15 березня 2024 року № 640/33744/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Дарницького відділу про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Дарницького відділу (далі по тексту також відповідач, ЦМУ ДМС, ідентифікаційний код: 42552598, адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон;
- зобов'язати відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним було подано заяву-анкету на видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, до якої додано паспорт громадянина України, ідентифікаційний номер, оригінал паспорта громадянина України для виїзду за кордон та квитанцію про сплату адміністративного збору.
Відповідачем було відмовлено в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон на підставі пп. 4, 5 п. 82 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 року № 152 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року № 1001).
Позивач зазначає, що посилаючись на пп. 4, 5 п. 82 вказаного Порядку відповідач не зазначив які саме документи та інформація не дали змогу ідентифікувати особу позивача.
Позивач вважає, що відповідач відмовив у наданні йому паспорту громадянина України для виїзду за кордон без законних на це підстав, чим порушив його права, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши про те, що при зверненні позивача до органу 9009 від 14.06.2018 з заявою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон було розпочато проведення додаткової перевірки з метою відновлення заяви про видачу паспорта громадянина України для подальшого оцифрування та долучення до ІП ФМ «Заява про видачу паспорта громадянина України», в ході проведення якої документально підтвердити належність позивача до громадянства України не представилось можливим, оскільки будь-які документальні підтвердження факту його проживання станом на 24.08.1991 або 13.11.1991 відсутні. Натомість, позивачу запропоновано звернутись до суду з метою встановлення факту постійного проживання на території України станом на означені дати з метою уникнення проблем з його документуванням у подальшому. Оскільки такі докази позивачем не було надано наразі неможливо підтвердити належність його до громадянства України.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що викладені відповідачем у відзиві обставини не можуть бути підставою для відмови у видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, оскільки громадянство України підтверджується паспортом громадянина України.
Позивач стверджує про відсутність його вини у тому, що Липовецький РС ГУ ДМС України в м. Києві не зберіг заяву про видачу йому паспорта громадянина України, а позиція відповідача є необгрунтованою, оскільки записами у трудовій книжці підтверджується, що він у період з 06.08.19914 по 10.08.1998 працював на посаді експедитора в ТОВ «Украгропост», що, в свою чергу, є доказом перебування позивача на території України.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи № 640/33744/20 до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу № 640/33744/20 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 адміністративну справу №640/33744/20 прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Липовецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 13.09.1996.
Заявою-анкетою від 01.10.2020 позивач звернувся до Дарницького РВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області про внесення інформації до Єдиного демографічного реєстру у зв'язку з оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон. До заяви додано паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, картку платника податків, квитанцію про сплату встановлених законодавством платежів.
Рішенням Дарницького РВ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області від 09.10.2020 позивачу відмовлено у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон та роз'яснено, що у разі усунення обставин, у зв'язку з якими йому було відмовлено, він має право звернутись до територіального органу чи підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта з повторною заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
В означеному рішенні вказано, щ відносно позивача здійснено перевірку, в оді проведення якої встановлено, що із невстановлених причин заява про видачу паспорта громадянина України в картотечних обліках Липовецького РС УДМС України у Вінницькій області відсутня. При зверненні гр. ОСОБА_1 до органу 9009 від 14.06.2018 із заявою про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон було розпочато проведення додаткової перевірки з метою відновлення заяви про видачу паспорта громадянина України для подальшого оцифрування та долучення до ІП ФМ «Заява про видачу паспорта громадянина України». В ході проведення даної перевірки документально підтвердити належність гр. ОСОБА_1 до громадянства України не представилось можливим, оскільки будь-які документальні підтвердження факту його проживання станом на 24.08.1991 або 13.11.1991 відсутні. Натомість гр. ОСОБА_1 було запропоновано звернутись до суду з метою встановлення факту постійного проживання на території України станом на вище зазначені дати з метою уникнення проблем з документуванням в подальшому. Оскільки підтвердити належність позивача до громадянства України відсутні підстави, керуючись вимогами пп. 5 п. 82 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визначення недійсним та знищення паспорта України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 №152 позивачу відмовлено у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Повідомленням від 08.10.2020 №0501.4/16944-20 позивача повідомлено про неможливість підтвердити належність позивача до громадянства України.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі Закон № 5492-VI).
За визначенням частини першої статті 4 Закону № 5492-VI, єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстру межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону № 5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб'єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
За частиною першою статті 13 Закону № 5492-VIдокументи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України для виїзду за кордон (підпункт «б» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI).
Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.
Паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м'якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.
Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 № 152 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон (далі Порядок).
Згідно пунктами 2, 5 цього Порядку кожен громадянин України має право на отримання паспорта для виїзду за кордон.
У разі втрати або викрадення паспорта для виїзду за кордон особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт для виїзду за кордон.
Відповідно до пункту 6 Порядку, обмін паспорта для виїзду за кордон здійснюється у разі, зокрема, закінчення строку дії паспорта для виїзду за кордон.
Паспорт для виїзду за кордон видається, зокрема, не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети для його отримання.
Згідно пункту 10 Порядку оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта для виїзду за кордон територіальними органами/ територіальними підрозділами ДМС здійснюються через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Головний обчислювальний центр Реєстру) у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів (далі - Центр).
Відповідно до пунктів 12-13 Порядку, внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) здійснюється з використанням відомчої інформаційної системи ДМС та відомчої інформаційної системи МЗС (далі - відомчі інформаційні системи). Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС.
Пунктом 16 Порядку закріплено, що ДМС має право отримувати інформацію про особу з наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, в обсязі, необхідному для ідентифікації особи у зв'язку з оформленням (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміном паспорта для виїзду за кордон відповідно до Закону України Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус.
Згідно пунктом 19 Порядку, документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон в Україні подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб'єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС.
Документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон подаються особою або її законним представником/уповноваженою особою (далі - заявники) до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта за місцем звернення.
Пунктами 24, 25 Порядку передбачено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, закордонної дипломатичної установи, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35 і 52 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, закордонної дипломатичної установи, уповноваженого суб'єкта із використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (у тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів).
Пунктом 35 Порядку визначено, що заявник для оформлення паспорта для виїзду за кордон в Україні подає такі документи:
1) паспорт громадянина України (для особи, яка досягла 14-річного віку та проживає в Україні);
2) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави, - у разі оформлення паспорта для виїзду за кордон особі, яка не досягла 14-річного віку. Якщо батьки або один із батьків такої особи на момент її народження були іноземцями або особами без громадянства, також подається довідка про реєстрацію особи громадянином України (у разі оформлення вперше паспорта для виїзду за кордон із застосуванням засобів Реєстру);
3) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, - у разі подання документів законним представником, крім випадків, коли законним представником є один із батьків;
4) документи, що підтверджують сплату адміністративного збору, або оригінал документа про звільнення від його сплати. Оригінал документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертається заявнику, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта шляхом проставлення відмітки Згідно з оригіналом та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати;
5) у разі оформлення паспорта для виїзду за кордон особі, яка не досягла 12-річного віку, або особі, яка не може пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я та яка потребує термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров'я, оформленим в установленому порядку, - може бути подано одну кольорову фотокартку розміром 10-15 сантиметрів для внесення відцифрованого образу обличчя особи шляхом сканування. Фотокартка повинна відповідати вимогам Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303.
Згідно пункту 38 Порядку, заявник для обміну паспорта для виїзду за кордон звертається до працівника територіального органу/територіального підрозділу ДМС або уповноваженого суб'єкта та подає документи, передбачені пунктом 35 і 36 цього Порядку, а також:
1) паспорт для виїзду за кордон, що підлягає обміну;
2) документи, що підтверджують обставини, у зв'язку з якими паспорт для виїзду за кордон підлягає обміну (у випадках, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 6 цього Порядку);
3) заяву про повернення паспорта для виїзду за кордон, що підлягає обміну, після його анулювання у зв'язку з наявністю в ньому віз або у випадках, якщо такий паспорт є підставою для отримання/продовження дозвільних документів на проживання в іноземній державі.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов'язками покладаються функції з оформлення паспорта для виїзду за кордон, вчиняє дії, передбачені пунктами 32-34 цього Порядку, та приймає до розгляду заяву-анкету (пункт 42 Порядку).
Згідно пунктами 43, 44 Порядку, після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється паспорт для виїзду за кордон.
Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру.
Пошук інформації в Реєстрі щодо особи здійснюється за поданими персональними даними (у тому числі тими, що змінилися).
У разі подання для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон паспорта громадянина України зразка 1994 року ідентифікація особи здійснюється, зокрема, за даними, що містяться в картотеках територіального підрозділу ДМС.
Якщо паспорт громадянина України зразка 1994 року був виданий територіальним підрозділом ДМС, до якого подано заяву-анкету, працівник територіального підрозділу ДМС порівнює дані особи та її фотозображення з даними, наведеними в заяві про видачу такого паспорта, та вклеєною до неї фотокарткою і сканує її із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.
У разі видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року іншим територіальним підрозділом ДМС для підтвердження видачі особі такого паспорта не пізніше наступного дня після приймання до розгляду заяви-анкети до такого територіального підрозділу ДМС надсилається запит за формою, встановленою МВС.
Перевірка за запитом проводиться протягом двох робочих днів після його надходження. Під час перевірки відомості, наведені в запиті, та фотозображення порівнюються з даними, наведеними в заяві про видачу такого паспорта, та вклеєною до неї фотокарткою. У графі Службові відмітки заяви про видачу паспорта проставляється відмітка із зазначенням реквізитів запиту та назви територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який здійснює оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта для виїзду за кордон.
За результатами перевірки надається відповідь територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС, який надіслав запит, за встановленою МВС формою, а заява про видачу паспорта сканується до відомчої інформаційної системи ДМС.
За результатами проведених перевірок, ідентифікації особи та перевірки факту належності особи до громадянства України (у разі оформлення паспорта для виїзду за кордон вперше із застосуванням засобів Реєстру) працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення паспорта для виїзду за кордон або про відмову в його оформленні.
Пунктом 45 порядку визначено, що ідентифікація особи, на ім'я якої оформляється паспорт для виїзду за кордон і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.
У разі відсутності прямого доступу до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС протягом одного робочого дня з дня прийняття заяви-анкети до розгляду заповнює електронну форму запиту та надсилає його до відповідного органу, установи, організації, територіального органу/територіального підрозділу ДМС.
Судом встановлено, що підставою відмови позивачу в оформленні паспорту громадянина України для виїзду за кордон стало те, що паспорт громадянина України, яким позивач підтверджує свою особу та громадянство України, видавався йому Липовецьким РС ГУ ДМС у Вінницькій області, в якому відсутня заява про видачу позивачу паспорта громадянина України з невстановлених причин.
В свою чергу, згідно статті 5 Закону України «Про громадянство України», документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Суд вірно зазначив, що доказів недійсності паспорта громадянина України зразка 1994 рокусерії НОМЕР_2 , виданого Липовецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 13.09.1996 відповідачем не надано.
При цьому, суд звертає увагу на те, що пунктом 82 Порядку визначено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, закордонна дипломатична установа має право відмовити заявнику в оформленні або видачі паспорта для виїзду за кордон, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) стосовно видачі паспорта для виїзду за кордон звернулася особа, яка не досягла 16-річного віку, або її законні представники/уповноважена особа, які не мають документального підтвердження повноважень на отримання паспорта для виїзду за кордон; 3) особа вже отримала два паспорти для виїзду за кордон, які є дійсними на день звернення (крім випадків, передбачених пунктом 22 цього Порядку); 4) заявник подав не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта для виїзду за кордон; 5) дані, отримані з відомчих інформаційних систем, баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У відзиві на позовну заяву відповідач виділив таку підставу для відмови у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон як відсутність у Липовецького РС ГУ ДМС у Вінницькій області заяви позивача про видачу паспорта громадянина України з невстановлених причин.
Як вже зазначалось вище, належність позивача до громадянства України підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Липовецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 13.09.1996.
Слід звернути увагу на те, що до заяви про оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон позивачем були надані: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, ідентифікаційний код.
Відповідач, відмовляючи позивачу у видачі паспорту громадянина України для виїзду за кордон не зазначив, які саме дані, отримані з відомчих інформаційних систем, баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують інформацію, надану заявником. В ході судового розгляду даної справи відповідач також не зазначив цієї інформації та доказів у підтвердження цьому не надав.
В свою чергу, суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).
Таким чином, відповідачем не доведено наявності підстав, передбачених Порядком №152 для відмови у видачі позивачу паспорту громадянина України для виїзду за кордон.
Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача зобов'язати відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що не є втручанням у дискрецію суб'єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.
Так, відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/17220/17 та від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18
Суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», № 40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (VanOosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "HasanandChaush v. Bulgaria" №30985/96).
На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, що у спірних правовідносинах відповідач відмовив позивачу в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон за відсутності законодавчо визначених підстав, та такою відмовою порушуються основоположні права позивача, обмежується його право на отримання документів, необхідних для вільного пересування, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 840,80 грн згідно квитанції про сплату від 24.12.2020 №73518, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Дарницького відділу, оформлену рішенням від 09.10.2020, у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Дарницького відділу оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України для виїзду за кордон
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в особі Дарницького відділу (ідентифікаційний код: 42552598, адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене та підписане 15.03.2024
Суддя Панченко Н.Д.