справа № 754/4684/23 головуючий у суді І інстанції Бабко В.В.
провадження № 22-ц/824/5743/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
14 березня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутих коштів, -
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 40 024 грн. 01 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 квітня 2022 позивач здійснив помилкове перерахування грошових коштів ОСОБА_3 в розмірі 40 024 грн. 01 коп. з власного дебетного рахунку на картку відповідача. Про те, що платіж був здійснений помилково, позивач дізнався у липні 2022 року, коли отримав виписку руху коштів по усіх його картках. У банку позивачу повідомили реквізити отримувача коштів та пояснили, що він має звернутися до суду, щоб повернути гроші. У зв'язку з тим, що між сторонами відсутні будь-які укладені правочини, тобто відповідач набув грошові кошти без наявності на те правових підстав, позивач просить стягнути з відповідача зазначені кошти.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що помилковий платіж мав місце 13 квітня 2022 року з власного дебетного рахунку позивача як фізичної особи, тому посилання відповідача на те, що цей платіж був пов'язаний із діяльністю благодійного фонду, засновником та керівником якого є позивач, є безпідставним. Позивач вважає, що відповідач ввів суд в оману, користуючись тими обставинами, що він є підприємцем. Про те, що платіж був дійсно помилковим, свідчить також те, що у позивача були відсутні будь-які дані відповідача (дата народження, адреса реєстрації, рнокпп), саме тому позивач, керуючись виключно наявною у нього інформацією - прізвищем, ім'ям та по-батькові отримувача платежу, пів року судився із іншим ОСОБА_3 . Крім того, відповідачем взагалі не надано доказів того, що він займається підприємницькою діяльністю, надає послуги з виготовлення одягу та обмундирування. Сам факт реєстрації фізичною особою-підприємцем не свідчить про те, що особа дійсно займається будь-яким визначеним видом діяльності. Також, відсутні відомості, що відповідач є суб'єктом благодійної діяльності та має право отримувати благодійну допомогу. Позивач стверджує, що ніколи не мав контактів із відповідачем телефоном, поштовими засобами, листуванням у мережі інтернет, спілкуванням через посередників тощо, не замовляв у нього товар або послуги, не погоджувався «виступати спонсором» його діяльності. Благодійний фонд, який створив позивач, займається забезпеченням ЗСУ автомобільним транспортом, а не одягом та іншим приладдям. Жодного доказу зворотного відповідач суду не надав. Позивач погоджується із твердженнями відповідача, що помилковий платіж дійсно є наслідком відсутності контролю за своїми діями на початку збройної агресії, що можна пояснити важким психологічним станом. Крім того, позивач ніколи не був присутній за місцем здійснення господарської діяльності відповідача, не купував там товар, не підписував жодних документів, не вів перемовин ані телефоном, ані письмово.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує про те, що апелянт намагається все пов'язати з господарською діяльністю позивача та відповідача, що не відповідає дійсності, так як жодних договірних відносин не мали, а перерахунок коштів був здійснений між двома фізичними особами. Про яку помилковість може йти мова, коли одна фізична особа ціле направлено здійснює іншій фізичній особі грошові кошти на особистий банківський рахунок. Позивач взагалі не пояснює свої дії. Відповідач зазначає, що на початку війни працював в такому режимі, що видавали речі (бронежилети, наколінники, розгрузки та ін.) волонтерам та військовим без оплати за товар, потім волонтери знаходили меценатів та спонсорів, які оплачували відповідачу кошти за товар. Так і в даному випадку, позивач здійснив фінансову грошову оплату відповідачу не помилково, а як оплата за речі для військових, тобто позивач виступив спонсором за товар, який вже передано військовим. Банківський рахунок відповідача, позивач отримав через волонтерів. Позивачу потрібно самостійно розібратися в своїх діях, що стосуються перерахунку коштів іншим особам, бо такі випадки у позивача не поодинокі. Згідно відкритих даних у позивача таких справ близько десяти, тому це є свідченням відсутності контролю за своїми діями, зокрема перерахунок коштів. Апелянт посилається, що наслідком неналежного контролю за своїми коштами є важкий психологічний стан, але жодного доказу даному не надано, що в свою чергу також не спростовує своїх дій та доводить необґрунтованість позовних вимог. Апелянт заперечує пояснення відповідача, але жодним чином їх не спростовує. Відповідач наголошує, що жодних договірних відносин чи іншої діяльності сторони між собою не вели та не ведуть. Позивач здійснив оплату добровільно та без жодної рахункової помилки.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що згідно квитанції Р24АР24А2160372736С0534 від 13 квітня 2022 року ОСОБА_1 (картка/рахунок відправника НОМЕР_1 ) перерахував ОСОБА_3 (картка/рахунок одержувача НОМЕР_2 ) суму 40 024 грн. 01 коп., банк відправника АТ КБ «ПриватБанк», призначення: переказ власних коштів.
Відповідно із Витягу є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 є засновником, власником та керівником Благодійної організації «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід», дата реєстрації 25 березня 2022 року.
Згідно із Витягу є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем, дата реєстрації 04 березня 2013 року.
Ухвалюючи рішення про відмову задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було належним чином доведено факту безпідставності набуття відповідачем спірних коштів, і не надано належних та допустимих доказів наявності у його діях рахункової помилки, натомість з матеріалів справи вбачається добровільне волевиявлення позивача на перерахування цих коштів, а у діях відповідача не вбачається недобросовісності при набутті цих коштів.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Зазначені правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі №548/741/21.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що 13 квітня 2022 року ОСОБА_1 перерахував на картковий рахунок ОСОБА_3 40 024 грн. 01 коп. При цьому, позивач вказує, що така транзакція була помилковою, про зазначене останній дізнався у липні 2022 року (через три місяці).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказував, що між сторонами були відсутні договірні зобов'язання. Таким чином, отримані відповідачем кошти у відповідності до ст. 1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу, як безпідставно набуті.
При цьому, безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Зі змісту позовних вимог не вбачається помилки позивача в перерахуванні зазначених коштів, позивач не посилається на помилку в реквізитах рахунку, введеній сумі платежу, що вказує на цілеспрямованість волі позивача на перерахування коштів саме відповідачу, за відсутності при цьому договірних відносин між ними.
Отже, ОСОБА_1 перерахував кошти ОСОБА_3 , фактично знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з перерахування чи повернення коштів, а тому поведінка позивача, який через тривалий час вимагає повернення перерахованих коштів, є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги щодо стягнення коштів у розмірі 40 024 грн. 01 коп. як безпідставно набутих задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не було належним чином доведено факту безпідставності набуття відповідачем спірних коштів, і не надано належних та допустимих доказів наявності у його діях рахункової помилки, натомість з матеріалів справи вбачається добровільне волевиявлення позивача на перерахування цих коштів, а у діях відповідача не вбачається недобросовісності при набутті цих коштів.
Зазначені висновки доводами апеляційної скарги не спростовуються.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.