15 березня 2024 року
м. Київ
справа № 757/60692/19
провадження № 61-3221ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.
розглянув заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду Осіяна О. М., Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., від участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої майну посадовою особою органу державної влади, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої майну посадовою особою органу державної влади.
Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
05 березня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року, у якій просив поновити строк на касаційне оскарження, зазначені судові рішення скасувати та передати справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
11 березня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про відвід (самовідвід) повного складу колегії суддів Верховного Суду Осіяна О. М. (судді-доповідача), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., від участі у розгляді цієї справи та передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотивуючи тим, що існують обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості колегії суддів, заінтересованості у розгляді справи та порушено порядок визначення суддів для розгляду справи. Крім того, зазначає, що суддя Верховного Суду Осіян О. М. уже розглядав справу № 757/60692/19-ц за його позовом та, як на думку заявника, ухвалив незаконне судове рішення.
Крім того, заява про відвід обґрунтована тим, що, як на думку заявника, у зв'язку з виявленим фактом оформлення протиправного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду, внаслідок несанкціонованого втручання в автоматизований розподіл справ між суддями, в результаті маніпуляції автоматизованим розподілом справи внаслідок порушення порядку визначення цієї колегії суддів, є незаконно створеним нелегітимним органом судової влади в результаті порушення порядку визначення суддів для розгляду справи. Протокол автоматизованого розподілу судової справи № 757/60692/19 є незаконним.
Вказана заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду є необґрунтованою з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 40 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Частиною першою статті 39 ЦПК України встановлено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), зокрема, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи (пункт 4 частини першої статті 36 ЦПК України).
Положеннями частини третьої, четвертої, п'ятої статті 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що у судах функціонує Єдина судова інформаційна (автоматизована) система. Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційною (автоматизованою) системою у порядку, визначеному процесуальним законом. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів, навантаження кожного судді, заборони брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання (крім перегляду за нововиявленими обставинами), перебування суддів у відпустці, відсутності у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відрядження, а також інших передбачених законом випадків, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ.
Відповідно до частини першої, третьої, статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ).
Згідно з частиною одинадцятою статті 14 ЦПК України несанкціоноване втручання в роботу ЄСІТС та в автоматизований розподіл справ між суддями тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Положення про ЄСІТС та/або положення, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), розробляються Державною судовою адміністрацією України та затверджуються Вищою радою правосуддя після консультацій з Радою суддів України (частина тринадцята статті 14 ЦПК України).
17 серпня 2021 року Вищою радою правосуддя ухвалено рішення «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» (далі - Положення) № 1845/0/15-21.
Пунктом 57 розділу IV «Особливості автоматизованого розподілу судових справ» Положення передбачено, що визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду судових справ (проваджень) здійснюється в суді у порядку, визначеному процесуальним законом, у день їх реєстрації на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.
Аналогічне питання щодо розподілу судових справ врегульовано у пункті 2.3.1 Розділу 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Радою суддів України 02 квітня 2015 року за № 25, в якому зазначено, що розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.
Постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 затверджено Тимчасові засади використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді (далі - Тимчасові засади).
Тимчасові засади використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді з метою введення в дію змін, внесених до процесуального законодавства, приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями у відповідність з нормами процесуального законодавства (діють до дня початку функціонування ЄСІТС) та визначають правила: 1) застосування цього Положення з урахуванням юрисдикції та інстанційності Верховного Суду, норм процесуальних кодексів та законів України, зокрема, щодо автоматизованого розподілу позовних та інших заяв, апеляційних, касаційних та інших скарг, кримінальних проваджень, клопотань, подань та інших визначених законом процесуальних документів, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, судових справ (далі - судові справи) між суддями;
2) визначення складу суду у Верховному Суді (пункт 1.1 Тимчасових засад (зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду від 16 листопада 2018 року № 10, від 24 травня 2019 року № 7)).
Згідно з пунктом 1.7 Тимчасових засад визначення судді-доповідача (колегії суддів) для розгляду судових справ здійснюється автоматизованою системою документообігу суду (далі - АСДС) під час реєстрації документів відповідальною особою секретаріату відповідного касаційного суду або Великої Палати - користувачем АСДС, який має відповідні функціональні обов'язки та права, а також в інших випадках необхідності визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу з урахуванням спеціалізації (за наявності).
З аналізу вказаних норм вбачається, що суддя не має жодного відношення до реєстрації цивільних справ у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду.
Крім того, відповідно до доповідної записки в. о. начальника управління забезпечення автоматизованого документообігу суду Присяжнюк О. від 15 березня 2024 року № 227/0/214-24 у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду фактів втручання в АСДС, під час здійснення автоматизованого розподілу у справі № 757/60692/19, не зафіксовано.
Розподіл цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої майну посадовою особою органу державної влади, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, здійснено головним спеціалістом Захарчук Н. В. 06 березня 2024 року та передана до офісу судді Осіяна О. М. 07 березня 2024 року.
Оскільки суддя, якому розподілено справу, обізнаний про її наявність тільки після реєстрації такої та проведення її автоматизованого розподілу справи між суддями Касаційного цивільного суду, не наділений жодними повноваженнями щодо процедури реєстрації цієї справи та її автоматизованого розподілу справи між суддями, відвід складу колегії суддів Верховного Суду Осіяна О. М. (судді-доповідача), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., від участі у розгляді цієї справи з підстав порушення оформлення протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями задоволенню не підлягає, оскільки про існування цієї справи колегія суддів Верховного Суду дізналася лише після її передачі, що відбулася після проведення автоматизованого розподілу справи.
Згідно з частиною першою статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно з законом.
У частині першій статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд вимагає слухання справи «незалежним та безстороннім судом» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 06 травня 2003 року у справі «Клейн та інші проти Нідерландів» (Kleyn and Others v. the Netherlands) [ВП], пункт 192).
Стаття 6 § 1 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2000 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), пункт 43; рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Мікалефф проти Мальти» (Micallef v. Malta) [ВП], пункт 93).
Існування неупередженості повинно бути визначено за наступними критеріями (рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Мікалефф проти Мальти» (Micallef v. Malta) [ВП], пункт 93): суб'єктивний тест, що вивчає персональні переконання і поведінку конкретного судді, з метою визначення чи існувало неупереджене або суб'єктивне ставлення судді у конкретній справі. Відповідно до об'єктивного тесту визначається чи суд, а також, серед іншого, його структура, забезпечила відповідні гарантії для виключення легітимних сумнівів стосовно його неупередженості.
Повинно бути визначено, окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність.
Відповідно до пунктів 3-5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 ЦПК України.
Згідно з частинами другою та третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Відповідно до частини восьмої статті 40 ЦПК України суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» (№ 33949/02, § 49-52, від 09 листопада 2006 року) зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, допоки не надано доказів протилежного. Стосовно об'єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Верховний Суд, оцінюючи наявність підстав для відводу за суб'єктивним критерієм, констатує відсутність підстав стверджувати, що колегія суддів Верховного Суду Осіян О. М., Білоконь О. В., Сакара Н. Ю., виявляють особисту упередженість. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з'являться докази на користь протилежного.
За об'єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об'єктивно виправдані.
Доводи заяви про відвід колегії суддів Верховного Суду Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. у цій справі по своїй суті зводяться до незгоди ОСОБА_1 з прийнятими процесуальними рішеннями (касаційне провадження № 61-9392ск23), що, відповідно до статті 36 ЦПК України, не є підставою для відводу колегії суддів.
Отже, доводи заяви не містять посилання на обставини, які б давали підстави для висновку про необ'єктивність та упередженість колегії суддів Верховного Суду Осіяна О. М., Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.
Водночас, Верховний Суд наголошує на тому, що необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є так само порушенням права на справедливий суд, як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу заявника на необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постановах від 13 березня 2019 року в справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) та від 07 листопада 2019 року в справі № 9901/324/19 (провадження № 11-632заі19).
Отже, оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду Осіяна О. М., Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., тому, відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України, питання про відвід колегії суддів підлягає передачі на розгляд іншому судді, визначеному у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Керуючись статтями 33, 36, 40 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Верховного Суду Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., від участі у розгляді цієї справи визнати необґрунтованою.
Заяву передати для вирішення зазначеного питання у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара