18 березня 2024 року м. Житомир справа № 240/30731/23
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 475 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 06.07.2022 року по 23.10.2023 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач, виплативши несвоєчасно 24.10.2023 грошове забезпечення, яке не було виплачено при звільненні зі служби 05.07.2022, в порушення ст. 117 КЗпП України не виплатив середній заробіток за затримку повного розрахунку.
Ухвалою від 01.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що норми КЗпП України не поширюються на позивача.
Клопотання відповідача про зупинення провадження у справі суд залишає без задоволення, як безпідставне, оскільки п. 5 ч.1 ст. 236 КАС України стосується фізичних осіб, щодо п. 3 ч.1 ст. 236 КАС України, то суд може вирішити дану справу до вирішення справи № 380/12088/22.
Позивач відповіді на відзив не подав.
Проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, позивач проходив службу у командира військової частини НОМЕР_2 , яка перебуває на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 та з 05.07.2022 був виключений зі списків особового складу військової частини, як звільнений у відставку; при звільненні відповідачем позивачу не було виплачено грошове забезпечення в сумі 411033,58 грн, яке виплачено 24.10.2023, однак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплачений не був.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Однак, ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення строків проведення розрахунків при звільненні військовослужбовців, а також наслідків такого порушення.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі, відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, яка спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, але не більш як за шість місяців.
Враховуючи, що виплата належного позивачу при звільненні грошового забезпечення відбулася 24.10.2023, до спірних правовідносин належить застосовувати ст. 117 КЗпП України.
Отже, позивач не виплативши відповідачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який фактично відбувся 24.10.2023, вчинив протиправно.
Відповідач на запит суду надав довідку від 11.03.2024 № 843/945, з якої вбачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на день звільнення становить 871,16 грн.
Період шість місяців на день розрахунку 24.10.2023 складає 183 календарних дні (з 24.04.2023 по 23.10.2023), у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню, оскільки для захисту прав та інтересів позивача належить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в сумі 159422,28 грн (871,16 грн х 183 календарних дні), а не зобов'язувати відповідача нараховувати та виплачувати позивачу середній заробіток за 475 днів затримки повного розрахунку при звільненні за періоду з 06.07.2022 по 23.10.2023 року включно, як просить позивач.
Розмір середнього заробітку позивача за 183 календарних дня складає 159422,28 грн.
Враховуючи часткове задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати в сумі 536,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який фактично відбувся 24.10.2023.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 159422,28 грн.
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 536,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк