Справа № 560/21164/23
іменем України
15 березня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику освіти. Однак, листом від 16.10.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило, що рішенням позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з підстав не зарахування до спеціального стажу періоду роботи з 04.01.1986 по 25.01.2000 на посаді вихователя дитячого садочку КСП імені Петровського, з 01.02.2002 по 01.01.2003 та з 10.10.2017 по 21.02.2022 на посаді вихователя дитячого садочку Струзької сільської ради.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.12.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало до суду відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи з 04.01.1986 по 01.02.2002 в колгоспі ім. Петровського (згодом КСП імені Петровського, селянська спілка власників імені Петровського, ТОВ «Струзьке»), оскільки у довідках, виданих Трудовим архівом Новоушицького району від 13.07.2011 №710, №711, від 13.01.2023 №7 відсутня зазначена посада вихователя, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років; період роботи з 01.02.2002 по 31.12.2002 до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки відсутня інформація про назву підприємства, при прийнятті на роботу. Також представник відповідача зазначає, що вимога ОСОБА_1 зарахувати до спеціального стажу період роботи з 10 жовтня 2017 року по 21 лютого 2022 року є безпідставною, оскільки законодавством не передбачено зарахування до спеціального стажу періодів роботи після 11.10.2017.
У відзиві на позовну заяву відповідач також просив провести розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат. Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу.
З урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, характеру спірних правовідносин та предмету доказування у цій справі суд приходить до висновку про відсутність підстав для проведення судового засідання з повідомленням сторін, а тому в задоволенні клопотання представника відповідача слід відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 10.05.1988 ОСОБА_1 працювала з 04.01.1986 по 01.02.2002 на посаді вихователя дитячого садку в колгоспі ім. Петровського (згодом КСП імені Петровського, селянська спілка власників імені Петровського, ТОВ «Струзьке»); з 01.02.2002 по 01.01.2003 та з 10.10.2017 по 21.02.2022 на посаді вихователя дитячого садку Струзької сільської ради.
01.09.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 07.09.2023 №221150002098 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку із відсутністю стажу, який дає право на пенсію за вислугою років, про що позивачку повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 16.10.2023 №2200-0304-8/94520.
До спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років не зараховано період роботи позивачки з 04.01.1986 по 01.02.2002 в колгоспі ім. Петровського (згодом КСП імені Петровського, селянська спілка власників імені Петровського, ТОВ «Струзьке»), оскільки у довідках, виданих Трудовим архівом Новоушицького району від 13.07.2011 №710, №711, від 13.01.2023 №7 відсутня зазначена посада вихователя, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років; період роботи з 01.02.2002 по 31.12.2002 не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки відсутня інформація про назву підприємства, при прийнятті на роботу, окрім того, в Реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплачені внески за вказаний період.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019, визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII - неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019 року. Отже, починаючи з 05 червня 2019 року положення пункту "е" статті 55 Закону України № 1788-XII діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Суд зазначає, що на день звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців, з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Разом з тим, призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно з п. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Закон України від 03.10.2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11 жовтня 2017 року. Тобто, пенсію за вислугу років згідно із нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України "Про пенсійне забезпечення" страхового і спеціального стажу.
Як встановлено судом, страховий стаж позивача становить 32 роки 11 місяців 01 день. Спеціальний стаж, визначений пунктом «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення, становить 14 років 7 місяців.
Відповідач відмовив у зарахуванні до спеціального стажу періоду роботи позивача з 04.01.1986 по 01.02.2002 в колгоспі ім. Петровського (згодом КСП імені Петровського, селянська спілка власників імені Петровського, ТОВ «Струзьке»), оскільки у довідках, виданих Трудовим архівом Новоушицького району від 13.07.2011 №710, №711, від 13.01.2023 №7 відсутня зазначена посада вихователя, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Також, не зараховано період роботи з 01.02.2002 по 31.12.2002 до страхового стажу ОСОБА_1 , оскільки відсутня інформація про назву підприємства, при прийнятті на роботу, окрім того, в Реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплачені внески за вказаний період.
Визначаючись щодо спірного питання про зарахування періоду до спеціального стажу, суд керується наступним.
На підтвердження спеціального трудового стажу позивачем до суду надано, зокрема, трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 від 10.05.1988, з якої вбачається, що позивач з 04.01.1986 по 01.02.2002 працювала вихователем дитячого садка в колгоспі ім. Петровського (згодом КСП імені Петровського, селянська спілка власників імені Петровського, ТОВ «Струзьке»).
Відповідно до статей 16, 18 Закону Української PCP "Про народну освіту" від 28 червня 1974 року, з метою створення найсприятливіших умов для виховання дітей дошкільного віку і подання необхідної допомоги сім'ї створюються дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки загального і спеціального призначення та інші дитячі дошкільні заклади. Влаштування дітей у дитячі дошкільні заклади провадиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.
Дитячі дошкільні заклади організовувались виконавчими комітетами районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також з їх дозволу державними підприємствами, установами та організаціями, колгоспами, іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями.
З наведеного слідує, що в період трудової діяльності позивача, дошкільні навчальні заклади організовувались колгоспами.
При цьому, суд враховує, що згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.75 № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (чинної на час внесення записів до трудової книжки позивача до 1991 року) установлено, що трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики 259/34/5 від 08.06.2001 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявність у трудовій книжці позивача записів про період її роботи в колгоспі ім. Петровського (згодом КСП імені Петровського, селянська спілка власників імені Петровського, ТОВ «Струзьке») вихователем дитячого садка з 04.01.1986 по 01.02.2002, з 01.02.2002 по 01.01.2003 та з 10.10.2017 по 21.02.2022 на посаді вихователя дитячого садка Струзької сільської ради є належним та допустимим доказом підтвердження спеціального стажу, оскільки відсутність посади вихователя, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років у довідках, виданих Трудовим архівом Новоушицького району від 13.07.2011 №710, №711, від 13.01.2023 №7 та відсутність інформації про назву підприємства, при прийнятті на роботу не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
При цьому, суд враховує, що доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача відповідач не надав.
Таким чином, суд дійшов висновку, що стаж роботи позивача в період з 04.01.1986 по 01.02.2002, з 01.02.2002 по 01.01.2003 та з 10.10.2017 по 21.02.2022 безпідставно не зарахований відповідачем до стажу працівника освіти, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та підлягає зарахуванню.
З огляду на викладене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 07.09.2023 №221150002098 є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 07.09.2023 №221150002098 та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 04.01.1986 по 01.02.2002 на посаді вихователя дитячого садка в колгоспі ім. Петровського (згодом КСП імені Петровського, селянська спілка власників імені Петровського, ТОВ «Струзьке»); з 01.02.2002 по 01.01.2003 та з 10.10.2017 по 21.02.2022 на посаді вихователя дитячого садка Струзької сільської ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 858,40 грн, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 07.09.2023 №221150002098.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 04.01.1986 по 01.02.2002 на посаді вихователя дитячого садка в колгоспі ім. Петровського (згодом КСП імені Петровського, селянська спілка власників імені Петровського, ТОВ «Струзьке»); з 01.02.2002 по 01.01.2003 та з 10.10.2017 по 21.02.2022 на посаді вихователя дитячого садка Струзької сільської ради.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 858 (вісімсот пятдесят вісім) гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя І.І. Тарновецький