м. Вінниця
14 березня 2024 р. Справа № 120/15785/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відповідача від 12.09.2023, яким позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України.
Ухвалою від 18.10.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що гарантоване статтею 33 Конституції України право вільно залишати територію України належить до категорії прав, що можуть бути обмежені в умовах воєнного стану. Оскаржуваним рішенням позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України, оскільки він не підтвердив мету поїздки за кордон відповідно до пункту 9-2 Правил № 57. Зазначив, що в ході співбесіди позивач та ОСОБА_2 повідомили, що мають на меті завезти на територію України причеп-цистерну, однак яким шляхом вони мають це зробити пояснити не змогли. Як наслідок зазначив, що уповноважені службові особи охорони державного кордону обґрунтовано прийшли до висновку, що позивачу мета поїздки невідома та він її підтвердити не може, у зв'язку із чим, у відповідності до вимог п. 29 Правил №57 та порядку, визначеному ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», прийнято рішення №1840 від 12.09.2023 про відмову в перетинанні державного кордону України відносно ОСОБА_1 .
Крім того, цього ж дня представником відповідача подано ще один відзив на позовну заяву, в якому викладено обставини спроби перетину позивачем державного кордону 13.09.2023. Зокрема у відзиві зазначено, що під час співбесіди позивач та ОСОБА_2 заявили, що прямують за кордон з гуманітарною метою для переміщення на територію України гуманітарної допомоги для потреб Збройних Сил України, а не для здійснення економічної діяльності; підтверджуючих документів про характер, кількість допомоги не надали, заявок від командирів військових частин не надали. Контактів осіб, які надаватимуть допомогу, місця отримання допомоги не надали. Як наслідок, посадовими особами відповідача було прийнято ще одне рішення №1847 від 13.09.2023 про відмову в перетинанні державного кордону України відносно ОСОБА_1 .
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 .
Починаючи з 06.09.2023 позивач працює на посаді водія-експедитора у ТОВ "Вайз Транс".
Відповідно до наказу ТОВ "Вайз Транс" №20-к від 12.09.2023 позивача було відряджено до Туреччини для отримання товару згідно міжнародного контракту №350 від 03.03.2023.
У зв'язку з цим, ТОВ "Вайз Транс" було подано на погодження заявку в системі ДСБТ "Шлях" №1989809 на перетин кордону 12.09.2023 у пункті пропуску "Могилів-Подільський".
12.09.2023 позивач прибув до пункту пропуску "Могилів-Подільський" з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України.
Разом із тим, 12.09.2023 старшим інспектором прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 прийнято рішення №1840 про відмову в перетинанні державного кордону України, яким згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 з причин не вірного внесення інформації в базу даних "Шлях", згідно п. 2-1 - 2-18 п. 2-9 Правил №57.
Незгода позивача із прийнятим рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до абзацу 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі Закон № 1710, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частиною 1 статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону № 1710).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857).
За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Частиною 1 статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Статтями 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Із наведеного слідує, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, такий діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення та діє й на сьогодні.
Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено, такий діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення та діє й на сьогодні.
Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Частиною 2 статті 3 Закону №3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
За змістом пункту 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до положень пункту 2-9 Правил № 57 у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: один водій на вантажному транспортному засобі ліцензіата; два водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».
Згідно з пунктами 8-10 Правил № 57 в'їзд/вхід на територію пункту пропуску громадян, які перетинають державний кордон, перебування у пункті пропуску та виїзд/вихід громадян з нього здійснюється за паспортними документами.
Громадяни, які перетинають державний кордон, зобов'язані пройти прикордонний, митний та інші види контролю відповідно до законодавства.
Пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.
Відповідно до абзаців 1-3 пункту 12 Правил № 57 для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє.
У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Вказані положення Правил № 57 кореспондують приписам частин першої-третьої статті 7 Закону № 1710, згідно з якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
В ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Аналіз викладених норм Правил № 57 дає підстави дійти висновку про те, що в умовах введеного в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. У разі непідтвердження зазначеними особами мети поїздки, уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють їм у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону № 1710.
В даному ж випадку, як слідує із змісту пояснень старшого інспектора прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у виїзді з України саме з причини непідтвердження ним мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану.
Як слідує зі встановлених судом обставин цієї справи, на виконання вищевказаних норм законодавства уповноваженою посадовою особою відповідача було здійснено перевірку паспортних та інших документів позивача, а також проведено його опитування з метою встановлення мети поїздки за кордон.
При цьому, як видно із наданих пояснень інспектора прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , в ході співбесіди позивач повідомив, що має на меті завезти на територію України причеп-цистерну, однак яким шляхом він це має зробити пояснити не зміг.
Як наслідок, інспектор прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 прийняла рішення про відмову в перетинанні у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянина України ОСОБА_1 , з підстав некоректного внесення даних в БД "Шлях".
