Справа № 607/4259/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/817/61/24 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - запобіжні заходи
13 березня 2024 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:
головуючої - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5
з участю
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
підозрюваного - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_8 -адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2024 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -
Цією ухвалою в задоволенні клопотання сторони захисту - відмовлено.
Клопотання заступника начальника СВ Відділення поліції №1 (м. Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 - задоволено.
Застосовано до
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Борщів Тернопільської області, українця, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, неодруженого, непрацюючого, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, терміном до 20.04.2024 року.
Визначено ОСОБА_8 заставу в розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн., яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок: ТУ ДСА України в Тернопільській області код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26198838; Банк отримувача ДКСУ м. Київ; код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача UA358201720355219001000003454; призначення платежу: застава за ОСОБА_8 у справі №607/4259/24, згідно ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.02.2024.
У випадку внесення застави, покладено на ОСОБА_8 , наступні обов'язки:
- з'являтися до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування з свідками;
- здати на зберігання до Державної міграційної служби документ для виїзду за кордон.
Як слідує з оскаржуваної ухвали, заступник начальника СВ Відділення поліції №1 (м. Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_9 , за погодженням прокурором Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_6 звернувся із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_8 .
Задовольняючи клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя своє рішення мотивував тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, також суд прийшов до висновку про наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник просить вказану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у застосуванні запобіжного заходу.
Свої доводи аргументує тим, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження ризиків, зазначених у клопотанні, оскільки злочин щодо нього було спровоковано, підозра є необґрунтованою, а розмір застави є непомірним.
Вказує, що підозрюваний є особою молодого віку, у нього є постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки.
Заслухавши доповідь судді, доводи підозрюваного та захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просять постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, доводи прокурора, який вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, а апеляцію такою, що не підлягає до задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст.177, 178, 183 КПК України.
Так, відповідно до положень ст.ст. 177, 178 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може переховуватися від органів досудового розслідування та /або суду; знищити або сховати будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
Згідно ч.1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставин, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
п.5 ч.2 ст. 183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Слідчий, звертаючись з клопотанням про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою та прокурор при розгляді клопотання вказували про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 даного кримінального правопорушення, що свідчить про існування ризику, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а відтак, перешкодити повному, всебічному та неупередженому проведенні досудового розслідування.
Матеріалами провадження встановлено, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, що є тяжким злочином.
Висновки слідчого судді про обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_8 підозри колегія суддів вважає вірними, оскільки вони підтверджуються доданими до клопотання органу досудового слідства та дослідженими в судовому засіданні доказами, які детально викладені в ухвалі слідчого судді.
Так, предметом дослідження, аналізу та оцінки слідчим суддею було надані органом досудового розслідування докази, які містяться у даних рапорту оперуповноваженого СКП ВП № 1 (м. Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_10 від 16.01.2024; допитом свідка ОСОБА_11 від 13.02.2024; додатковим допитом свідка ОСОБА_11 від 14.02.2024; висновком судової експертизи речовин, матеріалів та виробів № СЕ-19/120-24/2056-НЗПРАП від 19.02.2024; допитом свідка ОСОБА_12 від 21.02.2024; додатковим допитом свідка ОСОБА_12 від 23.02.2024; висновком судової експертизи речовин, матеріалів та виробів № СЕ-19/120-24/2417-НЗПРАП від 23.02.2024; протоколом затримання ОСОБА_8 від 22.02.2024; та інших зібраних матеріалах кримінального провадження.
23.02.2024 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
Колегія суддів погоджується в повному обсязі та вважає обґрунтованим висновок слідчого судді про те, що надані суду в межах розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу матеріали свідчать про існування обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Згідно практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Зазначені у клопотанні обставини підозри особи підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, наведених у матеріалах клопотання. В той же час на даному етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року, де Європейський суд з прав людини зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманому були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Таким чином твердження сторони захисту стосовно здійснення слідчим суддею неналежної перевірки обґрунтованості підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження. Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і вмотивованість наведеного висновку слідчого судді під час апеляційного розгляду не встановлено.
Задовольняючи зазначене клопотання слідчого, слідчий суддя належним чином вмотивував своє рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 , зазначив про наявність ризиків, визначених в ст.177 КПК України, а саме - можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, а відтак перешкодити повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може слугувати для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень.
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Зазначені обставини були досліджені слідчим суддею при встановленні доведеності прокурором ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування і суду під час розгляду клопотання слідчого, та належним чином мотивовані в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що й ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Крім того, колегія суддів погоджується із доведеністю ризику можливого вчинення іншого кримінального правопорушення з урахуванням особи підозрюваного, який є раніше судимим за вчинення умисного корисливого злочину проти власності, судимість за який не погашена в установленому законом порядку, а також щодо нього скеровано до суду ще три обвинувальні акти. При цьому сам підозрюваний ніде не працює та немає постійного джерела доходу.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Колегія суддів також звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний чи обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваних чи обвинувачених кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного чи обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогнозованості характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_8 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти існуючим ризикам, та унеможливить завершення досудового розслідування кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК.
Таким чином, судом встановлено та підтверджується матеріалами провадження, що обрання ОСОБА_8 іншого, більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою не зможе попередити ризикам, встановленим ст. 177 КПК України.
З таким висновком слідчого судді про застосування щодо ОСОБА_8 виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів повністю погоджується, оскільки прокурором в судовому засіданні доведено обставини, передбачені ст.194 КПК України.
Разом з тим, твердження апелянта про те, що суд не взяв до уваги особу підозрюваного та міцність його соціальних зв'язків - не відповідає даним обставинам провадження, оскільки слідчий суддя в повній мірі та у визначеному законом порядку врахував всі обставини при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, ч.3 ст.183 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлено п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
Приймаючи рішення про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, згідно п.3 ч.5 ст.182 КПК України, повно врахувавши при цьому об'єктивні обставини кримінального правопорушення, встановлені в судовому засіданні дані про особу підозрюваного та обсяг встановлених у даному випадку ризиків, передбачених ст.177 КПК України, вірно визначив розмір застави, із чим колегія суддів повністю погоджується.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді, колегія суддів приходить до переконання, що вони не знайшли свого підтвердження, оскільки слідчий суддя при розгляді клопотання дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу.
Порушень вимог КПК України, які б могли стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а тому її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника підозрюваного - без задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 176 - 179, 407, 422 КПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 -адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2024 року про застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу - без змін.
Ухвала є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді