Справа № 607/5183/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/140/24 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ухвала суду
14 березня 2024 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючої - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченої - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2024 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 ..
Змінено раніше застосований до обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без можливості внесення застави строком до 23 год. 59 хв. 04 квітня 2024 року.
Строк тримання під вартою ОСОБА_7 визначено рахувати з 06 лютого 2024 року.
Заставу, внесену заставодавцем ОСОБА_9 за ОСОБА_7 в розмірі 74 430 (сімдесят чотири тисячі чотириста тридцять) гривень, у відповідності до ухвали судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 березня 2022 року вирішено звернути в дохід держави та зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченої просить поновити строк на апеляційне оскарження, а ухвалу суду скасувати і постановити нову, якою відмовити у задоволення клопотання прокурора.
Вказані вимоги мотивує тим, що суддею не були обґрунтовані ризики, передбачені ст.177 КПК України та належним чином не підтверджені доказами наявними у справі.
Звертає увагу, що матеріали провадження не містять будь-яких даних на підтвердження умисного ухилення обвинуваченої від явки до суду, а також щодо належного її повідомлення про судовий розгляд.
Посилається на те, що суд не взяв до уваги, що обвинувачена після внесення застави вибула за місцем свого проживання у м.Харків, що їй не було заборонено.
Зазначає, що твердження сторони обвинувачення про те, що обвинувачена може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків та інших осіб у кримінальному провадженні є лише припущенням без належного обґрунтування.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинувачену та її захисника, що підтримали апеляційну скаргу та просять постановити нову ухвалу, якою скасувати запобіжний захід, доводи прокурора, який вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.
Матеріалами справи підтверджуються доводи захисника щодо поважності причин пропуску ним строку апеляційного оскарження, а тому колегія суддів вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин і його слід поновити.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону в повній мірі дотримано судом при розгляді клопотання.
Так, на розгляді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
Ухвалою слідчого судді від 16 березня 2022 року щодо обвинуваченої ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави та встановленням ряду обов'язків у відповідності ч.5 ст.194 КПК України, а саме: прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суд про зміну свого місця проживання та здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт, або інший документ, що дає їй право на виїзд за межі України.
При цьому, ОСОБА_7 роз'яснено, що якщо вона, будучи належним чином повідомленою, не з'явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на неї при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спецфонду Державного бюджету України й використовується в порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Так, ОСОБА_7 вибула 20 червня 2022 року після звільнення з Чортківської УВП (№26) у зв'язку із внесенням застави, що також підтверджено довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області № 03-492/22 від 20.06.2022 року.
Надалі, з причини неодноразової неявки обвинуваченої ОСОБА_7 в судові засідання, до останньої було застосовано привід, який виконати не вдалося, а пізніше її було оголошено в розшук, а судовий розгляд вказаного кримінального провадження зупинено, у зв'язку із чим, ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року було надано дозвіл на її затримання з метою приводу.
Відповідно до ст.200 КПК України прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися в порядку, передбаченому статтею 184 цього Кодексу, до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування, зміну або покладення додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу, чи про зміну способу їх виконання.
Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно ч.2 ст.331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За приписами статті 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У відповідності до вимог ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Як зазначено у п.5 ч.2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року).
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності зміни раніше обраного запобіжного заходу та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого їй кримінального правопорушення за ч.4 ст.186 КК України, яке згідно ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжкого злочину, та наявність передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК ризику того, що обвинувачена може переховуватися від суду; впливати на свдіків, пртерпілу; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Про існування вказаних ризиків свідчать обставини цього кримінального правопорушення та поведінка обвинуваченої, зокрема те, що вона, будучи належним чином повідомленою про покладені на неї обов'язки, у тому числі прибувати до суду, неодноразово не з'являлась у судові засідання, поважних причин неприбуття суду не повідомляла, місце знаходження її встановити виявилось неможливим, що свідчить про наявність ризику ухилення від суду, у зв'язку з чим суд вимушений був оголосити обвинувачену ОСОБА_7 в розшук, а провадження було зупинено.
Таким чином, обвинувачена ОСОБА_7 , до якої раніше було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави 74 430 грн. та покладенням на неї у випадку внесення застави обов'язків, до суду систематично не з'являлася та на виклики до суду не реагувала, через що суд не мав змоги оперативно розглянути кримінальне провадження по суті, дотримуючись розумних строків, та був вимушений неодноразово відкладати судовий розгляд даної справи.
Така процесуальна поведінка обвинуваченої ОСОБА_7 стала підставою звернення прокурора до суду з клопотанням про застосування відносно неї запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки раніше обраний запобіжний захід виявився недостатнім для запобігання ризикам.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Таким чином суд першої інстанції, враховуючи неналежну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_7 , відомостей про її особу, яка неодружена, утриманців не має, не має міцних соціальних зв'язків, а також існування ризику того, що обвинувачена може й в подальшому переховуватися від суду, а раніше застосований до обвинуваченої ОСОБА_7 запобіжний захід не забезпечив належного виконання покладених на неї процесуальних обов'язків, дійшов правильних висновків про зміну раніше обраного запобіжного заходу та необхідність застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому суд слушно зазначив про те, що інші більш м'які запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченої та не зможуть запобігти встановленому ризику. З таким висновком місцевого суду погоджується й колегія суддів, з огляду на те, що внесена за обвинувачену визначена ухвалою слідчого судді сума застави не стала для останньої запобіжником ухилення її від суду.
Крім того, як повідомив в судовому засіданні прокурор, вже після внесення застави та звільнення з умов Чортківської УВП (№26), ОСОБА_7 підозрюється у вчинено нею ще ряду кримінальних правопорушень, в рамках яких відносно неї було також застосовано запобіжні заходи у судах різних областей України, зокрема: Київській, Одеській, Полтавській та Харківській.
Вказану інформацію підтвердила також обвинувачена ОСОБА_7 та вказала, що і в тих кримінальних провадженнях за неї було внесено визначену судом заставу.
Отже, приймаючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначеня розміру застави, місцевим судом вірно було враховано наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які за обставин викладених вище, не можна вважати недоведеними.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний чи обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваних чи обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного чи обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогнозованості характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду про необхідність застосування запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останній кримінального правопорушення, а тому вважає, що інший вид запобіжного заходу обвинуваченій, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК.
Доводи сторони захисту про те, що обвинувачена ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, має місце проживання, має дітей, а також незадовільний стан здоров'я, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не підтверджені доказами. На думку колегії суддів, навіть у разі документального підтвердження вказаних обставин, вони не можуть нівелювати наявність встановлених ризиків та не були для обвинуваченої стримуючим фактором.
Також твердження апелянта про поважність причин неодноразових неявок обвинуваченої ОСОБА_7 в судові засідання суду першої інстанції з тих підстав, що вона проживає у м.Харкові, яке є прифронтовим містом, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки про існування реальних перешкод для явки в судові засідання у м.Тернополі вона суд не повідомляла та не надала таких підтверджень як під час розгляду клопотання прокурора в суді першої інстанції, так і не надала їх у суді апеляційної інстанції. При цьому вказана обставина, заявлена стороною захисту, не була перешкодою для обвинуваченої відвідувати інші міста (Полтава, Київ, Одеса) на території України, не повідомивши про це суд, як це визначено було в ухвалі слідчого судді від 16.03.2022 року про обрання їй запобіжного заходу.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбаченихст.177 КПК, а також про недоведеність існування підстав для обрання стосовно обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави та відсутність будь-яких обґрунтувань того, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченої, є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її прийняття, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченої під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотанні прокурора ризиків.
Порушень вимог КПК України, які б могли стати підставою для скасування ухвали суду, по справі не встановлено.
Аналізуючи всі викладені вище обставини в своїй сукупності, враховуючи наявність в зазначеному кримінальному провадженні доведених ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також враховуючи особу підозрюваної, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а ухвала суду є законною, вмотивованою і обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Ухвалила:
Поновити захиснику обвинуваченої ОСОБА_7 - ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2024 року.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2024 року щодо обвинуваченої ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді