вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" березня 2024 р. Справа№ 910/10286/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Суліма В.В.
Гаврилюка О.М.
за участю секретаря судового засідання: Шевченко Н.А.
представників сторін:
від позивача: Старощук М.В.;
від відповідача: Кузнецов І.С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної поліції України
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 (оприлюднено 09.10.2023)
у справі №910/10286/22 (суддя Селівон А.М.)
за позовом Національної поліції України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК"
про стягнення 626 639,75 грн
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року Національна поліція України (далі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (далі-відповідач) про стягнення 626 639,75 грн штрафних санкцій, а саме 275 822,17 грн пені та 350 817,58 грн штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 132 НП про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) жіночий) (код згідно ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) від 18.05.2021 в частині своєчасної поставки товару, внаслідок чого позивачем нараховані пеня та штраф у вказаних сумах.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 у справі №910/10286/22 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" на користь Національної поліції України пеню у сумі 132 708,38 грн та судовий збір у сумі 3981,25 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції посилався на те, що матеріалами справи підтверджується той факт, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, оскільrи не виконав належним чином умови укладеного між сторонами договору в частині своєчасного постачання товару покупцю - Національній поліції України у визначений договором строк.
Отже, враховуючи визначений умовами договору граничний строк поставки товару - 02 липня 2021 року та дати фактичних поставок товару - 21.07.2021 року за накладною № РН-07/21/04, 27.07.2021 за накладною № РН-07/26/17 та 02.08.2021 за накладною № РН-08/03/15, починаючи з 03.07.2021 відбулося прострочення виконання зобов'язання з постачання товару за всіма спірними накладними.
Суд вважав доводи позивача по суті спору обгрунтованими, проте поданий розрахунок - помилковим. Виснував, що у розумінні статей 251, 252, 253, 255, 549 ЦК України день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватись стягнення пені.
Отже, виходячи з правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2019 року у справі № 910/9078/18, враховуючи встановлені судом обставини виконання зобов'язання з поставки товару 21.07.2021, 27.07.2021 та 02.08.2021, що підтверджується підписаними без зауважень представниками сторін накладними № РН-07/21/04, № РН-07/26/17 та № РН-08/03/15 відповідно, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що день фактичної передачі товару покупцеві не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось зобов'язання - днем прострочення зобов'язання, відтак суд відхилив посилання позивача на п. 9.2 договору, яким передбачено, що день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку, передбаченого пунктом 5.1 розділу 5 цього договору, вважається днем прострочення за яким постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами цього договору, оскільки дана умовам не відповідає приписам ст.ст. 559, 664 ЦК України щодо моменту припинення зобов'язання.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявленої позивачем до стягнення пені, судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного судом періоду прострочення без врахування днів фактичної поставки товару (21.07.2021, 27.07.2021 та 02.08.2021), що не включаються до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, становить 265 416,76 грн, тому вказані вимоги позивача в цій частині задовольнив частково.
У частині заявленого позивачем до стягнення з відповідача штрафу в розмірі 350 817,58 грн за розрахунком, що визначений пунктом 9.2 договору, суд першої інстанції зазначив, що в контексті вищенаведених висновків, день фактичної передачі товару покупцеві не є днем прострочення зобов'язання. Суд зазначив про тривалість періоду прострочення поставки в межах тридцяти днів за всіма спірними накладними, у зв'язку з чим, вказав про відсутність підстав для застосування 7% штрафу згідно з п. 9.2 договору, оскільки порушення строку поставки товару за договором не тривало більше 30 днів та відповідно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 350 817,58 грн.
Також враховуючи майновий стан відповідача, винятковість причин неналежного виконання останнім зобов'язання, незначний період прострочення та ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50%, у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 132 708,38 грн пені, оскільки саме таке зменшення суд вважав оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Національна поліція України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/10286/22 від 30.03.2023 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт вказує, що при розрахунку суми пені та штрафу місцевий господарський суд не врахував положення п. 9.2 договору, відповідно до якого день поставки товару з порушенням строку вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції. Зазначене призвело до безпідставного зменшення суми заявленої до стягнення пені та у відмові стягненні штрафу.
Скаржник також не погоджується з висновками суду щодо зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не було вжито жодних заходів щодо належного виконання ним своїх зобов'язань за договором, крім того, відповідач не повідомив позивача про затримку поставки товару, що не дало можливості Національній поліції України вжити своєчасних заходів для врегулювання питання забезпечення поліцейських форменим одягом, що є необхідною умовою для належного виконання покладених на них завдань. Зазначені обставини, на думку апелянта, підтверджують те, що вказаний випадок порушення договорних зобов'язань відповідачем не є винятковим та свідчать про недобросовісність відповідача як учасника господарських відносин, що виключає можливість зменшення розміру штрафних санкцій.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 28.11.2023, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.
Крім того, відповідач вважає правильними висновки суду першої інстанції, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, про що зазначено у правових висновках Верховного Суду у постановах від 08.05.2019 у справі 910/9078/18 та від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.
Відповідач також вважає, що судом враховано доведені обставини руйнування та пошкодження внаслідок збройної агресії російської федерації частини промислових потужностей, значні втрати майна відповідача, розташованого у власній та орендованій нерухомості, а також необхідність забезпечення значної кількості працівників ТОВ «МІК» заробітною платою, незначний термін прострочення договірних зобов'язань, а також ненадання позивачем доказів негативних наслідків порушення строків постачання відповідачем, майновий стан відповідача, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 50%.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2023 справу № 910/10286/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10286/22.
13.11.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/10286/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 у справі №910/10286/22 та призначений розгляд справи на 18.12.2023.
У судовових засіданнях 18.12.2023, 29.01.2024, 04.03.2024 було оголошено перерви у справі № 910/10286/22 до 29.01.2024, до 04.03.2024 та до 06.03.2024 відповідно.
Позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції 06.03.2024 підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просила її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідач в судовому засіданні апеляційної інстанції 06.03.2024 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
18.05.2021 між Національною поліцією України (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» (постачальник) укладено договір № 132НП про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) жіночий (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) (далі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується поставити покупцю костюм (сорочка, брюки) жіночий (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах визначених цим договором.
Згідно з п. 1.2 договору загальна кількість товару, що підлягала поставці та ціна договору визначається у Специфікації товару (додаток № 1 до договору) і ростовці товару (додаток № 2 до договору).
Місце виконання договору: в частині поставки товару - вул. Святошинська, 27, м. Київ, 03115, стосовно інших зобов'язань за договором, в тому числі щодо сплати штрафних санкцій - вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601 (п. 1.5 договору).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язався поставити покупцю товар, якість якого відповідає узгодженому сторонами зразку товару, наданого постачальником згідно з п. 2.2 цього договору, (ТО 1811.40108578-303:2020) та законодавству України зі змінами щодо показників якості такого роду/виду товарів.
Ціна договору становить 10 405 415,70 грн, у тому числі ПДВ 1 734 235,95 грн (п.3.1 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі, протягом бюджетного періоду. Підставою для проведення розрахунків є накладна (повинна бути оформлена та містити обов'язкові реквізити відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Зміст та обсяг господарської операції, зазначеної у накладній, повинен відповідати Специфікації товару (додаток № 1 до договору) та підписаний уповноваженими особами сторін.
У пункті 5.1 договору сторонами узгоджено, що постачальник зобов'язується здійснити поставку товару протягом 45 календарних днів включно з дати укладення цього договору, за адресою покупця у місті Києві (вул. Святошинська, 27, м. Київ, 03115). У разі, якщо останній день поставки припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем поставки вважається перший за ним робочий день.
Датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін накладної (п. 5.2 договору).
Пунктом 5.5 договору визначено, що право власності покупця на переданий товар виникає з моменту прийняття товару, факт якого засвідчується відміткою покупця на відповідній накладній. Ризик випадкового зіпсування товару несе власник.
Пунктом 8.3.1 договору узгоджено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку (передачу) товару у строки та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 9.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку передбаченого пунктом 5.1 розділу 5 договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно з умовами цього договору.
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у покупця та діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами зобов'язань за договором (п. 13.1 договору).
Відповідно до Специфікації товару (додаток № 1 до договору) поставці підлягає костюм (сорочка, брюки) у кількості 6 945 шт, вартістю 1 498,26 грн за одиницю, всього на суму 10 405 415,70 грн.
На виконання умов договору відповідачем було здійснено поставку товару на суму 10 405 415,70 грн., а саме: за накладною № РН-07/21/04 від 21.07.2021 поставлено партію товару у кількості 1600 комплектів на суму 2 397 216,00 грн; за накладною № РН-07/26/17 від 27.07.2021 - партію товару у кількості 2000 комплектів на суму 2 996 520,00 грн; за накладною № РН-08/03/15 від 02.08.2021 - партію товару 3345 комплектів на суму 5 011 679,70 грн.
Позивач зазначив, що усі поставки здійснено з порушенням обумовленого сторонами у договорі строку.
19.10.2021 позивач направив на адресу відповідача претензію за № 5070/26/3-2021 з вимогою сплатити штрафні санкції за порушення строку поставки на суму 626 639,75 грн, яка залишена відповідачем без відповіді.
Посилаючись на вказані обставини, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «МІК», в якому просив стягнути з останнього 275 822,17 грн пені та 350 817,58 грн штрафу за порушення строків поставки товару за договором.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції встановив факт порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань в частині своєчасної поставки товару. Однак, судом встановлено, що розрахунок штрафних санкцій позивачем здійснено невірно та з ТОВ «МІК» підлягає стягненню пеня у сумі 265 416,76 грн, в межах визначеного судом періоду прострочення без врахування днів фактичної поставки товару (21.07.2021, 27.07.2021 та 02.08.2021), що не включаються до періоду часу, за який може здійснюватись стягнення пені, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування 7% штрафу згідно з п.9.2 договору, оскільки порушення строку поставки товару за договором не тривало більше 30 днів.
Проте, колегія суддів не погоджується з наведеним вище висновком місцевого господарського суду, з огляду на таке.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Як встановлено судом першої інстанції, за результатами проведення процедури закупівлі товарів 18 травня 2021 року між Національною поліцією України та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» укладено договір № 132НП про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) жіночий (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю костюм (сорочка, брюки) жіночий (код згідно з ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах визначених цим договором.
Розділами 1-11 договору сторони погодили предмет договору, якість товару, ціну договору, порядок здійснення оплати, умови поставки товару, гарантійні умови, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, забезпечення виконання договору про закупівлю, підстави звільнення від відповідальності, порядок вирішення спорів, строк дії договору, тощо.
Відповідно до пункту 13.1 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, реєстрації у покупця та діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 13.2 договору).
Вказаний договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.
Судом першої інстанції встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, ст. 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтями 525 та 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до пункту 1.2. договору загальна кількість товару, що підлягає поставці та ціна договору визначається у Специфікації товару (додаток №1 до договору) і ростовці товару (додаток №2 до договору).
Сторонами погоджено та підписано додаток №1 до договору «Специфікація товару», якою визначено найменування товару - костюм (сорочка, брюки) жіночий (ТО 1811.40108578-303:2020), загальна кількість товару - 6945, ціна за одиницю з ПДВ - 1498,26 грн, всього з ПДВ - 10 405 415,70 грн, а також підписано додатки №№ 2-5 до договору.
У силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Пунктами 5.1, 5.2 договору сторони визначили, що постачальник зобов'язується здійснити поставку товару протягом 45 календарних днів включно з дати укладення цього договору, за адресою покупця у місті Києві (вул. Святошинська, 27, м. Київ,03115). У разі, якщо останній день поставки припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем поставки вважається перший за ним робочий день. Датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін накладної.
За висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару позивачу є накладна.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору відповідачем було здійснено поставку товару на суму 10 405 415,70 грн, а саме: за накладною № РН-07/21/04 від 21.07.2021 поставлено партію товару у кількості 1600 комплектів на суму 2 397 216,00 грн; за накладною № РН-07/26/17 від 27.07.2021 - партію товару у кількості 2000 комплектів на суму 2 996 520,00 грн; за накладною № РН-08/03/15 від 02.08.2021 - партію товару 3345 комплектів на суму 5 011 679,70 грн.
Як свідчать матеріали справи, зазначені накладні № РН-07/21/04 від 21.07.2021, № РН-07/26/17 від 27.07.2021 та № РН-08/03/15 від 02.08.2021 підписані уповноваженими представниками постачальника та замовника і скріплені печаткою ТОВ «МІК».
У свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару (костюмів жіночих) у кількості 6945 комплектів на загальну суму 10 405 415,70 грн за вказаними накладними позивачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості поставленого товару у відповідності до умов договору, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо невідповідності фактично поставленого товару вимогам державних стандартів/технічному опису, наявності дефектів товару або пошкодження пакування, а також складання актів про виявлені недоліки від позивача до суду не надходило.
Поряд із цим, станом на час розгляду справи, доказів наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення оплати, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару в матеріалах справи немає.
Отже, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов договору в частині здійснення оплати товару покупцем не є предметом дослідження у даній справі.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України, умов пункту 5.11 договору та дати підписання договору відповідач був зобов'язаний здійснити поставку всього обсягу товару протягом 45 календарних днів з дати укладення сторонами договору, тобто у строк до 02 липня 2021 року (включно).
Як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається з наявних матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем здійснено поставку позивачеві товару з порушенням строків, встановлених умовами п. 5.1 правочину - протягом 45 календарних днів включно з дати укладення цього договору, а саме до 02 липня 2021 року (включно).
Водночас, прострочення поставки за договором складає: по накладній № РН-07/21/04 від 21.07.2021 року - 19 днів прострочення (з 03.07.2021 по 21.07.2021); по накладній № РН-07/26/17 від 27.07.2021 року - 25 днів (з 03.07.2021 по 27.07.2021); по накладній № РН-08/03/15 від 02.08.2021 року - 31 день (з 03.07.2021 по 02.08.2021).
При цьому, виходячи з умов пунктів 4.1, 5.1 укладеного між сторонами договору виконання зобов'язання постачальника з поставки товару, в тому числі його строк, не ставиться в залежність від здійснення оплати товару покупцем та його строку.
З урахуванням викладеного, товар за вищевказаними накладними поставлено відповідачем з порушенням узгоджених сторонами строків.
Відповідно до пункту 9.2 договору сторони визначили, що за порушення строків виконання зобов'язання з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку передбаченого пунктом 5.1 розділу 5 цього договору, вважається днем прострочення за яким постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов цього договору.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого договором строку поставки товару позивач звернувся до постачальника - ТОВ «МІК» з претензією №5070/26/3-2021 від 19.10.2021 року, копія якої наявна в матеріалах справи, з вимогою сплатити нараховані на підставі пункту 9.2 договору штрафні санкції у загальній сумі 626 639,75 грн (275 822,17 грн пені та 250 817,58 грн штрафу).
Факт надсилання претензії на адресу відповідача підтверджується наявною в матеріалах справи копією фіскального чеку від 31.10.2021 року, проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді .
Таким чином, оскільки, як зазначено позивачем у позовній заяві та встановлено судом першої інстанції, відповідачем допущено порушення умов договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами договору товару. Позивачем на підставі статей 216-218, 231 Господарського кодексу України та пункту 9.2 договору нараховано відповідачеві пеню в сумі 275 822,17 грн. та штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно поставленого товару у сумі 350 817,58 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача.
Відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань в частині здійснення своєчасної поставки товару, передбаченого умовами договору, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Доказів визнання недійсним чи розірвання договору № 132 НП про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) жіночий) (код згідно ЄЗС ДК 021:2015-18110000-3) від 18.05.2021 та/або його окремих положень сторонами суду не надано.
Поряд із цим, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та своїх поясненнях визнає факт порушення своїх зобов'язань зі своєчасної поставки товару за договором та зазначає про невірність здійсненого позивачем розрахунку пені як такого, що помилково охоплює день фактичного виконання поставки відповідачем та суперечить нормам чинного законодавства. Також відповідач вказує, що нарахування штрафу є безпідставним, оскільки прострочення поставки товару тривало не більше 30 днів.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами договору в частині своєчасного постачання товару покупцю - Національній поліції України у визначений договором строк.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України)
Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Із встановлених обставин справи вбачається, що договір ТОВ «МІК» уклало в добровільному порядку, погодилося на його умови, не оспорювало їх в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді жодних зауважень щодо них також не наводило.
Таким чином між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.
Так, відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і за загальним правилом ( правовий висновок Верховного Суду у постанові від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17) день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені, адже днем прострочення виконання зобов'язання не є.
Між тим, колегія суддів дішла до висновку, що у разі якщо сторони господарського договору, керуючись "принципом свободи договору" погодять умову про те, що день поставки товару поставленого постачальником з порушення строку також вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції, здійснення управленою стороною такого договору - покупцем нарахування постачальнику пені з урахуванням дня поставки товару буде вважатися правомірним і приписам цивільного законодавства не суперечитиме.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 922/1178/17 вказала, що вольовий характер визначення строку не викликає сумніву. Тобто сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання.
Оскільки у пункті 9.2. договору позивач та відповідач погодили умову про те, що день поставки товару поставленого постачальником з порушенням строку передбаченого пунктом 5.1 розділу 5 договору, вважається днем прострочення, за який постачальнику нараховуються штрафні санкції згідно умов цього договору, здійснене позивачем у спірних правовідносинах нарахування відповідачеві сум пені та штрафу з урахуванням днів фактичної поставки товару було правомірним.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів визнає висновки суду першої інстанції помилковим та такими, що зроблені з неправильним застосовуванням норм матеріального права. Посилання суду першої інстанції і відповідача у цій частині на висновки суду касаційної інстанції у постановах від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17 та від 08.05.2019 у справі № 910/9078/18 є безпідставними, адже з фактичних обставин тих справ не вбачається, що сторонами спірних у них правовідносин узгоджувалася умова аналогічна (подібна) тій, що поліція і товариство погодили у спірних правовідносинах цієї справи.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду зазначений у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/5436/22.
Враховуючи такі висновки, колегія суддів перевірила здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій та констатує його правильність.
Таким чином, заявлені у цій справі позовні вимоги Національної поліції України є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 626 639,75 грн, а саме 275 822,17 грн пені та 350 817,58 грн штрафу, а не частково, як про це безпідставно виснував суд першої інстанції .
Разом з цим, відповідач просив на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з ТОВ «МІК» на 95% до суми 13270,84 грн та відмовити в стягненні штрафу, посилаючись на винятковість характеру порушення строків поставки за спірним договором та мотивуючи клопотання соціальною і стратегічною значимістю ТОВ "МІК" як виконавця державних замовлень в умовах воєнного стану, а також посилався на практику Верховного Суду (постанова № 922/2141/21 від 15.06.2022, постанова № 918/116/19 від 04.02.2020, постанова № 911/1280/21 від 14.06.2022, постанова № 924/633/20 від 24.02.2021).
Зокрема, на підтвердження виконання відповідачем значної кількості замовлень для державних потреб останнім надано суду довідку № 1359/26/03-2023 від 29.03.2023 року, за змістом якої між Національною поліцією України та ТОВ «МІК» у 2022 році було укладено 8 договорів.
Додатково відповідач посилався на те, що згідно звіту про фінансові результати за І квартал 2022 року господарська діяльність ТОВ «МІК» не є прибутковою, відтак, стягнення значних сум неустойки матиме негативні наслідки для діяльності відповідача, направленої на збереження життів людей та зміцнення обороноздатності країни.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Колегія суддів звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Також згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18 неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 06.11.2019 року у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 року у справі №916/545/19 від 19.02.2020 року у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 року у справі №925/605/18, від 17.03.2020 року №925/597/19.
Так, зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені та штрафу, які нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
У свою чергу, суд наголошує на нормі ст. 42 ГК України щодо визначення господарської діяльності відповідача, в процесі реалізації якої було укладено спірний договір, як підприємницької, а отже такої, що зумовлює певні пов'язані з нею ризики.
При цьому, суд зазначає з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013, що наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Згідно зі ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Судом першої інстанції враховано, що згідно з наданого відповідачем копії звіту про фінансові результати за І квартал 2022 року, в останнього відсутній чистий прибуток за наслідками здійснення господарської діяльності проти наявного прибутку в аналогічному періоді 2021 року, адже сукупний дохід, як і результат до оподаткування податком на прибуток відсутні, тобто зазначене підтверджує доводи відповідача щодо неприбутковості товариства та значного перевищення розміру заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій відносно результатів господарської діяльності відповідача не завдано збитків.
Крім цього, судом враховано обставини руйнування та пошкодження внаслідок збройної агресії російської федерації частини промислових потужностей, а також значні втрати майна відповідача, розташованого у власній та орендованій нерухомості, а також необхідність забезпечення значної кількості працівників ТОВ «МІК» заробітною платою.
Оцінюючи наведені відповідачем доводи щодо наявності підстав для зменшення штрафних санкцій, колегія суддів приймає до уваги добросовісну поведінку відповідача, позаяк зобов'язання з поставки товару виконано в повному обсязі, незначний термін прострочення договірних зобов'язань, а також ненадання позивачем доказів негативних наслідків порушення строків постачання відповідачем та факти укладення позивачем за ТОВ «МІК» на протязі 2022 року навіть за умови наявності прострочення поставки 8 договорів про закупівлю форменого одягу на загальну суму 290 476 753,00 грн, про що суд повідомлено позивачем листом № 1359/26/03-2023 від 29.03.2023.
Отже, враховуючи майновий стан відповідача, винятковість причин неналежного виконання останнім зобов'язання, незначний період прострочення та ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, колегія суддів вважає, що обґрунтованим є зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу на 50%, у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 137 911,08 грн пені та 175 408,79 грн штрафу, оскільки саме таке зменшення колегія суддів вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, на переконання колегії суддів, рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 у справі №910/10286/22 слід скасувати, прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, зменшив пеню та штраф на 50%, з урахуванням встановлених обставин, викладених у цій постанові.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.
Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 у справі №910/10286/22 підлягає частковому задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 у справі №910/10286/22 слід скасувати. Прийняти нове рішення про задоволення позову частково, зменшивши штрафні санкції на 50%.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 у справі №910/10286/22 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 у справі №910/10286/22 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (69006, м.Запоріжжя, вул.Північне Шосе, 69а, ідентифікаційний код 30105738) на користь Національної поліції України (01601, м.Київ, вул.Богомольца, 10, ідентифікаційний код 40108578) - 137 911 (сто тридцять сім тисяч дев'ятсот одинадцять) грн 08 коп. пені, 175 408 (сто сімдесят п'ять тисяч чотириста вісім) грн 79 коп штрафу, 9 399 (дев'ять тисяч триста дев'яносто дев'ять) грн 60 коп. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, 14 099 (чотирнадцять тисяч дев'яносто дев'ять) грн 40 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
6. Матеріали справи №910/10286/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 15.03.2024 у зв'язку із знаходження судді Суліма В.В. на лікарняному з 12.03.2024 по 15.03.2024.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді В.В. Сулім
О.М. Гаврилюк