Головуючий І інстанції: Зоркіна Ю.В.
14 березня 2024 р. Справа № 520/21880/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023, м. Харків, повний текст складено 16.11.23 по справі № 520/21880/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.12.2020 року по 20.07.2023 року включно; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.12.2020 року по 20.07.2023 року у сумі 249911 гривень 08 копійок включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.12.2020 року по 20.07.2023 року включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2023 по 20.07.2023 у сумі 71662 (сімдесят одна тисяча шістсот шістдесят дві) грн 08 копійок
В іншій частині вимог позов залишено без задоволення.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 обґрунтована тим, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні потребує зменшення відповідно до принципу співмірності, що не було зроблено судом першої інстанції. Звертає увагу апеляційного суду на той факт, що суд першої інстанції здійснив неправильні розрахунки, оскільки розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 131440,66 грн, з яких: 46801,736 грн, що нараховано позивачу безпосередньо при звільненні, що сумарно складає 35,60 % виплат, належних позивачу при звільненні, (а не 4,13 %, як визначив суд першої інстанції) а також індексацію у розмірі 84638,93 грн., що складає 64,40 % від загальної суми належної позивачу при звільненні, (а не 95,87 % як порахував суд першої інстанції). На думку Військової частини НОМЕР_1 , розрахований та стягнутий Харківським окружним адміністративним судом у своєму рішенні від 16.11.2023 по справі № 520/21880/23 розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2023 року по 20.07.2023 року у сумі 71662 (сімдесят одна тисяча шістсот шістдесят дві) грн 08 копійок є надто великим. Вважає, що такий обсяг відповідальності є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку з розміром виплачених сум, характером несвоєчасно виплачених сум, ураховуючи звернення до суду позивача тільки у серпні 2023 року з приводу виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, військова частина НОМЕР_1 вважає несправедливим і непропорційним та таким, що не відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 71662 (сімдесят одна тисяча шістсот шістдесят дві) грн 08 копійок, яку встановив Харківський окружний адміністративний суд у своєму рішенні від 16.11.2023 по справі № 520/21880/23.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.12.2020 №276 сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.11.2020 № 29-РС з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту, з 17.12.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24.02.2023 у справі №280/8538/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 : індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44; індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2 18 по 17.12.2020 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 з урахуванням раніше виплачених сум.
21.07.2023 на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24.02.2023 у справі № 280/8538/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 84638,93 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою та не заперечується сторонами.
Позивач, у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також розміру майнових втрат, суд першої інстанції вважав за необхідне зменшити розмір середнього грошового забезпечення з врахуванням істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, та дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 71662,08 грн (95,87 % від 74749,22 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі № 824/144/16-а, від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі № 826/15235/16.
З огляду на матеріали справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем станом день звільнення (18.12.2020) індексації грошового забезпечення.
На виконання рішення суду 21.07.2023 відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 84638,93 грн.
Тож, спірний період у цих правовідносинах охоплює 18.12. 2020 до 21.07.2023.
Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу зазначеної індексації за період з 18.12. 2020 до 21.07.2023.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - "Закон № 2352-ІХ") у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме крізь призму указаного підходу Верховного Суду суд першої інстанції вирішив цей спір.
Водночас як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, який на застосуванні якого наголошує відповідач в апеляційній скарзі та взяв до уваги суд першої інстанції при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 18 грудня 2020 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 21 липня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
За цих обставин колегія суддів резюмує, що суд першої інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважав за необхідне визначити конкретну суму для стягнення.
Проте, сума, яку постановив стягнути суд першої інстанції, визначена без урахування наведеного вище, тобто як із застосуванням принципу співмірності, так і зі зменшенням періоду виплати до 6 місяців.
Водночас колегія суддів звертає увагу на ключову обставину, що впливає на результатат розгляду цієї справи, а саме те, що в межах розгляду цієї справи не погоджується з висновками суду першої інстанції відповідач, який вважає, що суд першої інстанції не правильно зробив розрахунок суми середнього заробітку, оскільки не в повній мірі застосував принцип співмірності та пропорційності для розрахунку суми стягнення в межах шести місяців.
В той же з врахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду у справі № 560/11489/22 до шестимісячного строку, в межах якого стягується середній заробіток (з 19 липня 2022 року після набрання чинності Законом № 2352-ІХ) не застосовуються принципи співмірності та пропорційності задля зменшення суми середнього заробітку.
Враховуючи те, що позивачем рішення суду першої інстанції як в частині зменшення суми середньмісячного заробітку, розрахованого в межах шести місяців, так і за період до 19.07.2022, не оскаржується, колегія суддів не має можливості надавати правову оцінку в частині відмови в задоволенні вимог позову та самостійно здійснити розрахунок суми середнього заробітку для стягнення в бік збільшення.
В той же час в апеляційній скарзі відповідач просить суд зменшити розмір суми середнього заробітку, який розраховано судом першої інстанції за шість місяців, з урахуванням принципів співмірності та пропорційності.
Такий підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, на необхідності застосування якого наголошує відповідач в апеляційній скарзі, побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. А вже після набрання чинності нормою редакцією статті 117 КЗпП України, сума середнього заробітку обмежується виплатою 6 місяцями без її зменшення.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо необхідності зменшення суми середнього заробітку є такими, що не заслуговують на увагу та відхиляються колегією суддів як такі, що не відповідають висновкам щодо правозастосування, які викладені в постанові Верховного Суду у справах №560/11489/22 та № 560/9586/22.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог позову.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 по справі № 520/21880/23 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.С. Чалий
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко