Дата документу 13.03.2024 Справа № 311/2297/21
Єдиний унікальний №311/2297/21 Головуючий у 1-й інстанції: Задорожко Д.А.
Провадження №22-ц/807/726/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
13 березня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Бєлки В.Ю., Маловічко С.В., Камалової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та заповітом, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -
В червні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та заповітом.
В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 15 травня 2007 року ОСОБА_5 склав заповіт на ім'я ОСОБА_1 , яким заповів земельну ділянку площею 7,10 га, розташовану на території Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області (далі - Підгірненська СР), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЗП №006053, виданого Підгірненською СР 13 грудня 2002 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №335.
30 липня 2014 року ОСОБА_5 склав заповіт на ім'я ОСОБА_4 , яким заповів останній належний йому житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , а також все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось та все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом матиме право. Даний заповіт посвідчено секретарем Підгірненської СР Самойленко Л.О., зареєстровано в реєстрі за №7. Секретар сільської ради здійснювала нотаріальні дії на підставі відповідного розпорядження сільського голови Підгірненської СР від 25 грудня 2013 року №65-осн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, спадкова справа була заведена у приватного нотаріуса Василівського районного нотаріального округу Запорізької області (далі - приватний нотаріус) Кириченко В.В. за №19/2017.
Вказували, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 входить: земельна ділянка з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,10 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка з кадастровим номером 2320985300:01:020:0001, площею 1 га, для ведення особистого селянського господарства, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 дружині ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , яку ОСОБА_5 успадкував після смерті дружини, але за життя не оформив спадкових прав.
Після смерті ОСОБА_5 заяви про прийняття спадщини подали: ОСОБА_1 , підстава - заповіт від 15 травня 2007 року; ОСОБА_4 , підстава - заповіт від 30 липня 2014 року; ОСОБА_2 , як спадкоємиць за законом п'ятої черги племінниця померлого ОСОБА_5 ).
Постановою приватного нотаріуса Кириченко В. В. від 16 серпня 2017 року ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з його нікчемністю в силу недотримання норм закону та порушенням положень статті 1247 ЦК України, якою передбачено зазначення у заповіті місця та часу його складання.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18 вересня 2019 року у справі №311/300/19 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до Підгірненської СР, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року скасовано рішення Василівського районного суду від 18 вересня 2019 року та визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку (пай), площею 7,10 га, що належали померлому ОСОБА_5
ОСОБА_4 використала своє право на реєстрацію речового права та зареєструвала право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вищевказані житловий будинок та земельну ділянку (пай).
Проте, постановою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18 вересня 2019 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (провадження №61-21022св19).
Зазначили, що вони позбавлені можливості оформити право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_4 зареєструвала за собою право власності на майно.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просили суд:
- припинити право власності, зареєстроване за ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,0998 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2041243423209, дата реєстрації 27 лютого 2020 року;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,10 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 13 грудня 2002 року ІІІ-ЗП №006053, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №335, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Підгірненської СР від 27вересня 2001 року №540, в порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_5 ;
- припинити право власності, зареєстроване за ОСОБА_4 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2041237223209, дата реєстрації 27 лютого 2020 року;
- визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на вищевказаний житловий будинок після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ;
- визнати за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:01:020:0001, площею 1 га, для ведення особистого селянського господарства, що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 18 листопада 2011 року ЯЛ №657661, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 232090001001327, виданого на підставі розпорядження Василівської районної державної адміністрації від 24 лютого 2011 року №88, яку ОСОБА_5 успадкував від дружини але за життя не оформив своїх спадкових прав;
- стягнути судові витрати.
У липні 2021 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 30 липня 2014 року ОСОБА_5 складено заповіт на її ім'я, який посвідчено Підгірненською СР.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. У встановлений статтею 1270 Цивільного кодексу строк вона звернулася до приватного нотаріуса Кириченко В.В. із заявою про прийняття спадщини. Проте, постановою від 16 серпня 2017 року приватний нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зазначивши у постанові, що заповіт є нікчемним.
Вважала, що вищевказаний заповіт ОСОБА_5 є дійсним, його ніхто не оспорював. Не зазначення у тексті заповіту часу його складання, яким на думку нотаріуса, є години та хвилини, не впливає на волю заповідача. Волевиявлення заповідача було вільним і спрямоване на передачу майна саме їй, що й зафіксовано у заповіті. Вказане не є підставою для визнання його недійсним чи нікчемним, у зв'язку з чим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не мають права на спадкування.
Зазначала, що постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №311/300/19 (провадження №61-21022св19), якою скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року й змінено рішення Василівського районного суду Запорізької області від 18 вересня 2019 року шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, мотивована тим, що нею було пред'явлено позов до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були залучені до участі у вказаній справі як треті особи, а не відповідачі.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право власності у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на:
житловий будинок АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку (пай) площею 7,0998, кадастровий номер 2320985300:02:003:0006;
земельну ділянку площею 1,00 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2320985300:01:020:0001, що розташована за адресою: село Підгірне Василівського району Запорізької області, за межами населеного пункту. А також, стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на її користь понесені судові витрати.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на: житловий будинок АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,0998 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:01:020:0001, площею 1,00 га, для ведення особистого селянського господарства, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 витрати на оплату судового збору у розмірі 1 435,35 грн та витрати на оплату правової допомоги в розмірі 3 000,00 грн, а всього 4 435,35 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на оплату судового збору у розмірі 1 435,35 грн та витрати на оплату правової допомоги в розмірі 3 000 грн, а всього 4 435,35 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в повному обсязі, зустрічний позов ОСОБА_4 залишити без задоволення, вирішити питання про судові витрати.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення, відмовив у задоволенні первісних позовних вимог, безпідставно задовольнив зустрічні позовні вимоги, не врахував про нікчемність заповіту, виданого ОСОБА_5 від 30 липня 2014 року на ім'я ОСОБА_4 , який посвідчено Підгірненською сільською радою Василівського району Запорізької області, відсутність у секретаря Підгірненської сільської радим повноважень на вчинення нотаріальних дій, надання нотаріусом оцінки зазначеному заповіту від 30 липня 2014 року, постанова приватного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право спадщину за заповітом ОСОБА_4 не оскаржена та не скасована, обов'язок суду здійснити правильну кваліфікацію правовідносин, наявність підстав для задоволення первісного позову.
ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що оскарження постанови нотаріуса є правом, а не обов'язком, розпорядження сільського голови № 65 від 25 грудня 2013 року, на підставі якого діяла секретар Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області при посвідченні заповіту, не оскаржене, заповіт ОСОБА_5 є дійсним.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року у цій справі скасовано та прийнято постанову наступного змісту.
Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та заповітом задоволено.
Припинено право власності, зареєстроване за ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,0998 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2041243423209, дата реєстрації 27.02.2020 року.
Припинено право власності, зареєстроване за ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 2041237223209, дата реєстрації 27.02.2020 року.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , після померлого ОСОБА_5 .
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:01:020:0001, площею 1 га, для ведення особистого селянського господарства, що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 18.11.2011 року ЯЛ № 657661, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 232090001001327, виданого на підставі розпорядження Василівської районної державної адміністрації № 88 від 24.02.2011 року, яку ОСОБА_5 успадкував від дружини ОСОБА_6 але за життя не оформив своїх спадкових прав.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,10 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 13.12.2002 року ІІІ-ЗП № 006053, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 335, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Підгірненської сільської ради від 27.09.2001 року № 540, в порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_5 .
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовлено (а.с.200-215,т.2).
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подали заяву про ухвалення додаткового рішення, оскільки апеляційним судом не вирішено питання про стягнення з відповідача на їх користь судових витрат у вигляді судового збору за подання позовної заяви, заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги, а також на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн., з яких 12 000 грн. витрат, понесених в суді першої інстанції та 3000 грн. витрат, понесених в суді апеляційної інстанції.
Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково.
Прийнято у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та заповітом, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом додаткову постанову наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3196,10 гр.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4888,65 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (а.с.19-26,т.3)
Постановою Верховного Суду від 07 лютого 2024 року Касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року та додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 20 червня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.132-145,т.3).
ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надала.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, остання реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності ОСОБА_2 .
При цьому, колегія суддів зауважує, що справа в провадженні суду знаходиться з червня 2021 року. Інтереси ОСОБА_2 представляла її представник, адвокат Кара Р.Т., яка надавала пояснення по справі, як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не довели обставини, на які посилалися у первісному позові, так як вони обґрунтовували позов нікчемністю складеного 30 липня 2014 року ОСОБА_5 заповіту на ім'я ОСОБА_4 , проте не зазначили, з яких саме правових підстав вказаний заповіт є нікчемний. При цьому зазначення таких обставин їхнім представником під час з'ясування судом обставин справи та дослідження доказів не відповідає вимогам закону та є виходом за межі позовних вимог. Указаний вище заповіт посвідчено секретарем Підгірненської СР, тобто посадовою особи органу місцевого самоврядування, уповноваженою на вчинення відповідних нотаріальних дій розпорядженням сільського голови. Заповіт зареєстровано та внесено до Спадкового реєстру, він є чинним. При цьому матеріали справи не містять доказів про скасування чи визнання незаконним відповідного розпорядження Підгірненського СР, яким на секретаря сільської ради покладено відповідні нотаріальні повноваження. Не зазначення в тексті заповіту часу (години та хвилини) його складання не впливає на волю заповідача. Із цих самих підстав обґрунтованим є зустрічний позов ОСОБА_4 , яка позбавлена можливості оформити свої права на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 унаслідок відмови приватного нотаріуса у вчиненні відповідної процесуальної дії. Порушенні права останньої підлягають судовому захисту шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок та земельні ділянки у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Районний суд застосував відповідні норми ЦК України та Закону України «Про нотаріат». Розподіл судових витрат здійснено судом із урахуванням статей 137, 141 ЦПК України, а також, зокрема в частині витрат на правничу допомогу, із дотриманням вимог співмірності та розумності.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 15 травня 2007 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Скориченко А.В., на ім'я ОСОБА_1 , яким заповів земельну ділянку, площею 7,10 га, розташовану на території Підгірненської СР, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЗП № 006053, виданого Підгірненською СР 13 грудня 2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №335 (а.с.70, т.1).
Пунктом 11.2 Розпорядження сільського голови Підгірненської СР від 25 грудня 2013 року № 65-осв «Про облікову політику та розподіл обов'язків працівників в виконавчому комітеті Підгірненської сільської ради в 2014 році» секретар сільської ради виконує обов'язки секретаря виконавчого комітету, відповідає за ведення документації, діловодства, розгляд звернень громадян згідно із Законом України «Про розгляд звернень громадян», веде реєстрацію актів цивільного стану, здійснює нотаріальні дії (заповіти громадян, посвідчує справжність підпису та копії), виконує функції по кадровій роботі (а.с. 92-93, т. 1).
30 липня 2014 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем Підгірненської СР Самойленко Л.О., на ім'я ОСОБА_4 , яким заповів належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 , а також все інше майно, що буде належати йому, де б воно не було, із чого б воно не складалося і все те, що буде належати йому на день смерті (т.1, а.с.68).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1 видане Виконкомом Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області, про що зроблено відповідний актовий запис №5 (т. 1, а.с. 61).
16 лютого 2017 року приватним нотаріусом Кириченко В.В. заведено спадкову справу №19/2017 після смерті ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 177-182).
Із відповідними заявами про прийняття спадщини звернулися: 16 лютого 2017 року - ОСОБА_1 (на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Скориченко А.В. 15 травня 2007 року за реєстровим № 1183) (т.1, а.с. 178); 03 березня 2017 року - ОСОБА_4 (на підставі заповіту, посвідченого секретарем Підгірненською СР 30 липня 2014 року за реєстровим №7) (т. 1, а.с.178 зворот.); 04 травня 2017 року - ОСОБА_2 (як спадкоємець за законом (стаття 1265 ЦК України) (т. 1, а.с. 179).
Родинні відносини ОСОБА_2 із ОСОБА_5 підтверджуються архівними документами, зокрема відповідними актовими записами про народження, про шлюб, свідоцтвами про народження та одруження, про розірвання шлюбу та іншими (т.1, а.с. 62, 48-60).
Спадщина, після смерті ОСОБА_5 складається з наступного нерухомого майна:
- житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності на який належало ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Василівської районної ради народних депутатів від 17 жовтня 1990 року №196;
- земельної ділянки (паю) з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7,0998 га, право власності на який належало ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 13 грудня 2002 року ІІІ-ЗП №006053, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 335, виданий на підставі рішення виконавчого комітету Підгірненської СР від 27 вересня 2001 року №540;
- земельної ділянки з кадастровим номером 2320985300:01:020:0001, площею 1,00 га, для ведення особистого селянського господарства, що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 дружині ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 18 листопада 2011 року ЯЛ №657661, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 232090001001327, виданого на підставі розпорядження Василівської районної державної адміністрації №88 від 24 лютого 2011 року, яку ОСОБА_5 успадкував від дружини, але за життя не оформив своїх спадкових прав.
Указане підтверджується: рішенням виконавчого комітету Василівської районної ради народних депутатів від 17 жовтня 1990 року №196 (а.с.95-96, т.1); державним актом на право приватної власності на землю від 13 грудня 2002 року ІІІ-ЗП №006053, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №335, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Підгірненської СР від 27 вересня 2001 року №540 (а.с. 94,т.1); державним актом на право приватної власності на землю від 18 листопада 2011 року серії ЯЛ № 657661, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №232090001001327, виданого на підставі розпорядження Василівської районної державної адміністрації від 24 лютого 2011 року №88 (а.с. 100,т.1), довідкою Підгірненської СР від 12 листопада 2018 року щодо реєстрації та місця проживання ОСОБА_5 (а.с.98,т.1), довідкою Василівської міської ради від 27 травня 2021 року про реєстрацію та спільне проживання за однією адресою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на момент смерті останньої (а.с. 101,т.1), витягом з Державного реєстру актів цивільного стану від 23 лютого 2017 року, яким підтверджено реєстрацію шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 173,т.2); актовим записом про смерть ОСОБА_6 (а.с.175 зворот,176, т.1).
Постановою приватного нотаріуса Кириченко В. В. від 16 серпня 2017 року ОСОБА_4 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом із тих підстав, що заповіт від 30 липня 2014 року, яким ОСОБА_5 заповів майно ОСОБА_4 , є нікчемним в силу недотримання норм закону та порушенням положень статті 1247 ЦК України та статті 1257 ЦК України (а.с.71,т. 1).
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18 вересня 2019 року у справі №311/300/19 ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позовних вимог до територіальної громади в особі Підгірненської СР, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом (а.с.75-76,т.1).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року вищевказане рішення Василівського районного суду від 18 вересня 2019 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку (пай) у розмірі 7,10 га, що належали померлому ОСОБА_5 (а.с.75-76,т.1).
27 лютого 2020 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку (пай) у розмірі 7,10 га, з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, що належали померлому ОСОБА_5 (а.с.86-89,т.1).
Рішеннями державного реєстратора Плетіня С. В. від 13 травня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на вищевказані житловий будинок та земельну ділянку (а. с. 90-91, т.1).
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року. Рішення Василівського районного суду від 18 вересня 2019 року змінено з викладенням його мотивувальної частини в редакції вказаної постанови (провадження №61-21022св19) (а.с.80-85,т.1).
Постановою приватного нотаріуса Кириченко В.В. від 03 червня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 травня 2007 року після померлого ОСОБА_8 із тих підстав, що право власності на земельну ділянку, вказану в заповіті, зареєстровано у лютому 2020 року за ОСОБА_4 на підставі постанови Запорізького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року (а.с.106-107,т.1).
У справі, яка переглядається апеляційним судом, судом першої інстанції встановлено, що 15 травня 2007 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Скориченко А. В., на ім'я ОСОБА_1 , яким заповів останній земельну ділянку, площею 7,10 га, а 30 липня 2014 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем Підгірненської СР Самойленко Л. О., на ім'я ОСОБА_4 , яким заповів останній належний йому житловий будинок та все інше майно, що буде належати йому, де б воно не було, із чого б воно не складалося, і все те, що буде належати йому на день смерті.
При цьому повноваження здійснювати нотаріальні дії покладено на секретаря сільської ради розпорядження сільського голови Підгірненської СР від 25 грудня 2013 року № 65-осв.
Як вбачається у єдиній поданій до суду позивачами ОСОБА_2 ОСОБА_1 позовній заяві від 04 червня 2021 року підставою позову було зазначено, що заповіт ОСОБА_5 від 13 липня 2014 року, посвідчено секретарем ради Підгірненської сільської ради Самойленко Л.О. та зареєстровано в реєстрі за № 7 є нікчемний та, як наслідок, обставини на підтвердження вказаних підстав, первісний позов не містить. При цьому, позивачі вказували, що зазначений заповіт визнаний нікчемним постановою нотаріуса від 16 серпня 2017 року через відсутність у ньому часу його складання, тому не породжує правових наслідків та не впливає на попередній заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Скориченко А.В. 15 травня 2007 року за реєстровим номером 1183, яким ОСОБА_5 заповів ОСОБА_1 належну йому на праві власності земельну ділянку розміром 7.10 га розташовану на території Підгірненської СР Василівського району Запорізької області, тому ОСОБА_1 спадкуватиме її за заповітом від 15 травня 2007 року, а все інше спадкове майно спадкуватиме ОСОБА_2 як спадкомиця за законом 5 черги - племінниця померлого ОСОБА_5 ..
Постановою приватного нотаріуса Василівського районного нотаріального округу Кириченко В.В. від 16 серпня 2017 року ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки, на думку нотаріуса, вказаний заповіт є нікчемним в силу недотримання ним норм закону та порушенням положень ст. 1247 ЦК України, якою передбачено визначення у заповіті місця та часу його складання.
У справі, яка переглядається апеляційний судом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та заповітом від 15 травня 2007 року. У свою чергу, ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом від 30 липня 2014 року.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , і задовольнив зустрічний позов ОСОБА_4 .. Районний суд виходив із чинності заповіту, складеного 30 липня 2014 року ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4 , посвідченого секретарем сільської ради, тобто посадовою особою органу місцевого самоврядування, уповноваженою на вчинення відповідних нотаріальних дій розпорядженням сільського голови.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша, друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні такого майна, або вимоги кредиторів.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу) (стаття 1222 ЦК України).
Статтею 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1234-1235 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред'являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб'єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв'язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.
Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою-п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.
Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
Відповідно до статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:
1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі;
2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);
3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).
Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з частиною четвертою статті 1254 ЦК України, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
- частина четверта статті 1254 ЦК України стосується тільки до тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється;
- частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту;
- частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту. Це обумовлено тим, що нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат;
- при нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт;
- положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.
Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).
У частини першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним.
Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів.
Подібна за змістом норма закріплена у підпункті 1 абзацу другого пункту 1 Інструкції № 22/5, згідно з яким у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти.
Пунктом 2 Розділу 1 Інструкції № 22/5 передбачено, що нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.
Загальні правила вчинення нотаріальних дій регламентовано Розділом ІІ вказаної Інструкції.
Подібні за змістом положення закріплено пунктами 1.1 розділу І, пунктами 2.1, 2.3, 2.11 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5.
У цій справі вирішується спір, який виник між сторонами з приводу визнання заповіту від 30 липня 2014 року, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним у зв'язку з тим, що в тексті заповіту не зазначено часу його складання, а також у зв'язку з відсутністю у секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій, так як відсутнє рішення виконавчого комітету сільської ради про покладення на секретаря сільської ради вчинення нотаріальних дій.
Зі змісту складеного 30 липня 2014 року ОСОБА_5 заповіту, посвідченого секретарем ради Підгірненської сільської ради Василівського району Самойленко Л.О. зареєстровано в реєстрі за № 7, вбачається, що ОСОБА_5 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно, на випадок смерті робить заповітне розпорядження, належний йому житловий будинок за адресою; АДРЕСА_1 , а також все належне йому майно, де б воно не знаходилося і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, і на що за законом матиме право заповідає: ОСОБА_4 .. Зміст ст. ст. 1241, 1254 та ч. 2 ст. 1307 ЦК України йому секретарем виконавчого комітету Підгірненської сільської ради роз'яснено. Заповіт записано секретарем сільської ради з його слів та до підписання прочитано ним вголос у присутності секретаря сільської ради. Цей заповіт складено у двох примірниках, кожен з яких власноручно підписано заповідачем. Один примірник заповіту зберігається в справах виконкому Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області, а другий видається Лаврик С. Л.. Підпис Лаврик. Село Підгірне, Василівського району Запорізької області, Україна, тридцятого липня 2014 року. Цей заповіт посвідчено ОСОБА_9 , секретарем ради Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області. Заповіт записано ОСОБА_9 зі слів ОСОБА_5 .. Заповіт до підписання прочитано уголос заповідачем ОСОБА_5 і власноручно підписано ним у присутності ОСОБА_9 .. Особу його встановлено, дієздатність перевірено. Зареєстровано в реєстрі за № 7( т. 1 а.с. 68).
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що не зазначення в тексті заповіту часу його складання, не впливає на волю заповідача, оскільки жодних доказів на підтвердження того, що в цей день він складав інший заповіт, який конкурував з даним заповітом не надано.
Крім того, позивачами за первісним позовом не зазначено, які саме обставини свідчать про те, що від зазначення у заповіті саме годин та хвилин його складення залежать факти, які мають суттєве значення для оцінки як волевиявлення ОСОБА_5 , так і дотримання прав інших осіб.
Щодо дотримання положень ч. 1 ст. 1247 ЦК України в контексті того, що охоплює собою « часу складання заповіту» й чи впливає відсутність години та хвилини на дійсність заповіту, суд першої інстанції, з чим погоджується й апеляційний суд, врахував наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Така конструкція в ст. 1247 ЦК України як « час складання заповіту» передбачає, що заповіт повинен бути складений в письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, підписаний особою заповідачем і посвідчений у встановленому порядку.
Такі реквізити як година та хвилина складання заповіту мають значення у випадках коли оспорюється заповіт, і є докази того, що заповідач не міг в цьому місці або в цей час його скласти, коли у цей день у певну годину заповідач втратив дієздатність, а також, якщо наявні два чи більше заповітів й потрібно встановити, який з них, як більш пізній, має силу.
У даній справі такі обставини не встановлені, а дата посвідчення заповіту і є часом його складання.
Зміст правочину - це сукупність умов, викладених у ньому, а зміст заповіту становить розпорядження заповідача відносно належних йому прав та обов'язків.
Тож неможливо відсутність години та хвилини, у які заповіт був посвідчений або складений, розцінювати як порушення форми та змісту заповіту, а тому відсутність у заповіті вказівки на годину та хвилину його складення само по собі не має наслідком його недійсність, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту.
До аналогічних правових висновків прийшов Верховний Суд у постановах від 09 липня 2020 року у справі № 520/11797/16-ц, провадження № 61-16489 св 19, від 28 серпня 2019 року у справі № 537/4946/13-ц, провадження № 61-17863 св 18, від 06 червня 2019 року у справі № 342/139/16-ц, провадження № 61-21701 св 18.
Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 11.2 Розпорядженням сільського голови Підгірненської сільської ради Василівського району № 65 від 25 грудня 2013 року «Про облікову політику та розподіл обов'язків працівників у виконавчому комітеті Підгірненської сільської ради в 2014 році» секретар сільської ради виконує обов'язки секретаря виконавчого комітету, відповідає за ведення документації, діловодства, розгляд звернень громадян згідно Закону України «Про розгляд звернень громадян», веде реєстрацію актів цивільного стану, здійснює нотаріальні дії ( заповіти громадян, посвідчує справжність підпису та копії), виконує функції по кадровій роботі (т. 1 а.с. 92-93).
Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і надалі в редакції, в редакції, чинній на час видачі розпорядження сільського голови, складання ОСОБА_5 заповіту) до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.
Отже, станом на 25 грудня 2013 року на час видачі розпорядження № 65 від 25 грудня 2013 року відповідно до вимог Закону України « Про місцеве самоврядування» до віддання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад не належали повноваження щодо вчинення такої нотаріальної дії, як посвідчення заповітів, як власні, відповідно, вони не могли бути делеговані будь-кому, між тим, відповідно до підпункту 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вони могли бути делеговані (вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, реєстрація актів цивільного стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) сформовано правову позицію про те, що вимогами чинного законодавства не встановлена нікчемність заповіту виключно з тих підстав, що його посвідчено нотаріусом поза межами свого нотаріального округу. Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до формі порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю (див.: зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21)).
Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача(стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення. Порушеннями вимог до формі посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України,її статтях 1247-1249, 1253 (див.: пункти 60, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) вказано, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Отже, звертає на себе увагу те, що тут йдеться, по-перше, про зміст правочину, а не про його форму та порядок посвідчення; по-друге, про невідповідність змісту не законам, а саме актам цивільного законодавства. При цьому вивчення змісту спірного заповіту та текстів судових рішень не дали жодних доводів для визначення актів цивільного законодавства, яким би суперечив зміст заповіту. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним виходячи з такого. По-перше, наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. По-друге, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням. Адже правове регулювання порядку посвідчення нотаріусом правочинів лежить поза сферою ЦК України і не є матеріальним правом. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить».
З урахуванням викладеного, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23), що: 1) свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання; 2) на рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Міністерства юстиції України можливості регулювати вимоги щодо форми і порядку посвідчення заповіту; 3) законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.
Крім того, у постановах Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі № 491/1528/15-ц (провадження № 61-23620св18), від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18 (провадження № 61-22263св19), від 17 листопада 2021 року у справі № 680/289/18 (провадження № 61-5837св21) зазначено про наявність у посадових осіб повноважень посвідчувати заповіт та, відповідно, про чинність заповітів, незважаючи на те, що виконавчі комітети рад не приймали рішень про покладення на таких посадових осіб цих органів функцій щодо вчинення нотаріальних дій. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23) не знайшов підстав для відступу від указаних правових висновків.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що заповіт від 30 липня 2014 року посвідчено секретарем сільської ради Самойленко Л.О., на яку цей обов'язок було покладено розпорядженням сільського голови Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області від 25.12.2013 року № 65. Розпорядження сільського голови від 25.12.2013 року № 65 є чинне. Секретаря Підгірненської сільської ради Василівського району Запорізької області Самойленко Л.О. призначено рішенням сесії № 3 від 19.11.2010 року.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у вищезазначеній постанові зробив правовий висновок про те, що законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.
Відтак, загальні вимоги, необхідні для чинності заповіту від 30 липня 2014 року, при його укладенні та посвідченні дотримано. При цьому, наявність формальних помилок при складенні заповіту та невідповідність заповіту деяким вимогам щодо його форми та змісту є формальними порушеннями, що не свідчать про нікчемність заповіту, не спростовують волевиявлення спадкодавця та презумпцію правомірності правочину. Заповідач, як особа, яка не мала ні юридичної освіти, ні у силу віку та освіти не міг надати оцінку законності повноважень секретаря ради, він висловив свою волю на випадок смерті.
Отже, вказаний заповіт від 30 липня 2014 року по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальної дії щодо його посвідчення і відповідає правовій позиції, що викладена у Постанові Великої Палати від 25 травня 2021 року по справі № 522/9893/17.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції надав оцінку доводам первісного позову та зустрічного позову, встановив обставини споруі надавши їм належну оцінку, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази дійшов обгрунтованого висновку, що волевиявлення ОСОБА_5 було спрямоване на передачу спірного нерухомого майна саме ОСОБА_4 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 30 липня 2014 року, було вільним та відповідало його волі, загальні вимоги, необхідні для чинності заповіту від 30 липня 2014 року, при його укладенні та посвідченні дотримано, тому не має законних підстав для кваліфікації вищезазначеного заповіту як нікчемного з підстав, зазначеного в первісному позові, тому чинність попереднього заповіту від 15 травня 2007 року, який ОСОБА_5 склав на ім'я ОСОБА_1 не відновлюється.
У зв'язку з чим позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за первісним позовом не мають права на спадкування ні за законом ні за більш пізнім заповітом. При цьому, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_4 прийняла спадщину за заповітом у встановлений законом строк, не відмовилася від неї, а заповітом від 30 липня 2014 року, який складено на її користь охоплена вся спадщина спадкодавця ОСОБА_5 ..
Оскільки ОСОБА_4 позбавлена можливості оформити свої права на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 внаслідок відмови нотаріуса у вчиненні відповідної процесуальної дії, суд прийшов до вірного висновку, що вказані права підлягають судовому захисту шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:02:003:0006, площею 7, 0998 га,для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельну ділянку з кадастровим номером 2320985300:01:020:0001, площею 1 га, для ведення особисто селянського господарства, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Таким чином, оскаржуване судове рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, що за подання касаційної скарги ОСОБА_4 сплатила судовий зір у розмірі 5000, 00 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 42479547( т. 3 а.с. 119).
Касаційну скаргу ОСОБА_4 було задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 квітня 2023 року та додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 29 червня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат не здійснювався, оскільки Верховний Суд направив справу на новий апеляційний розгляд, не ухвалюючи судове рішення по суті спору.
Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволенню не підлягає рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року залишено без змін, є підстави для стягнення з ОСОБА_2 ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_4 судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 5000, 00 грн з кожного по 2500, 00 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_4 у суді апеляційної інстанції та касаційної інстанції слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Подібна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, надану ОСОБА_4 у суді апеляційної та касаційної інстанції, касаційної інстанції, адвокат Трачук Н.І. надала ордер на надання правничої допомоги у апеляційному суді від 28.03.2023 року серія АР № 1118942, договір про надання правової допомоги від 05 червня 2021 року, Ордер на надання правничої допомоги у суді касаційної інстанції від 01 травня 2023 року серія АР № 1124425. У вказаному договорі сторони погодили, що адвокат Трачук Н.І. надає клієнту професійну правничу допомогу щодо представлення її інтересів у справі № 311/2297/21 під час її розгляду в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції, що включає, зокрема, консультації та роз'яснення з юридичних питань; усні та письмові з законодавства України, складання процесуальних документів правового характеру, здійснення представництва інтересів та захисту прав і законних інтересів у органах досудового слідства, судах загальної юрисдикції, апеляційному, касаційному судах, господарських, адміністративних судах усіх рівнів, інших державних органах та установах, перед фізичними та юридичними особами та вчинення інших дій. Сторони визначили, що розмір винагороди за надання професійної правничої допомоги становить 20000,00грн. Адвокатом Трачук Н.І. надано акт приймання-передачі виконаних робіт від 26 лютого 2024 року, з якого вбачається обсяг наданих послуг, кількість витраченого часу з розрахунку 1 година роботи адвоката 2000 грн, їх вартість. В акті зазначено, що ОСОБА_4 сплатила ОСОБА_10 вартість послуг в загальному розмірі 20000, 00 грн .
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Суд зобов'язаний оцінити обсяг витрат на адвокатські послуги, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи складність справи, стадію судового розгляду, порядок здійснення апеляційного та касаційного провадження, судову практику у спірних правовідносинах, ймовірний час, витраченим адвокатом на складення відзиву на апеляційну скаргу, касаційну скаргу, участь у судових засіданнях у 2023 році у суді апеляційної інстанції обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи співмірність вартості реальних послуг з правничої допомоги зі складністю справи, апеляційний суд вважає справедливим та пропорційним стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної та касаційної інстанції по 7000, 00 грн з кожного.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 січня 2022 року у цій справі залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги по 2500, 00 грн з кожного.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) по 7000, 00 грн витрат на правничу допомогу у суді апеляційної та касаційної інстанції з кожного.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 18 березня 2024 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Бєлка В.Ю.Маловічко С.В.