Справа № 740/6836/23
Провадження № 1-кс/740/285/24
13 березня 2024 року м. Ніжин
Слідчий суддя Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю:
- прокурора ОСОБА_3 ,
- власника (володільця) майна - ОСОБА_4 ,
- представника власника (володільця) майна - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині клопотання прокурора Ніжинської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні від 16 лютого 2023 року № 12023270350000102 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України,
установив:
У поданому до суду клопотанні ставиться питання про накладення арешту на майно, яке 07.03.2024 вилучено під час обшуку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: зошит та один блокнот з чорновими записами; зошит з чорновими записами; зошит з чорновими записами; бензопилу марки STIHL, моделі SM361, білого кольору з елементами оранжевого; бензопилу марки STIHL, моделі SM361, білого кольору з елементами оранжевого; свідоцтво про реєстрації транспортного засобу марки «Камаз», моделі 53215-050-13, р. н. НОМЕР_1 , свідоцтво серії НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію машини «Трактору колісного марки МТЗ-52», 1978 року випуску, р. н. НОМЕР_3 , свідоцтво серії НОМЕР_4 ; вантажний автомобіль марки «Камаз» моделі 53215-050-1», сірого кольору, типу: загальний вантажний бортовий, р. н. НОМЕР_1 , номер рами: НОМЕР_5 , 2004 року випуску, який зареєстровано за ОСОБА_6 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , користувачем якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , який під час обшуку залишено на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Клопотання обґрунтоване тим, у провадженні Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023270350000102 від 16.02.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що 15.02.2023 до відділення поліції № 1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області надійшло повідомлення від директора ДП «Козелецьрайагролісгосп» про те, що на ділянці лісу за координатами 51,09250°Пн, та 30,84803°Сх виявлено факт незаконної порубки дерев породи сосна у кількості 62 шт.
Проведеним оглядом місця події, а саме лісової ділянки місцевості кварталу № 10 виділу № 7 ДП «Козелецьрайагролісгосп», що знаходиться на території регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський», виявлено 37 пнів сироростучих дерев породи «сосна звичайна», з яких було виконано зрізи у кількості 37 шт. відповідно. Також проведено огляд місця події, а саме лісової ділянки місцевості кварталу № 9 виділу № 10 ДП «Козелецьрайагролісгосп», що знаходиться на території регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський», виявлено слід протектора транспортного засобу та 25 пнів сироростучих дерев породи «сосна звичайна» з яких було виконано зрізи у кількості 25 шт. відповідно.
18.02.2023 на підставі ухвали слідчого судді проведено обшук на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено хлисти дерев породи сосна звичайна в кількості 11 шт.
У подальшому у кримінальному провадженні було призначено та проведено судову трасологічну експертизу. Згідно з висновком експерта із наданих на дослідження 62 зрізів з пнів та 11 колод у чотирьох зрізів ( їх менші торцеві поверхні) та чотири колодки дерев (їх більші торцеві поверхні) до розділення з використанням ланцюгової пилки, складали чотири стовбури дерев.
Під час досудового розслідування встановлено, що до скоєння вказаного кримінального правопорушення причетний ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який тривалий час працює на пилорамі за адресою: АДРЕСА_1 , та є керуючим пилорамою.
31.01.2024 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України.
Унаслідок незаконної порубки дерев ОСОБА_7 заподіяв шкоду навколишньому природному середовищу (державі) в особі Деснянської селищної ради Чернігівського району (Деснянської територіальної громади) на загальну суму 11 528 259,30 грн, яка у шістдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що відповідно до п. 2 Примітки до ст. 246 КК України є тяжкими наслідками.
07.03.2024 слідчим на підставі ухвали слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області проведено обшуку у приміщеннях та на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_8 , під час якого виявлено та вилучено: один зошит та один блокнот з чорновими записами, які поміщено в спеціальний пакет № WAR1294905; один зошит з чорновими записами, який поміщено в спеціальний пакет № WAR1294907; один зошит з чорновими записами, який поміщено в спеціальний пакет № WAR1294904; бензопилу марки STIHL, моделі SM361, білого кольору з елементами оранжевого, яку скріплено биркою № 1 та опломбовано пломбами: NPU0059901, NPU0059902; бензопилу марки STIHL моделі SM361 білого кольору з елементами оранжевого, яку скріплено биркою № 2 та опломбовано пломбами NPU0059903, NPU0059904; свідоцтво про реєстрації транспортного засобу марки «Камаз», моделі 53215-050-13, р. н. НОМЕР_1 , свідоцтво серії НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію машини «Трактору колісного марки МТЗ-52», 1978 року випуску, р. н. НОМЕР_3 , свідоцтво серії НОМЕР_4 , які запаковано в целофановий прозорий файл та скріплено биркою № 3 та опломбовано пломбами NPU0059905, NPU0059906, NPU0059907, NPU0059908; вантажний автомобіль, марки «Камаз», моделі 53215-050-13, сірого кольору, типу: загальний вантажний бортовий, р. н. НОМЕР_1 , номер рами: НОМЕР_5 , 2004 року випуску, який зареєстровано за ОСОБА_6 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , який опечатано спеціальною клейкою стрічкою синьо-жовтого кольору з написом: «ОПЕЧАТАНО НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ». Указаний вантажний автомобіль у зв'язку з несправним станом та великогабаритністю залишено за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Короп'є, вул. Центральна, 166.
Вищевказані речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні у зв'язку з тим, що вони використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди та можуть містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому вони відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
З метою забезпечення збереження речових доказів, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), проведення експертних досліджень виникла необхідність у накладенні арешту на майно.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання з викладених у ньому обставин та просив задовольнити.
Володілець майна та його представник заперечили щодо задоволення клопотання. Зокрема, представник зазначив, що вказане клопотання є необґрунтованим, невмотивованим, оскільки прокурором порушено належну правову процедуру, не доведено необхідності накладення арешту на вилучене під час обшуку майно; мета та підстави, викладені в клопотанні, є формальними. Зокрема, однією з підстав є відшкодування шкоди, при цьому цивільний позов можна пред'явити лише підозрюваному чи обвинуваченому, а статус володільця майна - ОСОБА_4 у вказаному кримінальному правопорушенні не визначений. Зауважив, що прокурором не доведено, що речі, щодо яких вирішується питання про накладення арешту, відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, зокрема що вони є засобами чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення або зберегли на собі його сліди.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши додані до клопотання матеріали, слідчий суддя дійшов таких висновків.
Арештом майна, за змістом ст. 170 КПК України, є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч. 3).
У випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України (ч. 4).
У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5).
У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження (ч. 6).
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів (ч. 10).
Відповідно до ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
У ст. 98 КПК України зазначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У ст. 1 КПК України вказано, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майно. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним (постанови ЄСПЛ від 09 червня 2005 року у справі «Бакланов проти Російської Федерації», від 24 березня 2005 року у справі «Фрізен проти Російської Федерації»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 06 листопада 2008 року у справі «Ісмаїлов проти Росії», де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (п. 42 рішення від 22 вересня 1994 року у справі «Антріш проти Франції» (Hentrich v. France); п. 49 - 62 рішення від 10 травня 2007 року у справі «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у права осіб повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (п. 69, 73 рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
З урахуванням вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні відомості мають міститися і в клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже, суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
ЄСПЛ у своєму рішенні від 07.07.2007 у справі «Смирнов проти Росії» зазначив, що невизначене формулювання обсягу обшуку дало органу влади на власний розсуд вирішувати, які матеріали підлягають вилученню, що призвело до вилучення, крім документів, які стосується справи, деяких особистих речей.
Згідно з практикою ЄСПЛ вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, від 10 травня 2007 року).
Вирішуючи вказане клопотання, слідчий суддя керується тим, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, не відповідає критеріям ст. 98 КПК України щодо речових доказів. У клопотанні про арешт майна і в матеріалах, які додані до клопотання, не міститься жодних належних та допустимих доказів, які б давали розумні підстави вважати, що вилучене під час обшуку майно є знаряддям вчинення злочину або зберегло на собі його сліди, або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Наявність постанови слідчого про визнання майна речовими доказами та ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, під час якого вилучено майно, арешт на який просить накласти прокурор, не створюють для слідчого судді автоматичного обов'язку накладати арешт на вилучене під час обшуку майно без перевірки дотримання установлених КПК України вимог.
Указана постанова слідчого про визнання вказаного майна речовим доказом у кримінальному провадженні № 12023270350000102 від 16 лютого 2023 року містить лише посилання на фактичні обставини справи, загальне формулювання та цитування норм КПК України, без посилання на конкретні обставини, які дають достатні підстави для висновку про те, що вказане майно може містити інформацію, яка має доказове значення у кримінальному провадженні.
Прокурором не наведено, з яких підстав володілець майна має бути настільки обмежений у своєму праві користування, ураховуючи, що жодних доказів про причетність ОСОБА_4 до вказаного кримінального правопорушення не надано, і він не є підозрюваним у вказаному кримінальному провадженні.
На слідчого суддю відповідно до норм КПК України покладено обов'язок здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування.
З урахуванням викладеного, у задоволенні клопотання слід відмовити.
Керуючись ст. 2, 7, 170 - 173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України, -
ухвалив:
У задоволенні клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні від 16 лютого 2023 року № 12023270350000102 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України, - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1