Крім того, як видно із пояснень заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) Військової частини НОМЕР_1 майстер-сержанта ОСОБА_6 , які також були долучені представником відповідача до повторно поданого відзиву на позовну заяву, о 12 год. 45 хв. 13.09.2023 (в поясненнях наявна помилка, адже зазначено 13.10.2023, що не відповідає дійсності) від прикордонного наряду «Перевірка документів» на напрямку виїзд з України майстер-сержанта ОСОБА_7 надійшла доповідь про те, що на прикордонний контроль прибуло два громадянина України ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , які намагалися перетнути державний кордон України в умовах мобілізації відповідно до наявності інформації про осіб в інформаційній системі «Шлях».
Також, із пояснень майстер-сержанта ОСОБА_6 видно, що під час співбесіди дані особи заявили, що прямують за кордон з гуманітарною метою для переміщення на територію України гуманітарної допомоги для потреб Збройних Сил України, а не для здійснення економічної діяльності; підтверджуючих документів про характер, кількість допомоги не надали, заявок від командирів військових частин не надали. Контактів осіб, які надаватимуть допомогу, місця отримання допомоги не надали. Також в подальшому було з'ясовано, що в заявках на виїзд в інформаційній системі "Шлях" пунктом контролю було вказано " ІНФОРМАЦІЯ_4 ", а не «Могилів-Подільський», куди вони прибули.
Наведені обставини слугували підставою для прийняття ще одного рішення про відмову у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянина України ОСОБА_1 за №МП - 1847 від 13.09.2023 з підстав не підтвердження мети поїздки.
Суд зазначає, що події, які мали місце 13.09.2023 додатково підтверджують обґрунтованість висновку інспектора прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 про відмову в перетині позивачем державного кордону, адже 13.09.2023 позивач фактично змінив ціль поїзди зазначаючи про її гуманітарний характер.
Втім, з приводу визначених інспектором причин для відмови в перетині позивачем державного кордону, які вказані в оскаржуваному рішенні №МП - 1840 від 12.09.2023, суд враховує наступне.
Так, як видно із КП "ДСС", в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду також перебуває справи за №120/15787/23 за ідентичним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетині кордону №МП - 1847 від 13.09.2023.
Обставини прийняття рішення №МП - 1847 від 13.09.2023 відображені у відзиві Військової частини НОМЕР_1 , який також поданий відповідачем у дану справі №120/15785/23.
При цьому, із змісту відзиву на позовну заяву, а також із КП "ДСС", зокрема із електронних копій додатків до позовної заяви в справі №120/15787/23 вбачається, що ТОВ "Вайз Транс" було подано на погодження ще одну заявку в системі ДСБТ "Шлях" №1996133 на перетин кордону 13.09.2023 у пункті пропуску "Порубне-Сірет".
Слід врахувати, що у своїх поясненнях як інспектор ОСОБА_5 , так і майстер-сержант ОСОБА_9 вказали про те, що документи щодо перетину кордону оформленні на пункт пропуску "Порубне", тоді як позивач прибув на пункт пропуску "Могилів-Подільський".
Факт прибуття позивача на пункт пропуску "Могилів-Подільський" із документами щодо перетину кордону, оформленими на пункт пропуску "Порубне", безумовно може бути підставою для висновку про невірне внесення даних до БД "Шлях".
Також слід враховувати, що доповідь про прибуття позивача на пункт пропуску "Могилів-Подільський" надійшла до інспектора ОСОБА_4 12.09.2023 о 23:05 год., що свідчить про те, що саме перевірка документів та співбесіда могли мати місце уже після 00:00 год., тобто 13.09.2023.
Таким чином, не виключено, що зазначення в оскаржуваному рішенні такої причини для відмови позивачу в перетині державного кордону могло бути зумовлене заявкою в системі БД "Шлях" №1996133 на перетин кордону 13.09.2023 у пункті пропуску "Порубне-Сірет".
В будь-якому випадку, суд вважає за необхідне зазначити, що рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби. А наявність інформації про позивача у системі «Шлях», на чому також акцентовано увагу у позові, не є безумовною підставою для його виїзду за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів та за умови підтвердження мети поїздки за кордон.
Суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки згідно з пунктом 2-9 Правил № 57 є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю осіб, передбачених абзацом першим цього пункту, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим лише після здійснення усіх необхідних заходів прикордонного контролю у сукупності.
Тож, вирішуючи цей спір на підставі наявних матеріалів, суд погоджується із позицією відповідача про непідтвердження позивачем мети поїздки при перетинанні кордону, а тому доходить висновку про те, що за вказаної обставини позивачу було правомірно відмовлено у перетинанні державного кордону України.
Крім того, суд підкреслює, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому у разі пред'явлення позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України з одночасним підтвердженням мети поїздки за кордон, оскаржуване рішення від 12.09.2023 жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України за наявності на те законних підстав.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору не має.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Повний текст рішення складено 14.03.2024.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна