14 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 915/393/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.,
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача -Томашевський Р. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 (головуючий - Богатир К. В., судді Поліщук Л. В., Таран С. В.)
у справі № 915/393/23
за позовом Компанії "Маліеро Лімітед"
до ОСОБА_1
про визнання недійсною частини договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Рент УМБ"
У зв'язку з відрядженням судді Мамалуя О. О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2024.
Короткий зміст позовних вимог
1. Компанія "Маліеро Лімітед" звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсною частини договору купівлi-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент УМБ", укладеного 24.02.2021 між ОСОБА_1 та юридичною особою за законодавством Республіки Кіпр - компанією "Маліеро Лімітед" (Maliero Limited), а саме наступні положення пункту 4.10. Розділу 4: "У випадку, якщо термін прострочення складе більше 30 (тридцяти) календарних днів, продавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку. У такому випадку цей договір вважається розірваним з моменту отримання покупцем відповідного письмового повідомлення направленого за адресою: АДРЕСА_1 , а сплачені покупцем кошти за викуп частки не повертаються. Повідомлення вважається врученим і тоді, коли воно доставлене за вищевказаною адресою покупця, однак останній його не отримав протягом всього встановленого періоду зберігання поштового відправлення у поштовому відділенні за місцем його доставки".
2. Позовна заява обґрунтована тим, що позивач вважає дану умову договору несправедливою, недобросовісною, нерозумною, такою що вносить істотний дисбаланс між правами та обов'язками сторін, тобто умови п.4.10 суперечать положенням пункту 2, пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2023 у задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у п.8.4 договору сторони засвідчили, що кожна із сторін однаково розуміє значення, умови цього договору та його правові наслідки для кожної із сторін та у сторін відсутні заперечення щодо кожної з умов цього договору, про що свідчать особисті підписи сторін у договорі. Отже, воля сторін була добровільною та добросовісно спрямована на виникнення правовідносин між сторонами саме на таких умовах, як викладені у договорі з огляду на те, що питання про оспорювання правочину з підстав, зазначених у статтях 230, 231 ЦК України, позивачем не ставилося.
5. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем подано позов не на захист порушених прав та інтересів, а за для уникнення несприятливих наслідків, викликаних розірванням договору купівлі-продажу по ініціативі відповідача.
6. Крім того, суд першої інстанції послався на те, що ним не було встановлено, що при укладанні договору сторонами не було дотримано положень пунктів 2, 6 частини першої статті 3 ЦК України, що має наслідком відмову у задоволенні позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
7. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2023 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним частину договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент УМБ", укладеного 24.02.2021 між ОСОБА_1 та юридичною особою за законодавством Республіки Кіпр - компанією "Маліеро Лімітед" (Maliero Limited), а саме наступні положення пункту 4.10. Розділу 4: "…а сплачені покупцем кошти за викуп частки не повертаються". В іншій частині позову відмовлено.
8. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що при укладенні договору купівлі-продажу від 24.02.2021 був дотриманий баланс інтересів сторін в частині наявності прав розірвати договір з власної ініціативи у зв'язку з неналежним виконанням умов договору іншою стороною, тому даний договір не підлягає визнанню недійсним в частині визначених п.4.10 підстав дострокового розірвання договору купівлі-продажу з ініціативи продавця.
9. Також апеляційний господарський суд зазначив, що порядок повідомлення про розірвання договору з ініціативи продавця, жодним чином не свідчить про порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності, тому договір купівлі-продажу від 24.02.2021, не підлягає визнанню недійсним в частині визначеного п.4.10 порядку повідомлення продавцем покупця про дострокове розірвання договору.
10. Щодо наслідків розірвання договору за ініціативою продавця суд апеляційної інстанції встановив, що пункт 4.10 договору визначає, що у разі такого розірвання сплачені покупцем кошти за викуп частки не повертаються.
11. Так, за висновками колегії суддів суду апеляційної інстанції, даними умовами договору жодним чином не враховується ступінь виконання покупцем зобов'язань за договором, кількість сплачених ним коштів, причини прострочення виконання ним взятих на себе зобов'язань. Відтак дані положення договору прямо суперечать принципу справедливості, адже фактично у разі настання формальних обставин, за яких навіть не з вини Компанії "Маліеро Лімітед" відбудеться прострочення терміну більше 30 календарних днів, Компанія "Маліеро Лімітед" окрім того, на що розраховувала при укладені Договору купівлі-продажу (придбання прав на частку у статутному капіталі (корпоративні права)), також позбавляється права повернути грошові кошти, що були попередньо сплачені.
12. Тобто, за даною редакцією п.4.10 Договору, навіть за умови виконання зобов'язання з оплати на 99% відсотків, у разі прострочення виконання зобов'язання покупцем більше 30 днів, останній втрачає право на отримання частки в статутному капіталі товариства, а також позбавляється права на повернення сплачених грошових коштів.
13. Такий дисбаланс прав сторін договору, за висновками суду апеляційної інстанції, пов'язаний з тим, що продавець фактично починає виконувати свої зобов'язання на передачу у власність покупцю частини у статутному капіталі лише після повної оплати товару (частки в статутному капіталі), тобто негативні наслідки розірвання договору на підставі п.4.10 договору жодним чином не стосуються прав та обов'язків продавця. Вказане вище положення за своїм змістом фактично збагачує продавця, який на шкоду покупцю в будь-який момент, ініціювавши процедуру розірвання договору, фактично залишає за собою предмет договору та попередньо сплачені покупцем грошові кошти у повному обсязі.
14. За висновками апеляційного господарського суду, дані обставини свідчать про те, що при укладенні договору в цій частині було повністю порушено визначений статтею 3, частиною третьою статті 509 ЦК України принцип справедливості, розумності та добросовісності.
15. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в момент укладення наведених вище положень п.4.10. Р.4 Договору купівлі-продажу сторонами недотримано вимог, що встановлені частиною першою статті 203 ЦК України. Тобто зміст положення пункту 4.10. Розділу 4 Договору купівлі-продажу, а саме: "а сплачені покупцем кошти за викуп частки не повертаються", суперечить встановленим у пунктах 2, 6 частини першої статті З ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, зокрема являється несправедливим, нерозумним, та позбавляє права власності на грошові кошти іншу сторону договору у разі його розірвання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
16. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2023.
17. У касаційній скарзі (з урахуванням доповнень) скаржник не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 761/41709/17, від 30.07.2020 у справі № 357/7734/18, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 11.06.2020 у справі № 281/129/17, від 11.11.2020 у справі № 591/3176/17, від 21.04.2021 у справі № 552/6997/19, від 07.09.2022 у справі № 466/4195/20, від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18, від 27.01.2021 у справі № 569/16256/19.
Позиція інших учасників справи
18. Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувану постанову залишити в силі.
Розгляд клопотань
19. 12.03.2024 до Верховного Суду від представника Компанії "Маліеро Лімітед" надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, яка мотивована неможливістю прибуття в судове засідання уповноваженого представника позивача - Лебеденка Максима Борисовича для участі у розгляді цієї справи, через перебування останнього з 13.03.2024 по 14.03.2024 у місті Одесі, де він надаватиме правову (правничу) допомогу клієнту в рамках кримінального провадження № 12022163510000527, досудове розслідування в якому здійснюється слідчим відділенням відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області.
20. Відповідно до частини першої статті 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
21. За змістом частини другої статті 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
22. Розглянувши у судовому засіданні заяву представника позивача про відкладення розгляду справи, Верховний Суд відмовляє у задоволенні цієї заяви з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених у частині другій статті 202 ГПК України. При цьому Верховний Суд зазначає про те, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце призначеного на 14.03.2024 засідання суду касаційної інстанції у цій справі та скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, процесуальний закон не містить положень щодо обов'язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи, участь учасників справи та / або їх представників у судовому засіданні судом касаційної інстанції у цій справі обов'язковою не визнавалася, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування та дотримання судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
23. За змістом статті 56 ГПК України сторона може брати участь у судовому процесі особисто або через представника. Особиста участь особи у справі не позбавляє її права мати в цій справі представника. При цьому кількість представників, яким надається право представляти особу у судовому процесі, законодавчо не обмежена.
24. Отже, у разі неможливості представника учасника справи взяти участь у судовому засіданні, такий учасник не позбавлений права взяти участь у судовому засіданні особисто чи призначити іншого представника.
25. Крім того, відповідно до частини першої статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
26. 24.02.2021 між Компанією "Маліеро Лімітед" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Рент УМБ", відповідно до предмету якого відповідач зобов'язується продати (передати у власність), а позивач зобов'язується придбати (прийняти у власність) частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент УМБ" у розмірі 100% статутного капіталу товариства номінальною вартістю 120 662 272,00 грн та сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором (п.1.1 Договору).
27. Пунктом 4.1 Договору купівлі-продажу передбачено, що за домовленістю сторін продаж зазначеної у договорі частки у статутному капіталі ТОВ "Рент УМБ" здійснюється за ціною 280 000 000,00 грн, що є еквівалентом 10 000 000,00 доларів США за обмінним курсом валют встановленим сторонами на дату укладання цього договору у розмірі 28,00 грн за 1 долар США.
28. Пунктом 4.2. Договору передбачено, що до моменту підписання цього договору покупцем здійснена часткова оплата в сумі 42 000 000,00 грн, що еквівалентно 1 500 000,00 доларів США за обмінним курсом валют встановленим сторонами на дату укладання цього договору у розмірі 28 грн за 1 долар США. Факт отримання часткової оплати в сумі 1 500 000,00 доларів США продавець засвідчує своїм підписом у цьому договорі купівлі-продажу.
29. Як вбачається із змісту п.4.3 Договору купівлі-продажу оплата решти вартості частки буде проводитися на умовах розстрочення згідно погодженого графіку:
1.) 2021 рік
- 400 000,00 доларів США - не пізніше 30 серпня 2021 року;
- 500 000,00 доларів США - не пізніше 31 жовтня 2021 року;
- 500 000,00 доларів США - не пізніше 30 листопада 2021 року;
- 500 000,00 доларів США - не пізніше 31 грудня 2021 року.
2.) 2022 рік
- 300 000,00 доларів США - не пізніше 31 січня 2022 року;
- 200 000,00 доларів США - не пізніше 28 лютого 2022 року;
- 200 000,00 доларів США - не пізніше 31 березня 2022 року;
- 200 000,00 доларів США - не пізніше 30 квітня 2022 року;
- 100 000,00 доларів США - не пізніше 31 травня 2022 року;
- 100 000,00 доларів США - не пізніше 30 червня 2022 року;
- 500 000,00 доларів США - не пізніше 30 вересня 2022 року;
- 600 000,00 доларів США - не пізніше 31 жовтня 2022 року;
- 500 000,00 доларів США - не пізніше 30 листопада 2022 року;
- 500 000,00 доларів США - не пізніше 31 грудня 2022 року.
3.) 2023 рік
- 200 000,00 доларів США - не пізніше 3 січня 2023 року;
- 200 000,00 доларів США - не пізніше 28 лютого 2023 року;
- 200 000,00 доларів США - не пізніше 31 березня 2023 року;
- 200 000,00 доларів США - не пізніше 30 квітня 2023 року;
- 200 000,00 доларів США - не пізніше 31 травня 2023 року;
- 200 000,00 доларів США - не пізніше 30 червня 2023 року;
- 200 000,00 доларів США - не пізніше 31 липня 2023 року;
- 500 000,00 доларів США - не пізніше 30 вересня 2023 року;
- 500 000,00 доларів США - не пізніше 31 жовтня 2023 року;
- 500 000,00 доларів США - не пізніше 30 листопада 2023 року;
- 500 000,00 доларів США - не пізніше 31 грудня 2023 року.
30. Відповідно до п.4.7 Договору платежі здійснюються у відповідності до вимог чинного законодавства України. У разі готівкових розрахунків на підтвердження отримання коштів готівкою продавець складає розписку.
31. Відповідно до п.4.8 Договору передача частки (корпоративних прав) здійснюється виключно після повної оплати вартості частки (корпоративних прав). Право власності на частку, що відчужується, переходить до покупця після оплати покупцем ціни продажу у розмірі та в терміни, передбачені п.4.3 цього договору (з урахування положень п.4.4 цього договору), з моменту державної реєстрації відповідних змін до складу учасників товариства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та державної реєстрації відповідних змін до Статуту товариства. До покупця переходять всі права та обов'язки, передбачені чинним законодавством та установчими документами товариства. Покупець з моменту придбання частки у статутному фонді (капіталі) товариства зобов'язується виконувати вимоги установчих документів товариства, а також нести всі обов'язки учасника, що випливають із установчих документів товариства та чинного законодавства. Покупець та продавець зобов'язані здійснити усі необхідні дії щодо переходу права власності на частку у статутному капіталі товариства не пізніше 10 (десятого) січня 2024 (дві тисячі двадцять четвертого) року, за умови повної оплати вартості частки згідно цього договору.
32. Відповідно до пункту 4.10 Договору невиконання (несвоєчасне виконання) Покупцем грошових зобов'язань за цим договором (у тому числі несплата будь-якого чергового платежу) більш ніж на 5 (п'ять) календарних днів, є підставою для застосування до нього заходів відповідальності у вигляді пені в розмірі 0,07% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. У випадку, якщо термін прострочення складе більше 30 (тридцяти) календарних днів, продавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку. У такому випадку цей договір вважається розірваним з моменту отримання покупцем відповідного письмового повідомлення направленого за адресою: АДРЕСА_2 , а сплачені покупцем кошти за викуп частки не повертаються. Повідомлення вважається врученим і тоді, коли воно доставлене за вищевказаною адресою покупця, однак останній його не отримав протягом всього встановленого періоду зберігання поштового відправлення у поштовому відділенні за місцем його доставки.
33. Пунктом 6.1 Договору визначено, що сторони підписують акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства (та/або інші відповідні документи, які будуть свідчити про перехід права власності на частку від продавця покупцю у відповідності до діючого законодавства) в день повної її оплати за ціною та у порядку, визначеному у цьому договорі та додаткових угодах до нього.
34. Відповідно до п.6.2 Договору встановлення недостовірності будь-яких гарантій та/або запевнень, передбачених п.5.1 цього договору, так само як ухилення продавця від підписання Акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства або виконання інших зобов'язань за цим договором є підставою для розірвання цього договору з ініціативи покупця. У такому випадку договір вважається розірваним з моменту отримання продавцем відповідного письмового повідомлення, а всі сплачені покупцем за цим договором кошти підлягають поверненню останньому в повному обсязі не пізніше 5 (п'яти) днів з моменту розірвання цього договору. У випадку порушення строків повернення коштів, стягненню з продавця підлягає також пеня в розмірі 0,07% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
35. Згідно п.6.4 Договору з моменту укладення цього договору продавець не має права здійснювати відчуження чи іншим способом розпоряджатися часткою (частиною частки) з метою та/або у спосіб, що не відповідають умовам цього договору та інтересам покупця.
36. Пунктом 8.4 Договору встановлено, що кожна із сторін однаково розуміє значення, умови цього договору та його правові наслідки для кожної із сторін, та у сторін відсутні заперечення щодо кожної з умов цього договору, про що свідчать особисті підписи сторін на договорі.
37. Відповідно до п.8.9 Договору сторони свідчать та гарантують, що укладення цього договору відбувається у межах їх повноважень, та вони діють добросовісно і розумно та не перевищують своїх повноважень.
38. 25.02.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 25/02 до вищевказаного договору купівлі-продажу частки.
39. Позивач до позову надав розписки ОСОБА_1 , в яких відповідач зазначив про отримання від представника Компанії "Маліеро Лімітед" платежів в якості оплати за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рент УМБ" від 24.02.2021, а саме: розписка від 20.08.2021 про отримання 200 000,00 доларів США; розписка від 16.09.2021 про отримання 200 000,00 доларів США; розписка від 28.10.2021 про отримання 250 000,00 доларів США; розписка від 27.10.2021 про отримання 250 000,00 доларів США; розписка від 31.11.2021 про отримання 500 000,00 доларів США; розписка від 29.12.2021 про отримання 500 000,00 доларів США; розписка від 31.01.2022 про отримання 200 000,00 доларів США; розписка від 08.02.2022 про отримання 100 000,00 доларів США.
40. Доказів здійснення позивачем платежів згідно погодженого графіку за лютий-червень 2022 року матеріали справи не містять.
41. Відповідачем подано лист-повідомлення про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Рент УМБ" від 24.02.2021 року, яким відповідач повідомляє позивача про розірвання договору купівлі-продажу по причині несплати позивачем визначених договором платежів, по яким період прострочення складає більше 30 календарних днів. В зв'язку із цим відповідач вирішив скористатися правом на розірвання договору в односторонньому порядку, яке передбачене п.4.10 договору. Направлення повідомлення позивач підтвердив накладною Укрпошти 6501500561760, описом вкладення, фіскальним чеком. Згідно відстеження поштового відправлення дане відправлення не було вручене адресату і повернулося відправнику.
Позиція Верховного Суду
42. Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення проти задоволення касаційної скарги, викладені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 слід закрити, виходячи з наступного.
43. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
44. Так, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 761/41709/17, від 30.07.2020 у справі № 357/7734/18, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 11.06.2020 у справі № 281/129/17, від 11.11.2020 у справі № 591/3176/17, від 21.04.2021 у справі № 552/6997/19, від 07.09.2022 у справі № 466/4195/20, від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18, від 27.01.2021 у справі № 569/16256/19.
45. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
46. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
47. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
48. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
49. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
50. Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
51. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
52. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
53. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
54. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
55. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
56. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
57. Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
58. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
59. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.
60. У справі яка розглядається суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги про визнання пункту 4.10. Розділу 4 Договору купівлі-продажу, а саме в частині: "а сплачені покупцем кошти за викуп частки не повертаються", виходив з того, що даною умовою договору жодним чином не враховується ступінь виконання покупцем зобов'язань за договором, кількість сплачених ним коштів, причини прострочення виконання ним взятих на себе зобов'язань. Відтак дані положення договору прямо суперечать принципу справедливості, адже фактично у разі настання формальних обставин, за яких навіть не з вини Компанії відбудеться прострочення терміну більше 30 календарних днів, остання окрім того, на що розраховувала при укладені Договору купівлі-продажу (придбання прав на частку у статутному капіталі (корпоративні права)), також позбавляється права повернути грошові кошти, що були попередньо сплачені. Тобто, за даною редакцією п.4.10 Договору, навіть за умови виконання зобов'язання з оплати на 99% відсотків, у разі прострочення виконання зобов'язання покупцем більше 30 днів, покупець втрачає право на отримання частки в статутному капіталі товариства, а також позбавляється права на повернення сплачених ним грошових коштів. Такий дисбаланс прав сторін договору пов'язаний з тим, що продавець фактично починає виконувати свої зобов'язання на передачу у власність покупцю частини у статутному капіталі лише після повної оплати товару (частки в статутному капіталі), тобто негативні наслідки розірвання договору на підставі п. 4.10 договору жодним чином не стосуються прав та обов'язків продавця. Вказане вище положення за своїм змістом фактично збагачує продавця, який на шкоду покупцю в будь-який момент, ініціювавши процедуру розірвання договору, фактично залишає за собою предмет договору та попередньо сплачені покупцем грошові кошти у повному обсязі.
61. За висновками апеляційного господарського суду, дані обставини свідчать про те, що при укладенні договору в цій частині було порушено визначений статтею 3, частиною третьою статті 509 ЦК України принцип справедливості, розумності та добросовісності а спірний пункт договору суперечить встановленим у пунктах 2, 6 частини першої статті З ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, зокрема являється несправедливим, нерозумним, та позбавляє права власності на грошові кошти іншу сторону договору у разі його розірвання.
62. Так, у межах справи № 149/1499/18 вирішувався спір між фізичними особами про стягнення основної суми боргу за договором позики, процентів за користування позикою, 3% річних та інфляційних втрат. У вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду надавалась відповідь на два ключові питання: 1) чи правомірно у договорі позики визначати плату за користування нею у твердій сумі та 2) чи можна нараховувати проценти за користування коштами у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України з настанням терміну повернення позики і після цього.
63. У справах № 559/1605/18 та № 569/16256/19 суди розглядали позов фізичних осіб до товариства з обмеженою відповідальністю про захист прав споживача. Верховний Суд у цій справі досліджував існування правових підстав кваліфікувати умови договору про надання туристичних послуг щодо зменшення розміру пені, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону "Про захист прав споживачів" як нікчемних, а також можливість зменшення неустойки за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків.
64. У справі № 761/26815/17 розглядались позовні вимоги про скасування рішення загальних зборів об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, які обґрунтовані тим, що підвищення плати на утримання та обслуговування житлово-будинкового комплексу відповідачем було здійснено вибірково та суперечить вимогам Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" і Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869.
65. У справі № 591/3176/17 суди розглядали справу за позовом фізичної особи до іншої фізичної особи (адвоката, який надає професійну правничу допомогу) про визнання недійсним договору про надання правової допомоги. У цій справі Верховний Суд встановлював існування підстав вважати, що пункт договору про стягнення неустойки суперечить ЦК, Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також існування підстав для стягнення такої неустойки у зв'язку з порушенням позивачки умов такого договору.
66. Постанова Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №552/6997/19 ухвалена за наслідками перегляду судових рішень у справі за позовом фізичної особи до товариства з додатковою відповідальністю про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав дійсним, визнання права власності на майнові права.
67. Суд касаційної інстанції у цій справі частково скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позову, та частково задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав у частині фрази "зменшену на 25%", вказав на те, що оспорюваний пункт договору в частині встановлення штрафу суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов'язання або односторонню відмову від договору.
68. Залишаючи без змін судові рішення в іншій частині, Верховний Суд зазначив, що позивач як покупець за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру відмовився від договору і договір припинений внаслідок односторонньої відмови покупця; часткова недійсність пункту 4.8. договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру не зумовлює визнання чинним (діючим, не припиненим) договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, оскільки цивільним законодавством не встановлено такого наслідку при частковій недійсності правочину.
69. У справі № 390/34/17 за позовом фізичної особи до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саторі-С" про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння позов було мотивовано тим, що договір оренди був зареєстрований 19.04.2010 (майже через місяць після смерті орендодавця) незаконно, тому цей договір слід вважати таким, щодо якого не проведено державну реєстрацію, тому він не набув чинності і не є укладеним. Проте у цій справі суди встановили, що 19.11.2007 між фізичною особою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Саторі-С" підписано договір оренди землі, за яким орендодавець передав в оренду орендарю - Товариству з обмеженою відповідальністю "Саторі-С" належну йому земельну ділянку; у подальшому фізична особа (орендодавець) померла, проте щодо договору оренди, підписаного сторонами, була проведена державна реєстрація 19.04.2010. Верховний Суд у цій справі погодився з рішенням апеляційного суду про відмову в позові, оскільки договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця, виконувався сторонами, його реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв'язку із переходом права власності на земельну ділянку, договір продовжував виконуватися й позивачем, який, набувши право власності на земельну ділянку, уклав додатковий договір з орендарем щодо умов договору.
70. Постанова Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 466/4195/20 ухвалена за наслідками перегляду судових рішень у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до фізичної особи про визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав, зокрема в частині визначення зобов'язання товариства сплатити на користь відповідача штраф у розмірі 5% від фактично оплаченої останнім вартості майнових прав за кожен місяць такого прострочення у випадку прострочення товариством з власної вини встановленого в договорах терміну введення в експлуатацію об'єкта будівництва та/або порушення строку, встановленого пунктом 2.2.2 договорів, більш ніж як на один місяць. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що передбачені пунктом 4.2 договорів умови відповідають вимогам цивільного законодавства. Верховний Суд, за наслідками касаційного перегляду судових рішень у справі дійшов висновку про те, що установивши, що визначений сторонами розмір штрафу у відсотковому відношенні до суми боргу за кожен місяць прострочення виконання зобов'язання, який запропонований самим позивачем, не суперечить чинному законодавству, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши принцип свободи договору та право сторін на врегулювання відносин на власний розсуд, дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Разом з тим Верховний Суд дійшов висновку про те, що у мотивувальних частинах судових рішень суди помилково послалися на обставини невиконання позивачем зобов'язань за спірними договорами, оскільки обставини виконання/невиконання зобов'язань сторін за договорами не мають значення для вирішення цієї справи, у зв'язку з чим оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні в мотивувальних частинах.
71. У справі № 761/41709/17 "Мостон Пропертіс Лімітед" (Moston Properties Limited) звернулося до суду з клопотанням про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України Остаточного арбітражного рішення Лондонського Міжнародного Арбітражного Суду від 22.09.2017 про стягнення з ПАТ "Укргазвидобування", правонаступником якого є АТ "Укргазвидобування" на користь "Мостон Пропертіс Лімітед" заборгованості.
72. У зазначеній справі Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення клопотання "Мостон Пропертіс Лімітед", вказав на те, що вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви. Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що клопотання про визнання та надання дозволу на виконання міжнародного комерційного арбітражу відповідає вимогам ст. 476 Цивільного процесуального кодексу України, а боржник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.
73. У справі № 281/129/17, предметом позову були вимоги про визнання прилюдних торгів та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів недійсними. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прилюдні торги проведені з порушенням вимог чинного законодавства. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Верховним Судом скасовано постанову суду апеляційної інстанції, та залишено в силі рішення суду першої інстанції. Верховний Суд виходив з того, що для визнання судом торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. При цьому, Верховний Суд зробив висновок про те, що: - Законом України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - в редакції закону N 2677-VI від 04.11.2010) передбачалося проведення повторної уцінки майна, на яке звертається стягнення, та не заборонялося проведення третіх прилюдних торгів; - у Тимчасовому положенні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплювалося тільки одноразове зменшення ціни майна, на яке звертається стягнення, та проведення прилюдних торгів двічі; - Тимчасове положення приймалося на виконання статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції закону N 606-XIV від 21.04.1999); - після прийняття Закону України "Про виконавче провадження" в редакції закону N 2677-VI від 04.11.2010 до Тимчасового положення не були внесені зміни з урахуванням зміни Закону України "Про виконавче провадження"; - норми Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - в редакції закону N 2677-VI від 04.11.2010) мають вищу юридичну силу ніж норми Тимчасового положення, і відповідно, саме норми закону мають застосовуватися до регулювання спірних правовідносин. А тому в момент проведення третіх прилюдних торгів законом не заборонялося їх проведення. З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції встановивши фактичні обставини у справі зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
74. Щодо висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц то вони стосуються питання ефективності способу захисту порушеного права. При цьому у цій справі суди (зокрема місцевий господарський суд) не мотивували свої рішення обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права.
75. Так, Верховний Суд зазначає, що правовідносини у наведених справах та у справі, яка переглядається не є подібними ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог, ні за встановленими судом фактичними обставинами, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин, а зроблені Верховним Судом висновки, пов'язується саме із встановленими судами фактичними обставинами та оцінкою доказів.
76. При цьому посилання скаржника на загальні висновки Верховного Суду у наведених вище постановах (щодо застосування принципів добросовісності, справедливості та розумності), носять суто декларативний характер і також не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
77. Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що висновки у наведених скаржником постановах та у цій справі не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах скаржник послався, виокремивши їх із контексту судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.
78. При цьому, не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 916/112/20.
79. Водночас переоцінка доказів виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених приписами статті 300 ГПК України.
80. Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права.
81. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
82. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а інші доводи касаційної скарги, (1) не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, (2) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України), Суд на підставі частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 у справі № 915/393/23.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2023 у справі № 915/393/23.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
В. І. Студенець