"07" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 522/3189/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвої Г.В. розглянувши справу №522/3189/20
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Мукачевський” (65012, м. Одеса, провулок Мукачевський, буд. 6, код ЄДРПОУ 33508938)
до відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
про визнання недійсним договору
Представник:
Від позивача: Крижевський А.С. ордер;
ОСОБА_2 голова правління;
Від відповідача: Приміч Д.В. ордер;
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Мукачевський” звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про визнання Договору про пайову участь у будівництві житлового будинку від 20.08.2003 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ “ГАЛІ” в особі директора Галицького Олександра Михайловича, на підставі якого було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення оздоровчо-профілактичного комплексу, загальною площею 348 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна №1327262951101, номер запису про право власності №21878118) - недійсним з дня його укладання.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2023 року у задоволені позову Об'єднання власників багатоквартирного будинку “Мукачевський” до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу Об'єднання власників багатоквартирного будинку “Мукачевський” задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2023 року скасовано. Провадження у цивільній справі за позовом Об'єднання власників багатоквартирного будинку “Мукачевський” до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору - закрито.
Роз'яснено позивачу, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Копію постанови Одеського апеляційного суду від 23 травня 2023 року позивач отримав 01 червня 2023 року, та у визначений законом 10-ти денний строк звернувся із відповідною заявою до апеляційного суду.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.06.2023р. заяву Об'єднання власників багатоквартирного будинку “Мукачевський” про передачу справи до Господарського суду Одеської області за встановленою юрисдикцією задоволено, справу № 522/3189/20 за позовом Об'єднання власників багатоквартирного будинку “Мукачевський” до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору до Господарського суду Одеської області.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2021 справу № 522/2189/20 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Погребної К.Ф.
29.08.2023р. до суду від Об'єднання власників багатоквартирного будинку “Мукачевський” надійшла заява про зміну підстав позову.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.12.2023р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.
21.11.2023р. за вх. №42607 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв'язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити.
11.12.2023р. за вх.№44210/23 до суду від позивача надійшли письмові пояснення, які по суті є відповіддю на відзив, згідно яких позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Як вказує позивача, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Мукачевський” балансоутримувачем, управляє та утримує багатоквартирний будинок, що розташований за адерсуою: АДРЕСА_2 . Об'єднання створено 15.06.2005р. власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку: мю АДРЕСА_3 , та здійснює від їх імені управління, утримання вищезазначеного будинку.
ОСОБА_1 , є власником нерухомого майна: нежитлового приміщення оздоровчо-профілактичного комплексу, загальною площею: 348 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .
Право власності ОСОБА_1 на вищезазначене майно: нежитлове приміщення оздоровче-профілактичного комплексу, підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацією права власності від 15.08.2017 року, виданого державним реєстратором: Оперчук Іриною Михайлівною, Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області».
Державним реєстратором Оперчук І.М., було зареєстровано право власності на нежитлове приміщення оздоровчо-профілактичного комплексу, номер запису в реєстрі:21878118, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1327262951101, за ОСОБА_1 на підставі наступних документів: акт приймання-передачі нерухомого майна, виданого 20.10.2005 року ТОВ «ГАЛІ»; технічний паспорт від 07.07.2017 року; договір про дольову участь від 20.08.2003 року, виданого ТОВ «ГАЛІ».
Так, як вбачається з матеріалів справи 20.08.2003 року між ТОВ «ГАЛІ» (замовник) ОСОБА_1 , (пайовик) було укладено Договір про пайову участь в будівництві житлового будинку.
Згідно умов якого, п. 1.1. предметом Договору є пайова участь в будівництві нежитлового приміщення оздоровчо-профілактичногокомплексу загальною площею 349,1 кв.м., які складаються з: нежитлових приміщень «А» площею 40 кв.м., нежитлових приміщень «Б» площею 28 кв.м. і тераси загальною площею 281,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до п. 2.1. Договору, Замовник власними силами та залученими субпідрядними організаціями забезпечує будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 .
Строк закінчення будівництва вересень 2004 року (п. 2.2. Договору).
Згідно п. 2.4. Договору, Замовник зобов'язується передати Пайовику протягом 4 місяців після здачі будинку в експлуатацію, «нежитлові приміщення оздоровчо-профілактичного комплексу», зазначене в п. 1.1. цього Договору за актом приймання-передачі та акту держкомісії про прийняття житлового будинку в експлуатацію, який є підставою для оформлення права власності за умови повної оплати вартості «нежитлові приміщення оздоровчо-профілактичного комплексу» у відповідності до даного Договору.
Зі змісту п. 3.1. Договору вбачається, що вартість «нежитлових приміщень оздоровчо-профілактичного комплексу» складає 459120, 00 грн (чотириста п'ятдесят дев'ять тисяч сто двадцять гривень 00 копійок).
Пайовик сплачує вартість «нежитлових приміщень оздоровчо-профілактичного комплексу» в строк до 31 грудня 2003 року.
Пунктом 4.2 оскаржуваного Договору передбачено, що у випадку порушення Пайщиком умов п. 3.2. Договору більш ніж на 30 (тридцять) діб, Замовник має право розірвати даний договір та прийняти міри по залученню іншої особи до пайової участі в будівництві «нежитлових приміщень оздоровчо-профілактичного комплексу».
Договір вступає в силу з дати його підписання (дата, що вказана в Договорі) та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.5.7. Договору).
02 липня 2004 року державною технічною комісією, призначеною Приморською районною адміністрацією м. Одеси розпорядженням від 01.07.2004 року за №2027, було складено Акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до якого, державною технічною комісією, прийнято рішення про готовність об'єкту до вводу в експлуатацію.
07.12.2004 року Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради було прийнято розпорядження за №4401 «Про затвердження акта державної технічної комісії по прийняттю до експлуатації закінченого будівництвом 4-секційного 9-поверхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземним гаражем-стоянкою та артезіанською свердловиною по АДРЕСА_3 ».
Вищевказаним розпорядженням зазначено, що Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, розглянувши заяву ТОВ «ГАЛІ» за №162 від 08.11.2004 року, про затвердження акту державної технічної комісії по прийняттю до експлуатації закінченого будівництвом 4-секційного 9-поверхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземним гаражем та артезіанською свердловиною по АДРЕСА_3 , представлений акт державної технічної комісії по прийняттю до експлуатації зазначеного об'єкту, керуючись ДБН А.3.1-94, п. 3.2.7 Положення про районну адміністрацію Одеської міської ради, та затверджено акт державної технічної комісії по прийняттю до експлуатації закінченого будівництвом 4-секційного 9-поверхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземним гаражем та артезіанською свердловиною по АДРЕСА_3 .
На виконання вимог вищенаведеного Договору, ОСОБА_1 , було здійснено оплату вартості «нежитлових приміщень оздоровчо-профілактичного комплексу» в повному обсязі, що підтверджується довідкою виданої 20.10.2005 року ТОВ «ГАЛІ» за №б/н.
20.10.2005 року, на виконання умов Договору про дольову участь в будівництві житлового будинку від 20.08.2003 року, ТОВ «ГАЛІ» було передано, а гр. ОСОБА_1 прийнято «нежитлових приміщень оздоровчо-профілактичного комплексу», яке розташоване на Мукачівському провулку, що підтверджується Актом приймання-передачі нежитлових приміщень оздоровчо-профілактичного комплексу.
Право власності за відповідачем, на нежитлові приміщення оздоровчо-профілактичного комплексу, було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.08.2017 року, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речових прав від 15.08.2017 року, номер витягу:94586499.
Укладаючи цей договір та підписуючи його, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема визначили умови, після виконання яких сторони підписують акт приймання-передачі, яким підтверджують факт повного виконання договору (п. 2.4. Договору).
Зобов'язання за вищевказаним договором зі сплати пайових внесків виконано у повному обсязі, що підтверджується Актом приймання-передачі нежитлових приміщень оздоровче-профілактичного комплексу від 20.10.2005 року, складеним та підписаним сторонами договору.
Позивач вказує, що як вбачається із розділу 5 «Благоустрій прибудинковій території» Акту приймання-передачі житлового комплексу плавательний/плавальний/басейн - 300 м.кв. був передаваний на баланс Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Мукачевський”.
Відповідно до Рішення Одеська міська ради від 17.04.2001р. №2206-ХХШІІ, вирішила надати ТОВ «ГАЛИ» земельну ділянку площею 0,5607, за адресою по АДРЕСА_3 у тимчасове короткострокове користування, на умовах оренд, терміном на 3 роки для будівництва, експлуатації та обслуговування 9-ти поверхового 4-х секційного жилого будинку з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями , підземним гаражем-стоянкою та артезіанською свердловиною.
Житловий комплекс, що розташований за адресою по АДРЕСА_3 , був переданий з балансу ТОВ «ГАЛИ» на баланс Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку згідно Акту приймання-передачі житлового комплексу від 22.06.2005р.
Позивач наголошує, що будь-якого рішення як загальних зборів так й співвласників багатоквартирного буднику, що розташовані за адресою АДРЕСА_3 , щодо розпорядження чи вчинення інших дій стосовно плавательного/плавального/басейну не приймались.
Поряд з цим позивач вказує, що плавательний/плавальний/басейн належить до сумісної власності власників квартир та житлових приміщень багатоквартирного будинку: АДРЕСА_3 , а відповідачем порушені вимоги нормативно-правових актів що встановлюють право спільної сумісної власності власників квартир та житлових приміщень багатоквартирного будинку.
Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Мукачевський” звернувся до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 14 ГПК України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись до суду у цій справі, позивач посилався на статті 4, 162, 164 ГПК України, статті 203, 215 просив визнати договір про пайову участь в будівництві житлового будинку від 20.08.2003 року укладений між ТОВ «ГАЛІ» та ОСОБА_1 недійсним.
Так, як встановлено судом, ОСОБА_1 є власницею нежитлового приміщення оздоровче-профілактичного комплексу, загальною площею: 348 КВ.М., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , який було придбано на підставі договору про пайову участь у будівництві житлового будинку від 20.08.2003 року, укладеного з ТОВ «ГАЛІ». На момент вчинення правочину відповідачці було 16 років.
В 2017 році відповідачка зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкт нерухомого майна: «нежитлові приміщення оздоровче-профілактичного комплексу» на підставі Договору про дольову участь в будівництві житлового будинку від 20.08.2003 року, Акту приймання -передачі нерухомого майна від 20.10.2005року,технічного паспорту від 07.07.2017року.
Необхідність визнання недійсним договору позивач обґрунтовує тим, що приміщення оздоровче-профілактичного комплексу, загальною площею: 348 кв.м., є приміщеннями загального користування які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього ж Кодексу.
Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.
При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
У справі, що розглядається, позивач просить визнати недійсним договір про пайову участь у будівництві житлового будинку від 20.08.2003 року, в той час, як ОСББ «Мукачівський» зареєстрований 15.06.2005 року, тобто договір який був укладений ще до створення ОСББ.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;
встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації
Такий висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.
Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.
Водночас у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Таким чином, у господарському провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Крім того, суд враховує, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
При цьому, самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Такий правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від] 6.10.2020 У справі Н2 910/12787/17.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що позивач не будучи стороною договору від 20.08.20003, більш того не будучі на той час ще сотворений як юридична особа заявляє позовні вимоги про визнання договору недійсним, окрім посилання на статус спірного приміщення не обґрунтовує яким чином відповідний договір порушує його права.
Більш того, суд зазначає, в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2022 року у справі №644/10317/19 зазначено, що відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою , шостою статті 203 цк України.
Поряд з цим, оспорюваний договір було укладено 20.08.2003 року, коли діяли норми ЦК УРСР в той час коли позивач просить визнати недійсним договір спираючись на норми ЦК України, який набув чинності 01.01.2004 року. При цьому, позивач ані у позові, ані у відповіді на відзив не посилається на жодну норму ЦК УРСР яку було порушено сторонами під час укладання договору про пайову участь у будівництві житлового будинку від 20.08.2003 року уклад ного між ОСОБА_1 та ТОВ «ГАЛІ».
Також позивач в обґрунтування своєї позиції вказує, що приміщення які належать ОСОБА_1 є приміщенням загального користування та призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку.
Разом з тим, Цивільний кодекс України та Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено розмежування понять допоміжних приміщень та нежитлових приміщень.
Згідно з статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочині, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.
Нежилі приміщення, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖК України)
Наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статус допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувались як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим них приміщень.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ще на етапі будівництва житлового комплексу за адресою АДРЕСА_3 , було укладено з ТОВ «ГАЛІ» договір про пайову участь у будівництві житлового будинку від 20.08.2003 року, предметом якого були майнові права на нежитлові приміщення оздоровчо-профілактичного комплексу, загальною площею: 348 кв.м. ОСОБА_1 було виконано умови договору про пайову участь у будівництві житлового будинку та сплачені грошові кошти. При цьому, нежитлові приміщення оздоровче-профілактичного комплексу, загальною площею: 348 кв. є ізольованими від приміщень в багатоквартирному будинку, не належать до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна та не підпадають під поняття приміщення загального користування.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, аналізуючи норми законодавства та наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Мукачевський” в повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. В задоволенні позову Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Мукачевський” (65012, м. Одеса, провулок Мукачевський, буд. 6, код ЄДРПОУ 33508938) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )- відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Мукачевський” (65012, м. Одеса, провулок Мукачевський, буд. 6, код ЄДРПОУ 33508938)
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18 березня 2024 р.
Суддя К.Ф. Погребна