14 березня 2024 року ЛуцькСправа № 140/1446/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Лозовського О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 10.08.2023 №Ф-109464-56 у розмірі 4543,63 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно рішення Ради адвокатів Волинської позивачу видано Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №838 від 04.06.2016. На підставі поданої заяви ОСОБА_1 з 17.12.2018 не здійснював адвокатської діяльності та, відповідно, не міг і не отримував доходу від такої самостійної діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи.
Однак, не дивлячись на зупинення адвокатської діяльності, ОСОБА_1 05.09.2019 отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-64961-56 ГУ ДФС у Волинській області про стягнення 5508,36 грн єдиного соціального внеску, як з особи, що здійснює незалежну професійну адвокатську діяльність. Вказана вимога була оскаржена до ДПС України та рішенням ДПС України від 16.10.2019 №5746/6/99-00-08-06-01 скасована з огляду на те, що при формуванні її не враховано, що право на здійснення незалежної професійної діяльності, скаржником зупинено з 17.12.2018. Даним рішенням також було зобов'язано ГУ ДПС у Волинській області привести у відповідність облікові дані та інтегровану картку платника податків, з урахуванням вищезазначеного, згідно вимог чинного законодавства.
Проте, 06.12.2023 на адресу позивача ГУ ДПС у Волинській області було надіслано лист №1648216/6/09-20-13-02-06 з новою вимогою про сплату боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску в сумі 4543,63 грн від 10.08.2023 №Ф-109464-56| щодо стягнення заборгованості за 1-2 квартал 2020 року.
ОСОБА_2 , посилаючись на норми Законів № 2464, № 5076-VI та ПК України вважає вказану вимогу протиправною та зазначає, що якщо раніше обов'язок нарахування та сплати ЄСВ (по аналогії з податком на доходи) виникав у адвокатів лише за умови отримання доходу від адвокатської діяльності, то тепер виникнення цього обов'язку пов'язане із фактом здійснення такої діяльності незалежно від отримання доходу як її наслідку.
Звертає увагу суду на ту обставину, що з 18.12.2018 і по даний час індивідуальна адвокатська діяльність ним не поновлювалась і залишається зупиненою, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України.
Крім цього зазначає, що з липня 2006 по 30.06.2016 працював у регіональному відділенні Фонду державного майна України по Волинській області, яке сплачувало ЄСВ за вказаний період шляхом відрахувань із заробітної плати позивача. Орієнтовно з 07.06.2016 по 12.09.2016 та з 16.10.2019 по 11.07.2020 перебував на обліку у Луцькому міському центрі зайнятості як безробітний, яке сплачувало ЄСВ шляхом з відрахувань з допомоги по безробіттю. З 12.09.2016 - 04.10.2019 перебував у трудових відносинах з Коледжем технологій, бізнесу та права СНУ ім. Лесі Українки, яке здійснювало сплату ССВ шляхом відрахувань із заробітної плати.
Позивач зауважує, що наявність у особи самого лише свідоцтва про право на зайняття адвокатської діяльності не є обов'язком здійснювати адвокатську діяльність такою особою і відповідно правові підстави для сплати ЄСВ відсутні.
З врахуванням наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 08.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача у поданому суду відзиві на позовну заяву, позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що згідно рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №838 від 04.06.2016 позивачу було видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та взято на облік в податковому органі як самозайняту особу. Даних про те, що позивач зупиняв адвокатську діяльність податковому органу не надавалось. Крім того позивачем не було надано до податкових органів жодних доказів щодо сплати ЄСВ за будь-який період як ним самим так і роботодавцем на докази якого він посилається. Єдиним документом який може підтвердити сплату ЄСВ є довідка «форми ОК-5» отримана у відповідному відділенні пенсійного фонду, якої позивачем не надано. А тому 10.08.2023 позивачу правомірно було сформовано та направлено оскаржувану податкову вимогу від 10.08.2023 № Ф-109464-56 щодо стягнення 4543,63 грн.
Щодо звільнення від сплати єдиного внеску, то зазначає, що з 01.01.2017 фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (частина четверта статті 4 Закону №2464 у редакції Закону №1774). Інформації щодо пільг позивача в ДПІ немає. Крім того позивачем не було надано до податкових органів жодних доказів щодо сплати €СВ за будь- який період як ним самим так і роботодавцем на докази якого він посилається. Єдиним документом який може підтвердити сплату ЄСВ є довідка "!форми ОК-5, ОК-7" отримана у відповідному відділенні пенсійного фонду якої позивачем не надано.
З 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону № 2464-VI.
Вказує, що відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704 грн, а з 01.01.2018 становить 819, 06 грн, з 01.01.2019 - 918.06 грн з 01.01.2020 - 1039,06 грн, з 01.09.2020 -1100,00 грн, з 01.01.2021-1320,0 грн, з 01.12.2021-1430,00 грн.
З врахуванням наведеного просить у задоволенні позову відмовити.
У поданій відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві та просив позов задовольнити.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України Ткачук Д.І. на підставі рішення ради адвокатів Волинської обласної №1/49-3 від 20.05.2016 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво за №838 від 04.06.2016.
Згідно відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України 17.12.2018 на підставі пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю позивача було зупинене за його заявою.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач з 2006 по 30.06.2016 працював у регіональному відділенні Фонду державного майна України по Волинській області, яке нараховувало позивачу заробітну плату та сплачувало ЄСВ; з 10.07.2016 по 11.09.2016 та з 16.10.2019 по 11.07.2020 перебував на обліку у Луцькому міському центрі зайнятості як безробітний, яке сплачувало ЄСВ шляхом з відрахувань з допомоги по безробіттю; з 12.09.2016 - 04.10.2019 позивач працював юрисконсультом у Коледжі технологій, бізнесу та права СНУ ім. Лесі Українки, яке здійснювало нарахування заробітної плати, в тому числі і ССВ (а. с. 11-12).
09.08.2019 №Ф-64961-56 ГУ ДФС у Волинській області сформувало вимогу про стягнення з ОСОБА_3 5508, 36 грн єдиного соціального внеску, як з особи, що здійснює незалежну професійну адвокатську діяльність.
Вказана вимога була оскаржена до ДПС України та рішенням ДПС України від 16.10.2019 №5746/6/99-00-08-06-01 вимогу скасовану з огляду на те, що при формуванні її не враховано, що право на здійснення незалежної професійної діяльності, скаржником зупинено з 17.12.2018; зобов'язано ГУ ДПС у Волинській області привести у відповідність облікові дані та інтегровану картку платника податків, з урахуванням вищезазначеного, згідно вимог чинного законодавства (а. с. 5).
06.12.2023 на адресу позивача ГУ ДПС у Волинській області було надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску в сумі 4543,63 грн від 10.08.2023 №Ф-109464-56 щодо стягнення заборгованості за 1-2 квартал 2020 року.
Не погоджуючись з вказаною вимогою контролюючого органу ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Пунктом третім частини першої статті 1 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Приписами частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Разом з тим, відповідно до пункту першого частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (пункт 1 частини третьої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Положеннями статті 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Частинами п'ятою та шостою статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (частина перша статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Таким чином, аналізуючи зазначені норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд дійшов висновку, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
З огляду на зазначене, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю, а тому зазначені обставини вказують на те, що поняття «зупинення» та «припинення» адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, як наслідок суд дійшов висновку, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.
Суд встановив, що позивач з 17.12.2018 на підставі заяви зупинив право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (а. с. 10).
Таким чином, з 17.12.2018 і на час розгляду справи судом, позивач не здійснював адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.
Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України).
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.
А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач в спірний період був застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.200, «Булвес проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу трактування відповідачем законодавства призвело б до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності.
У пункті 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.08.2023 №Ф-109464-56, тому позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги підлягають задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного відповідача судовий збір у розмірі 1211,20 грн, сплачений згідно квитанції від 07.02.2024.
Керуючись статтями 72-77, 139, 243-246, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679) задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 10.08.2023 №Ф-109464-56 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 4543,63 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський