Справа № 420/6203/24
14 березня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хурса О.О., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплату при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Наказом Держприкордонслужби цінами за предметів обмундирування, визначеними (розпорядженням) Адміністрації Державної прикордонної служби України на 2020 рік.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, крім іншого, відповідає заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України)
З урахуванням заявлених позовних вимог, до спірних правовідносин застосовується місячний строк звернення до суду.
Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Верховним Судом прийнято постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.
Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого.
Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Враховуючи визначену у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно визначено, що спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 №380/5093/20, від 30.08.2021 №520/7668/20 та від 12.10.2021 №380/6200/20, від 23.06.2022 №540/2001/21.
Суд зазначає, що спірна грошова компенсація за неотримане речове майно нарахована позивачу за наказом Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №507-АГ від 06.05.2020 з визначенням такої компенсації у розмірі 24791,87 грн.
Остаточною датою проходження військової служби є 03.02.2020.
При цьому, позивач не заперечує факт виплати компенсації за неотримане речове майно, а вважає, що сума компенсації за неотримане речове майно розрахована невірно.
Отже, з моменту звільнення, щонайменше з 2020 року позивачу відомо про суму компенсації за неотримане речове майно.
Проте, з позовом до суду позивач звернулась 22.02.2024 (дата здачі позовної заяви на пошту згідно трекінгу Укрпошти 6770109762786), тобто майже через 4 роки.
Ухвалою суду від 29.02.2024 позовну заяву залишено без руху та наданий позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків позову та роз'яснено, що в іншому випадку позов буде повернутий позивачу.
06.03.2024 позивач подав заяву на усунення недоліків, в якій зазначив, що пропуск строку звернення до суду відбувся у зв'язку з тим, що чоловік позивача займав посаду помічника начальника прикордонного загону з правової роботи - начальника групи юридичного забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону та з огляду на положення статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» позивач зобов'язана була запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів. На думку позивача, вказані обставини є поважними, а тому пропущений строк звернення до суду підлягає поновленню.
Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Дотримання строків звернення до суду з позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. ст. 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали.
Суд вважає неповажними причини пропуску строку звернення до суду перебування чоловіка позивача на посаді представника НОМЕР_1 прикордонного загону Держприкордонслужби, оскільки це не перешкоджало вчасному зверненню до суду за захистом своїх прав.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Обставини, на які посилається позивач, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду з цим позовом, оскільки не перешкоджали зверненню до суду в установлений строк. Наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду мають суб'єктивний характер і не позбавляли останнього можливості звернутися до суду з цим позовом у встановлені КАС України строки.
Частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. (пункт 1 резолютивної частини Рішення КСУ від 25 листопада 1997 року № 6-зп/1997)
Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення КСУ від 25 грудня 1997 року № 9-зп/1997)
Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. (абзац сьомий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12.04.2012 № 9-рп/2012)
Конституційний Суд України наголошував, що «гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає конечність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У державі, керованій правовладдям, звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а додержання загальних принципів рівності громадян перед законом та заборони дискримінації, що їх визначено приписами частин першої, другої статті 24 Конституції України, є неодмінним складником реалізації права на судовий захист». (Абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 6 квітня 2022 року № 2-р(IІ)/2022)
Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002)
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. (абзац перший підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011)
Реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 15.10.2013 № 8-рп/2013)
Таким чином, суд доходить висновку, що доступ позивача до правосуддя не може бути обмеженим шляхом перебування її чоловіка на посаді представника НОМЕР_1 прикордонного загону Держприкордонслужби, а тому вказана обставина не може вважатись поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Таким чином, позивачем, до поданої на виконання вимог ухвали суду від 29.02.2024 заяви, не надано належних та достатніх доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач у встановлений в ухвалі суду від 29.02.2024 року строк не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно з ч.5,6,8 ст.169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи п.1 ч.4 ст.169 КАС України, суд дійшов висновку, що позов підлягає поверненню.
Керуючись ст.169 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу без розгляду.
Роз'яснити позивачу що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили у порядку ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. ст. 293-295 КАС України.
Суддя О.О. Хурса