Справа № 953/8528/23
н/п 2/953/755/24
06 березня 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Бородіної Н.М.,
за участю секретаря Кривенко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
13 вересня 2023 року позивач, КП «ХТМ», звернулось у суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01.01.2018 по 31.01.2022 в сумі 51031,28 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що відповідач є споживачем послуг з опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок неповної сплати утворилась заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01.08.2018 по 31.01.2022 в сумі 51031,28 грн.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в позовній заяві просив розглянути справу без його участі, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, 14.12.2023 надав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що не є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 , при цьому фактичний власник квартири позивачу відомий. Відповідач значиться за вказаною адресою з 23.03.2018. Жодних договорів з позивачем відповідач не укладав, пропозицію про укладення договорів не отримував, оплат не проводив, особових рахунків не відкривав, заяв не підписував, рахунків за послуги з теплопостачання та/або претензій, інформації про тарифи, розрахунки/перерахунки не отримував, послуги з постачання гарячої води взагалі відсутні в усьому будинку. Здійснений позивачем розрахунок заборгованості, окрім тарифу, не містить жодних посилань на документи чи відомості, на підставі яких цей розрахунок проводився, формула розрахунку незрозуміла. До позовної заяви не додані документальні матеріали, які містять відомості на підставі яких проводився розрахунок, в тому числі відсутні показання лічильників, зафіксовані у встановленому порядку, рахунки/квитанції на оплату, докази належного затвердження і погодження тарифів, докази їх належного доведення до населення тощо. Числові значення, зазначені у графі «борг за період з 1.2018 по 1.2020» не відповідають сумі числових значень, зазначених у колонках «надходження», «к сплаті за місяць», «сплачено за місяць з урахуванням періоду», «борг за місяць»; числові значення сум нарахувань відрізняються кожного місяця, при однаковому тарифі та незмінній площі житлового приміщення. На думку відповідача, в розрахунку мають брати інші перемінні, які в ньому не зазначені. Крім того, є незрозумілим, на підставі чого робився перерахунок (відповідна колонка №4 таблиці) і чому саме такі числові дані там фігурують; чи беруть участь числові значення щодо тарифів на гарячу воду та норм Гкал, які зазначені у розрахунку, у загальних сумах заборгованості. Законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов'язує обов'язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Для стягнення заборгованості за поставлену позивачем та фактично спожиту відповідачем теплову енергію, доказуванню підлягає факт поставки/споживання такої теплової енергії , обсяг спожитої теплової енергії та її вартість. Позивач мав довести суду на якій підставі та за яку кількість відпущеної теплової енергії ним проведено нарахування. З доданих до позову документів неможливо визначити, яким чином виконані нарахування плати за спожиту теплову енергію, відсутні показники будинкового приладу обліку, теплового навантаження за спірний період, не зазначено норми споживання на 1 кв.м., відсутні підстави нарахування та розрахунок теплового навантаження, відомості щодо залучення жильців будинку до процесу зняття показань лічильника, тощо. Оскільки перевірити числові значення розрахунку і його правильність немає об'єктивної можливості, сам розрахунок не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом у розумінні статей 77-80 ЦПК України. Також відповідач зазначив, що відповідно до «Порядку проведення перерахунку плати за надання послуг по централізованому опаленню, постачанню холодної, гарячої води і водовідведення, у випадку ненадання або надання їх у неповному обсязі з низькою якістю», температура у житлових приміщеннях (їх утеплення) відповідає діючим нормам +18С, у кутових кімнатах +20С. У випадку невідповідності послуг зазначеним нормативам за заявою споживача теплопостачальною організацією складається акт - претензія якості послуг, на якого виконується перерахунок плати за послуги теплопостачання. Однак, протягом декількох років поспіль, триває переписка між жильцями будинку та представниками позивача і адміністрації району з приводу відсутності тепла у кутових кімнатах, принаймні квартир АДРЕСА_3 , через порушення працівниками позивача схеми опалення. Тому середня температура наріжної (кутової) кімнати, площею 18,5 кв.м. (найбільша у квартирі), взимку коливається в межах 8-12 градусів, без застосування двох обігрівачів. ОСОБА_1 наголосив, що відповідно до акту - претензії від 17.02.2021, який йому надав власник квартири, температура в кімнаті, площею 18,5 кв.м. складає +13, кухні площею 10,6 кв.м. +14. Згідно Додатку до «Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2010 року №151, при температурі в житлових приміщеннях нижче ніж 12 градусів (у наріжних кімнатах нижче ніж 14 градусів С.) плата за централізоване опалення не справляється. Наданим до позову розрахунком плата за відповідний період не передбачена. У зв'язку із вкрай низькою температурою у квартирі взимку, що обумовлено відсутністю теплопостачання у наріжній (найбільшій) кімнаті, безперервне проживання у квартирі у зимовий період неможливе. Взимку 2019-2021 відповідач проживав за адресою реєстрації дружини за адресою: АДРЕСА_4 .Опалення квартири здійснюється за рахунок обігрівачів, що спричиняє додаткове навантаження на електромережі будинку, та дорого коштує. Також відповідач просив застосувати трьохрічний строк позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 04.08.2023 року та Інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 22.09.2023, відповідач з 23 березня 2018 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з відомості нарахувань та оплати за послуги з теплопостачання, відповідач є споживачем послуг з теплопостачання шляхом відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я відповідача. Крім того, згідно вказаної відомості, нарахування за послуги за підігрів води за вказаною адресою позивачем не здійснюється.
Рішенням виконкому ХМР від 20.12.2006року №1186 КП «ХТМ» визначено виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» веде господарську діяльність з вироблення, транспортування та постачання споживачам теплової енергії на підставі відповідних ліцензій, а саме: ліцензія серії АВ № 597472 на виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії), видана Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; ліцензія серії АВ № 597473 на транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, видана Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; ліцензія серії АВ № 597474 від 12.06.2012р. на постачання теплової енергії, видана Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно із Законом Україні «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, що регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово- комунальних послуг (виконавець), і фізичної та юридичного особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
При цьому, відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).
Пунктом 1 ч. 1ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до п.п. 18, 20, 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання, холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМ України від 21.07.2005 р. №630 (надалі Правила №630), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства; з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.
Положення ст. ст.68,162 Житлового Кодексу України, Правила користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. № 572, п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення зобов'язують наймача (орендаря) та власника житлового приміщення сплачувати житлово-комунальні послуги.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Згідно з пунктом 25 Правил самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Позивачем надаються послуги з централізованого опалення відповідачу.
Однак, відповідач неналежним чином виконує зобов'язання по своєчасній оплаті за отримані послуги.
В супереч вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України відповідач не надав суду доказів на спростування існування зазначеної заборгованості та підстав для звільнення його від оплати наданих послуг, а саме: альтернативного розрахунку заборгованості, укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідача за надані послуги, а також доказів того, що відповідач у встановленому законом порядку відмовився від надання позивачем комунальних послуг. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання у період з дати реєстрації відповідача за вказаною адресою, а саме з 23.08.2018 по 31.01.2022 підприємством послуг відповідачу, матеріали справи також не містять. Наданий відповідачем до суду акт - претензія №174/017548, складений 17.02.2021 не спростовує вказаних обставин.
Визнання відповідачами договірних відносин із КП «ХТМ» підтверджується розрахунком позивача, де зазначено інформацію щодо об'єму поставлених відповідачу послуг, їх вартість, а також відображено здійснену відповідачем оплату березні 2019 року розмірі 1000 грн.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов згідно зіст.525 ЦК Українине допускається, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Тому позивач мав право проводити нарахування, навіть, за умови фактичного неотримання відповідачами послуг з теплопостачання при самовільному відключенні від мереж центрального теплопостачання, тобто в разі неотримання послуги споживачем з його вини.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги за опалення за адресою: АДРЕСА_1 , що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. При цьому, суд вважає за необхідне стягнути вказану суму заборгованості за період з березня 2018 року по 31 січня 2022 року у розмірі 48145,18 грн., враховуючи дату реєстрації відповідача за вказаною адресою - 23 березня 2018 року.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій. Було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 199/782/21 (провадження № 61-1323св23), від 31 травня 2023 року у справі № 938/632/20 (провадження № 61-16716св21).
З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача заборгованості за період з 01.01.2018 по 31.01.2022.
У спірних правовідносинах обов'язок споживачів сплачувати за надані позивачем послуги є щомісячним. Отже, позовна давність до вимог про стягнення заборгованості, що існувала в межах трирічного строку до дня набрання чинності згаданим Законом № 540-IX - 02 квітня 2020 року, тобто зі строком виконання з 02 квітня 2017 року вважається такою, що не спливла.
У відповідності зі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь КП «Харківські теплові мережі» слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2532 грн. 20 коп.
Керуючись ст.ст.10-13,141,258,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст. 11, 526, 526, 530, 610, 611 ЦК України, ст.ст. 67, 68 ЖК України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (м. Харків вул. Мефодіївська,11, код ЄДРПОУ 31557119) заборгованість за опалення в сумі 48145 грн. 18 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір в сумі 2532 грн. 20 коп.
В решті позову відмовити.
Апеляційнаскарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду, через суд першої інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Н.М. Бородіна