Дата документу 15.03.2024 Справа № 337/1029/23
Єдиний унікальний №337/1029/23 Головуючий у 1-й інстанції: Котляр А.М.
Провадження №22-ц/807/639/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
15 березня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2023 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У лютому 2023 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Повні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить 1/2 частина нежитлового приміщення №72 першого поверху літ.А-9, А?-2 за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна №237 від 03 лютого 2017 року.
Житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому знаходиться 1/2 частка нежитлового приміщення ОСОБА_1 є невід'ємною частиною житлового будинку та оснащено приладом обліку теплової енергії та має єдину систему опалення. У ОСОБА_1 відсутній власний прилад обліку теплової енергії, тому нарахування здійснювалися розрахунковим способом.
Факт надання позивачем послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується рішеннями Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів у спірний період. Розподіл теплової енергії спожитої будинковим приладом обліку здійснюється пропорційно договірним навантаженням, з урахуванням годин роботи теплового обладнання споживачів.
Концерн неодноразово вживав заходів щодо укладення між ним та відповідачем договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, однак відповідач на ці пропозиції не відгукнувся, зі свого боку також не ініціював укладення договору. Не дивлячись на відсутність письмово укладеного договору, Концерн здійснював та продовжує надавати відповідачу відповідні послуги, які відповідачем споживаються без будь-яких заперечень щодо їхньої якості. На підставі цього позивач вважає, що між ним та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, проте відповідач неналежним чином не виконує зобов'язання з оплати наданих йому послуг за належне їй приміщення.
Позивач у періоди - травень 2018, листопад 2018-квітень 2019, листопад 2019 - квітень 2020, листопад 2020 - квітень 2021 року надав ОСОБА_1 послугу з централізованого опалення на суму 13 814, 28 грн, яка оплати за надані послуги не здійснює.
Пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року передбачено, що плата за надані послуги вноситься щомісячно.
На підстав вищевикладеного, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за надану послуги з постачання теплової енергії в розмірі 13 814,28 грн, а також судовий збір у розмірі 2 684 грн.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання у розмірі 13 814,28 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2023 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_1 не є замовником послуг позивача, не підключена до будь-яких «систем опалення», а тому не споживала послуги та не оплачувала через відсутність будь-яких юридичних відносин, а загальний обсяг теплової енергії, яку нібито споживає будинок АДРЕСА_1 у належний спосіб не встановлювався. Зазначений будинок відноситься до муніципального житлового фонду, в Державному реєстрі речових прав немає запису про реєстрацію права власності на цей будинок за міськрадою або громадою міста. Позивачем не надано доказів, що у позивача є взагалі якісь мережі та що ці мережі приєднані до будинку в цілому і до приміщення відповідача. Розрахунок заборгованості вважає неналежним доказом, оскільки він підготовлений фахівцем, а не бухгалтером на підставі даних бухгалтерського обліку, а тому відповідач не може заявити відповідне клопотання про призначення експертизи. Акти-приймання передачі послуг не підписані, позивачем не наведено жодної інформації про кількість та якість послуг, договірні відносини між стонами відсутні, позивачем не надано доказів того, що саме Концерн «МТМ» є виконавцем або постачальником житлово-комунальних послуг з теплопостачання в приміщення відповідача.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу Концерн «МТМ» отримало 19 лютого 2023 року (а.с.166).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 302 800 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн Х 100 = 302 800 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 13 814,28 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обгрунтованості, оскільки відповідач, як споживач, не позбавлена обов'язку утримувати майно, в тому числі оплачувати житлово-комунальні послуги, який належним чином не виконувала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, а надані позивачем розрахунки не спростовані відповідачем. Система опалення спірного приміщення ОСОБА_1 є невід'ємною складовою централізованої системи опалення теплопостачання будинку, в якому воно розташоване. Відповідач не вирішила у встановленому законом порядку з питання відключення від мереж централізованого опалення.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
ОСОБА_1 на праві приватної власності, належить 1/2 частина нежитлового приміщення №72 першого поверху літ. А-9, А?-2 по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03 лютого 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В., зареєстровано в реєстрі за №237 (а.с.7-10), що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 271068621, сформованої 18 серпня 2021 року (а.с.4-6).
Концерном «Міські теплові мережі» у період з травня 2018 року по квітень 2021 року надано послуги з постачання теплової енергії у зазначене нежитлове приміщення у загальній сумі 13 814,28 грн (а.с.23 ).
Факт надання послуг та порядок здійснення розрахунку за надані послуги підтверджено рахунками та актами приймання - передачі теплової енергії за вказаний період (а.с. 17-18,23-39).
Розрахунки та акти виконаних робіт за травень 2018 року, листопад 2018 року, грудень 2018 року, січень 2019 року, лютий 2019 року, березень 2019 року, квітень 2019 року, листопад 2019 року, грудень 2019 року, січень 2020 року, лютий 2020 року, березень 2020 року, квітень 2020 року, листопад 2020 року, грудень 2020 року, січень 2021 року, лютий 2021 року, березень 2021 року, квітень 2021 року направлені Концерном «МТМ» 19 серпня 2021 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 за адресою її місця реєстрації, а саме: АДРЕСА_2 , що підтверджується згрупованим поштовим відправленням, фіскальним чеком (а.с.40).
06 серпня 2019 року комісією філії Концерну «МТМ» був складений акт про недопуск до здійснення перевірки до нежитлового приміщення №72 першого поверху літ. А-9, А?-2 по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 (а.с. 22).
До справи долучені рахунки за постачання теплової енергії за кожний місяць періоду нарахування послуг, із відображенням кількості Гкал, тарифу за одиницю без ПДВ, суми послуги без ПДВ. Кожен рахунок складений та підписаний бухгалтером ОСОБА_2 (а.с. 24-30).
Також до справи долучені акти приймання-передачі теплової енергії за кожний місяць періоду нарахування послуг, в яких зазначена кількість відпущеної теплової енергії (а.с. 31-39).
Рішеннями Запорізької міської ради було встановлено про початок та закінчення опалювального сезону 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021 року та розташуванням приміщення у житловому будинку, послугу було надано одночасно з початком опалювального сезону (а.с. 41-48).
Відповідно до абз. 1,2 ч. 5 ст. 13 Закону № 2189-VIIIу разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Отже законодавством факт укладення вказаного договору пов'язується зі спливом 30-денного строку з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги, якщо протягом цього строку співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
У матеріалах справи відсутні докази того, що співвласники багатоквартирного будинку, в якому розташоване нежитлове приміщення відповідача, приймали рішення про вибір моделі договірних відносин або уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що між сторонами договірні відносини врегульовані саме типовим індивідуальним договором № 408540 від 07.06.2019 , копія якого додана позивачем по справі.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг належать послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до положень ч. 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила № 630) централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.
Опалювальна площа (об'єм) будинку загальна площа (об'єм) приміщень будинку, в тому числі у разі опалення площа (об'єм) сходових кліток, ліфтових та інших шахт.
Опалювальна площа (об'єм) (квартири, будинку садибного типу) загальна площа (об'єм) квартири (будинку садибного типу), без урахування площі лоджій, балконів, терас.
Згідно з п.п. 3,4 ч. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавцями комунальних послуг є: послуг з постачання теплової енергії -теплопостачальна організація; послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.
Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов'язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
Згідно п.5 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строк, встановлений договором або законом.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Положеннями п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630 встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
За приписами ч.1 ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.ст 610, 611 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач.
Відповідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Таким чином, обов'язок утримання приміщень, в тому числі оплату послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води покладається на власника або наймача приміщення і рівною мірою на повнолітніх членів сім'ї наймача.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно ч. 1 ст. 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг,отриманих ним до укладення відповідного договору.
Таким чином, чинне законодавство передбачає обов'язок споживача оплатити вартість тільки тієї теплової енергії, яка ним була спожита.
Отже, споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відсутність укладеного договору не звільняє відповідача від обов'язку оплачувати надані йому послуги. Поряд із цим вказаний обов'язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг.
Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного її вирішення.
Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15.
Пунктом 8 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води та водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», встановлено, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформлюється на підставі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженого Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630.
Законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов'язує обов'язок сплатити вартість теплової енергії не за видом пристроїв, які використовують теплову енергію, а за фактом її споживання. Таким чином, якщо у нежитлових приміщеннях наявні трубопроводи, стояки, споживач сплачує за фактичне тепло, яке виділяється від них, оскільки він фактично споживає цю теплову енергію.
Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов'язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (Постанова Верховного суду України від 30 жовтня 2013 року по справі 6-59цс13).
Як було вказано раніше, між сторонами договірні відносини врегульовані саме типовим індивідуальним договором № 408540 від 07.06.2019, копія якого додана позивачем по справі.
Концерн «Міські теплові мережі» здійснював та продовжував надавати відповідачу послуги з централізованого опалення у належне йому нежитлове приміщення за вищевказаною адресою.
Концерн «МТМ» по відношенню до відповідача, як споживача послуг, є виконавцем послуг з централізованого опалення.
Регулювання відносин надання послуг з централізованого опалення передбачені «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення». затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 року за № 630 (надалі - Правила «630»).
У вказаному нежитловому приміщенні відповідача розподільчий прилад обліку теплової енергії не встановлено, тому згідно п. 12 Правил 630, а саме у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі. А у разі його відсутності за нормативами (нормами) споживання. Нормативи (норми) споживання для нежитлових приміщень визначаються згідно з річною питомою нормою споживання теплової енергії на 1 кв. м. опалювальної площі у відповідності до «Норм та вказівок по нормуванню палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» Керівного технічного матеріалу (КТМ) 204 Україна 244-94 та Державним будівельним нормам України В.2.5-67:2013.
Згідно ст. 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (далі - Закон), вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги у будівлі, її частині, обладнаній окремим інженерним вводом.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст.10 Закону загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.
Порядок та підстава визначення розміру нарахованих платежів за послугу з централізованого опалення для приміщення відповідача також сформульовані статтею 10 Закону, відповідно до якої загальний обсяг теплової енергії, визначений за допомогою вузла комерційного обліку, розподіляється між споживачами приміщення пропорційно до опалюваної площі таких споживачів.
Опалення - це послуга, яка надається для нормування температури повітря у приміщеннях. Приміщення відповідача використовується як робоча зона, тобто простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників, а отже підлягає нормуванню мікроклімат у приміщенні відповідно до ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88.
Наразі чинним є Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 169 від 26.07.2019.
Враховуючи знаходження належного відповідачу приміщення в багатоквартирному будинку, відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення, апеляційний суд вважає, що вказане приміщення є опалювальними.
Для звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги споживач повинен не лише не мати відповідного договору та фактично не користуватися послугами, а відмовитися в установленому порядку від їх отримання.
Встановлено, що відповідачем не надано акту про відключення приміщення від мереж централізованого опалення, який подається на затвердження відповідної комісії, відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення приміщення від мереж центрального теплопостачання та ненадання послуг з централізованого опалення.
Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.
При вищевикладених обставинах, Концерн «Міські теплові мережі» мав право на нарахування та правильно нарахував відповідачу основний борг за поставлену теплову енергію за адресою його нежитлового приміщення.
Розрахунок суми заборгованості, доданий до позовної заяви не суперечить положенням цивільного процесуального законодавства України, адже нормами ЦПК України не передбачено вимоги, відповідно до яких повинен бути оформлений розрахунок заборгованості.
Пунктом 34 Правил визначено, що рахунок на оплату спожитої послуги надається споживачу на безоплатній основі щомісяця відповідно до етапі 8 Закон) України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Рахунки на оплату спожитої послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та надаються споживачу (його представнику) у строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором. Законодавець жодним нормативно-правовим актом не визначив, яким саме чином необхідно надати споживачу рахунки на оплату спожитої послуги(особисто, простою, рекомендованою, цінною кореспонденцією чи методом розносу по поштовим скриням/приміщенням споживання). Крім того споживач) надано право отримувати інформацію - як зазначену в рахунках на оплату так і додаткову без додаткової плати. Тобто, законодавець в повній мірі сприяє отриманню споживачем достатньої кількості інформації.
Позивачем були сформовані та надані споживачу рахунки на оплату спожитої послуги з постачання теплової енергії № 408540 з травня 2018 року по квітень 2021 року на суму 13 814,28 грн (а.с.24-30), акти приймання-передачі (а.с. 31-39).
Для здійснення перевірки нарахувань позивачем надано всі необхідні дані, що містяться в рахунку, а саме покази приладу обліку, площу опалювальних приміщень у будинку, площу приміщення відповідача, тарифи що діяли в розрахунковому періоді.
Подача теплоносія на об'єкт відповідача нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 у спірному періоді підтверджується інформацією зняття показань приладів обліку теплової енергії від 28.12.2022, 29.11.2023, 27.01.2023, 27.02.2023, 02.04.2023, актами звірки взаємних розрахунків №4088540 станом на 01.11.2021, 01.12.2018, розподілом обсягів спожитої теплової енергії в житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.101-109).
Наведеним вище спростовуються доводи відповідача щодо того, що позивачем не доведено факту надання послуг за спірний період, їх обсягу, вартості, а також настання у відповідача строку виконання грошових зобов'язань з послати таких послуг.
Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач не був позбавлений права та можливості звернутися до позивача стосовно роз'яснень здійснених нарахувань за надану послугу з постачання теплової енергії, а також вказаної відповідачем у відзиві різниці опалювальної площі приміщення. Відповідне листування в матеріалах справи відсутнє та відповідачем не подано.
Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вказана заборгованість має бути стягнута з відповідача в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги про те, що Концерн «МТМ» не є виконавцем послуг з теплопостачання в приміщення відповідача є безпідставними, оскільки спростовується рішенням міського голови Запорізької міської ради про визначення виконавців житлово-комунальних послуг від 29 січня 2009 року, відповідно якого виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності міста Запоріжжя з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води - концерн «МТМ» (а.с. 100). Основою метою діяльності Концерну «МТМ» є є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії, для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій, її збут та інше.
Доводи ОСОБА_1 про те, що позивачем не надано доказів щодо надання Концерном «МТМ» послуг до будинку АДРЕСА_1 є безпідставними, оскільки факт наявності у позивача теплових мереж та приєднання їх до будинок АДРЕСА_1 підтверджується матеріалами справи, зокрема схемою межі розподілу централізованих інженерно-технічних систем постачання послуги виконавця та мереж, що перебувають в балансовій належності споживача (а.с. 106).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до підпунктів «б» "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції в резолютивній частині судового рішення повинен зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишається апеляційний судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 15 березня 2024 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.