Справа № 620/15607/23 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
15 березня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону імені ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу додаткової винагороди пропорційно в розрахунку на місяць за 29 та 30 березня 2023 року у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати відповідача виплатити на користь позивача додаткову винагороду пропорційно в розрахунку на місяць за 29 та 30 березня 2023 року у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім'ям під час дії воєнного стану».
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року позовну заяву залишено без розгляду.
Суд першої інстанції виходив з того, що вказані позивачем у заяві підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою є неповажними.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Апелянт зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки даному випадку має застосовуватись саме шестимісячний строк звернення до суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - зміні в мотивувальній частині.
Згідно з ч.4 статті 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповнені або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону імені ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач у спірний період проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні імені ІНФОРМАЦІЯ_1, а предметом спірних правовідносин є невиплата йому за спірний період додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення з адміністративним позовом до суду та докази на підтвердження поважності причин його пропуску, засвідчених належним чином; копію наказу про прийняття на службу до НОМЕР_1 прикордонного загону імені ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) та звільнення (переведення) з неї.
На виконання вказаної ухвали суду від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що додаткова винагорода не є складовою заробітної плати державного службовця, тому строк звернення до суду у спірних правовідносинах слід обраховувати загальний - шестимісячний.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду, тому наявні підстави для повернення позовної заяви на підставі п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (п. 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абз. 7 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до частин першої, другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Предметом цього адміністративного спору є зобов'язання виплатити на користь позивача додаткову винагороду пропорційно в розрахунку на місяць за 29 та 30 березня 2023 року у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім'ям під час дії воєнного стану»
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції 18.10.2023, що свідчить про пропуск строку позивачем звернення до суду.
19.07.2022 набули чинності зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX до статті 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до цих змін працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Таким чином, у даній правовій ситуації перебіг строку звернення до суду, установленого названою статтею Кодексу законів про працю України, має обчислюватись з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто з 19.07.2022.
Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Необізнаність позивача про складові грошового забезпечення, які йому виплачувались під час проходження служби та інші суми, які б мали бути нараховані та виплачені йому при звільненні, свідчить лише про його пасивну поведінку та байдужість до власних прав та обов'язків, за наявності об'єктивної можливості дізнатися про складові грошового забезпечення, які йому виплачувались та інші суми при звільненні, їх розмір та підстави виплати або невиплати.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже на час звернення позивача до суду з даним позовом (18.10.2023) в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених ст. 233 КЗпП України.
Таким чином, наведені позивачем обставини не можуть бути підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки не є такими, що не залежали від волевиявлення позивача, а отже не можуть бути визнані судом поважними.
В клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивачем не зазначено обставини та не надано відповідних доказів щодо об'єктивної неможливості звернення до суду у період встановленого строку.
Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, з огляду на дату звернення позивача з даним позовом (18.10.2023) та відсутність поважної причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Застосування строків визначених статті 233 Кодексу законів про працю України колегія суддів обґрунтовує наступним.
Зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 200/297/23, від 18 січня 2024 року у справі № 240/5105/23, від 25 січня 2024 року у справі № 520/8343/22.
Таким чином колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки спірні правовідносини стосуються нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди під час проходження ним публічної служби, а не виплати сум, належних йому при звільненні, положення статті 233 Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню при оцінці судом обставини щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
З аналогічних підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про необхідність застосування шестимісячного строку звернення до суду.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгі»).
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, п. 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, п. 33).
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Більше того, поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про необхідність частково задовольнити апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року - змінити в мотивувальній частині.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 15.03.2024.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Н.В. Безименна
Л.В. Бєлова