14 березня 2024 рокуСправа №160/30042/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної установи «Водянська виправна колонія (№146)» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1, Мін'юст, Міністерство), Державної установи «Водянська виправна колонія (№146)» (далі - відповідач-2, ДУ «ВВК (№146)»), в якій позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України , щодо не сплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 15.09.2023 року (дати видачі наказу Міністерства юстиції України №1502/к від 15.09.2023 року) по теперішній час;
- зобов'язати Міністерство юстиції України негайно врегулювати питання оплати праці (служби), щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до наказу Міністерства юстиції України №925/5 - 2018 «Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України»;
- стягнути з Державної установи «Водянська виправна колонія (№146), правонаступника ДУ «Широківський виправний центр (№75)», на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час протиправної бездіяльності Міністерства юстиції України, в частині неврегулювання питання виплати грошового забезпечення за період з 15 вересня 2023 року (з дня винесення наказу Міністерства юстиції №1502/К ) до дня ухвалення рішення суду, з розрахунку 928,16 грн. за кожен календарний день. Станом на дату подання позову, стягненню підлягає 57 545,92 грн.;
- допустити негайне виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що він обіймав посаду начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)» (ЄДРПОУ: 14316876; скорочене найменування - ДУ «ШВЦ №75)»), яка згідно з наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2021р. №4394/5 була перейменована та має актуальне повне найменування - державна установа «Водянська виправна колонія (№146)», скорочене найменування - Водянська виправна колонія (№146)». Згідно наказу Міністерства юстиції України №2984/7 від 30.08.2021р. «Про проведення службового розслідування» було призначено службове розслідування, зокрема стосовно начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)» полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 . Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 3387/7 від 28.09.2021 р. «Про продовження строку проведення службового розслідування» було продовжено строк проведення службового розслідування, призначеного на підставі наказу №2984/7 від 30.08.2021р. на один місяць. На підставі наказу Міністерства юстиції України №2711/к від 15.11.2021р. «Про накладення дисциплінарного стягнення» за порушення службової дисципліни накладено дисциплінарне стягнення на начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)» полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 у виді звільнення з посади. На підставі наказу Міністерства юстиції України №2734/к від 17.11.2021р.»Про виконання дисциплінарного стягнення» звільнено 23 листопада 2021 року полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)». Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 р. в адміністративній справі №160/25710/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України та ДУ «ШВЦ №75» про визнання протиправними і скасування наказів та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №2711/к від 15.11.2021р. «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким за порушення службової дисципліни накладено дисциплінарне стягнення на начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)» полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 у виді звільнення з посади. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №2734/к від 17.11.2021 р. «Про виконання дисциплінарного стягнення» в частині пункту 1, яким звільнено 23 листопада 2021 року полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника державної установи «Широківський виправний центр №75» з 24 листопада 2021 року. Стягнуто з державної установи «Широківський виправний центр №75» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 листопада 2021 року по 07.09.2022 р., з розрахунку 928,16 грн., у розмірі 267 310,10 грн., з вирахуванням обов'язкових зборів та платежів. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року в адміністративній справі №160/25710/21 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України було залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022р. залишено без змін. Вищевказані рішення та постанова, із відмітками про набрання ними законної сили, оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Позивач стверджує, що під примусом Державної виконавчої служби України (виконавче провадження №ВП 72752313) Міністерством юстиції України було видано наказ №1502/к від 15.09.2023 р., підписаний Міністром юстиції Малюскою Д.Л. - згідно якого його було поновлено на «неіснуючий» посаді начальника установи «Широківський виправний центр (№75)», так як установа за час розгляду справи у суді , була перейменована з державної установи «Широківський виправний центр (№75)» на державну установу «Водянська виправна колонія (№146). На рапорт Цівки В.О. до Міністра юстиції України, згідно Доручення Міністерства юстиції України №349/1.3/48-23 від 27.09.2023 р. визначено робоче місце - кабінет №301 у приміщенні адміністративної будівлі державної установи «Водянська виправна колонія (№146)», - правонаступник ДУ «Широківського виправного центра (№75)». Позивач стверджує, що він сумлінно, щодня прибуває на службу до установи але, всупереч Конституції України, чинному законодавству України, наказу Міністерства юстиції України №925/5-2018, в частині своєчасної виплати зарплати йому грошове забезпечення за вересень та жовтень 2023 року не сплачено. ОСОБА_1 зазначив, що на його неодноразові звернення і рапорти до Міністра юстиції України Малюски Д.Л., через систему «електронне звернення» щодо виплати йому заробітної плати надійшла відповідь (лист Міністерства юстиції України №139597/151105-33-23/16.3.2 від 24.10.2023 р.), в якій було зазначено, що запитів від Південно-Східного міжрегіонального управління в підпорядкуванні якого знаходиться Водянська виправна колонія (№°146) перейменована в Державну установу «Широківський виправний центр (№75)» щодо виділення додаткового фінансування для виплати позивачу грошового забезпечення не зареєстровано, але на звернення установи Водянської ВК (№146) і на його звернення , Південно-Східне міжрегіональне управління за вихідними №7754/3.3-2023 від 27.10.2023 р., та вих. 3.3.2278-2023/Ц-2024 від 09.11.2023 р. у відповіді повідомлено, що в мережі розпорядників коштів підпорядкованих Південно-Східному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції - відсутня державна установа «Широківський виправний центр (№75)», відповідно кошторис видатків та доходів на 2023 рік для зазначеної установи. Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не затверджувався. Наведене, на думку позивача, свідчить про небажання Міністерством юстиції дотримуватись законодавства України щодо ОСОБА_1 в частині дотримання Конституційних прав на своєчасне отримання заробітної плати (грошового забезпечення). Позивач зазначає, що не виплата йому заробітної плати (грошового забезпечення) виникла саме за протиправної бездіяльності Міністерства юстиції України. Також позивач наполягає на протиправній бездіяльності Міністерства юстиції України, щодо не врегулювання питання допуску ОСОБА_1 до фактичного керівництва юридичною особою , яка змінила назву, і при цьому код ЄДРПОУ та правова форма установи не змінено, ОСОБА_1 до Мін'юсту через суд було подано позов. Також позивач зазначив, що станом на 15.11.2023 р. стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток в розмірі 57 545,92 грн. (928,16 грн. х 62 днів), з урахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Додатково позивач наголосив, що Міністерство юстиції України і Державна установа «Водянська виправна колонія (№146)» є належними відповідачами у справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Підготовче засідання призначено на 18 грудня 2023 року о 13:30.
Ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 р. про відкриття провадження по справі була отримана відповідачем-2 22.11.2023 р. разом із позовною заявою з додатками, про що свідчить відповідна розписка про вручення.
Станом на 11.03.2024 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення), відзив на позов до суду не надходив.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Таким чином, відповідач-2 правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.
06.12.2023 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від Міністерства юстиції України відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. У відзиві зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 по справі №160/25710/21, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023, позовну заяву ОСОБА_1 до Мін'юсту, Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Мін'юсту від 15.11.2021 №2711/к «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким за порушення службової дисципліни накладено на Позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади. Визнано протиправним та скасовано наказ Мін'юсту від 17.11.2021 №2734/к «Про виконання дисциплінарного стягнення» в частині пункту 1, яким позивача звільнено 23.11.2021 з посади начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Державної установи «Широківський виправний центр №75» з 24.11.2021. Стягнуто з Державної установи «Широківський виправний центр №75» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.11.2021 по 07.09.2022, з розрахунку 928,16 грн, у розмірі 267 310,10 грн., з вирахуванням обов'язкових зборів та платежів. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено. У відзиві зауважено, що під час судового розгляду справи № 160/25710/21 відповідно до наказу Міністерства «Про оптимізацію діяльності установи виконання покарань» від 24.11.2021 № 4214/5 здійснено оптимізацію діяльності державної установи «Широківський виправний центр (№75)» шляхом зміни її виду з виправного центру на виправну колонію мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а відтак у зв'язку з прийняттям постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023, якою рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 у справі № 160/25710/21 залишено без змін, Міністерство, з метою належного виконання своїх повноважень та вказаного судового рішення звернулося до суду із заявою від 26.06.2023 про його роз'яснення в частині поновлення позивача на посаді. Адже, наразі жодною нормою чинного законодавства не передбачена процедура поновлення звільненого працівника в органі з якого його звільнено не було. Відповідач-1 наголошує, що направлення ним заяви про роз'яснення судового рішення зупинило перебіг строку для його виконання, при цьому, як було зазначено вище, судом вказане рішення до негайного виконання не зверталося. У подальшому, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 р. у задоволенні заяви Міністерства щодо роз'яснення рішення у справі №160/25710/21 було відмовлено. Як наслідок, на виконання вищевказаних судових рішень у справі №160/25710/21 наказом Міністерства юстиції від 15.09.2023 № 1502/к позивача поновлено на посаді начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№ 75)» з 24.11.2021 р. Мін'юст вважає, що не заслуговують на увагу твердження Позивача, що під примусом Державної виконавчої служби України, Міністерством було видано наказ №1502/к від 15.09.2023 р., згідно якого його було поновлено на «неіснуючій» посаді, оскільки, по-перше, судове рішення у справі №160/25710/21 було прийнято «не під примусом», як про те зазначає ОСОБА_1 , а після отримання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 р. про відмову у роз'ясненні судового рішення, до винесення якої строки щодо виконання судового рішення згідно вищезазначених процесуальних норм зупиняються. Також відповідач-1 зауважив, що постанова про відкриття виконавчого провадження №72752313 від 14.09.2023 р. надійшла на адресу Міністерства 18.09.2023 після 16 год.00 хв, а тому була зареєстрована за №144675-33-23 від 19.09.2023 р. Тобто, постанова про відкриття виконавчого провадження отримана Міністерством після прийняття наказу №1502/к від 15.09.2023 р. на виконання судового рішення у справі №160/25710/21. Міністерство зауважує, що ОСОБА_1 було поновлено на посаді, з якої його було звільнено і поновлення на якій чітко зазначено в резолютивній частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 у справі № 160/25710/21. Відповідач-1 вважає безпідставним твердження позивача про те, що винесення наказу Міністерства під примусом та поновлення його на «неіснуючій» посаді. Надалі після прийняття наказу від 15.09.2023 р. №1502/к та ознайомлення з ним позивача 22.09.2023 р., що підтверджується його рапортом від 25.09.2023 р., Мін'юстом надано доручення начальнику Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції полковнику внутрішньої служби Вадиму Кірієнку від 27.09.2023 р. №349/1.3/48-23 про здійснення заходів щодо визначення робочого місця та режиму роботи начальнику державної установи «Широківський виправний центр (№75)» полковнику внутрішньої служби Цівці В.О. На виконання вказаного доручення, наказом в.о. начальника державної установи «Водянська виправна колонія (№ 146)» від 06.10.2023 № 249/ОД-23 робочим місцем полковник внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)» визначено 301 кабінет адміністративної будівлі державної установи «Водянська виправна колонія (№146)». Вказані дії Міністерства юстиції, на думку відповідача-1, свідчать про відсутність з його боку протиправної бездіяльності та спростовують твердження позивача щодо не врегулювання питання допуску до посади. Також Мін'юст вважає безпідставними й твердження ОСОБА_1 про бездіяльність Міністерства в частині виплати грошового забезпечення за вересень-жовтень 2023 р. з огляду на те, що в мережі розпорядників коштів, підпорядкованих Південно-Східному міжрегіональному управлінню з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, відсутня Державна установа «Широківський виправний центр (№75)». Крім того, у Міністерства не зареєстровані запити Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України щодо виділення додаткового фінансування для виплати позивачеві грошового забезпечення з вересня 2023 рік у зв'язку з поновленням його на посаді начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)». Питання щодо виплати грошового забезпечення, зокрема ОСОБА_1 , на думку відповідача-1, врегульовано Порядком №925/5 та передбачає вжиття відповідних дій, зокрема, внесення змін до кошторису, а стосовно його не сплати позивачеві Мін'юст не є належним відповідачем у справі №160/30042/23.
07.12.2023 р. до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій наголошено, що Мін'юст є належним відповідачем у справі. Так, позивач зазначив, що наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018 р. у п. 5 Розділу 1 Наказу передбачено: Виплата грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється за місцем їх служби в межах асигнувань затверджених кошторисом відповідного органу або установи на грошове забезпечення. Так, як дорученням Мін'юста №349/1.3/48-23 від 27.09.2023 р. полковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 визначено робоче місце - кабінет №301 у приміщенні адміністративної будівлі державної установи «Водянська виправна колонія (№146)» (відповідач-2), щодо виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно наказу Мін'юсту є ДУ «Водянська виправна колонія (№146)»; п 11.Розділу 1 наказу передбачено, що у разі виникнення в особи рядового або начальницького складу права на отримання (зміну розмірів) будь-якого з видів грошового забезпечення зазначені виплати проводяться з дня набуття особою такого права. Позивач вважає, що згідно цього пункту наказу, право на отримання грошового забезпечення виникло у нього з дати видання наказу Міністерства, а саме: з 15.09.2023 р. Пунктом 9 Розділу 1 вказаного вище наказу передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення особі рядового чи начальницького складу є наказ органу або установи про призначення на штатну посаду, яка відноситься до його номенклатури. Посада начальника установи є - номенклатурою Міністерства юстиції України. Начальник призначається і звільняється з посади Міністром юстиції України у встановленому законодавством порядку. (п. 8 Положення про Державну установу «Водянська виправна колонія (№146)»). В той же час, Міністерством юстиції видано наказ №1502/к від 15.09.2023 р. про поновлення позивача на посаді начальника ДУ «Широківський виправний центр (№75)», яка на той час вже була скорочена, в зв'язку з перейменуванням установи в ДУ «Водянська виправна колонія (№146)», й всупереч чинному законодавству (частині 1 статті 235 КЗпП України) Міністерством подальших дій як того вимагає Закон, як стверджує позивач, не здійснило. ОСОБА_1 наполягає на протиправній бездіяльності з боку відповідача-1, яка призвела до неможливості виплати Державною установою «Водянська ВК (№146)» грошового забезпечення ОСОБА_1 , так як у штатному розкладі установи - відсутня посада начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)», що підтверджується також і листами Південно-Східного Міжрегіонального управління щодо виплати заробітної плати до ДУ «Водянська ВК (№146)» та до позивача. Позивач вважає, що посилання Міністерством юстиції на факт відсутності відповідного подання від Південно- Східного МРУ про затвердження кошторису для виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 в ДУ «Широківський виправний центр (№75)» - суперечить нормативним документам самого ж Міністерства. При цьому, виключне право утворення. ліквідації, реорганізації , перейменуванню установ належить саме Міністерству юстиції України. (п.14 Положення про Державну установу «Водянська виправна колонія (№146)»), у зв'язку з чим підстав для звернення до Мін'юсту для затвердження кошторису неіснуючої (перейменованої установи Міністерством юстиції України) у Південно-Східного Міжрегіонального управління, на думку позивача, не було.
У підготовчому засіданні 18.12.2023 р. ухвалено продовжити термін підготовчого засідання на 1 місяць; оголошено перерву до 22.01.2024 р.
16.01.2024 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від Міністерства юстиції України додаткові пояснення по справі, в яких відповідач-1 зазначив, що позовними вимогами ОСОБА_1 є вирішення питання щодо грошового забезпечення та стягнення середнього заробітку з 15.09.2023 р. (з дня винесення наказу Міністерства №1502/к) по день ухвалення рішення суду, з розрахунку 928,16 грн за кожен календарний день. При цьому, у відзиві на позов Мін'юстом кореспондується, що відповідно до пункту 10 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджений наказом Мін'юсту від 28.03.2018 р. №925/5 (далі - Порядок №925/5) посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, підвищення посадового окладу, надбавки та доплати, інші виплати особам рядового і начальницького складу виплачуються (припиняються), зокрема, із дня підписання наказу про призначення на штатну посаду, присвоєння спеціального звання або з дня, зазначеного в наказі, до дня підписання наказу про звільнення з посади чи служби або до дня, зазначеного в наказі. Пунктом 5 розділу І Порядку №925/5 визначено, що виплата грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється за місцем їх служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом відповідного органу або установи на грошове забезпечення. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про державну кримінально- виконавчу службу» фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом, а пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ. Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» передбачено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених та погоджених кошторисів загального фонду бюджету. Як зауважив відповідач-1, у Міністерстві юстиції України не зареєстровані запити Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України щодо виділення додаткового фінансування для виплати позивачеві грошового забезпечення з вересня 2023 рік у зв'язку з поновленням його на посаді начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)». З огляду на викладене, відповідач-1 стверджує, що питання виплати грошового забезпечення, зокрема ОСОБА_1 , врегульовано Порядком №925/5 та передбачає вжиття відповідних дій Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, зокрема, внесення змін до кошторису, у зв'язку з чим Мін'юст не є належним відповідачем у справі №160/30042/23 стосовно його не сплати ОСОБА_1 , що не спростовано позивачем. Натомість, Міністерством не висловлено заперечень щодо неналежного відповідача-2 - ДУ «Водянська виправна колонія (№146)». Також відповідач-1 зауважив, що під час розгляду справи №160/25710/21 у суді першої інстанції вже відбулося перетворення державної установи «Широківський виправний центр (№ 75)» на державну установу «Водянська виправна колонія (№146)», натомість позивач просив поновити його саме на посаді начальника державної установи «Широківський виправний центр №75». На виконання судових рішень у справі №160/25710/21 наказом Міністерства юстиції від 15.09.2023 р. №1502/к позивача поновлено на посаді начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№ 75)» з 24.11.2021 р. та виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.11.2021 р. по 07.09.2022 р., з розрахунку 928,16 грн., у розмірі 267 310,10 грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 454,00 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 500,00 грн. Крім того, Мін'юстом надано доручення №349/1.3/48-23 від 27.09.2023 начальнику Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції полковнику внутрішньої служби Вадиму Кірієнку про здійснення заходів щодо визначення робочого місця та режиму роботи начальнику державної установи «Широківський виправний центр (№75)» полковнику внутрішньої служби Цівці В.О. На виконання вказаного доручення, наказом в.о. начальника державної установи «Водянська виправна колонія (№146)» від 06.10.2023 №249/ОД-23 робочим місцем полковника внутрішньої служби Цівки В.О., начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)» визначено 301 кабінет адміністративної будівлі державної установи «Водянська виправна колонія (№146)». У подальшому Мін'юстом подано апеляційну скаргу на ухвалу про відмову у роз'ясненні судового рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 р. Постановою Третього апеляційний адміністративний суду від 21.11.2023 у справі №160/25710/21 апеляційну скаргу Міністерства залишено без задоволення, проте, як стверджує відповідач-1, в мотивувальній частині цього рішення фактично вказано порядок його виконання, зокрема, зазначено: «Оскільки відповідно до пункту 1 Положення, Державна установу «Водянська виправна колонія №146» є правонаступником Державної установи «Широківський виправний центр №75» (т4ас150) наказом Міністерства юстиції ОСОБА_1 має бути поновлений на посаді начальника Державної установи «Широківський виправний центр №75» з 24.11.2021, а наступним наказом переведений на посаду начальника Державної установи «Водянська виправна колонія №146»». Отже, на підставі постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.11.2023 у справі №160/25710/21, рапорту Цівки В.О. від 30.11.2023, листа начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань полковника внутрішньої служби Гречанюка С.К. від 05.12.2023 р. №ДЕП-3695/ДЕП-16835/4.12/8-2_23/8/2/15-23, Міністерством видано наказ від 07.12.2023 р. №2022/к «Про переміщення». Відповідно до вказаного наказу, полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з 12.12.2023 р. призначено на посаду начальника державної установи «Водянська виправна колонія (№146)» у порядку переміщення відповідно до частини п'ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», установивши йому посадовий оклад згідно з 34 тарифним розрядом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами), наказу Міністерства юстиції України від 13 березня 2018 року №685/5 «Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2018 року за №289/31741 (зі змінами). Відповідач-1 зазначив, що станом на дату подання додаткових пояснень ОСОБА_1 обіймає посаду начальника державної установи «Водянська виправна колонія (№ 146)». Враховуючи вищевказане, відповідач-1 вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 є невмотивованим та безпідставним та доводи про протиправну бездіяльність Міністерства щодо не сплати позивачеві грошового забезпечення, в силу своєї юридичної природи не заслуговують на увагу, оскільки Міністерством виконано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 у справі № 160/25710/21, а питання виплати грошового забезпечення, зокрема ОСОБА_1 , врегульовано Порядком №925/5 та передбачає вжиття відповідних дій Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.
Згідно довідки секретаря судового засідання №87 від 22.01.2024 р. підготовче засідання по справі, призначене на 22.01.2024 р. знято з розгляду у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
Наступне підготовче засідання по справі призначено на 26.02.2024 р.
Усною ухвалою, проголошеною у судовому засіданні від 26.02.2024 р., суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі та призначити розгляд справи по суті на 11.03.2024 р.
У судове засідання, призначене на 11.03.2024 р., позивач або його уповноважений представник, представник відповідача-2 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
27.02.2024 р. від позивача надійшло клопотання, в якому заявник просив суд подальший розгляд справи проводити за відсутності позивача на підставі наявних у суду матеріалів.
06.03.2023 р. від представника відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника ДУ «ВВК (№146)».
У судовому засіданні від 11.03.2024 р. судом заслухано позицію представника відповідача-1 по суті спору.
Вирішуючи питання щодо подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження, суд зазначає наступне.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 р., у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та станом на 11.03.2024 р. не скасований.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Враховуючи те, що наявних в матеріалах справи письмових доказів достатньо для вирішення справи по суті та немає перешкод для розгляду справи в порядку письмового провадження, задля захисту життя та здоров'я учасників справи, суд не вбачає підстав для відкладення чи перенесення розгляду справи, у зв'язку із чим закриває підготовче провадження у справі та призначає розгляд справи по суті в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
На підставі приписів ч. 4 ст. 229 КАС України , фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Усною ухвалою, відображеною в протоколі судового засідання від 11.03.2024 р. суд ухвалив закінчити з'ясування обставин справи та подальший розгляд справи продовжити в порядку письмового провадження.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення учасників справи, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для частково задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)», яка у подальшому згідно з наказом Міністерства юстиції України №4394/5 від 08.12.2021 р. була перейменована у Державну установу «Водянська виправна колонія (№146)».
Згідно наказу Міністерства юстиції України ''Про проведення службового розслідування"№2984/7 від 30.08.2021 р. було призначено службове розслідування, зокрема стосовно начальника Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» полковника внутрішньої служби Цівки Володимира Олександровича.
Так, відповідно до наказу Міністерства юстиції України "Про продовження строку проведення службового розслідування" №3387/7 від 28.09.2021 р. було продовжено строк проведення службового розслідування, призначеного на підставі наказу №2984/7 від 30.08.2021 р. на один місяць.
Наказом Міністерства юстиції України "Про накладення дисциплінарного стягнення" №2711/к від 15.11.2021 р. за порушення службової дисципліни накладено дисциплінарне стягнення на начальника державної установи "Широківський виправний центр (№75)" полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 у виді звільнення з посади.
На підставі наказу Міністерства юстиції України №2734/к від 17.11.2021р. "Про виконання дисциплінарного стягнення" звільнено 23 листопада 2021 року полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади начальника державної установи "Широківський виправний центр (№75).
Не погодившись з прийнятим наказом, ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 р. у справі №160/25710/21 позовну заяву ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №2711/к від 15.11.2021 р. "Про накладення дисциплінарного стягнення", яким за порушення службової дисципліни накладено дисциплінарне стягнення на начальника державної установи "Широківський виправний центр (№75)" полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 у виді звільнення з посади.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 2734/к від 17.11.2021 р. "Про виконання дисциплінарного стягнення" в частині пункту 1, яким звільнено 23 листопада 2021 року полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади начальника державної установи "Широківський виправний центр (№75)".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника державної установи "Широківський виправний центр № 75" з 24 листопада 2021 року.
Стягнуто з державної установи "Широківський виправний центр № 75" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 листопада 2021 року по 07.09.2022 р., з розрахунку 928,16 грн., у розмірі 267 310,10 грн., з вирахуванням обов'язкових зборів та платежів.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири грн., 00 коп.), та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Широківський виправний центр (№75)» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири грн., 00 коп.), та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
Вищезазначене рішення суду оскаржено Міністерством в апеляційному порядку.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023 р. по справі №160/25710/21 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 р. залишено без змін.
Вищезазначена постанова є такою, що набрала законної сили з моменту проголошення (14.06.2023 р.)
26.06.2023 р. Міністерство юстиції України звернулось до суду з заявою про роз'яснення рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2022 р. по справі №160/25710/21 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 р. відмовлено відповідачу в роз'ясненні судового рішення.
Вищезазначену ухвалу суду оскаржено відповідачем-1 в апеляційному порядку.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.11.2023 р. по справі №160/25710/21 апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 про відмову у роз'ясненні судового рішення - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2023 р. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі №160/25710/21.
Одночасно із касаційною скаргами скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання (дії) рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі №160/25710/21.
Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2023 р. по справі №160/25710/21 відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про зупинення виконання (дії) рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2022 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі №160/25710/21.
Згідно з наявною на вебсайтах «Судова влада» та «Єдиний державний реєстр судових рішень» інформацією адміністративна справа №160/25710/21 перебуває на розгляді у Верховному Суді.
Наказом Міністерства юстиції України №1502/к від 15.09.2023 р. на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративні суду від 07.09.2022 р. у справі №160/25710/21 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 14.06.2023 р. у справі № 160/25710/21 було скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 листопада 2021 року № 2711/к «Про накладення дисциплінарного стягнення», скасовано пункт 1 наказу Міністерства юстиції України 17 листопада 2021 року № 2734/к «Про виконання дисциплінарного стягнення та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника державної установи «Широківський виправний центр (№ 75)» з 24 листопада 2021 року.
Після прийняття наказу від 15.09.2023 №1502/к та ознайомлення з ним позивача 22.09.2023 р., Мін'юстом надано доручення начальнику Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції полковнику внутрішньої служби Вадиму Кірієнку від 27.09.2023 № 349/1.3/48-23 про здійснення заходів щодо визначення робочого місця та режиму роботи начальнику державної установи «Широківський виправний центр (№75)» полковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 .
На виконання вказаного вище доручення наказом в.о. начальника державної установи «Водянська виправна колонія (№146)» від 06.10.2023 р. №249/ОД-23 робочим місцем полковника внутрішньої служби Цівки В.О., начальника державної установи «Широківський виправний центр (№ 75)» визначено 301 кабінет адміністративної будівлі державної установи «Водянська виправна колонія (№ 146)».
06.10.2023 р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача-1 з електронним зверненням (скаргою), в якому позивач просив негайно виплатити йому грошове забезпечення за вересень 2023 року та повідомити про причини затримки виплати.
У відповідь на вказану скаргу та низку інших скарг позивача Міністерством юстиції України складено та направлено ОСОБА_1 лист за №139597/151105-33-23/16.3.2 від 24.10.2023 р., в якому позивача повідомлено про поновлення позивача на посаді у відповідності до судових рішень по справі №160/25710/21 й зауважено що рішенням суду не передбачено поновлення чи призначення позивача на посаді начальника державної установи «Водянська виправна колонія (№146)».
Також в цьому листі зазначено, що Державна установа «Водянська виправна колонія (№146)» (перейменована в державну установу «Широківський виправний центр (№75)») перебуває у підпорядкуванні Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції й запити від міжрегіонального управління щодо виділення додаткового фінансування для виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за вересень 2023 року в Мін'юсті не зареєстровано.
У відповідь на звернення позивача від 27.09.2023 р. та від 25.10.2023 р. Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції направлено листи №7754/3.3.-2023 від 27.10.2023 р. та №3.3./2278-2023/Ц-2024 від 09.11.2023 р., в яких зазначено, що в мережі розпорядників коштів, підпорядкованих управлінню, відсутня державна установа «Широківський виправний центр (№75)», відповідно кошторис видатків та доходів на 2023 рік для такої установи не затверджувався та не фінансувався.
Як стверджує ОСОБА_1 , після поновлення на роботі на посаді начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)» позивач прибуває на службу, однак йому не нараховано та не виплачено заробітну плату за вересень 2023 року.
Наведені доводи відповідачами не спростовано.
З огляду на викладене позивач звернувся до Державного бюро розслідувань із заявою про кримінальне правопорушення від 30.10.2023 р.
Вважаючи свої права та інтереси стосовно отримання заробітної плати (грошового забезпечення) порушеними внаслідок допущеної Міністерством юстиції України бездіяльності, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
У подальшому на підставі постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.11.2023 р. у справі №160/25710/21, рапорту Цівки В.О. від 30.11.2023 р., листа начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань полковника внутрішньої служби Гречанюка С.К. від 05.12.2023 р. №ДЕП-3695/ДЕП-16835/4.12/8- 2_23/8/2/15-23, Міністерством видано наказ «Про переміщення» №2022/к від 07.12.2023 р.
За змістом вказаного наказу, полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з 12.12.2023 р. призначено на посаду начальника державної установи «Водянська виправна колонія (№146)» у порядку переміщення відповідно до частини п'ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», установивши йому посадовий оклад згідно з 34 тарифним розрядом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами), наказу Міністерства юстиції України від 13 березня 2018 року №685/5 «Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2018 року за №289/31741 (зі змінами).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Відповідно до частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Частиною 4 статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до частини 1 статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У відповідності до ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України" №2713-IV від 23.06.2005 р., державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно зі ст. 14 вказаного Закону, до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України регулюється Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018 р. (далі - Порядок №925/5).
Відповідно до п.2 Розділу І Порядку №925/5 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу).
Згідно з п.3 Розділу І Порядку №925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає:
- щомісячні основні види грошового забезпечення;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:
- допомога для оздоровлення;
- матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Як передбачено п.5 Розділу І Порядку №925/5, виплата грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється за місцем їх служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом відповідного органу або установи на грошове забезпечення.
Особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в державних підприємствах Державної кримінально-виконавчої служби України, грошове забезпечення виплачується за рахунок і в межах коштів відповідних підприємств.
За дорученням Мін'юста №349/1.3/48-23 від 27.09.2023 р. у відповідності до наказу в.о. начальника ДУ «ВВК (№146)» за №249/ОД-23 від 06.10.2023 р. позивачу визначено робоче місце - кабінет №301 у приміщенні адміністративної будівлі державної установи «Водянська виправна колонія (№146)».
У відповідності до пунктів 9, 10, 11 розділу І Порядку №925/5, підставою для виплати грошового забезпечення особі рядового чи начальницького складу є наказ:
органу або установи про призначення на штатну посаду, яка відноситься до його номенклатури, про присвоєння спеціального звання, встановлення конкретного розміру посадового окладу (тарифного розряду за посадою), підвищень до посадових окладів, надбавок та доплат, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення;
навчального закладу про зарахування на навчання;
про зарахування у розпорядження;
про усунення від виконання службових обов'язків за посадою, відсторонення від виконання службових повноважень.
Посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, підвищення посадового окладу, надбавки та доплати, інші виплати особам рядового і начальницького складу виплачуються (припиняються):
із дня підписання наказу про призначення на штатну посаду, зарахування на навчання до навчального закладу, присвоєння спеціального звання або з дня, зазначеного в наказі;
до дня підписання наказу про звільнення з посади чи служби, відрахування, закінчення навчання або про скасування встановлених надбавок та доплат, інших виплат або до дня, зазначеного в наказі.
У разі виникнення в особи рядового або начальницького складу права на отримання (зміну розмірів) будь-якого з видів грошового забезпечення зазначені виплати проводяться з дня набуття особою такого права.
Якщо в період, за який виплачується грошове забезпечення, в особи рядового або начальницького складу виникає (втрачається) право на отримання посадового окладу, окладу за спеціальним званням та інших видів грошового забезпечення в інших розмірах, за час із дня набуття (втрати) цього права грошове забезпечення визначається відповідно до пункту 9 цього розділу.
З системного аналізу наведених вище норм права вбачається, що у випадку особи рядового або начальницького складу права на отримання (зміну розмірів) будь-якого з видів грошового забезпечення (в тому числі надбавки за вислугу років), то така виплата має проводитися з дня набуття особою такого права.
З огляду на вищенаведене, право на отримання грошового забезпечення у ОСОБА_1 виникло з дати винесення наказу Міністерства юстиції України №1502/к від 15.09.2023 р. про поновлення позивача на роботі, а саме: з 15.09.2023 року.
Посада начальника установи є - номенклатурою Міністерства юстиції України.
Начальник призначається і звільняється з посади Міністром юстиції України у встановленому законодавством порядку. (пункт 8 Положення про державну установу «Водянська виправна колонія (№146)»).
Згідно з наказом Міністерства юстиції №1502/к від 15.09.2023 р. ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)», яка на той час вже була скорочена, в зв'язку з перейменуванням установи в Державну установу «Водянська виправна колонія (№146)».
Відповідно до пункту 1 Положення про державну установу «Водянська виправна колонія (№146)»), Державна установа «Водянська виправна колонія (№146)» є правонаступником Державної установи «Широківський виправний центр (№75)».
У подальшому позивача призначено на посаду начальника державної установи «Водянська виправна колонія (№146)» з 12.12.2023 р. на підставі наказу Міністерства юстиції України «Про переміщення» №2022/к від 07.12.2023 р.
Згідно із бухгалтерською довідкою ДУ «ВВК (№146)» за №146/4-593 від 27.02.2024 р. виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідачем-2 розпочата з 12.12.2023 р.
При цьому, суд зауважує, що питання щодо оплати праці (служби) позивача на момент поновлення його на роботі за наказом Мін'юста у встановленому законодавством порядку відповідачем-1 не було вирішено.
Протиправна бездіяльність Міністерства призвела до неотримання ОСОБА_1 заробітної плати (грошового забезпечення) згідно Порядку №925/5-2018 за період з 15.09.2023 р. по 11.12.2023 р.
Доказів протилежного до суду не надано й судом не встановлено.
Зважаючи на вищенаведене, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не врегулювання питання про оплату праці (служби) ОСОБА_1 за період з 15.09.2023 р. по 11.12.2023 р.
Основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частини 1, 2 статті 2 КАС України).
При цьому необхідно зазначити, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №.30985/96).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд вважає, що відповідачем-1, як суб'єктом владних повноважень, у спірних правовідносинах порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Крім того, згідно з висновками Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно із приписами частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 3, 4 і 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; а може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Між тим, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 24.11.2015 р. у справі №816/1229/14, поміж іншого, вказано, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 р. у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 р. у справі № 2а-204/12, від 18.06.2020 р. у справі №802/1827/17-а).
Відтак, суд при перевірці правомірності вчинених дій відповідача у спірних відносинах, згідно приписів КАС України, не перебираючи на себе повноважень відповідного органу, вправі покласти на суб'єкта владних повноважень зобов'язання вчинити певні дії з метою захисту порушених прав та інтересів позивача.
Таким чином, з метою повного захисту прав позивача, суд вважає достатніми підстави для покладення на відповідача-1 обов'язку врегулювати питання про оплату праці (служби) ОСОБА_1 за період з 15.09.2023 р. по 11.12.2023 р. відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України» №925/5-2018 від 23.03.2018 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 р. за №377/31829.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 до Державної установи «Водянська виправна колонія (№146)» суд зазначає, що такі вимоги є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.
У відповідності до п. 10 розд. І Порядку №925/5, посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, підвищення посадового окладу, надбавки та доплати, інші виплати особам рядового і начальницького складу виплачуються (припиняються): із дня підписання наказу про призначення на штатну посаду, зарахування на навчання до навчального закладу, присвоєння спеціального звання або з дня, зазначеного в наказі; до дня підписання наказу про звільнення з посади чи служби, відрахування, закінчення навчання або про скасування встановлених надбавок та доплат, інших виплат або до дня, зазначеного в наказі.
Судом враховано, що позивача призначено на посаду начальника державної установи «Водянська виправна колонія (№146)» з 12.12.2023 р. на підставі наказу Міністерства юстиції України «Про переміщення» №2022/к від 07.12.2023 р.
Слід зауважити, що наказом в.о. начальника ДУ «ВВК (№146)» за №249/ОД-23 від 06.10.2023 р. лише визначено робоче місце ОСОБА_1 як начальника державної установи «Широківський виправний центр (№75)».
Натомість, доказів зарахування позивача до штату ДУ «ВВК (№146)» у період з 15.09.2023 р. до 11.12.2023 р. до суду не надано й судом не встановлено.
Згідно з п.20 Розділу І Порядку №925/5, грошове забезпечення, не виплачене особі рядового чи начальницького складу своєчасно або виплачене у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого вказана особа мала на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.
Водночас, позивачем не надано до суду доказів звернення до ДУ «ВВК (№146)» за одержанням ненарахованого йому грошового забезпечення за відповідний період.
Крім того, слід зауважити, що вимоги про стягнення відповідних сум заробітної плати (грошового забезпечення) підлягають задоволенню лише у разі якщо відповідні суми були нараховані, однак не виплачені.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Обґрунтованість, в силу статті 2 КАС України, є однією з обов'язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06.09.2005 р.; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18.07.2006 р.; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10.02.2010 р.; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено зобов'язання судів обґрунтовувати свої рішення, та заборону тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A.303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем-1, як суб'єктом владних повноважень, бездіяльність якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності допущеної ним бездіяльності в межах спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи ОСОБА_1 є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією №3748-5062-4656-4039 від 15.11.2023 р.
Оскільки позовну заяву задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають частковому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме: 536, 80 грн.
Заявлене ОСОБА_1 у прохальній частині позовної заяви клопотання про допущення до негайного виконання рішення суду є таким, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, однак в межах спірних правовідносин судом рішення про присудження на користь позивача відповідних виплат не приймалося.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, вул. Архітектора Городецького, буд.13, м.Київ, 01001), Державної установи «Водянська виправна колонія (№146)» (код ЄДРПОУ 14316876, вул. Молодіжна, 33, село Водяне, Криворізький район, Дніпропетровська область, 53734) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не врегулювання питання про оплату праці (служби) ОСОБА_1 за період з 15.09.2023 р. по 11.12.2023 р.
Зобов'язати Міністерство юстиції України врегулювати питання про оплату праці (служби) ОСОБА_1 за період з 15.09.2023 р. по 11.12.2023 р. відповідно до наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально - виконавчої служби України» №925/5-2018 від 23.03.2018 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 р. за №377/31829.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування судових витрат зі сплати судового збору судові витрати з оплати судового збору у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 14.03.2024 р.
Суддя О.М. Неклеса