ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 березня 2024 року Справа №918/1247/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Олексюк Г.Є.
суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Стафійчук К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.01.2024 (суддя Церковна Н.Ф., повний текст рішення складено 24.01.2024)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця"
до Приватного акціонерного товариства "Західний Торгово-Промисловий Дім"
про стягнення 276 000,00 грн
за участю представників:
позивача - Гуменюк І.П.,
відповідача - Андросюк І.С.,
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 23.01.2024 у позові відмовлено.
В обґрунтування свого рішення, посилаючись на п.2.5. Правил оформлення перевізних документів, затв. наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, приймаючи до уваги таблицю 3 додатку1-2 до договору перевезення та оцінюючи накладну №39730619, суд першої інстанції вказав, що перевезення вантажу здійснено перевізником в межах України, тобто внутрішнім сполученням.
Вантаж, який перевозився за вказаною накладною підлягав подальшому експорту водним транспортом. Однак, транспортування водним транспортом здійснювалось вже не позивачем, іншою особою та на замовлення не відповідача, а іншої особи, тобто, транспортування на експорт договором перевезення не регулювалось та відповідно до формування вартості перевезення за накладною № 39730619 жодного відношення не має.
Отже, доводи позивача про необхідність застосування показника Vср, як для розрахунку вартості перевезення за накладною №39730619, як експорт товару є безпідставними.
Крім того, суд зазначив, що дії позивача щодо внесення виправлень в накладну №39730619, згідно яких на відповідача покладається додатковий обов'язок щодо оплати наданих послуг, за які останній вже здійснив розрахунок, суперечить умовам договору перевезення та чинному законодавству України, зокрема, свободи договору та недопустимості в односторонньому порядку вносити зміни в ціну договору як однієї з істотних умов договору.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем безпідставно та неправомірно внесено зміни у первинні бухгалтерські документи, а відтак позов про стягнення з відповідача 276000,00 грн є безпідставним та недоведеним, а тому суд в його задоволенні відмовляє.
Щодо застосування строків позовної давності, суд вказав, що осільки наявні самостійні підстави за яких позов у даній справі не підлягає задоволенню, заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
Апелянт, зокрема, зазначає, що ним здійснено перевезення експортного вантажу відповідача, а не внутрішнього, що підтверджено графами 7 та 20 накладної від 13.08.2022 №39730619. З огляду на вказане, за результатами аудиту, при розрахунку плати за використання вагонів було правомірно застосовано позивачем Vср = 82 км/добу за Таблицею 3 "Середня швидкість перевезення вагону Перевізника за одну добу (км/добу) (Vср), яка вводиться в дію з 01.08.2022", що є додатком до договору.
Крім того, скаржник звертає увагу, що дані правовідносини регулюються не лише накладною, а й публічним договором, у якому передбачено механізм нарахування провізної плати з урахуванням усіх складових та коефіцієнтів, які були опубліковані у відповідності до п. 9.4 договору, що не позбавляє позивача стягувати провізну плату після видачі вантажу. Оскільки зміна складових відбувалася до відправлення вантажу за накладною №39730619, то відповідно до п.12.10 договору, у випадку виникнення заборгованості однієї з сторін після припинення договору, замовник сплачує суми недобору перевізнику негайно з моменту отримання відповідної вимоги від перевізника, або, за наявності необхідної суми передоплати на особовому рахунку відкритому перевізником за наново укладеним договором, сума такого недобору списується з нового особового рахунку.
У відповідності до ст.263 ГПК України, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що доводи апелянта про необхідність застосування показника Vср в значенні 82 км/добу є помилковими та необґрунтованими, оскільки як вбачається із накладної №39730619 перевезення здійснювалось сполученням від станції Дубно Львівської залізниці до станції Чорноморська Одеської залізниці. Таким чином, перевезення вантажу здійснено перевізником в межах України, тобто внутрішнім сполученням.
Вважає, що скаржником не наведено в апеляційній скарзі в чому саме полягає порушення норм матеріального і процесуального права, які саме суттєві обставини не були з'ясовані судом першої інстанції, які саме висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому просить рішення Господарського суду Рівненської області від 23.01.2024 залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.03.2020 року між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) та Приватним акціонерним товариством "Західний торгово-промисловий дім" (замовник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (а.с.7-40) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепт), що підтверджується заявою про прийняття в цілому пропозиції (а.с.41) та повідомлення про укладення договору (а.с.42).
Згідно з п.1.1 договору, предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника пов'язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги.
За умовами п. 1.4. договору надання послуг за договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Відповідно до п.1.5. договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, договір є публічний договір, за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється Перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (п.1.6. договору).
Зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням КЕП (пункт 9.4 договору).
У відповідності до п.3.2 договору замовник зобов'язаний сплачувати провізні платежі за перевезення вантажу у власному вагоні перевізника. Розмір плати за використання власного вагону перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) визначається на підставі п.3.2.1 договору.
Пунктом 3.2.1. договору перевезення передбачено, шо розмір плати за використання власного вагону перевізника в процесі надання послуг з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) визначається у наступному порядку:
При перевезенні по території України, як сума плати за використання вагону в процесі надання послуг з перевезення вантажів (у вантажному та порожньому рейсах) за такими формулами: В= Вван + Впор; Вван = Спл х Тван ; Впор = Спл х Тпор, де: Вван - плата за використання власного вагону перевізника під час перевезення вантажу, грн / вагон; Впор - плата за використання власного вагону перевізника під час перевезення порожнього вагону, грн / вагон; Тван - розрахункова кількість діб у вантажному рейсі; Тпор - розрахункова кількість діб у порожньому рейсі; Спл - ставка плати за використання власних вагонів перевізника для відповідного типу, грн / вагон за добу, зазначена в Додатку 1-2 до договору. Плата нараховується за ставками, що діють на дату приймання вантажу до перевезення. Розрахункова кількість діб використання власного вагону перевізника у вантажному або порожньому рейсах визначається за такими формулами: Tван = Lван/ Vср, Тпор = Lван х Кпп/ Vср, де: Lван - тарифна відстань перевезення вантажу, км; Vср - середня швидкість перевезення власного вагону перевізника за одну добу (км/добу), відповідно до таблиці 3 Додатку 1-2 договору залежно від типу рухомого складу, виду сполучення та виду відправки (за винятком розрахунку Тпор, у якому застосовується Vср, що зазначено у таблиці 3 Додатку 1-2 договору, для вагонної/контейнерної відправки залежно від типу рухомого складу та виду сполучення). У всіх випадках за кожне перевезення (за вантажний або порожній рейси) неповна доба використання округляється до повної; Кпп - коефіцієнт порожнього пробігу, зазначено у Додатку 1-2 до договору.
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" AT "Укрзалізниця".
Згідно з п. 4.8 договору у разі незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, замовник для проведення перевірки письмово повідомляє перевізника на вказану в розд. 7 договору адресу Філії "Центр транспортної логістики" AT "Укрзалізниця".
Пунктом 4.9. договору встановлено, що у разі виявлення перевізником неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок списаних коштів зараховується на особовий рахунок замовника, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних перевізнику платежів в порядку та строки, передбачені законодавством України і цим договором.
Договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору. На звернення замовника умови договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію (п. 12.1 договору).
Відповідно до п. 14 договору невід'ємну частину договору складають його додатки.
Таблицею 3 "Середня швидкість перевезення вагону Перевізника за одну добу (км/добу) (Vср), яка вводиться в дію з 01.08.2022" (а.с.24), що є додатком до договору, встановлена Vср, (км/добу) як для експортного сполучення, так і для внутрішнього або імпортного сполучення.
01.08.2022, відповідно до протоколу електронного аукціону №RCE001-UA-20220728-34459, відбувся електронний аукціон, організатор - Філія "Центр транспортної логістики" АТ "Укрзалізниця", номер лота - UZ280720/ЗРВ/АНГ; переможець аукціону - ПАТ "Західний торгово-промисловий дім" (а.с.43).
13.08.2022 року згідно відправки №39730619 зі станції Дубно Львівської залізниці відправлено 50 вагонів зерна кукурудзи до станції Одесса-Порт (експ.) Одеської залізниці для вивезення водним транспортом у Швейцарію. Відповідно до графи 36 нараховано вантажовідправнику/відповідачу кошти в сумі 2070000,00 грн без ПДВ (а.с.44).
31.05.2023 відповідно до Меморандуму за результатами аудиту окремих бізнес-процесів виробничого структурного підрозділу "Рівненська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Львівська залізниця" AT "Укрзалізниця" за період з 01.01.2022 по 28.02.2023 ревізорами встановлено, що при стягненні коштів за перевезення вантажу у вагонах відповідно до відправки №39730619 застосовано невірне значення Vcp, так як при розрахунку необхідно було застосовувати Vcp для експортного перевезення (а.с.76-82).
Відповідно до п.1.3. Правил оформлення перевізних документів позивачем були внесенні зміни до граф 34 і 36 накладної від 13.08.2022 №39730619 та як наслідок за вказаною накладною донараховано відповідачу до сплати 276000,00 грн.
11.07.2023 позивач направив відповідачу претензію №ДН-З-03/975 (а.с.55-56), в якій зазначив про необхідність сплати 276000,00 грн за здійснене перевезення відповідно до накладної №39730619 від 13.08.2022.
Враховуючи залишення позивачем вказаної претензії без відповіді та відповідно несплати ним коштів за використання спірних власних вагонів перевізника у розмірі 276000,00 грн, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 634 ЦК України визначає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін виникли на підставі договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепт), який за своєю правовою природою є договором перевезення, та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до положень ст.173, 174 ГК України та ст. 11, 202, 509 ЦК України.
За приписами ст.908 ЦК України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно- правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ч.1 ст.307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, вважає, що відбулось експортне перевезення вантажу, а тому при розрахунку вартості перевезення у вагонах відповідно до спірної відправки необхідно застосовувати значення Vcp 82 км/год (середня швидкість перевезенння власного вагону перевізника за одну добру).
Оцінюючи вказані доводи апелянта, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.
Згідно таблиці 3 додатку 1-2 до договору, показник Vср визначається в залежності від типу рухомого складу, виду сполучення (експортне або внутрішнє чи імпортне) та виду відправки (вагонна/контейнерна чи маршрутний або контейнерний поїзд).
Як вбачається із накладної №39730619 від 13.08.2022, перевезення здійснювалось сполученням від станції Дубно Львівської залізниці до станції Одесса-Порт (експ.) Одеської залізниці. Будь-яких інших даних про перевезення вантажу перевізником за межі України вказана накладна не містить.
Водночас, апеляційним судом встановлено, що згідно графи 7 накладної, вантаж, який перевозився, підлягав подальшому експорту водним транспортом у Швейцарію. У графі 20 "найменування вантажу" вказано "експорт", тобто визначено кваліфікуючу ознаку самого вантажу, який перевозиться, а не вид сполучення, що є пріоритетним для врахування при визначенні показника Vср.
Однак, варто зауважити, що транспортування водним транспортом здійснювалось вже не позивачем та на замовлення не відповідача, а іншої особи, а тому транспортування на експорт договором перевезення не регулювалось та відповідно до формування вартості перевезення за накладною №39730619 жодного відношення не має.
Пунктом 2.5. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, встановлено, що у разі перевезення експортно-імпортних вантажів через морські порти України не в прямому міжнародному сполученні оформлюється накладна внутрішнього сполучення. У цьому разі відправник проставляє відмітки: у графі 20 "Найменування вантажу" - "Експорт" чи "Імпорт", а в графі 7 "Заяви відправника" - для експорту зазначається "Для вивезення водним транспортом у ______" (зазначається країна призначення), а для імпорту "Увезено водним транспортом з _____" (зазначається країна відправлення).
Згідно зі ст.1 Закону України "Про залізничний транспорт", непряме міжнародне сполучення - перевезення між Україною та іноземними державами з переоформленням транспортного документа в процесі транспортування.
Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут), накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Аналізуючи вказані правові норми та оцінюючи зміст накладної №39730619, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах мало місце непряме міжнародне сполучення, згідно якого відбулось перевезення вантажу залізничним транспортом (в межах України) та в подальшому водним транспортом (через морський порт у Швейцарію) з оформленням в процесі транспортування транспортного документа для кожного виду транспорту окремо.
Відтак, накладна №39730619 від 13.08.2022 як перевізний документ регулює та відповідно підтверджує лише перевезення вантажу від станції Дубно Львівської залізниці до станції Одесса-Порт (експ.) Одеської залізниці.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що перевезення вантажу саме перевізником ПАТ "Західний торгово-промисловий дім" здійснено лише в межах України, тобто внутрішнім сполученням, оскільки останній доставляв вантаж лише до станції Одесса-Порт (експ.) Одеської залізниці, з огляду на що доводи позивача про необхідність застосування показника Vср 82 км/добу для розрахунку вартості перевезення за накладною №39730619 як для експортного перевезення є безпідставними.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії позивача щодо внесення виправлень в накладну №39730619, згідно яких на відповідача покладається додатковий обов'язок щодо оплати наданих послуг, за які останній вже здійснив розрахунок, суперечить умовам договору перевезення та чинному законодавству України, зокрема, свободи договору та недопустимості в односторонньому порядку вносити зміни в ціну договору як однієї з істотних умов договору.
Враховуючи безпідставність та неправомірність внесення змін позивачем в односторонньому порядку у первинні бухгалтерські документи, та приймаючи до уваги перевезення відповідачем внутрішнім сполученням, тобто лише в межах України, з оформленням накладної внутрішнього сполучення у відповідності до п.2.5 Правил оформлення перевізних документів вантажу, у задоволенні позову про стягнення 276000,00 грн слід відмовити.
Щодо застосування строку позовної давності, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами ч.1, 2 ст.258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст.925 цього Кодексу).
У відповідності до п.7.3 договору, строк позовної давності за вимогами перевізника до замовника, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить один рік.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст.267 ЦК України).
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).
Отже, за змістом названих норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Відтак, враховуючи, що при розгляді даного спору колегія суддів встановила відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, заява про застосування строків позовної даності задоволенню не підлягає, а вказаний строк до спірних правовідносин не може бути застосований, про що вірно вказано судом першої інстанції.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Рівненської області від 23.01.2024 у справі №918/1247/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "18" березня 2024 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.