18 березня 2024 року м. Житомир справа № 240/18693/21
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиплати їй пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити їй нарахування та виплату пенсії з 01.08.2017 та виплатити заборгованість з пенсії;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати їй пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримувала пенсію за віком, призначену їй відповідну до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Однак, з 01.08.2017 відповідач припинив їй виплату пенсії через ненадання довідки про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи. На переконання позивача, вказані дії є протиправними, оскільки припинення виплати особі пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, прийнятого органом Пенсійного фонду або судом, і лише за наявності підстав, визначених статтею 49 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", перелік яких є вичерпним. Крім того, позивач зауважує, що Закон України "Про пенсійне забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не встановлює підстав для припинення (призупинення) виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам. З огляду на зазначене ОСОБА_1 вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправно, за відсутності на це передбачених законодавством підстав, припинило виплату їй пенсії, а тому вона звернулась з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/18693/21 за позовом ОСОБА_1 відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області надало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю. Аргументуючи таку позицію відповідач зазначив, що взяття на облік пенсійної справи ОСОБА_1 , яка раніше перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Ворошиловському районі м. Донецька, проведено в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області у грудні 2014 року за матеріалами електронної пенсійної справи. Паперова пенсійна справа ОСОБА_1 до управління не надходила. Зазначає, що відповідно до статті 4 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону. При цьому, 08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №352 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" та постанову №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», згідно з якими для продовження здійснення соціальних виплат, у тому числі пенсій, за довідками, що були дійсними на дату набрання чинності урядової постанови №352 (від 11.02.2016), структурний підрозділ з питань соціального захисту населення проводить обстеження фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Враховуючи, що позивачем не було надано до Управління необхідних документів для виплати пенсії, а саме - довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмови у видачі довідки, виплата пенсії їй була припинена з 01.08.2017. Для поновлення виплати позивачу пенсії їй необхідно особисто звернутись з відповідними документами до відділу обслуговування громадян (сервісного центру). З огляду на зазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вважає, що його дії є правомірними та вмотивованими, а тому позов не підлягає задоволенню.
Крім того, одночасно з відзивом на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду клопотання, в якому просило залишити позов ОСОБА_1 без розгляду у зв'язку з пропуском нею процесуального строку на звернення до суду.
Розглянувши зазначене клопотання суд дійшов висновку, що воно є безпідставним та не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до частини 2 статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги. Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених статтями 22, 64 Конституції України.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що до грудня 2014 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Ворошиловському районі м. Донецька та отримувала пенсію за віком.
З грудня 2014 року ОСОБА_1 було взято на облік в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області за матеріалами електронної пенсійної справи.
Однак, з 01.08.2017 Головне управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області припинило виплату ОСОБА_1 виплату пенсії.
При цьому, у відповідь на заяву позивача щодо підстав зупинення виплати їй пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у листі від 27.07.2021 №0600-0202-8/55267 повідомило, що виплата пенсії їй була зупинена через ненадання нею довідки про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи, або відмови у видачі їй такої довідки.
Вказані дії щодо припинення їй виплати пенсії стали підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду.
Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) 1996 року, згоду на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України №1058-ІV).
Статтею восьмою Закону України №1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Враховуючи те, що відповідно до п.5 ч.3 ст.4 Закону України №1058-ІV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Частиною першою статті 49 Закону України №1058-ІV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Відповідно до положень статті 49 Закону України №1058-ІV (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням cуду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України №1058-ІV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, коли ці підстави передбачені законом.
Крім того, у випадку припинення виплати пенсії від пенсійного фонду вимагається обов'язкове оформлення (шляхом долучення до пенсійної справи відповідного рішення/розпорядження) припинення виплат.
Згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 27.07.2021 №0600-0202-8/55267 виплата пенсії ОСОБА_1 була зупинена через ненадання нею довідки про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи, або відмови у видачі їй такої довідки.
Таким чином, спірним правовим питанням у даній справі є наявність у позивача права на одержання пенсії на загальних підставах з огляду на ненадання нею довідки про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи, яка б підтверджувала її особливий статус внутрішньо переміщеної особи.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон №1706-VII), яким визначено правовий статус внутрішньо переміщених осіб та відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Положеннями статті 7 Закону №1706-VII передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 №637 (далі - постанова №637) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509.
У рішенні Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03.05.2018 у справі № 805/402/18, суд докладно проаналізував статус внутрішньо переміщеної особи та дійшов висновку, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації (п. 50, 51).
Відповідно до ст. 14 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
З огляду на вищенаведене, положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" і підзаконних правових актів, прийнятих на його виконання, можуть тлумачитися у світлі розширення гарантій дотримання прав тимчасово переміщених осіб, а не звуження змісту чи обсягу їх прав.
Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 Закону №1706-VII, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи, оскільки до 10.12.2013 була зареєстрована та проживала в м. Донецьк. Однак, отримання чи збереження цього статусу є не обов'язком, а правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними додатковими гарантіями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 234/11095/17.
Більш того, згідно інформації, вказаної в паспорті ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 11.12.2010, вона, починаючи з 29.07.2014 зареєструвала місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, позивач змінила місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Україні території. Доказів виявлення позивачем бажання мати статус внутрішньо переміщеної особи матеріали справи не містять, а тому її право на отримання пенсії на загальних підставах не може ставитись у залежність від наявності (чи відсутності) у неї відповідної довідки.
Обмеження права позивача на одержання пенсії у загальному порядку, у зв'язку із відмовою від прав, зумовлених статусом внутрішньо переміщеної особи (чи від цього статусу загалом), не узгоджується з метою Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та є протиправним. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.09.2019 у справі №310/6279/17.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області припинило виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 01.08.2017 без прийняття при цьому відповідного рішення про її припинення відповідно до норм ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на зазначені обставини суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для припинення виплати позивачу пенсії, а також ним не дотримано процедури припинення виплати, оскільки відповідного рішення не приймалося.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п.25 цього рішення).
Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Враховуючи, що позивач звернулася до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано з 01.08.2017 формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст.46 Закону України №1058-IV, суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з 01.08.2017 виплати ОСОБА_1 пенсії слід визнати протиправними.
Застосовуючи механізм належного захисту прав позивача порушеного суб'єктом владних повноважень та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст.9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити з 01.08.2017 нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи вимогу позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати їй пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Зміст вказаної норми свідчить, що негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача. Оскільки визначеним судом способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача поновити з 01.08.2017 нарахування та виплату позивачу пенсії, а не стягнення з відповідача на користь позивача грошових сум пенсії, негайне виконання рішення суду не застосовується.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
З наявної у матеріалах справи квитанції вбачається, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 гривень.
Таким чином, беручи до уваги норми ч. 1 ст. 139 КАС України, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в повному обсязі підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення з 01.08.2017 виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити з 01.08.2017 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович