14 березня 2024 року м. Київ
Унікальний номер справи № 753/16811/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/6715/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року, постановлену під головуванням судді Колесник О.М., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василевського Андрія щодо відмови зняти арешт з майна боржника, зобов'язання зняти арешт з майна, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «БТА Банк», -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій просила: визнати неправомірними дії начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василевського А. та зобов'язати Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт та заборону на відчуження з усього майна, яке належить ОСОБА_1 .
На обґрунтування скарги зазначала, що в провадженні Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебували виконавчі провадження № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4. В рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 старшим державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Федоренко А.М. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, що належить боржнику: ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 37 736,54 грн. По всім виконавчим провадженням винесено постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві.
Зазначала, що звернулася до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про зняття арешту з майна боржника та припинення оголошеної заборони на відчуження майна в межах стягнення боргу 37 736,54 грн., однак 07 вересня 2023 року начальником Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василевським А. було відмовлено у скасуванні арешту, оскільки підстави для зняття арешту майна боржника передбачені ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні і арешт може бути знятий тільки за рішенням суду.
Звертала увагу, що виконавчі провадження НОМЕР_5, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 мають статус «завершено», При цьому, строк пред'явлення виконавчих документів до виконання минув, оскільки всі вищезгадані виконавчі провадження були завершені не пізніше 2017 року. Після 2017 року виконавчі документи до стягнення не пред'являлись.
Також звертала увагу, що виконавчі листи у вищезгаданих виконавчих провадженнях були видані Дарницьким районним судом м. Києва в 2014 року, жодне з виконавчих проваджень не тривало більше ніж рік і десять днів, відповідно, строк пред'явлення виконавчих документів до виконання не може бути продовжено більше ніж на рік. За таких обставин, у стягувача не існує і не може існувати поважних причин для поновлення пропущеного строку пред'явлення виконавчих документів до виконання, оскільки такий строк складає не менше ніж п'ять років, що виходить за межі розумності процесуальних строків, що можуть бути поновленні за рішенням суду.
На підставі вищевикладеного, скаржник вважає, що її права, порушені, що і зумовило її звернення до суду з даною скаргою (а.с. 1-6, 45-50).
18 жовтня 2023 року до суду надійшли заперечення від старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Каплуновської М.О., в яких остання просила відмовити у задоволенні скарги. Посилалась на те, що оскільки боржником не було погашено заборгованість за виконавчими провадженнями, відсутні правові підстави для скасування обмежень накладених на майно скаржника (а.с. 35-37).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано дії начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василевського А. щодо відмови ОСОБА_1 у знятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 неправомірними. Зобов'язано Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1. Стягнуто з начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василевського А. на користь держави 1 073,60 грн. судового збору. Стягнуто з Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь держави 1 073,60 грн. судового збору (а.с. 59, 61-64).
Не погодившись з ухвалою суду, 05 січня 2024 року старший державний виконавець Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Каплуновська М.О. звернулась до суду з апеляційною скаргою, у якій просила ухвалу скасувати повністю та постановити нову, якою відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с. 66-69).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказувала, що 18 липня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 по виконанню виконавчого листа № 2-1663/12 від 16 травня 2012 року виданого Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БТА Банк» боргу в розмірі 37 736,54 грн. Виходячи з того, що рішення боржником добровільно не виконано, державним виконавцем вживались заходи примусового виконання рішення, а саме винесено постанову від 16 березня 2015 року про арешт майна боржника. У ході примусового виконання рішення встановлено, що у боржника відсутнє майно до стягнення, а вчинені державним виконавцем дії примусового характеру не дали бажаного результату. Рухоме та нерухоме майно на праві власності не зареєстровано за боржником. Так, 27 квітня 2015 року, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернено стягувачу. При цьому, боржником не погашено заборгованість по виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2/759/4210/13 від 23 квітня 2014 року виданого Святошинським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БТА Банк» борг в розмірі 19 545,76 грн., № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1663/12 від 16 травня 2012 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БТА Банк» боргу в розмірі 750,05 грн., № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2/759/4210/13 від 23 квітня 2014 року виданий Святошинським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БТА Банк» боргу у розмірі 19 545, 76 грн.
Вказувала, що суд при винесенні рішення керуючись ст.ст. 81, 260, 477-453 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження» зазначив, що виконавчі провадження № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_6, НОМЕР_4 на сьогоднішній день завершені, що свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту. При цьому, суд не взяв до уваги, що ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, у разі повернення виконавчого документу стягувачу з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження не є закінченим. До того ж, виконавцю не надано право на зняття арешту з майна у разі повернення виконавчого документу стягувачу з підстав якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи розшуку такого майна виявились безрезультатними.
Вказувала, що матеріали справи не містять відомостей про те, що державний виконавець виносив постанову про закінчення виконавчого провадження по зазначеній справі, внаслідок чого у нього не було правових підстав для скасування примусових заходів, прийнятих під час примусового виконання рішення. Також матеріали справи не містять відомостей про те, що скаржник оскаржував дії державного виконавця з приводу невинесення ним вищевказаної постанови.
Таким чином, вважала, що у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту при поверненні виконавчого документу, немає підстав і на цей час, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту. Відтак, відсутні підстави для визнання неправомірними дій начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції в м. Києві (а.с. 66-69).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відхилити апеляційну скаргу, а ухвалу районного суду залишити без змін (а.с. 99-105).
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси електронної пошти та телефонограмами із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі наявні докази. Заявник ОСОБА_1 про розгляд справи апеляційним судом 14 березня 2024 року була сповіщена 20 лютого 2024 року про що є відмітка працівників пошти про вручення адресату особисто поштового повідомлення. Апелянт Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) був сповіщений 21 лютого 2024 року врученням повідомлення уповноваженій особі. Повідомлення ПАТ «БТА Банк» повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця знаходження вказаної особи до суду не надходили (а.с. 94-98, 108-109).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов'язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Зважаючи на вищезазначене та положення ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на виконанні у Святошинському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебували виконавчі провадження № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 (а.с.15).
Так, 18 липня 2014 року державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
16 березня 2015 року в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 старшим державним виконавцем Федоренко А.М. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, що належить боржнику: ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення 37 736,54 грн. (а.с. 10).
27 квітня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 7).
Також, 18 липня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 та 27 квітня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 8, 15).
Крім того, 18 липня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 та 27 квітня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 9, 15).
В подальшому, 10 червня 2016 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 та 20 червня 2017 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, на підставі п.2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 15).
06 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою, в якій просила винести постанову про зняття арешту з майна боржника, та припинення оголошеної заборони на відчуження майна ОСОБА_1 , в межах стягнення боргу 37 736,54 грн. (а.с. 13-14).
07 вересня 2023 року начальник Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василевський А. надав відповідь на вказану заяву, якою було відмовлено у скасуванні арешту, оскільки відсутні правові підстави для скасування обмежень , накладених на майно ОСОБА_1 , крім того, в рамках виконавчих проваджень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 не виконано сплату заборгованості (а.с. 15-16).
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що що виконавчі провадження № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 та НОМЕР_4 на сьогоднішній день завершені, жодні виконавчі дії не проводяться, відсутні відкриті виконавчі провадження та сплило більше шести років після закриття виконавчих проваджень. Вважав, що вказане свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника, її права, як законного власника майна порушені, оскільки вона позбавлена можливості розпоряджатися своїм майном.
Колегія суддів не погодиласьз вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За змістом ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції Закону чинній на час подання скарги, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншимиучасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року, в редакції Закону який був чинним під час накладення арешту, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року,виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених ч. 1 цієї статті випадках.
При цьому, даною нормою не передбачено такого випадку закінчення виконавчого провадження, якщо виконавчий лист повернуто стягувачу у зв'язку з тим, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно ч. 1-2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
За положеннями ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Аналогічні правила були передбачені частинами 1, 2 ст. 50 Закону в редакції, яка була чинною до 05 жовтня 2016 року.
Отже, у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки щодо зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що державний виконавець виносив постанову про закінчення виконавчого провадження, внаслідок чого у нього не було правових підстав для скасування примусових заходів, прийнятих під час примусового виконання рішення. Також матеріали не містять відомостей про те, що скаржник оскаржував дії державного виконавця з приводу невинесення ним вищезазначеної постанови.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 січня2018 року у справі № 910/8019/15-г зазначено, що «державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення».
Крім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17 (провадження № 61-26969св18) зазначено, що «згідно зі ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».
Враховуючи те, що виконавчі провадження не були закінчені, а виконавчі листи повертались стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, колегія суддів дійшла висновку, що у державного виконавця при поверненні виконавчих листів були відсутні підстави для зняття арешту, не має для цього підстав і на даний час, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту.
Таким чином, суд погоджується з доводами апеляційної скарги про безпідставність скарги ОСОБА_1 на дії начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василевського А. щодо відмови зняття арешту з майна боржника у вказаних виконавчих провадженнях.
При цьому, доводи скарги ОСОБА_1 про те, що станом на день подання скарги виконавчі провадження завершено, відкритих виконавчих проваджень немає, а тому підстави для накладення арешту на рахунки боржника відпали, не заслуговують на увагу, оскільки виконавчі провадження не було закінчено на підставі ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі листи було повернуто стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Окрім того, ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі№ 2/0301/806/11, проте такі висновки не підлягають застосуванню, оскільки у справі, яка переглядалась судом касаційної інстанції, суд встановив, що боржник повністю погасив борг у добровільному порядку, водночас у справі, що переглядається апеляційним судом, відсутні докази погашення ОСОБА_1 заборгованості перед Банком.
Враховуючи вищевказане, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги на дії начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василевського Андрія щодо відмови зняти арешт з майна боржника, зобов'язання зняти арешт з майна, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «БТА Банк».
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2023 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії начальника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Василевського Андрія щодо відмови зняти арешт з майна боржника, зобов'язання зняти арешт з майна, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство «БТА Банк».
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 14 березня 2024 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова