Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 511/3877/23
Номер провадження: 2/511/144/24
18 березня 2024 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді- Гринчак С. І.,
секретаря судового засідання - Замковенко О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Роздільна Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу,
І. Стислий виклад позиції позивача.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 2 476,00 гривень та інфляційні втрати у розмірі 10 390, 68 гривень, а також судові витрати та витрати на правову допомогу.
Свої вимоги мотивував тим, що 23.07.2018 року Роздільнянський районний суд Одеської області ухвалив рішення по справі № 511/872/18 про часткове задоволення позовних вимог Фізичної особи підприємця - ОСОБА_1 та стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача - ФОП ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу у розмірі 15426,04 грн. та судові витратив розмірі 404,80 грн. Рішення суду набуло законної сили 28.09.2018 р., але не виконано у зв'язку з відсутністю коштів у боржника.
Станом на день звернення позивачем до суду із даним позовом, боржник не виконав зобов'язання у розмірі 15426,04грн, що підтверджується випискою по особовому рахунку станом на 28.11.2023 року.
3 моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, за період з 24.07.2018 року по 28.11.2023 року, виходячи із простроченої суми заборгованості в розмірі 15426,04грн, позивач вважає, що існує заборгованість за 1953 днів прострочення зобов'язань, та 3% річних у розмірі 2476,00 грн., та інфляційні витрати у розмірі 10390,68грн. У зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 12866,68грн, а також витрати на правовому допомогу в розмірі 4000,00грн та судовий збір.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 05.12.2023 року позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків. (а.с.21)
Ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 11.12.2023 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб. ( а.с.28)
Ухвалою судді Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.02.2024 року прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду. ( а.с.46)
ІІІ. Позиції сторін.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Самойленко П.М., який діяв на підставі довіреності від 03.02.2022 року, в судове засідання не з'явилися, надавши заяву про розгляд справи у їх відсутність та зазначивши, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі, не заперечують щодо ухвалення заочного рішення. ( а.с.41,49)
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явилася, про дату час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Так, у відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до повернутого поштового повідомлення відповідач відсутній за зазначеною адресою, що свідчить про неможливість вручення відповідачу судових повісток. ( а.с.34,39,50).
Крім того, відповідач ОСОБА_2 , повідомлялася через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
09.01.2024 року та на офіційному сайті Роздільнянського районного суду Одеської області (https://rz.od.court.gov.ua/sud1524/) було розміщено оголошення про виклик відповідача ОСОБА_2 , в судове засідання, яке відбудеться 19.01.2024 року о 11:00 год в приміщенні Роздільнянського районного суду.( а.с.35 )
22.01.2024 року та на офіційному сайті Роздільнянського районного суду Одеської області (https://rz.od.court.gov.ua/sud1524/) було розміщено оголошення про виклик відповідача ОСОБА_2 , в судове засідання, яке відбудеться 22.02.2024 року о 09:30 год в приміщенні Роздільнянського районного суду.( а.с.40 )
22.02.2024 року та на офіційному сайті Роздільнянського районного суду Одеської області (https://rz.od.court.gov.ua/sud1524/) було розміщено оголошення про виклик відповідача ОСОБА_2 , в судове засідання, яке відбудеться 18.03.2024 року о 09:00 год в приміщенні Роздільнянського районного суду.( а.с.47 )
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з неявкою відповідача та не повідомленням ним про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 223 ЦПК України, суд зі згоди позивача вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
В порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносини.
Відповідно до рішення Роздільнянського районного суду Одеської області по справі № 511/872/18 від 23.07.2018 року позов Фізичної особи підприємця - ОСОБА_1 був задоволений частково та суд стягнув з ОСОБА_2 на користь позивача - ФОП ОСОБА_1 завдані збитки в порядку регресу у розмірі 15426,04 грн. та судові витрати.Рішення суду набуло законної сили 28.09.2018 року.
Вказаним рішенням суду встановлено, а тому у відповідності до ч.4 ст. 82 УПК України не підлягають доказуванню наступні обставини.
Судом встановлено, що 17.12.2015 року між Публічним акціонерним товариством акціонерний Банк «Укргазбанк» та громадянкою ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №1753/12/2015/0207, згідно якого позичальнику було надано кредит у сумі 30000 (тридцять тисяч) гривень.
Позичальник належним чином не виконала умови Договору щодо сплати платежів у розмірі та у порядку, передбачених вищевказаним Договором, у зв'язку з чим станом на 15.08.2017 року заборгованість Позичальника за Договором становила 15426,04 грн.
Майнові інтереси АТ «УКРГАЗБАНК», що пов'язані з матеріальними збитками завданими внаслідок неповернення або неповного повернення Позичальниками кредитів та/або несплатою або частковою несплатою процентів по кредитах та умовах, встановлених договорами були застраховані приватним акціонерним товариством «СК «ВУСО» згідно Договору добровільного страхування кредитів №1807994-09-05-00 від 15.12.2015 року.
У зв'язку з вищевикладеним АТ «Укргазбанк» звернулось до ПрАТ «СК «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування.
ПрАТ «СК «ВУСО», виконуючи свої обов'язки до договору №1807994-09-05-00 від 15.12.2015 року, визнав факт неповного погашення Позичальником грошового зобов'язання згідно умов Договору перед АТ «УКРГАЗБАНК» страховим випадком та провів виплату страхового відшкодування в розмірі 15426,04 грн., що підтверджується страховим актом та платіжним дорученням №18006 від 15.08.2017 року.
У відповідності до ч.1 ст. 1191 ЦКУ, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної сторони у розмірі виплаченого відшкодування.
У зв'язку з вищевикладеним встановлено, що у відповідача виникло зобов'язання перед ПрАТ «СК «ВУСО» відшкодувати завдані збитки в розмірі 15426,04 грн.
27.12.2017 року між ПрАТ «СУ «ВУО» та ФОП ОСОБА_1 укладено Договір №27/12/2017 про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор отримує право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих первісному кредитору за договором страхування. В тому числі, новий кредитор отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Договором №1807994-09-05-00 від 15.12.2015 року.
З огляду на те, що обставини на які посилався позивач знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, виходячи з встановлених судом обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що до позивача перейшло право регресної вимоги до відповідача, а тому вважав наявними підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми відшкодування в порядку регресу у розмірі 15426 гривень 04 копійок, суми судового збору, який був сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 704,80 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, заборгованість перед позивачем не погашена у зв'язку з відсутністю коштів у боржника..
V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином-ст.599 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.
У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Судом встановлено, що відповідач належним чином не виконував своїх зобов'язань за зобов'язанням, з ухваленням судом у 2018 році рішення про стягнення з ОСОБА_2 боргу за кредитним договором зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання нею грошового зобов'язання не відбулось. Відтак, кредитор має право на стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.
Разом з тим, суд не погоджується з аргументами позивача в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних, починаючи з наступного дня винесення рішення суду, з огляду на наступне.
Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17 (провадження № 61-30148св18) зроблено аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.
Стаття 625 ЦК України передбачає, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду.
Зазначені правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та у справі № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2019 року у справі № 163/2991/16-ц, зазначив, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Поряд з цим, обов'язок виконати судове рішення виникає у сторони з моменту набрання ним законної сили.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 9 листопада 2023 року у справі № 300/6212/21.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково - з моменту набранням рішенням законної сили, оскільки останній просить стягнути з відповідача кошти за невиконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду, за період з наступного дня винесення рішення по справі, а не з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Вказаний висновок суду узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20.
У відповідності до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
З огляду на те, що обставини на які посилався позивач знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами, виходячи з встановлених судом обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідачем порушені вимоги ст. 625 ЦК України та тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційні втрати за період з 28.09.2018р. по 28.11.2023р.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.
Зокрема, згідно квитанції № НК70-МВТ3-Х05К-7587 від 29.11.2023 року (а.с. 16) позивачем було сплачено 858,88 гривень судового збору ( при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору), який підлягає стягненню з відповідача.
Згідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню із відповідача на користь позивача підлягає судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000, 00, що підтверджується договором про надання правової допомоги №01/11/22 від 01.11.2022 року, додатковою угодою №6 від 13.11.2023 року до договору про надання правової допомоги №01/11/22 від 01.11.2022 року, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 13.11.2023 року до договору про надання правової допомоги №01/11/22 від 01.11.2022 року, платіжною інструкцією №Р24АР24А1942589134D5082 від 13.11.2023 року. ( а.с.10-13)
На підставі ст.ст. 261,267,524,526,530,533,549-551,599,610-612,624,625,626-628,1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.4,18,19,48,76-81,95,211,223,247,258-259,263,265,280-284,288,289 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , заборгованість за період з 28.09.2018р. по 28.11.2023р. в розмірі 12428,99грн., з яких 3 % річних - 2393,00грн; суми інфляційних втрат - 10035,99грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 858,88грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлений та підписанний суддею 18.03.2024 року.
Суддя С. І. Гринчак