06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 150/137/23
провадження № 61-14891св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , в інтересах малолітньогоонука ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки і піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Піпко Андрій Миколайович, на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Якименко М. М. та ухвалу цього ж суду від 19 вересня 2023 року, органу опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього онука
ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки
і піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав.
2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що вона є матір'ю
ОСОБА_4 , 1989 року народження.
3. Із травня 2010 року її син перебував в зареєстрованому шлюбі
з ОСОБА_5 , який розірвано рішенням суду від 19 травня
2022 року.
4. ОСОБА_4 і ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
5. Декілька місяців ОСОБА_2 проживав зі своєю матір'ю, яка примусово забрала дитину від батька, однак 15 грудня 2022 року ОСОБА_7 залишив своє місце проживання у м. Носівка та приїхав у м. Київ до дружини ОСОБА_4 , яка його привезла до позивачки, де він проживає дотепер.
6. Як пояснив онук такий вчинок його змусили зробити образи та приниження у родині матері та вітчима, після чого ОСОБА_7 категорично відмовляється повертатися до матері.
7. ОСОБА_2 зареєстрований та проживав із батьком в с. Мазурівка та перебував на його повному утриманні.
8. ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час служби в Збройних Силах України,
ОСОБА_4 загинув.
9. Після смерті батька, ОСОБА_7 проживає разом з бабою та дідом, які займаються його вихованням, забезпечують усім необхідним, турбуються про повноцінний розвиток, а відповідачка жодного разу не цікавилася сином, не вживала заходів до спілкування з дитиною та із грудня 2022 року повністю самоусунулася від участі у житті та вихованні сина.
10. 06 березня 2023 року органом опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області складено висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина ОСОБА_7 .
11. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд позбавити
ОСОБА_3 батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
12. Заочним рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 03 травня 2023 року позов задоволено.
13. Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
14. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка після того, як 18 листопада 2019 року покинула сина, у зв'язку
із чим навчальним закладом та правоохоронними органами було складено відповідний акт про відшукання дитини та поміщення її до закладу охорони здоров'я, свідомо ухиляється від виконання обов'язків з виховання ОСОБА_7 , не бере участі в його житті та не цікавиться ним, що порушує його право на належне утримання, виховання, турботу про фізичний та духовний розвиток
з боку матері.
15. Ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області
від 10 серпня 2023 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення
суду залишено без задоволення.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду апеляційної інстанції
16. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року визнано, що подання представником позивача адвокатом Піпком А. М. клопотання про витребування висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору є зловживанням процесуальними правами. Клопотання адвоката Піпка А. М. про витребування висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору залишено без розгляду. Застосовано до адвоката Піпка А. М. заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2 684 грн, які стягнуто з нього в дохід Державного бюджету України.
17. Апеляційний суд свою ухвалу мотивував тим, що клопотання адвоката
є завідомо безпідставним, його подання суперечить основним засадам (принципам) та завданню цивільного судочинства, оскільки повторне заявлення клопотання, яке вже вирішено судом, за встановлених обставин спрямоване на затягування розгляду справи.
18. Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 03 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.
19. Відмовляючи у позові, апеляційний суд, з урахування заслуханої думки дитини, виходив з того, що між матір'ю та сином існують гармонійні відносини, до моменту зміни дитиною місця проживання відповідачка брала участь у його вихованні, навчанні, фізичному розвитку. Протиправних дій, які
б могли вплинути на фізичний, психологічний чи емоційний стан дитини, ОСОБА_3 не здійснювала. Неможливість активної участі матері в житті сина спричинена об'єктивними причинами, зокрема, існуванням неприязних відносин із позивачкою, що свідчить про відсутність свідомого ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов'язків.
20. Суд також врахував, що віддаленість місця проживання відповідачки та наявність у неї новонародженої дитини впливає на фізичну можливість брати участь у всіх сферах життя дитини.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
21. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Піпко А. М., просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
22. У касаційній скарзі орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області просить постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі заочне рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
23. 13 жовтня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Піпко А. М. подав касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду
від 19 вересня 2023 року та ухвалу цього ж суду від 19 вересня 2023 року.
24. 19 жовтня 2023 року орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області подав касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року.
25. Ухвалами Верховного Суду від 06 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами органу опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області та адвоката Піпко А. М., як представника ОСОБА_1 .
26. У листопаді 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
27. Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 рокупродовжено
ОСОБА_3 строк на подання відзиву на касаційні скарги.
28. Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
29. Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник ОСОБА_1 - адвокат Піпко А. М. зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року
у справі № 496/4271/16-а, Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц,
від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, від 08 травня 2019 року
у справі № 409/1865/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц,
від 11 березня 2020 року у справі № 638/1662/17, від 29 квітня 2020 року
у справі № 522/10703/18, від 01 червня 2020 року у справі № 234/19213/17,
від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц, від 12 січня 2022 року
у справі № 640/15771/19, від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц,
від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц, Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 6-1151цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
30. Крім того вважає, що відсутній висновок Верховного Суду, щодо застосування частини п'ятої статті 19 Сімейного кодексу України в частині надання висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору суду,
а не іншим особам, тотожності висновку органу опіки і піклування щодо позбавлення батьківських прав і висновку щодо розв'язання спору (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
31. Також вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
32. Вважає, що апеляційний суд незаконно відмовив у витребувані письмового висновку щодо розв'язання спору, який на виконання частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає саме суду, а також помилково не врахував наданий позивачкою висновок органу опіки
і піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідачки.
33. Апеляційний суд неправильно застосував частину п'яту статті 19 СК України та частину першу статті 164 СК України, порушив приписи Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не застосував як джерело права рішення Європейського суду з прав людини, у зв'язку з чим не забезпечив якнайкращий захист інтересів дитини.
34. Також суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не забезпечив принцип рівності учасників справи, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, про виклик свідків, не дослідив зібрані у справі докази, внаслідок чого не забезпечив всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи.
35. Апеляційний суд не дослідив та не надав жодної оцінки наявному
у матеріалах справи диску з відеозаписом неналежного виконання батьківських обов'язків відповідачкою, зокрема образ, нецензурної лайки, погроз фізичною розправою щодо ОСОБА_2 , непристойної поведінки відповідачки та її чоловіка, свідком чого став ОСОБА_2 та відеозвернення неповнолітньої сестри ОСОБА_2 .
36. Суд апеляційної інстанції не встановив, що проживання ОСОБА_2 з відповідачкою відбувається у безпечному та спокійному середовищі.
37. Крім того апеляційний суд вирішив справу всупереч думки дитини, належним чином не мотивувавши її відхилення, натомість суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачка самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків.
38. Підставою касаційного оскарження ухвали апеляційного суду представник ОСОБА_1 - адвокат Піпко А. М. вважає те, що апеляційним судом при накладенні на нього штрафу в порядку процесуального примусу неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
39. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що подання клопотання про витребування висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору є зловживанням процесуальним правом.
40. Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду орган опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької областізазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18,
від 08 грудня 2021 року у справі № 311/563/20, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 05 вересня 2018 року у справі № 752/22028/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18,
від 01 червня 2020 року у справі № 234/19213/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
41. Вважає, що апеляційний суд проігнорував те, що ОСОБА_3
з 15 грудня 2022 не виконує своїх батьківських обов'язків, а лише виходив
із припущення бажання ОСОБА_3 змінити ставлення до своєї дитини
та в майбутньому брати участь у її вихованні. Також суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування від 06 березня 2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 і не дослідив відеозапис, на якому зафіксовані обставини неналежного виховання відповідачкою ОСОБА_2 .
42. Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_3 , будучи обізнаною про складний період життя сина, через загибель ІНФОРМАЦІЯ_3 його батька, не вжила заходів для забезпечення реалізації прав дитини.
43. Суд апеляційної інстанції не врахував думку дитини, яка повідомила, що не бажає відновлення батьківських прав відповідачки, а хоче, щоб його опікуном залишалась баба ОСОБА_1 , з якою він буде проживати і надалі.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги
44. У грудні 2023 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат
Кулигін А. Є., подала до Верховного Суду відзив на касаційні скарги, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційні скарги залишити без задоволення.
45. Зазначає, що апеляційний суд на підставі наявних у матеріалах справи доказів дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності передбачених законом підстав для позбавлення її батьківських прав.
46. Вважає, що підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування письмового висновку органу опіки та піклування, оскільки
у матеріалах справи є висновок від 06 березня 2023 року № 217, якому судом було надано належну правову оцінку.
47. Представник позивача, наполягаючи на тому, щоб орган опіки
і піклування надав свій висновок саме під час перегляду справи апеляційним судом, у суді першої інстанції таких клопотань не подавав. Натомість повторне подання представником позивача до апеляційного суду клопотання про витребування висновку свідчить про затягування розгляду справи, тому суд справедливо постановив ухвалу про зловживання адвокатом процесуальними правами, залишивши без задоволення вказане клопотання та застосувавши заходи процесуального примусу у вигляді штрафу. Крім того, представником позивача не доведено наявності виняткового випадку, передбаченого частиною третьою статті 367 ЦПК України, який би надавав йому право витребовувати та подавати додаткові докази під час апеляційного провадження.
48. Позиція сторони позивача є недобросовісною, оскільки представник позивача стверджує про ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків, натомість позивачка у судовому засідання просить лише не забирати у неї онука.
49. Позивачка не довела яким чином будуть забезпечені інтереси ОСОБА_7 ,якщо його матір позбавлять батьківських права з урахуванням того, що його батько загинув.
50. Апеляційний суд, зберігши зв'язок матері та сина, безумовно діяв
у якнайкращих інтересах дитини.
51. У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про неналежне виконання батьківських обов'язків відповідачкою, а твердження представника позивача про істотність доказів на диску, який не дослідив апеляційний суд, спростовані поясненнями дитини, що і було враховано судом. Більш того, за весь час судового розгляду справи у суді апеляційної інстанції представник позивача жодного разу не наголошував та не згадував про докази, що наявні на диску.
Обставини справи, встановлені судами
52. Із 21 травня 2010 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому народилась
ІНФОРМАЦІЯ_4 син - ОСОБА_2 , та ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка - ОСОБА_6 .
53. ОСОБА_3 із вересня 2020 року перестала проживати за місцем своєї реєстрації в с. Мазурівка Могилів-Подільського району Вінницької області, оскільки сімейні відносини подружжя не склалися, та стала жити
у м. Носівка Чернігівської області разом з дітьми.
54. Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області
від 19 травня 2022 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано.
55. До 15 грудня 2022 року ОСОБА_2 проживав разом з матір'ю
у м. Носівка, а після цього у с. Мазурівка із родиною батька.
56. 19 грудня 2022 року начальник Служби у справах дітей Носівської міської ради Чернігівської міської ради зверталася із листом № 01-17/325 «Про захист прав дитини» до Чернівецької селищної ради Мазурівської сільської ради, в якому повідомила, що ОСОБА_9 має на вихованні двох дітей: ОСОБА_2 , 2010 року народження, та ОСОБА_6 , 2014 року народження. Зі слів ОСОБА_9 батько дітей ОСОБА_4 , з яким вона розлучена, з дітьми не спілкувався, але 15 грудня 2022 року приїхавши
у м. Носівку без попередження і пояснення, забрав сина і відвіз за місцем свого проживання у с. Мазурівку Вінницької області. З метою захисту законних прав та інтересів малолітнього ОСОБА_2 , служба просила провести обстеження умов проживання дитини та з'ясувати наміри батька щодо малолітнього сина.
57. На виконання вказаного листа начальник служби у справах дітей Чернівецької селищної ради листом від 28 грудня 2022 року № 01-10-156 повідомила, що малолітній ОСОБА_2 , 2010 року народження, проживає на АДРЕСА_1 разом зі своєю бабою ОСОБА_1 , дідом ОСОБА_10 та дружиною свого батька ОСОБА_11 . Було обстежено умови проживання дитини та встановлено, що у будинку тепло, є усі зручності, зроблено ремонт. ОСОБА_7 має окрему кімнату, обладнану усім необхідним для належного розвитку та відпочинку. На час обстеження дитина перебуває на дистанційному навчанні у Носівському ліцеї № 1. Під час бесіди з дитиною з'ясовано, що 15 грудня ОСОБА_7 самовільно залишив своє місце проживання
у м. Носівка та приїхав маршруткою у м. Київ. Як пояснив хлопчик, зробити такий відчайдушний вчинок його змусили постійні образи та приниження
у родині матері та вітчима. Уже в дорозі ОСОБА_7 передзвонив до дружини свого батька ОСОБА_12 , яка працює у м. Києві та винаймає там квартиру. Ганна зустріла хлопчика, нагодувала та відмила (за словами ОСОБА_7 ), придбала йому багато одягу та інших речей. У ОСОБА_13 хлопчик прожив п'ять днів, після чого вони разом приїхали у с. Мазурівку, де хлопчик зареєстрований
і проживав до серпня цього року. За словами дитини, у нього тут багато друзів, з якими він проводить своє дозвілля. До нього дуже добре ставляться ОСОБА_14 (так він називає дружину свого батька), бабуся і дідусь, усі родичі. Батько дитини перебуває на військовій службі в ЗСУ та, за словами рідних, виконує військовий обов'язок у Донецькій області. За словами ОСОБА_7 , батько йому часто телефонує, цікавиться його життям, а от мама з часу, відколи він пішов з дому, не дзвонила жодного разу. ОСОБА_7 категорично відмовляється повертатися до матері у м. Носівку. «Якщо тільки мене туди повернуть,
я знову втечу», - заявляє дитина. Єдине, про що хлопчик дуже мріє, щоб разом з ними проживала і його молодша сестричка ОСОБА_15 , за якою він сумує. Родина хлопчика прагне зробити усе можливе, щоб він почувався комфортно у с. Мазурівці, планують віддати його на додаткові заняття з основних предметів, оскільки в ОСОБА_7 є прогалини у навчанні.
58. У довідці Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 26 січня 2023 року № 209 зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно зареєстрований з 14 грудня 2010 року, проживає з батьком ОСОБА_4 у с. Мазурівка та перебуває на його повному утриманні.
59. ІНФОРМАЦІЯ_3 батько дитини ОСОБА_4 загинув
у с. Первомайське Донецької області.
60. Малолітній ОСОБА_2 на момент звернення до суду з позовом та на час розгляду справи проживає разом із бабою (матір'ю свого батька).
61. Згідно характеристики учня 6 класу Мазурівського ліцею
ОСОБА_2 (вих. № 5 від 01 березня 2023 року) загальне ставлення хлопчика до школи, навчання, трудової діяльності - позитивне. Активну роль в навчанні та вихованні хлопчика бере баба ОСОБА_1 , яка позитивно впливає на дитину. Мати ОСОБА_7 батьківські збори не відвідує, на зауваження вчителів не реагує, шкільним життям не цікавиться.
62. 06 березня 2023 року органом опіки та піклування Чернівецької селищної ради надано висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_2 , 2010 року народження.
63. Із 23 серпня 2022 року відповідачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_16 , в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син ОСОБА_17 .
64. Сім'я ОСОБА_3 проживає в орендованому будинку у м. Носівка Чернігівської області.
65. ОСОБА_2 із 01 вересня 2022 року до 23 січня 2023 року навчався
в 6-В класі в Носівського ліцею № 1 Носівської міської ради.
66. Відповідно до акта обстеження умов проживання від 30 травня
2023 року, складеного працівниками служби у справах дітей Носівської міської ради, санітарно-гігієнічні умови проживання ОСОБА_3 у м. Носівка задовільні. Продуктами харчування забезпечені в повній мірі. У дітей є окремі умебльовані кімнати. У будинку проживають: ОСОБА_16 - вітчим;
ОСОБА_3 - мати; ОСОБА_17 - син; ОСОБА_6 - дочка. У сім'ї налагоджені дружні стосунки та взаємна повага.
67. Згідно довідки-характеристики від 31 травня 2023 року
№ 14581/124/45/23, виданої Ніжинським РВП ГУНП в Чернігівській області, ОСОБА_3 , яка проживає у м. Носівка, не притягувалася до кримінальної відповідальності, компрометуючі матеріали, скарги від рідних чи сусідів відсутні. При спілкуванні з мешканцями, які проживають на
АДРЕСА_2 стало відомо, що ОСОБА_3 перебуває в декретній відпустці, сварок в сім'ї та з сусідами не влаштовує, громадський порядок не порушує, спиртного не вживає. На території обслуговування ВПЛ № 1 Ніжинського РВП ГУНП в Чернігівській області не була помічена з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя чи з особами, які систематично вживають алкогольні напої чи наркотичні засоби.
68. Служба у справах дітей Носівської міської ради Чернігівської області листом від 12 липня 2023 року № 01-17/206 повідомила, що ОСОБА_3 , на обліку в службі у справах дітей не перебувала та на даний час не перебуває.
69. Чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_16 проходить службу в Головному управлінні ДСНС України у м. Києві та обіймає посаду старшого пожежного-рятувальника.
70. Довідками КНП «Носівська центральна районна лікарня» підтверджено, що ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_16 на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебувають.
71. За відомостями МВС України ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
72. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
73. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
74. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
75. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
76. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України
«Про охорону дитинства»).
77. Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
78. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
79. Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
80. Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
81. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
82. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
83. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину
з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
84. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду
з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
85. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 посилалась на те, що вона
зі своїм чоловіком займаються вихованням онука, забезпечують дитину усім необхідним, турбуються про його повноцінний розвиток, натомість відповідачка жодного разу не цікавилася сином, не вживала заходів до спілкування з дитиною, а із грудня 2022 року повністю усунулася від участі
у житті та вихованні сина.
86. Таким чином правовою підставою для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав позивачка визначає пункт 2 частини першої статті 164 СК України.
87. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
88. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
89. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року
у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
90. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
91. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків
(див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18,
від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року
у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17,
від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).
92. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
93. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
94. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду
від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року
у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року
у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
95. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
96. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.
97. Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, зокрема, позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували свідому та винну поведінку відповідачки щодо невиконання своїх батьківських обов'язків щодо сина.
98. Верховний Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив
з матір'ю сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
99. Апеляційний суд обгрунтовано не погодився із доданим до позову висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав.
100. Крім того вказаний висновок складено за відсутності ОСОБА_3 , хоча органу опіки та піклування Чернівецької селищної ради було відомо про фактичне її місце проживання, що підтверджено зокрема листом служби
у справах дітей Носівської міської ради від 19 грудня 2022 року № 01-17/325 та відповіддю служби у справах дітей Чернівецької селищної ради
від 28 грудня 2022 року № 01-10-156 на цей лист.
101. Апеляційний суд правильно звернув увагу, що фактично висновок про доцільність позбавлення матері батьківських прав ґрунтується лише на фактах, повідомлених малолітнім ОСОБА_2 та позивачкою, які орган опіки та піклування не намагався перевірити на правдивість, з урахуванням наявності іншої інформації, викладеної в листі служби у справах дітей Носівської міської ради.
102. Також апеляційний суд вмотивовано відхилив твердження у наданій Мазурівським ліцеєм Чернівецької селищної ради характеристиці учня
від 01 березня 2023 року про те, що матір не бере участі у житті сина і не цікавиться його життям, з огляду на нетривалий період навчання дитини
у вказаному закладі та відсутність підстав для таких категоричних висновків.
103. ОСОБА_3 , яка, окрім сина ОСОБА_7 , має на утриманні ще двох малолітніх дітей 2014 та 2022 року народження, проживає у Чернігівській області, а отже має об'єктивні перешкоди для відвідування школи у Вінницькій області.
104. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 категорично заперечила щодо позбавлення її батьківських прав. Пояснила, що до ІНФОРМАЦІЯ_6 син ОСОБА_7 проживав разом із нею в с. Носівка Чернігівської області. Насильства чи тиску у будь-якому їх прояві відносно сина вона не вчиняла, натомість іноді в нього виникали конфлікти з її теперішнім чоловіком. Від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини вона не відмовляється. Сина любить, підтримує з ним зв'язок в телефонному режимі, має намір брати участь в його житті (вихованні, навчанні, розвитку). Хоче, щоб син проживав з нею, однак, поважає його бажання жити з бабою. Вважає, що не заслуговує на застосування до неї такого заходу, як позбавлення батьківських прав і розірвання зв'язку із сином.
105. Проаналізувавши надані ОСОБА_3 докази, апеляційним судом встановлено, що вона позитивно характеризується за місцем проживання, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувалася, на обліку в службі у справах дітей не перебувала і не перебуває, як і не перебуває на обліку в закладах охорони здоров'я.
106. Також апеляційним судом встановлено, що сама ОСОБА_1 участі
в судових засіданнях в суді першої інстанції не брала, пояснень по суті спору не надавала, будь-яких клопотань (про з'ясування думки дитини, про допит свідків, тощо) на підтвердження викладених у позову обставин, не заявляла.
107. Разом з тим, у суді апеляційної інстанції під час судових дебатів позивачка просила не про позбавлення матері батьківських прав, а про те, що б в неї не забирали онука.
108. Апеляційний суд, опитав малолітнього ОСОБА_2 , який пояснив, що 15 грудня 2022 року самостійно поїхав до батька, оскільки новий чоловік його мами інколи вчиняв відносно нього психологічний та фізичний тиск. Мати будь-якого тиску щодо нього не вчиняла, добре до нього ставилася. Спілкуватися з матір'ю йому ніхто не перешкоджав і не перешкоджає, він підтримує з нею зв'язок в телефонному режимі. Пояснив, що любить маму
і сестру, однак, наразі бажає проживати разом із бабою.
109. Апеляційний суд, заслухавши дитину, правильно встановив, що відносини між матір'ю та сином не розірвано, до моменту зміни дитиною місця проживання відповідачка брала участь у його вихованні, навчанні, фізичному розвитку. Протиправних дій, які б могли вплинути на фізичний, психологічний чи емоційний стан сина, ОСОБА_3 не здійснювала.
110. Верховний Суд зауважує, що висловлене ОСОБА_2 у суді бажання натепер проживати разом із бабою, саме по собі не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов'язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.
111. Апеляційний суд обґрунтовано врахував, що з моменту початку проживання дитини разом із родиною батька і до звернення позивачки до суду із вказаним позовом минув незначний проміжок часу (три з половиною місяці), належних, достатніх та допустимих доказів ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов'язків не надано.
112. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини
у діях батьків.
113. Апеляційний суд, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідачки брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками, дійшов правильного висновку про відмову в позові.
114. Верховний Суд зазначає, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. У свою чергу у цій справі,
з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дитини зберегти зв'язок між матір'ю та сином, не позбавляючи відповідачки батьківських прав щодо ОСОБА_2 .
115. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.
116. Враховуючи наведене, узагальнені доводи касаційних скарг про те, що відповідачка не виконує своїх батьківських обов'язків з виховання сина, самоусунулася від участі у його житті, а також про те, що відсутні докази невинуватості відповідачки у невиконанні нею своїх обов'язків
є помилковими, оскільки не відповідають фактичним обставинам.
117. Дослідження та оцінка доказів не належить до повноважень Верховного Суду під час касаційного провадження.
118. Питання про місце проживання дитини у розглядуваній справі судами не вирішувалось.
119. Доводи касаційної скарги органу опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області загалом
аналогічні доводам касаційної скарги ОСОБА_1 .
120. Доводи касаційних скарг про порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо не дослідження доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки суд належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості постанови, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.
121. Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини п'ятої статті 19 Сімейного кодексу України
в частині надання висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору суду, а не іншим особам, тотожності висновку органу опіки і піклування щодо позбавлення батьківських прав і висновку щодо розв'язання спору не заслуговують на увагу з огляду на сталу судову практику у спірних правовідносинах, зокрема застосовану у цій постанові.
122. За встановлених обставин, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать узагальненим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17,
від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, Верховного Суду
від 16 червня 2021 року у справі № 595/1638/19, від 08 травня 2019 року
у справі № 409/1865/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц,
від 11 березня 2020 року у справі № 638/1662/17, від 29 квітня 2020 року
у справі № 522/10703/18, від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19,
від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 08 грудня 2021 року
у справі № 311/563/20, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19,
від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, на які заявники посилалися
в касаційних скаргах.
123. Висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 січня
2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 234/19213/17,
від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 346/2946/16-ц,від 05 вересня 2018 року у справі № 752/22028/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 6-1151цс16, не можуть бути застосовані у розглядуваній справі, як нерелевантні до спірних правовідносин, оскільки предметом спору у вказаних справах було визначення місця проживання дітей, оспорювання батьківства, виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, зміна прізвища дітей, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу бетонного паркану, визнання права власності на рухоме майно та звільнення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним.
124. Незгода заявників із постановою апеляційного суду, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для її скасування.
125. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
126. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
127. Оскаржувана постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
128. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
129. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови.
130. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Щодо оскарження ухвали апеляційного суду від 19 вересня 2023 року про застосування заходів процесуального примусу
131. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
132. Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства (частина перша статті 143 ЦПК України).
133. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
134. Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства.
135. З метою виконання завдання судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду
у здійсненні правосуддя. Отже, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей, така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у частинах третій, четвертій статті 44, частині дев'ятій статті 141, частині першій статті 143, пункті 5 частини першої статті 144, статті 148 ЦПК України.
136. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20, Верховного Суду
від 08 липня 2022 року у справі № 370/1333/19.
137. Постановляючи ухвалу про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, апеляційний суд виходив із того, що повторне клопотання Піпка А. М. про витребування висновку органу опіки та піклування є завідомо безпідставним, його подання суперечить основним засадам (принципам) та завданню цивільного судочинства, оскільки спрямоване на затягування розгляду справи.
138. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та ознайомившись із відеозаписом судового засідання 19 вересня 2023 року, не може погодитись із цими висновками апеляційного суду, виходячи з наступного.
139. До початку судового засідання 19 вересня 2023 року через канцелярію суду адвокат Піпко А. М. подав клопотання про витребування висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору про позбавлення батьківських прав. При цьому адвокат навів власне тлумачення положень статті 19 СК України та обґрунтування необхідності витребування вказаного висновку.
140. Ухвалою апеляційного суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.
141. У подальшому, після заслуховування пояснень учасників справи, опитування дитини, а також дослідження доказів, перед закінченням з'ясування обставин справи, перевірки їх доказами та переходом до судових дебатів, адвокат Піпко А. М. повторно заявив клопотання про витребування судом висновку органу опіки та піклування, посилаючись на те, що пояснення учасників справи і думка дитини підтвердили обґрунтованість його клопотання.
142. Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду щодо помилкового тлумачення адвокатом статті 19 СК України та відсутності підстав для задоволення клопотань про витребування висновку органу опіки та піклування, разом із тим вважає, що за встановлених обставин застосування заходів процесуального примусу до адвоката є надмірним.
143. Саме по собі тлумачення адвокатом норм матеріального права, яке суд вважає помилковим, не свідчить про зловживання адвокатом процесуальними правами.
144. Як вбачається із відеозапису судового засідання 19 вересня 2023 року адвокат Піпко А. М. не допускав некоректної поведінки чи висловлювань щодо суду або суддів, не перешкоджав судочинству, натомість викладав власне тлумачення норм матеріального права, на якому продовжував наполягати і в поданій ним касаційній скарзі. При цьому клопотання адвоката, подане перед судовими дебатами, було обґрунтоване не лише обставинами викладеними у попередньому клопотанні, а ще й поясненнями учасників справи та думкою дитини висловленими безпосередньо в судовому засіданні.
145. Таким чином доводи касаційної скарги поданої адвокатом Піпко А. М. знайшли своє часткове підтвердження та дають підстави для висновку про те, що оскаржена ухвала апеляційного суду не в повній мірі узгоджується
із вимогами процесуального права.
146. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга в цій частині підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала апеляційного суду скасуванню.
147. Разом із тим скасування вказаної ухвали апеляційного суду не впливає на правильність вирішення цим судом спору про позбавлення батьківських прав.
148. З урахуванням того, що колегією суддів не встановлено необхідності
у заслуховуванні пояснень учасників справи, відсутні правові підстави для розгляду скарги в судовому засіданні з викликом учасників справи, про що орган опіки та піклування просив у касаційній скарзі.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу органу опіки та піклування Чернівецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області залишити без задоволення.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Піпко Андрій Миколайович, задовольнити частково.
3. Постанову Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.
4. Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року скасувати.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович