рішення протиправним ОСОБА_1 звернулась із цим позовом до суду.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Стаття 41 названого Закону визначає, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Частиною 1 статті 16 зазначеного Закону закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 2 названої правової норми передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
Згідно пункту 3 статті 16 Закону України 2011-ХІІ військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 4 статті 24 названого Закону передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Положеннями статті 161 Закону України №2011-ХІІ закріплено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Згідно підпункту «а» пункту 1 статті 162 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;
500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 29 липня 2022 року №2489-ІХ (далі - Закон України №2489-ІХ) статтю 162 Закону України №2011-ХІІ доповнено пунктом 3, який закріпив, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно прикінцевих положень названого Закону, зазначені зміни набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до пункту 1 статті 163 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 161 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 161 цього Закону.
Пунктами 6 - 8 названої правової норми закріплено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Якщо особа одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Згідно пункту 9 статті 163 Закону України №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених положень Закону України №2011-ХІІ дає підстави для висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця закріплено на законодавчому рівні.
Тим часом визначення порядку призначення і виплати такої допомоги законодавець делегував Уряду.
Слід також зауважити, що за результатами внесення змін до статті 162 Закону України №2011-ХІІ, а саме доповнення її пунктом 3, законодавець також делегував Кабінету Міністрів України право на визначення розміру одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану.
До внесення відповідних змін тільки Закон України №2011-ХІІ містив положення, які передбачали умови, за яких у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, визначені особи, мають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Як убачається зі змісту підпунктів 1 та 2 пункту 1 статті 16 Закону України №2011-ХІІ розмежування проведено за темпоральним принципом: загибель (смерть) настала під час виконання обов'язків військової служби або в період проходження служби, а також внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце у названі періоди, відповідно.
Слід зауважити, що будь-яких застережень щодо настання загибелі (смерті) у період дії воєнного стану положення Закону України №2011-ХІІ, у редакції до 25 серпня 2022 року, ані стаття 16, у якій зазначений перелік підстав для виплати одноразової грошової допомоги, ані стаття 162, яка передбачає розмір одноразової грошової допомоги, не містили.
І тільки після набрання чинності Законом України №2489-ІХ, законодавець передбачив право Уряду визначати розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану. При цьому, будь-яких застережень про надання органу виконавчої влади права на встановлення додаткових умов для визначення військовослужбовців, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги згідно положень статті 16 Закону України №2011-ХІІ, відповідний нормативно-правовий акт не містить.
Отже на законодавчому рівні закріплено право Кабінету Міністрів України визначати порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, а також розмір такої допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану.
На реалізацію делегованих прав Уряд постановою від 25 грудня 2013 року №975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975), а постановою від 28 лютого 2022 року №168 визначив розмір одноразової грошової допомоги, яка виплачується сім'ям загиблих осіб, зазначених у цій постанові.
Визначальним питанням для вирішення цієї справи є належність ОСОБА_2 до осіб, зазначених у постанові Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за наслідками загибелі якого сім'я набуває право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому названою постановою.
Слід наголосити, що Порядок №975 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Отже, такий Порядок поширює свою дію і на спірні правовідносини.
Згідно пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Отже, всі нормативно-правові акти застосовуються судом на момент смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На зазначену дату пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 (далі - Постанова №168) закріплював, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Пункт 1 Постанови №168 у редакції станом на 31 жовтня 2022 року передбачав такий перелік осіб:
військовослужбовці Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту,
військові прокурори Офісу Генерального прокурора,
особи рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій,
співробітники Служби судової охорони,
особи начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро,
поліцейські,
особи рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.
Як установлено судом та не заперечує відповідач, ОСОБА_2 на день смерті був військовослужбовцем Збройних Сил України, а тому, на переконання суду, належить до переліку осіб, зазначених у пункті 1 Постанови №168.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача про те, що положення Постанови №168 передбачають виплату збільшеного розміру одноразової грошової допомоги тільки військовослужбовцям, які загинули або померли внаслідок поранення під час захисту Батьківщини, суд зауважує на таке.
Як убачається зі змісту абзацу 1 пункту 2 Постанови №168 такий не передбачає будь-яких застережень про те, що загибель осіб, зазначених у пункті 1 цієї Постанови, має бути обумовлена саме пораненням під час захисту Батьківщини.
Суд погоджується з позицією відповідача про те, що, ураховуючи справедливий підхід, помилковим є проведення виплат сім'ям військовослужбовців, які загинули або померли внаслідок отриманих поранень під час захисту Батьківщини, а також сім'ям військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, в однаковому розмірі.
Однак, суд наголошує, що поняття захворювання, так само як і загибель є багатогранним.
Суд зауважує, що визначення поняття «загиблий», яке наводить відповідач у відзиві, взято останнім з вільної загальнодоступної онлайн-енциклопедії (Вікіпедії). Однак, така містить наведене відповідачем визначення для поняття «загиблий у бою», а не «загиблий», як зазначає відповідач.
У розглядуваних відносинах, використовуючи поняття «загибель», на переконання суду, слід виходити з того, що це є припинення життя особи під час захисту або у зв'язку із захистом Батьківщини, обумовлене зовнішніми факторами. При цьому, суд не погоджується, що така може мати місце тільки внаслідок дії противника безпосередньо під час бойових дій. Такий звужений підхід позбавляє відповідного права сім'ї, осіб, які, наприклад, проводили розмінування території і втратили життя внаслідок неспровокованого детонування боєприпасу.
Як установлено судом з виписки з медичної карти стаціонарного хворого №16981 ОСОБА_2 у розділі 6 «Повний діагноз (основне захворювання, супутні захворювання та ускладнення) зазначено: заключний діагноз: гострий панкреатит, неуточнений; супутні діагнози: ушкодження внаслідок військових дій, неуточнені.
Згідно лікарського свідоцтва про смерть №138 від 01 листопада 2022 року смерть ОСОБА_2 настала внаслідок гострого панкреатиту, перитоніту та поліорганної недостатності.
Слід зауважити, що причиною виникнення гострого панкреатиту можуть виступати: травма черевної порожнини, надмірне вживання алкоголю або погане харчування.
Як убачається з виписки з медичної карти стаціонарного хворого, в ній зазначено про отримання ОСОБА_2 ушкоджень внаслідок бойових дій. Будь-якої інформації про надмірне вживання алкоголю або незадовільне харчування, медична картка не містить.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що гострий панкреатит, який у подальшому обумовив перитоніт (запалення очеревини) та поліорганну недостатність (важка неспецифічна стрес-реакція організму, сукупність недостатності кількох функціональних систем, що розвивається як термінальна стадія більшості гострих захворювань і травм), обумовлений ушкодженнями внаслідок військових дій.
Наведене узгоджується з інформацією, зазначеною у довідці про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військово агресією російської федерації проти України від 10 лютого 2023 року №462, в якій зазначено, що у період з 16 березня 2022 року по 16 вересня 2022 року - день звернення за медичною допомогою згідно первинної медичної картки (форма 100) ОСОБА_2 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військово агресією російської федерації проти України, а також з витягом з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювання, поранення, травм, каліцтв від 21 лютого 2023 року №570, в якому зазначено, що захворювання та причина смерті, так, пов'язане із захистом Батьківщини.
Суд зауважує, що згідно Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Сила України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800 (далі - Положення №, штатна ВЛК вивчає документи, за потреби уточнює інформацію про осіб, стосовно яких вони подані (надсилає необхідні запити тощо), та в місячний строк із дня надходження документів приймає рішення щодо встановлення причинного зв'язку захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), у тому числі які призвели до загибелі (смерті)), з військовою службою, про що інформує військові частини (органи, підрозділи), ТЦК та СП, осіб, які звернулися до штатної ВЛК (пункт 21.25).
Пунктом 21.30 названого Положення також передбачено, що постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання, травми (поранення, контузії, каліцтва), що зумовило безпосередню, основну причину смерті, приймається в одному із формулювань, вказаних у пунктах 21.5, 21.6 розділу II цього Положення, з обов'язковим додаванням перед словом «ТАК» або «НІ» слів «яке призвело до смерті, та причина смерті».
У випадках коли причину смерті не встановлено, ВЛК приймає постанову про причинний зв'язок смерті військовослужбовця (особи, звільненої з військової служби) з військовою службою, а у постанові про причинний зв'язок слова «Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), яке призвело до смерті, та причина смерті» не зазначаються.
Згідно підпункту «ґ» пункту 21.5 Положення постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема, «Захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини», якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об'єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції (операції об'єднаних сил) у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією проти України, або коли захворювання, яке виникло до цього, у зазначені періоди служби досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що захворювання ОСОБА_2 у вигляді гострого панкреатиту виникло у період проходження служби у військовій частині під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Зазначене підтверджується інформацією з виписки з медичної карти стаціонарного хворого.
Той факт, що причиною смерті стало саме захворювання, яке виникло у зв'язку з ушкодженням внаслідок військових дій, а не поранення, як зазначає відповідач, на переконання суду, не може бути підставою для позбавлення сім'ї померлого захисника права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, визначеному Постановою №168.
Додатково суд зауважує, що згідно приписів пункту 21.5 Положення №402 постанови ВЛК можуть містити про те, що поранення або захворювання пов'язане з:
- захистом Батьківщини;
- виконанням обов'язків військової служби;
- проходженням військової служби.
З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що зазначення у постанові ВЛК про те, що захворювання та причина смерті ОСОБА_2 пов'язані із захистом Батьківщини, спростовує твердження відповідача про те, що смерть останнього настала за обставин, які виключають право його сім'ї на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі, передбаченому Постановою №168.
Додатково суд уважає за необхідне зауважити на таке.
Згідно пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Відповідно до пункту 13 цього Порядку керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов'язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.
На реалізацію наведених положень Порядку, наказом Міністерства оборони України від 26 жовтня 2016 року №564, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 року за №1497/29627 затверджене Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Положення №564).
Відповідно до пункту 1 розділу І названого Положення воно визначає основні функції, завдання, повноваження комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, а також порядок організації її роботи.
Згідно з пунктом 4 розділу І Положення № 564 у своїй діяльності Комісія керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції України та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України та цим Положенням.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Положення № 564, з метою забезпечення виконання покладених на неї завдань Комісія зобов'язана:
- приймати до розгляду документи, що надходять до Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України №2011-ХІІ, статтею 214 Закону України №2232-ХІІ військовослужбовцям Збройних Сил України, особам, звільненим з військової служби зі Збройних Сил України та СРСР, які стали інвалідами, військовозобов'язаним та резервістам, які стали інвалідами внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання, пов'язаних з їх призовом на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, членам родин загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил України;
- приймати до розгляду документи, що надходять до Міністерства оборони України для прийняття рішення про виплату компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків військової служби у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, які визначаються Організацією Об'єднаних Націй відповідно до резолюцій Генеральної Асамблеї ООН та постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року №290 «Про затвердження Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов'язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках»;
- приймати рішення про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги в місячний строк із дня надходження всіх необхідних документів;
- приймати рішення про виплату компенсаційних сум в місячний строк із дня надходження всіх необхідних документів, а в окремих випадках - після надходження коштів від Секретаріату ООН;
- доводити прийняті рішення до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України для здійснення фінансування на виплату одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- забезпечити роботу зі зверненнями громадян з питань призначення і виплати одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- забезпечити участь в опрацюванні питань, пов'язаних з виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, у разі внесення змін до нормативно-правових актів.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Положення № 564, комісія має право:
- надавати інформацію за запитами Міжвідомчої комісії, утвореної Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, стосовно осіб, яким призначено або відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, а також органам, уповноваженим виплачувати одноразову грошову допомогу відповідно до законів України, крім Законів України №2011-ХІІ і №2232-ХІІ;
- подавати запити на отримання інформації до державних органів стосовно виплати або невиплати одноразової грошової допомоги та з питань, які впливають на призначення такої допомоги.
Окрім того, Законом України №2011-ХІІ також не передбачено права та підстав для скасування уповноваженим органом рішень про призначення одноразової грошової допомоги.
Суд зазначає, що на відповідача у цій справі поширюється конституційний принцип «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», який закріплений в частині 1 статті 19 Конституції України та сформульований таким чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Пунктом 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що у Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці 2 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення відповідача від 30 червня 2023 року про скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19 червня 2023 року є протиправним, оскільки за таких обставин у комісії Міністерства оборони України відсутні повноваження щодо скасування власного рішення, так як це містить ознаки свавільного рішення. Разом з тим, це не позбавляє суб'єкта владних повноважень з дотриманням вимог процесуального законодавства ініціювати новий судовий спір, в якому сам суб'єкт повинен довести неправомірність свого рішення та наявність підстав для його скасування судом.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 листопада 2019 року у справі №820/1916/18.
Надаючи правову оцінку позовній вимозі про зобов'язання МО України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як члену сім'ї загиблого старшого солдата ОСОБА_2 - її сина, внаслідок захворювання та причин смерті, пов'язаних із захистом Батьківщини, відповідно до Постанови №168 та Закону України №2011-ХІІ, суд зауважує на таке.
Задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення, оформлене протоколом комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30 червня 2023 року № 215/168, пункт 40, суд уважає належним та достатнім способом захисту прав позивача, оскільки у разі скасування вказаного спірного рішення комісії МО України, пункт 2 протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19 червня 2023 року № 196/168 буде чинним та має бути виконаний відповідачем.
З огляду на що, позовні вимоги про зобов'язання МО України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як члену сім'ї загиблого старшого солдата ОСОБА_2 - її сина, внаслідок захворювання та причин смерті, пов'язаних із захистом Батьківщини, відповідно до Постанови №168 та Закону України №2011-ХІІ не підлягають задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Частиною 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналіз викладених норм дає змогу дійти висновку, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
Суд акцентує увагу на тому, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб'єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов'язковості судового рішення.
У разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов'язковості судового рішення, суд може встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
Оскільки у суду відсутні обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання судового рішення, а позивач таких підстав не навів, підстав для зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення немає.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі №580/1015/21.
З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.
За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 40 рішення, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30 червня 2023 року №215/168, про скасування попереднього рішення, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19 червня 2023 року №196/168 про призначення матері та сину померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого 31 жовтня 2022 року у період дії воєнного стану, старшого солдата ОСОБА_2 (Житомирський ОТЦКСП), в сумі 15000000 грн 00 коп. у рівних частинах кожному (пункт 2).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис