справа № 752/9385/23 головуючий у суді І інстанції Шевченко Т.М.
провадження № 22-ц/824/6100/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
13 березня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Лобоцької В.П.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та просив розірвати шлюб між ним та ОСОБА_1 , зареєстрований 10 листопада 2012 року Виконавчим комітетом Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, Київської області, про що, було складено відповідний актовий запис №48 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 10 листопада 2012 року. Від вказаного шлюбу у сторін є діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте, сімейне життя між подружжям не склалося оскільки у них виникли непорозуміння в важливих життєвих питаннях. Також, з часом подружжя зрозуміло, що їхнє спільне життя не можливе у зв'язку з різним світоглядом на питання шлюбних відносин. Фактично шлюбні відносини припинились, тому збереження шлюбу позивач вважає недоречним і неможливим. Спору про поділ майна немає. Між ними досягнуто згоду про місце проживання дітей, а також спір стосовно виховання дітей відсутній.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судовий розгляд відбувався формально, без повного та всебічного з'ясовування фактичних шлюбних взаємин, повного ігнорування дійсних причин позову про розірвання шлюбу, без забезпечення участі у судовому засіданні обох сторін.Проти позову свого чоловіка до неї, надавала заперечення, в яких вказувала, що з позивачем одружена вже близько 11 років, від їхнього шлюбу народилося двоє дітей. Жодних підстав для розірвання шлюбу відповідач не бачить, більше того, вважає таку поведінку та бажання чоловіка розірвати їхню велику і дружню родину суперечить і його дійсній волі та суперечить не тільки їхнім інтересам, а й інтересам їхніх малолітніх дітей. До недавнього часу сім'я була дружня і жила в повній злагоді та благополуччі. За час спільного проживання та ведення господарства з чоловіком набули достатню кількість матеріальних благ. Все це робилося з метою створення комфортних умов для їхньої сім'ї з дітьми. У зв'язку зі збройною агресію РФ проти України, відповідач була змушена з квітня 2022 року до середини січня 2023 року, разом з дітьми знаходитись за межами України. Після повернення, з невідомих для неї причин, чоловік почав говорити, що хоче свободи, хоче сам розпоряджатися заробленими грошима, і тому їм треба розлучитися. У нього з'явилися дивні і безпідставні побоювання щодо спільно нажитого нерухомого майна, а саме маніакальні спроби захопити все майно для себе, тобто стати його єдиним власником. В подальшому, позивач пояснив їй справжню причину розлучення - введення та оформлення на себе нерухомості побудованої у шлюбі, щоб бути єдиним її власником. В своєму відзиві на позовну заяву, просила надати їхньому подружжю час для примирення на строк до 6 місяців, суд надав час для примирення всього 2 місяця. Однак, заперечення та пояснення в судовому засіданні 10 жовтня 2023 року, судом було проігноровано.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 10 листопада 2012 року Виконавчим комітетом Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району, Київської області, про що, було складено відповідний актовий запис №48 (а.с.2, Т.1).
Від шлюбу є діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с.3, Т.1) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.4, Т.1).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не бажає перебувати у шлюбі, а примушування до збереження шлюбу не допускається.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 та ч. 2 ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З матеріалів справи вбачається, що з 10 листопада 2003 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказує на те, що у нього з відповідачем різні погляди на життєві цінності, відсутність взаєморозуміння. Позивач вказує, що вирішив, що подальше збереження шлюбних відносин з відповідачем неможливе та вказує про те, що він з відповідачем та їх шлюбні відносини за взаємною згодою припинилися.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що з позивачем одружена вже близько 11 років, від їхнього шлюбу народилося двоє дітей. Жодних підстав для розірвання шлюбу не бачить, більше того, вважає таку поведінку та бажання чоловіка розірвати їхню велику і дружню родину суперечить і його дійсній волі та суперечить не тільки їхнім інтересам, а й інтересам їхніх малолітніх дітей. До недавнього часу сім'я була дружня і жила в повній злагоді та благополуччі. За час спільного проживання та ведення господарства з чоловіком набули достатню кількість матеріальних благ, а саме: два будинка, квартиру, земельну ділянку, придбали автомобілі. Все це робилося з метою створення комфортних умов для їхньої сім'ї з дітьми.
Однак, зазначені доводи відповідача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно з ч. 1 ст. 24 СК України, ч. 1 ст. 52 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Про небажання позивача проживати в шлюбі з відповідачем свідчить сам факт його звернення до суду з даним позовом, а також послідовна позиція позивача за весь час розгляду справи, відповідно до якої він наполягав на розірванні шлюбу, що підтвердив його представник в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги в частині наявності на час розгляду справи між сторонами взаємних прав та обов'язків, апеляційний суд не може взяти до уваги, оскільки позивач вказує на відсутність зазначених обставин, а відповідач, стверджуючи протилежне, не надала суду жодних доказів на підтвердження своїх доводів в цій частині.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що справжньою причиною рішення про розірвання шлюбу - введення та оформлення на себе нерухомості побудованої у шлюбі, щоб бути єдиним її власником.
Не дивлячись, що зазначені доводи не впливають на можливість розірвання шлюбу, доказів їх обгрунтованості матеріали справи не містять.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 вказує на те, що збереження шлюбу відповідатиме інтересам їхніх дітей.
В той же час, відповідно до ст. 142 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Отже, рішення суду про розірвання шлюбу не позбавляє прав та не звільняє батьків від обов'язків приймати участь у вихованні дітей, спілкуванні з ними та їх утриманні, а також не позбавляє дітей права на отримання батьківської турботи про них.
В апеляційній скарзі відповідач вказує про те, у зв'язку із збройною агресією на території України, вона була змушена з квітня 2022 року до середини січня 2023 року, разом з дітьми знаходитись за межами України.
Разом з тим, позовну заяву було подано у травні 2023 року, і до жовтня 2023 року справа перебувала на розгляді у суді. У сторін було достатньо часу для примирення.
Серед іншого відповідач вказує про те, що судом було порушено норми процесуального права, оскільки судовий розгляд відбувався формально, без повного та всебічного з'ясування шлюбних взаємин та забезпечення участь у судовому засіданні обох сторін.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Голосіївського суду міста Києва від 22 травня 2023 року було відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та надано відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.
13 червня 2023 року ОСОБА_1 скористалась своїм правом та направила на адресу суду відзив на позовну заяву, а також заяву проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження.
Суд першої інстанції неодноразово викликав учасників справи до судового засідання, однак у зв'язку з їх неявкою або за їх клопотанням відкладав такі засідання.
Таким чином, суд першої інстанції здійснив повний та всебічний розгляд справи з дотриманням норм процесуального права та сприяв учасникам справи в реалізації їх прав.
Враховуючи зазначене, доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими та не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для розірвання шлюбу відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах, доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставо для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 15 березня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.