13 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/8114/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.)
від 16.01.2024
у справі № 910/8114/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Первомайський "Райагробуд"
до Міністерства юстиції України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зуєва Наталія Василівна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
про визнання протиправним та скасування наказу,
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явилися
відповідача - Бахур А.С.
третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_1 - Іванов С.І.
третіх осіб на стороні позивача - не з'явилися
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю Первомайський "Райагробуд" (далі - ТОВ Первомайський "Райагробуд") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства юстиції України (далі - МЮУ) про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції від 10.05.2023 № 1758/5, прийнятого на підставі висновку Центральної комісії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації територіальних органів Міністерства юстиції №1434-33.1.2-23.
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на допущене відповідачем при прийнятті оспорюваного наказу порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128, оскільки відсутні докази порушення прав заявниці за скаргою - ОСОБА_1 спірною реєстраційною дією; заінтересованих осіб/позивача не було належним чином повідомлено про розгляд скарги ОСОБА_1 , тоді як реєстраційна дія щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосується позивача. Внесення відомостей про підписанта юридичної особи до ЄДР було здійснено внаслідок реалізації керівником товариства внутрішньо-організаційних повноважень, визначених пунктом 19.4 статуту, відноситься до поточної діяльності товариства та не впливає на обсяг частки ОСОБА_1 у статутному капіталі позивача, ні на обсяг її корпоративних прав щодо управління товариством.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 закрито провадження у справі №910/8114/23 на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір у даній справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.
2.2. Оскаржувана ухвала мотивована тим, що спір має виключно публічно-правовий характер, оскільки між Міністерством та товариством відсутній спір про право, у тому числі про майнові права позивача чи про корпоративні права учасників товариства.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 у справі №910/8114/23 скасовано, справу №910/8114/23 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
2.4. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду та направляючи справу на розгляд, дійшов висновку, що цей спір має приватно-правовий характер і підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, тому що відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ про скасування реєстраційних дій, не мав публічно-правових відносин безпосередньо з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про скасування реєстраційної дії в ЄДР щодо позивача, ухвалене за скаргою іншої особи, а не позивача. При цьому судом апеляційної інстанції застосовано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.10.2021 у справі №910/5971/20.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі №910/8114/23, Міністерство юстиції України звернулось з касаційною скаргою, якою просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.
3.2. Підставами касаційного оскарження Міністерство юстиції України визначило пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3 Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
3.4. Міністерство юстиції України посилається на необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.10.2021 у справі №910/5971/20 щодо визначення юрисдикції справ про скасування наказів Міністерства юстиції України.
Такі ж висновки, а також подібні до тих, що викладені у постанові палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2021 у справі №910/5971/20, викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 03.11.2020 у справі № 922/88/20, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 15.06.2021 у справі № 904/6125/20, від 27.04.2021 у справі № 591/5242/18, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20, від 18.12.2019 у справі № 826/13961/17, від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 20.11.2018 у справі № 911/1431/18, від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17, від 06.09.2022 у справі № 904/8723/21.
3.5. Вважає, що при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційним судом неправильно було застосовано статтю 2 (щодо завдань та принципів господарського судочинства), частину першу статті 14 (щодо заявлених позовних вимог про скасування наказу в повному обсязі), пункт 13 частини першої статті 20, частину шістнадцяту статті 30 Господарського процесуального кодексу України (щодо визначення юрисдикції справи).
3.6. Також, на думку скаржника, на даний час відсутні висновки Верховного Суду про неможливість оскарження наказів Мін'юсту в частині застосування санкцій до державного реєстратора не державним реєстратором (в даному випадку - ТОВ Первомайський "Райагробуд") та щодо закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог у зв'язку з неможливістю розгляду справи в цій частині в господарському судочинстві.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Позивачем заявлено позовну вимогу про скасування наказу Міністерства, виданого на підставі висновку Центральної колегії Міністерства з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства № 1434-33.1.2-23.
Як зазначено у висновку Колегії, на підставі якого було видано наказ, внаслідок проведення оскаржуваної реєстраційної дії від 04.04.2023 № 1009561070030000022 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" було змінено представника товариства. Вказану реєстраційну дію було проведено на підставі, зокрема, копії наказу директора товариства "Про переведення з посади помічника керівника з фінансово-економічних питань на посаду директора фінансового", з якого, за висновком Колегії, не вбачається надання ОСОБА_4 повноважень вчиняти дії від імені товариства, у тому числі підписувати договору тощо , та подавати документи для державної реєстрації від імені товариства.
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує правомірністю дій державного реєстратора під час здійснення ним реєстраційних дій стосовно внесення відомостей про підписанта юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, порушенням колегією Міністерства встановленої чинним законодавством України процедури розгляду скарги ОСОБА_1 та відсутністю порушеного у скаржника права.
Також, заперечуючи викладені у висновку Колегії мотиви для прийняття рішення, позивач зазначав, що оскаржуваною реєстраційною дією не було змінено представника товариства, а лише додатково до відомостей про директора товариства Совкуцана Богдана Михайловича, який діє відповідно до статуту, було внесено інформацію про Соколюк Л.М. як представника товариства.
Підставами виникнення спірних правовідносин стало скасування спірним наказом Міністерства реєстраційної дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 04.04.2023 № 1009561070030000022 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зуєвою Наталією Василівною щодо внесення до вказаного реєстру відомостей про фінансового директора товариства, як повноважного представника даної юридичної особи.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі 367/4695/20).
5.3. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
5.4. Згідно із частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.5. Згідно із пунктами 3, 4, 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
5.6. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи та фізичних осіб - підприємців регулюється Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в ЄДР, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
5.7. У справі, що переглядається, Міністерство юстиції скасувало реєстраційну дію, проведену приватним нотаріусом за зверненням учасника товариства, який мотивував скаргу порушенням чинного законодавства про державну реєстрацію.
5.8. Відповідно до частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України таким способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Окрім того, у частині другій статті 20 Господарського кодексу України також визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
Згідно з частиною першою статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" рішення, дії або бездіяльність Мін'юсту та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
Отже, наказ Мін'юсту може бути оскаржений до суду згідно з прямою вказівкою закону, і відповідати за таким позовом має саме Мін'юст (належний відповідач), як орган влади, що прийняв відповідне рішення.
Аналогічні правові висновки зроблені у постанові палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2021 у справі №910/5971/20.
5.9. Суд апеляційної інстанції зазначив, що спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ про скасування реєстраційних дій, не мав публічно-правових відносин безпосередньо з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про скасування реєстраційної дії в ЄДР щодо позивача, ухвалене за скаргою іншої особи, а не позивача.
До того ж, оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України скасовано реєстраційні дії щодо наділення директором за відсутності рішення учасників товариства фінансового директора товариства повноваженнями представника останнього, а отже, за висновком суду апеляційної інстанції, спір має приватноправовий характер, є найбільш наближеним до таких, що виникають з корпоративних відносин, оскільки пов'язаний з управлінням та діяльністю юридичної особи.
5.10. Верховним Судом сформовано усталену практику щодо розмежування публічно-правових та приватноправових спорів. Зокрема, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона уважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
5.11. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 821/1504/17 зробила висновок, що спір у справі не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України, оскільки спірні правовідносини виникли саме, зокрема, щодо правомірності переходу частки у статутному капіталі цього товариства до іншої особи, призначення керівника та зміни місця його знаходження, а отже, існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
У справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли саме щодо правомірності та законності здійснення приватним нотаріусом державної реєстрації під час проведення державної реєстрації змін, пов'язаних із зміною (додатковим включенням до відомостей про директора) представника товариства (фінансового директора), включеного до реєстру на підставі наказу директора, що безпосередньо пов'язане з управлінням та діяльністю позивача, та не мотивовано захистом прав у сфері публічно-правових відносин, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
5.12. Як зазначалося, в якості підстави оскарження Міністерство юстиції України посилається на необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11.10.2021 у справі №910/5971/20 щодо визначення юрисдикції справ про скасування наказів Міністерства юстиції України.
Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Таким чином, з огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
5.13. Так, скаржник наголошує, що правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 11.10.2021 у справі №910/5971/20 в частині визначення юрисдикції справ про скасування наказів Міністерства юстиції України, взагалі не містить жодних норм права, які вона регулює, тобто зводиться до оціночного твердження не по відношенню до діючого законодавства, а так би мовити "загалом".
Крім того скаржник зазначив, що правова позиція, викладена у зазначеній постанові стосовно того, що окремі вимоги щодо реєстраційних дій (зокрема, про скасування реєстраційних дій, що вчинені державними реєстраторами) можуть розглядатися в межах однієї справи як похідні від спору, що виник з корпоративних відносин, не виключає право позивача заявляти позов лише з однією вимогою про скасування рішення Мін'юсту, якщо позивач обґрунтовує незаконність спірного наказу порушенням закону саме державним органом під час розгляду скарги і у такому разі така вимога не є похідною від будь-якої іншої вимоги, а є основною вимогою, фактично нівелювала приписи пункту 13 частини першої статті 20 та частини шістнадцятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
На противагу зазначеному, скаржник послався на висновки, висловлені в окремій думці судді у цій же справі з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у постанові 821/1504/17 стосовно юрисдикційності спорів щодо скасування наказів Мін'юсту, зокрема щодо того, що державний реєстратор чи Мін'юст у таких спорах може бути співвідповідачем, але не може бути єдиним відповідачем, адже в нього нема і не може бути спору про цивільне право чи корпоративного спору з позивачем, вимоги до Мін'юсту мають похідний характер і їх задоволення залежить від того як буде вирішений спір.
5.14. Проте колегія суддів відхиляє вказані доводи скаржника як необґрунтовані з огляду на наступне.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21(пункт 45)).
5.15. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.10.2021 у справі №910/5971/20 зазначив, що чинним законодавством не визначено прямого обов'язку особи, яка подає позов щодо оскарження рішення Мін'юсту, попередньо чи одночасно звертатися до суду з позовом до особи, за скаргою чи в інтересах якої був прийнятий відповідний наказ про скасування реєстраційної дії. Об'єднання в одній позовній заяві декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги, є правом позивача, а не його обов'язком.
Те, що окремі вимоги щодо реєстраційних дій (зокрема, про скасування реєстраційних дій, що вчинені державними реєстраторами) можуть розглядатися в межах однієї справи як похідні від спору, що виник з корпоративних відносин, не виключає право позивача заявляти позов лише з однією вимогою про скасування рішення Мін'юсту, якщо позивач обґрунтовує незаконність спірного наказу порушенням закону саме державним органом під час розгляду скарги. У такому разі така вимога не є похідною від будь-якої іншої вимоги, а є основною вимогою.
Палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів вважає, що відмова у задоволенні позову щодо визнання незаконним наказу Мін'юсту з тих підстав, що така вимога не є ефективним способом захисту права позивача, або з тих підстав, що така вимога може розглядатися як похідна (а не основна), суперечитиме частині другій статті 55 Конституції України, відповідно до якої конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Таке право є безумовним, тому не може бути обмежене шляхом покладання на позивача обов'язку заявляти додаткові вимоги.
Конституційний Суд України у рішенні від 23.05.2001 №6-рп/2001 зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абз. 4 п. 3 мотивувальної частини).
Висновок про відмову в задоволенні позову через неможливість оскарження лише наказу Мін'юсту без заявлення одночасно інших вимог є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод та статей 55, 124 Конституції України.
На сьогодні сформована стала практика Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що такі спори мають розглядатися господарськими судами (постанови від 14.08.2019 у справі №826/15468/17, від 06.02.2020 у справі №640/20032/18, від 21.12.2020 у справі № 640/12435/19, від 08.07.2021 у справі № 640/6595/20).
З урахуванням викладеного, палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів уточнила, що такі спори за своєю суттю є найбільш наближеними до таких, що виникають з корпоративних відносин відповідно до пункту 3 та пункту 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, оскільки пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, а також виникають з корпоративних прав в юридичній особі.
5.16. Верховний Суд неодноразово зазначав, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:
1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);
2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;
3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;
4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;
5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Водночас, як свідчить зміст касаційної скарги, відповідач у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.10.2021 у справі №910/5971/20, а саме: не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).
Крім того, Верховний Суд зазначає, що окрема думка судді не має статусу судового рішення, а саме лише посилання скаржника в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та наявність такої (окремої думки судді) є недостатнім обґрунтуванням необхідності відступу від висновку Верховного Суду.
З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження у цій частині, та підстави, які б могли свідчити про мотивовану необхідність для відступу від правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту) відсутні.
5.17. Посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 646/6644/17, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 03.11.2020 у справі № 922/88/20, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 15.06.2021 у справі № 904/6125/20, від 27.04.2021 у справі № 591/5242/18, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20, від 18.12.2019 у справі № 826/13961/17, від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 20.11.2018 у справі № 911/1431/18, від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17, від 06.09.2022 у справі № 904/8723/21, до уваги не приймаються, оскільки, виходячи із підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга не містить доводів стосовно відступлення від висновків у зазначених справах. До того ж посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладених у зазначених постановах є не релевантними, оскільки вказані справи відрізняються характером спірних правовідносин, а отже предметом та обставинами, які підлягали встановленню судами, а отже не є подібними.
Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/8424/17 колегія суддів не враховує, з огляду на те, що вона прийнята до постанови від 04.06.2019 у справі №821/1504/17, в якій Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин.
При цьому, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, врахуванню підлягають саме останні позиції, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду, незалежно від того чи зазначено у них про відступ від попередніх позицій, сформованих у інших постановах.
Щодо доводів скаржника про те, що позивачем оскаржується наказ повністю в той час, коли його пункт в частині застосування санкцій до державного реєстратора не можуть бути розглянуті в порядку господарського судочинства, оскільки спір в цій частині може бути розглянутий лише в порядку адміністративного судочинства, а результати розгляду такого спору в адміністративному суді жодним чином не вплинуть на майнові або корпоративні права позивача, колегія суддів зазначає, що вирішення цього питання належить до компетенції суду, який розглядає спір в тому числі за результатами розгляду справи.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.3. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, виходячи із доводів та вимог касаційної скарги та враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
7. Судові витрати
7.1. Враховуючи те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі №910/8114/23 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко