ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
14 березня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/3198/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Кратковський Р.О.
за участю представників сторін:
від позивача - Пучкова Л.А.,ордер серія ВН №1106665 від 01.02.2022р.;
від відповідача (ТОВ ,,СТАТУС-АГРОІНВЕСТ”) - не з'явився;
від відповідача ( ОСОБА_1 ) - не з'явився;
від третьої особи (Міністерства фінансів України) - не з'явився;
від третьої особи (АТ,,Державний експортно-імпортний банк України”) - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023, повний текст складено та підписано 08.12.2023
у справі №916/3198/23
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
до відповідачів:
1) Приватного підприємства ,,Статус-Агроінвест”;
2) ОСОБА_1 ;
за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:
1) Міністерства фінансів України;
2) Акціонерного товариства ,,Державний експортно-імпортний банк України”;
про стягнення 551 148, 34 грн,-
головуючий суддя - Сулімовська М.Б.
місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області
Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
В судовому засіданні 14.03.2024 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У липні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк „Приватбанк” (далі - позивач, Банк) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про солідарне стягнення з Приватного підприємства ,,Статус-Агроінвест” (далі - відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) заборгованості яка виникла за кредитним договором №24119438-КД-1 від 23.12.2021, а саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 249 146,04 грн., 52 856,26 грн. заборгованість за процентами, заборгованість в порядку регресу за сплаченою гарантією у розмірі 249 146,04 грн., а разом 551 148,34 грн.
Позов мотивований неналежним виконанням ТОВ «Статус-Агроінвест» прийнятих на себе зобов'язань в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів, а також сплати процентів за користування кредитом та сплаченою гарантією, внаслідок чого у останнього перед Банком виникла відповідна заборгованість. Солідарне стягнення вказаних сум обґрунтоване наявністю договору поруки, укладеного між Банком та ОСОБА_1 , як поручителем.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; залучено Міністерство фінансів України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача; призначено підготовче засідання по справі, зобов'язано позивача направити Міністерству фінансів України копію позовної заяви та доданих до неї документів, докази направлення подати до суду; запропоновано сторонам подати заяви по суті справи.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.09.2023, зокрема, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України".
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 по справі №916/3198/23 (суддя Сулімовська М.Б.) позов задоволено у повному обсязі.
Стягнуто солідарно з Приватного підприємства "Статус-Агроінвест" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" заборгованість, яка виникла за кредитним договором №24119438-КД-1 від 23.12.2021, а саме: 249146 грн. 04 коп. заборгованості за тілом кредиту, 52856 грн. 26 коп. заборгованості за процентами, 249146 грн. 04 коп. заборгованості в порядку регресу за сплаченою гарантією. Стягнуто з Приватного підприємства "Статус-Агроінвест" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 4133 грн. 62 коп. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 4133 грн. 61 коп. судового збору.
Рішення суду мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання ТОВ «Статус-Агроінвест», як позичальником, та ОСОБА_1 , як поручителем, прийнятих на себе зобов'язань з повернення коштів.
Мотивуючи задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги Банку щодо стягнення з відповідача-1 249146,04 грн. заборгованості за тілом кредиту, 52856,26 грн. заборгованості за процентами та 249146,04 грн. заборгованості перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Крім того враховуючи, що фізична особа ОСОБА_1 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 боргових зобов'язань за кредитним договором, місцевий господарський суд стягнув заборгованість за тілом кредиту в розмірі 249146,04 грн., заборгованість за процентами у розмірі 52856,26 грн. та заборгованість перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією у розмірі 249146,04 грн. з відповідачів солідарно.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати судове
рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 по справі №916/3198/23 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог АКБ «Приватбанк» повністю; розглянути апеляційну скаргу без присутності скаржника в порядку апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи, які мають значення для вирішення справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що відповідачами не порушено строку для подання останніми відзивів на позов, оскільки ухвалу про відкриття провадження у справі отримано представником відповідачів 13.09.2023, а відзиви до суду направлені 25.09.2023, тобто з урахуванням 15 денного строку, й суд отримав відзиви в межах цього строку. І на думку скаржника, саме суд порушив розумність строків з огляду на приписи ч.4 ст. 166 ГПК України \, направивши ухвалу про відкриття провадження у справі від 14.08.2023 лише 13.09.2023 на електронний кабінет представника відповідачів, знаючи, що підготовче засідання суду призначено на 14.09.2023. Крім того апелянт вказує, що строк підготовчого провадження неодноразово продовжувався судом, про що свідчать ухвали суду від 14.09.2023 про призначення підготовчого засідання на 11.102023 та від 11.10.2023 про призначення останнього на 01.11.2023.
Крім того апелянт вважає, що залишаючи без розгляду відзиви відповідачів, судом першої інстанції було порушено засади змагальності сторін, визначених ч.2,3 ст. 13 ГПК України з огляду на зазначене відповідачами не були реалізовані права, передбачені ГПК України, які стосуються обов'язку доказування та подання доказів у розумінні ст.. 74 ГПК України.
Також заявник апеляційної інстанції вказує, що у керівника підприємства «Статус-Агроінвест» з моменту оголошення військового стану в Україні та по теперішній час існує причинно-наслідковий зв'язок між дією форс-мажорних обставин і неможливістю виконання зобов'язання. Тобто, форс-мажорні обставини в даному випадку мають преюдиційний стан, оскільки відповідач-2 не має можливості виконати свої зобов'язання за договором.
Крім того, апелянт просить суд апеляційної інстанції при винесені рішення по даній справі врахувати лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 як доказ на який посилається відповідач-2 та на обставину, яка має значення для справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023, повний текст складено та підписано 08.12.2023 у справі №916/3198/23; призначено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 до розгляду на 14 березня 2024 року о 10:00 год.
У відзиві на апеляційну Міністерство фінансів України просило відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 у справі №916/3198/23 у повному обсязі; рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 у справі №916/3198/23 залишити без змін; розгляд апеляційної скарги здійснювати без участі представника Міністерства фінансів України. 06.02.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшли письмові пояснення, в яких позивач вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не може бути задоволена судом.
В судове засідання 14.03.2023р. з'явився представник позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Інші представники сторін не з'явились, хоча були належним чином сповіщені про час та місце його проведення.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, а їх явка обов'язковою не визнавалась, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами.
Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
23.12.2021 року між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (позивач, банк) та Приватним підприємством "Статус-Агроінвест" (відповідач-1, позичальник) укладено Кредитний договір №24119438-КД-1 (договір).
Пунктами А.1., А.2. договору передбачено вид кредиту - невідновлювальна кредитна лінія. Ліміт договору складає 500000,00 грн., у тому числі на наступні цілі: у розмірі 500000,00 грн. на поповнення обігових коштів; у розмірі 0 грн. на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п.п. 2.1.5., 2.2.12 договору.
Відповідно до пункту А.3. договору, термін повернення кредиту - 01.12.2024.
За умовами пункту А.6. договору, за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 14,36% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Пунктом А. 6.1. договору погоджено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.13 договору, банк за користування кредитом встановлює позичальнику проценти у розмірі 17,36% річних. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням підстави порушення зобов'язань, передбачених пунктом 2.2.13 договору, та дати початку нарахування підвищених процентів, без внесення змін до договору. За умови відновлення виконання позичальником зобов'язань, передбачених пунктом 2.2.13 договору, позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі, зазначеному в пункті А.6. договору. При цьому банк направляє письмове повідомлення позичальнику із зазначенням процентної ставки у розмірі, зазначеному в пункті А.6. договору та дати початку її нарахування.
Згідно з пунктом А.7. договору, у випадку порушення позичальником грошового зобов'язання по сплаті кредиту позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 28,72% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом.
Умовами пункту А.8. договору передбачено, що проценти, встановлені п.п. А.6., А.6.1. договору, нараховуються та сплачуються щомісячно, датою сплати процентів є 1-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання договору, якщо інше не передбачене пунктом 7.3. договору. У випадку несплати процентів вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з п. 2.3.2. договору). Платежі по кредиту сплачуються відповідно до графіку, який є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 1.1. договору, банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику у вигляді згідно з п. А.1. договору з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2. договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці п. 2.1.2. договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені договором терміни.
Підпунктом 2.2.6. пункту 2 договору передбачено, що позичальник доручає банку списувати грошові кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту, зокрема з рахунків, для виконання зобов'язання з погашення кредиту, а також процентів за його користування: №26000060821136 у гривні, а також з усіх своїх поточних рахунків у гривні, зокрема з наступних рахунків, для виконання зобов'язань з погашення неустойки та інших платежів, що підлягають сплаті відповідно до п.п. 2.2.15, 5.6. договору; №26000060821136 у гривні, у межах сум, що підлягають сплаті банку за договором, при настанні термінів платежів (здійснювати договірне списання). Списання грошових сум здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку, при цьому оформляється меморіальний ордер, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначаються номер, дата та посилання на пункт 2.2.6. договору.
Пунктами 6.1., 6.2 договору передбачено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами, набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань.
Крім того, 23.12.2021 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору №24119438-КД-1 від 23.12.2021, відповідно до підпункту "а" пункту 1 якої сторони погодили, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3. кредитного договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку програми фінансової державної підтримки суб'єктів малого та середнього підприємництва та умов додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки.
Пунктом 2.1. додаткової угоди передбачено, що за користування кредитом на умовах та в порядку, визначених додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку, яка становить 14,36% річних. Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD (3 місяці) +7,00%, але не більше UIRD (12 міс)+6% (обмеження встановлюються на дату укладення цієї Додаткової угоди). Подальший перегляд базової процентної ставки здійснюється відповідно до п. 2.1. цієї Додаткової угоди за визначеною вище формулою без обмежень. Індекс UIRD - український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладання додаткової угоди значення індексу береться на дату, що передує даті підписання додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного Банку України.
Банк щокварталу з урахуванням зміни зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір індексу UIRD, що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що є останнім до цієї дати та опублікованим на сайті Національного Банку України, надалі дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом є 1-ше число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в якому банк визначив розмір індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал.
Умовами пункту 2.2. додаткової угоди передбачено, що у випадку прострочення понад 15 днів позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в пунктах 2.3., 2.7. додаткової угоди, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі:
- в період прострочення з 1-го до 15-го включно - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення;
- в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення - в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. додаткової угоди +5% річних;
- в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.
Відповідно до пункту 2.7. додаткової угоди, погашення кредиту (тіла) позичальник здійснює рівними частинами в строки і в розмірах, що зазначені в Додатку 1 (графік погашення кредиту), що є невід'ємною частиною додаткової угоди.
Умовами пункту 2.10. додаткової угоди передбачено, що у випадку порушення позичальником строку повернення кредиту, зазначеного в пункті А.3. договору, позичальник зобов'язується сплатити банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до статті 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно пункту 2.1. додаткової угоди + 5% річних.
Окрім того, підпунктом "в" пункту 1 додаткової угоди передбачено, що позичальник обізнаний про те, що його грошові зобов'язання перед банком зі сплати основної суми кредиту частково забезпечені гарантією відповідно до Порядку надання державних гарантій на портфельній основі у 2020 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2020 №1151.
31.12.2020 року між Міністром фінансів України (гарант) та позивачем було укладено договір про надання державної гарантії на портфельній основі №13010-05/269 (договір гарантії), відповідно до умов пункту 2.1. якого, гарант на умовах договору та в межах ліміту гарантії надає на користь бенефіціара безвідкличну гарантію з метою гарантування виконання принципалами своїх грошових зобов'язань перед бенефіціаром за кредитними договорами, включеними до портфеля.
Умовами пункту 5.1. договору гарантії передбачено, що у разі настання гарантійного випадку бенефіціар направляє гаранту вимогу, а агенту копію вимоги разом з інформацією щодо сум, що належать до сплати гарантом, та підтверджувальними документами (лист із зазначенням переліку кредитів, за якими виникла прострочена заборгованість), не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому виник гарантійний випадок.
Відповідно до пункту 5.5. договору гарантії, на підставі вимог, отриманих від бенефіціара, з урахуванням інформації агента щодо перевірки вимог сплачує на рахунок бенефіціара суму сплати за гарантією згідно з вимогою раз на місяць (але не пізніше 30 календарних днів після отримання відповідної вимоги) за умови, що гарант отримав вимогу, яка подана відповідно до умов договору та на момент отримання вимоги не закінчився строк дії гарантії.
Пунктом 6.1. договору гарантії передбачено, що у разі здійснення гарантом виплати суми сплати за гарантією за будь-яким проблемним кредитом бенефіціар зобов'язується відобразити в обліку виникнення заборгованості принципала перед бюджетом на суму здійсненої гарантом виплати суми сплати за гарантією та застосувати інструменти врегулювання заборгованості (в тому числі, але не виключно, за рахунок реалізації предмета забезпечення) за таким проблемним кредитом. Таке звернення стягнення має бути здійснено бенефіціаром у найкоротші строки.
Відповідно до пункту 6.2. договору гарантії, з метою реалізації зворотньої вимоги (регресу) гаранта до принципала та на виконання статті 6-1 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та вимог, передбачених пунктами 6.1, 6.3. договору, бенефіціар зобов'язується, зокрема, здійснювати заходи щодо стягнення суми, сплаченої гарантом, з усіма процесуальними правами, що надаються позивачу.
Також, 23.12.2021 між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки №24119438-ДП-1/1.
За умовами п.1.1 договору поруки, предметом цього договору є надання поруки перед кредитором за виконання ПП "Статус-Агроінвест" зобов'язань за кредитним договором №24119438-КД-1 від 23.12.2021 "Невідновлювальної кредитної лінії" на суму 500000,00 грн. з терміном дії до 01.12.2024.
Згідно п.1.2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
Відповідно до п.2.1.2, у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов'язання, передбаченого п.1.1 цього договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов'язання (нь). Не направлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов'язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов'язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, незалежно від факту направлення чи не направлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.
05.01.2022 позивачем було перераховано кредитні кошти у розмірі 500000,00 грн., про що свідчить виписка по рахунку НОМЕР_1 ПП "Статус-Агроінвест" за період з 23.12.2021 по 16.02.2023 (т.1 а.с.87).
Разом з тим, як стверджує позивач, відповідач порушив свої зобов'язання за кредитним договором та припинив щомісячні платежі, які передбачені графіком платежів.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2.3.2. кредитного договору, при настанні будь-якої з подій, зокрема, порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами договору, банк має право згідно з статтею 651 ЦК України та статті 188 ГК України здійснити одностороннє розірвання договору з відправленням позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату цей договір вважається розірваним. При цьому, в останній день дії договору позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов'язання за договором. Одностороння відмова від договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
15.12.2022 позивачем на поштову адресу відповідача було направлено повідомлення про розірвання договору №24119438-КД-1 з 04.01.2023 в односторонньому порядку з вимогою до 04.01.2023 здійснити погашення заборгованості у повному обсязі.
06.01.2023 позивачем була направлена до Міністерства фінансів України (Гаранта) та AT "Укрексімбанк" (Агента) вимога № 97 на сплату за гарантією на суму 249146,04 грн.
23.01.2023 на адресу відповідача було направлено повідомлення про надсилання вимоги гаранту №97 від 06.01.2023.
03.02.2023 Міністерством фінансів України була перерахована сума сплати за гарантією у розмірі 249146,04 грн., що підтверджено випискою по рахунку 986505001100216 ПП "Статус-Агроінвест" (т.1 а.с.101).
З урахуванням гарантійних виплат гаранта, заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 249146,04 грн. заборгованості за тілом кредиту та 52856,26 грн. заборгованості за процентами.
Заборгованість відповідача перед державним бюджетом становить 249146,04 грн.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 249146,04 грн. заборгованості за тілом кредиту, 52856,26 грн. заборгованості за процентами, 249146,04 грн. заборгованості в порядку регресу за сплаченою гарантією.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно положень ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За умовами ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня іх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Як вбачаться з матеріалів справи, на виконання умов договору №24119438-КД-1 від 23.12.2021 позивачем було перераховано на рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 500000,00 грн.
Пунктом 2.7. додаткової угоди передбачено, що погашення кредиту (тіла) позичальник здійснює рівними частинами в строки і в розмірах, що зазначені в Додатку 1 (графік погашення кредиту), що є невід'ємною частиною додаткової угоди.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2.3.2. договору, при настанні будь-якої з подій, зокрема, порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами договору, банк має право згідно з статтею 651 ЦК України та статті 188 ГК України здійснити одностороннє розірвання договору з відправленням позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату цей договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов'язання за договором. Одностороння відмова від договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Матеріали справи свідчать, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання за кредитним договором та припинив здійснювати щомісячні платежі, які передбачені графіком платежів.
15.12.2022 позивачем на поштову адресу відповідача було направлено повідомлення про розірвання договору №24119438-КД-1 з 04.01.2023 в односторонньому порядку з вимогою до 04.01.2023 здійснити погашення заборгованості у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
За змістом статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Разом з тим, як зазначено судом вище, 31.12.2020 між Міністром фінансів України, як гарантом, та позивачем було укладено договір про надання державної гарантії на портфельній основі №13010-05/269, відповідно до умов пункту 2.1. якого гарант на умовах договору та в межах ліміту гарантії надає на користь бенефіціара безвідкличну гарантію з метою гарантування виконання принципалами своїх грошових зобов'язань перед бенефіціаром за кредитними договорами, включеними до портфеля.
Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, гарантією.
За приписами статті 199 ГК України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами; за погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу; до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною 1 статті 563 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Пунктом 5.1. договору гарантії передбачено, що у разі настання гарантійного випадку бенефіціар направляє гаранту вимогу, а агенту копію вимоги разом з інформацією щодо сум, що належать до сплати гарантом, та підтверджувальними документами (лист із зазначенням переліку кредитів, за якими виникла прострочена заборгованість), не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому виник гарантійний випадок.
Відповідно до пункту 5.5. договору гарантії, гарант на підставі вимог, отриманих від бенефіціара, з урахуванням інформації агента щодо перевірки вимог сплачує на рахунок бенефіціара суму сплати за гарантією згідно з вимогою раз на місяць (але не пізніше 30 календарних днів після отримання відповідної вимоги) за умови, що гарант отримав вимогу, яка подана відповідно до умов договору та на момент отримання вимоги не закінчився строк дії гарантії.
06.01.2023 позивачем була направлена до Міністерства фінансів України (Гаранта) та AT "Укрексімбанк" (Агента) вимога № 97 на сплату за гарантією на суму 249146,04 грн.
03.02.2023 Міністерством фінансів України була перерахована сума сплати за гарантією у розмірі 249146,04 грн., що підтверджено випискою по рахунку 986505001100216 ПП "Статус-Агроінвест" (т.1 а.с.101).
Таким чином, враховуючи, що зобов'язання відповідача було забезпечено гарантією Міністерства фінансів України, позивач звернувся із відповідною вимогою до гаранта, який здійснив виплату в розмірі, передбаченому гарантією.
Згідно з частиною 1 статті 569 ЦК України, гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Пунктом 2.13. додаткової угоди передбачено, що позичальник визнає та підтверджує, що банк має всі повноваження стягувати з нього прострочену перед державою заборгованість та застосовувати інші інструменти врегулювання заборгованості (в тому числі, але не виключно, за рахунок реалізації простроченої заборгованості перед бюджетом та зобов'язань позичальника зі сплати пені, нарахованої відповідно до пункту 2.11. додаткової угоди.
Відповідно до пункту 2.14. додаткової угоди, грошові кошти, отримані від звернення стягнення щодо забезпечення або в результаті інших заходів щодо стягнення з позичальника простроченої заборгованості направляються, в тому числі, в рахунок відшкодування (в порядку регресу) сплачених гарантом та нарахованої пені (відповідно до п. 2.11. додаткової угоди), до моменту повного повернення (відшкодування) гаранту сплачених сум сплати за гарантією та нарахованої пені.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 3 статті 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Таким чином, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що позивачем доведено та належним чином обґрунтовано правомірність заявленої позовної вимоги про стягнення заборгованості в порядку регресу за сплаченою гарантією у розмірі 249146,04 грн. та 249146,04 грн. заборгованості за тілом кредиту.
Положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України унормовано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 1056-1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Отже, позовна вимога про стягнення 52856,26 грн. процентів є правомірною та обґрунтованою.
Нормами статті 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Згідно зі ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Як зазначалось раніше, 23.12.2021 між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки №24119438-ДП-1/1.
За умовами п.1.1 договору поруки, предметом цього договору є надання поруки перед кредитором за виконання зобов'язань ПП "Статус-Агроінвест" зобов'язань за кредитним договором №24119438-КД-1 від 23.12.2021 "Невідновлювальної кредитної лінії" на суму 500000,00 грн. з терміном дії до 01.12.2024.
Згідно п.1.2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.
Відповідно до п.2.1.2, у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов'язання, передбаченого п.1.1 цього договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов'язання (нь). Не направлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов'язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов'язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, незалежно від факту направлення чи не направлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.
За змістом позовних вимог позивач просить стягнути солідарно з відповідачів Приватного підприємства "Статус-Агроінвест" та ОСОБА_1 249146,04 грн. заборгованості за тілом кредиту, 52856,26 грн. заборгованості за процентами та 249146,04 грн. заборгованості перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією.
Укладеним між сторонами договором поруки №24119438-ДП-1/1 від 23.12.2021 сторони установили, що поручитель на підставі власного волевиявлення взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати в повному обсязі по зобов'язаннях ПП "Статус-Агроінвест", які виникають з умов кредитного договору №24119438-КД-1 від 23.12.2021.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів Приватного підприємства "Статус-Агроінвест" та ОСОБА_1 249146,04 грн. заборгованості за тілом кредиту, 52856,26 грн. заборгованості за процентами та 249146,04 грн. заборгованості перед державою за зворотною вимогою за сплаченою гарантією є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо посилань апелянта на порушення судом першої інстанції засади змагальності сторін, визначених ч.2,3 ст. 13 ГПК України при залишенні без розгляду відзивів на позовну заяву, у зв'язку з чим відповідачами не були реалізовані права, передбачені ГПК України, які стосуються обов'язку доказування та подання доказів у розумінні ст.. 74 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Частини 1 та 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України надають право відповідачеві формувати свою правову позицію по справі шляхом подання відзиву у строк, встановлений судом.
Як слідує з матеріалів справи, в ухвалі Господарського суду Одеської області від 14.08.2023 про відкриття провадження у справі відповідачам було встановлено строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду, направлені відповідачам за адресами, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і Єдиному державному демографічному реєстрі, повернулись до суду з відміткою поштового відділення про відсутність адресатів за вказаними адресами.
За приписами п.5 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З огляду на проставлення відділенням поштового зв'язку 22.08.2023 відміток про відсутність відповідачів за адресами, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і Єдиному державному демографічному реєстрі, днем вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідачам слід вважати 22.08.2023, останнім днем подачі відзиву - 06.09.2023.
Однак, відзиви було подано відповідачами лише 27.09.2023, тобто з пропуском встановленого процесуального строку.
Статтею 118 ГПК України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статтею 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Разом з тим, відповідачами клопотання про поновлення строку на подання відзивів не заявлено, а тому колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про залишення без розгляду вказаних відзивів на позов на підставі статті 118 ГПК України.
Щодо доводів скаржника, з посиланням на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.колегія суддів зазначає наступне.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК).
Приписами ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 ст. 218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).
Статтею 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44 (5) (далі Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно з п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
За результатами розгляду заяви і наданих документів та прийняття рішення уповноваженою особою щодо можливості засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за наявністю підстав, видає Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.10 Регламенту).
Разом з тим, відповідний Сертифікат, виданий відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати України» та Регламенту, в матеріалах даної справи відсутній, як і відсутні докази, що відповідач звертався до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Колегія суддів враховує, що листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, розміщеному в мережі Інтернет https://ucci.org.ua/uploads/files/621cba543cda9382669631.pdf, та адресованому «Всім кого це стосується», ТПП України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.97 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з тим, вказаний загальний офіційний лист ТПП України не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зокрема, укладеного між сторонами даної справи, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Лист, як вже зазначалось, фактично адресований «Всім кого це стосується».
Колегія суддів зазначає, що підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання через військову агресію проти України повинно супроводжуватися конкретними доказами на підтвердження неможливості виконати зобов'язання в строк та належним чином саме через ці обставини.
Проте, апелянтом не надано у встановленому процесуальним законом порядку належних та допустимих доказів, які б підтверджували безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між військовою агресією проти України та неможливістю виконання ним конкретного зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що лише посилання відповідача на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1., за відсутності в матеріалах даної справи поданих у встановленому процесуальним законом порядку доказів на підтвердження неможливості виконати конкретне зобов'язання в строк та належним чином, не може вважатись безумовним підтвердженням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023 у справі № 916/3198/23 - без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2023р. у справі №916/3198/23 залишити без змін.
Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.
Повний текст постанови
складено та підписано 18.03.2024
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.П. Разюк
Суддя Я.Ф.Савицький