14 березня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/1508/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також відповідач), Головного управління Пенсійного фонду у Київській області (надалі також відповідач -2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення відділу перерахунків пенсій № 2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 5151/03-16 від 25.01.2024 року про відмову в перерахунку пенсії в частині переходу ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та перевести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19 січня 2024 року на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» із зарахуванням стажу державної служби та з урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 18.01.2024 року № 29/16-31-10-02-08, довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 18.01.2024 року № 30/16-31-10-02-08 та довідки про стаж державної служби від 18.01.2024 року № 6/16-31-11-27, виданих Головним управлінням ДПС у Полтавській області.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що він звернувся до відповідача із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". Однак, пенсійний орган без належних на те правових підстав відмовив в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", чим порушив право позивача на належне соціальне забезпечення.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність підстав для переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки позивач не набув необхідного стажу на посаді державної служби.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у відзиві просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність підстав для переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки позивач станом на 01.05.2016 року не працював на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців та не набув 20 років стажу роботу на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію за віком у відповідності до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
19 січня 2024 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” від 11.12.2015 №889-VIII та пакетом документів.
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення №5151/03-16 від 25 січня 2024 року про відмову позивачу в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” від 11.12.2015 №889-VIII у зв'язку з відсутністю правових підстав.
В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що станом на 01.05.2016 позивач не працював на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців та не набув 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, судом встановлено наступне.
Згідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Конституційний Суд України зазначив, що Основний Закон України закріплює основоположні засади права громадян на соціальний захист і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права (абзац сьомий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 червня 2001 року № 10-рп/2001).
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
При цьому зазначений вік визначається статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Тобто до 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 1 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 822/524/18 та у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 676/4235/17, від 19.03.2019 у справі № 466/5138/17.
Як встановлено судом з оскаржуваного рішення, підставою для відмови позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 889-VIII стала недостатність стажу державної служби.
Відповідно до частини вісімнадцятої статті 37 Закону № 3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 (чинного до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачем служби в органах податкової служби) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно приписів пункту 2 цього Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. На посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (чинного до 19.11.2012) правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".
Статтею 344 Податкового кодексу України визначено, що посадовою особою контролюючого органу може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, якщо інше не передбачено законом, та на яку покладено виконання завдань, зазначених у цьому Кодексі та Митному кодексі України.
При прийнятті на роботу посадовій особі може бути встановлено випробувальний термін відповідно до Закону України "Про державну службу".
На роботу до контролюючих органів не можуть бути прийняті особи, стосовно яких встановлено обмеження законами України "Про державну службу" та "Про засади запобігання і протидії корупції".
Посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Посадові особи, які вперше зараховуються на службу до контролюючих органів і раніше не перебували на державній службі, складають присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".
Правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Законом України "Про державну службу" та іншими законами.
У наявній у матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02 серпня 1979 року, вкладишу до трудової книжки НОМЕР_2 від 14 вересня 1999 року , вкладишу до трудової книжки НОМЕР_3 від 13 вересня 2018 року та довідки Головного управління ДПС у Полтавській області від 18.01.2024 № 6-16-31-11-27, довідки Головного управління ДПС у Полтавській області від 29.01.2024 № 10/16-31-11-27 , позивач працював на різних посадах в органах державної податкової служби, а саме: з 02.08.1979 до 21.04.1980 - економіст держдоходів Київського райфінвідділу м. Полтави; з 01.02.1982 до 04.11.1988 - контролер-ревізор Полтавського міськфінвідділу; з 05.11.1988 до 28.02.1990 - старший контролер-ревізор Полтавського облфінуправління; з 01.03.1990 до 13.07.1990 - контролер-ревізор І категорії Полтавського облфінуправління; з 16.07.1990 до 25.11.1996 - начальник Державної податкової інспекції по Ленінському району м. Полтави; з 26.11.1996 до 22.12.1996 - виконуючий обов'язки голови Державної податкової адміністрації у Ленінському районі м. Полтави; з 23.12.1996 до 01.12.1997 - голова Державної податкової адміністрації у Ленінському районі м. Полтави; з 01.12.1997 до 01.12.1997 - виконуючий обов'язки заступника голови -начальника управління прямих та непрямих податків з юридичних осіб Державної податкової адміністрації в Полтавській області; з 01.12.1997 до 15.06.2000 - заступник голови - начальник управління прямих та непрямих податків з юридичних осіб Державної податкової адміністрації в Полтавській області; з 16.06.2000 до 27.06.2001 - начальник Державної податкової інспекції у м. Херсоні Державної податкової адміністрації у Херсонській області; з 04.12.2001 до 13.12.2001 - в.о. першого заступника начальника Регіонального управління Департаменту з питань адміністрування акцизного; збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України у Полтавській області; з 14.12.2001 до 18.10.2004 - заступник начальника Регіонального управління Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контроль за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України у Полтавській області; з 19.10.2004 до 03.07.2005 - перший заступник начальника Державно податкової інспекції у м. Полтаві; з 04.07.2005 до 21.02.2012 - начальник Державної податкової інспекції м. Полтаві; з 22.02.2012 до 02.06.2013 - начальник Державної податкової інспекції м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби; з 03.06.2013 до 14.09.2015 - начальник Державної податкової інспекції, м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області; з 15.09.2015 до 13.09.2018 - начальник Полтавської об'єднаної державне податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області; з 14.09.2018 до 20.12.2019 - начальник Полтавського управлінні Головного управління ДФС у Полтавській області; з 21.12.2019 до 15.09.2020 -начальник Полтавського управління Головного управління ДПС у Полтавській області; з 16.09.2020 до 04.01.2021 - начальник Полтавської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Полтавській області; з 05.01.2021 до 20.11.2023 - начальник Полтавської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби.
Під час проходження державної служби позивачу 03.06.2013 було присвоєно 9 ранг державного службовця (наказ Міністерства доходів і зборів України від 24.05.2013 № 750-о), 21.12.2019 наказом Головного управління ДПС у Полтавській області від 19.12.2019 127-о присвоєно 3 ранг державного службовця.
Постановою КМУ № 306 від 20.04.2016 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (надалі - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку - податкових органів, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що періоди служби позивача на посадах в органах державної податкової служби підлягають зарахуванню до стажу державної служби, в тому числі для призначення пенсії за віком на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII.
Аналіз норми статті 37 Закону № 3723-ХІІ у системному взаємозв'язку із нормами пунктів 10, 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII дає підстави вважати, що право на пенсію державних службовців відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ мають особи: 1) чоловіки (які досягли 62 років) та жінки (які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (60 років), що станом на 01 травня 2016 року мають необхідний страховий стаж відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку (62 роки - для чоловіків та 60 років - для жінок) працювали на посадах державних службовців; 2) чоловіки (які досягли 62 років) та жінки (які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (60 років), які станом на 01 травня 2016 року мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення цього віку.
Такі висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 04 квітня 2018 року у зразковій справі №822/524/18, у постановах від 03 липня 2018 року у справі №586/965/16-а та від 10 липня 2018 року у справі №591/6970/16-а.
Оскільки на момент звернення із заявою про переведення на пенсію за віком згідно з Законом України "Про державну службу" позивач досяг віку 62 років; станом на 01 травня 2016 року мав не менше 20 років стажу державної служби, то позивач набув право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII на підставі пункту 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII.
З огляду на вищезазначене рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 5151/03-16 від 25 січня 2024 року прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог з приводу урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 18.01.2024№ 29/16-31-10-02-08 та від 18.01.2024 №30/16-31-10-02-08, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 5 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016№ 622, форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 "Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям", зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за №180/30048, затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 року № 3723-XII "Про державну службу", що додаються: форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією); форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
Довідка Головного управління ДПС в Полтавській області від 18.01.2024 №29/16-31-10-02-08 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років ) станом на 01 січня 2024 року, довідка Головного управління ДПС в Полтавській області від 18.01.2024 №30/16-31-10-02-08 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби за грудень 2023 року складені за формою, передбаченою Постановою Правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 №1-3 "Про форми довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям", зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.02.2017 за №180/30048, підписана уповноваженими особами та скріплена гербовою печаткою.
Отже, позивач має право на перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" з урахуванням довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 18.01.2024№ 29/16-31-10-02-08 та від 18.01.2024 №30/16-31-10-02-08.
Щодо позовних вимог з приводу зобов'язання відповідача перевести позивача на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Згідно із статтею 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частинами першою та другою статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року (далі Закон № 1058-IV) передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Заява про переведення на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII подана позивачем 19 січня 2024 року, а відтак саме з цієї дати позивач має право на переведення на пенсію державного службовця та призначення пенсії за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII.
Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачі як суб'єкт владних повноважень не надали суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №5151/03-16 від 25 січня 2024 року про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XI, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 02 серпня 1979 року по 20 листопада 2023 року в органах податкової служби та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 18 січня 2024 року № 29/16-31-10-02-08 та від 18 січня 2024 року №30/16-31-10-02-08 з 19 січня 2024 року.
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, за приписами частини 8 цієї статті, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У відповідності до зазначеної норми суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення всіх судових витрат на відповідача.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Отже, з огляду на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 19.02.2021 у справі № 820/3072/18.
На підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу ним надано ордер на надання правової допомоги серії ВІ № 1172392, Договір про надання правничої допомоги від 02.02.2024, Акт №1 прийому-передачі наданих юридичних послуг від 04.03.2024, розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу до Акту №1 прийому-передачі наданих юридичних послуг від 04.03.2024, квитанцію № 01/02/П від 02 лютого 2024 року.
Суд враховує те, що справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.
Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі у розмірі 3000 ,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправними та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №5151/03-16 від 25 січня 2024 року про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XI.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 02 серпня 1979 року по 20 листопада 2023 року в органах податкової служби.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 18 січня 2024 року № 29/16-31-10-02-08 та від 18 січня 2024 року № 30/16-31-10-02-08 з 19 січня 2024 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів складання повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко