печерський районний суд міста києва
Справа № 756/10727/23-ц
"24" січня 2024 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Остапчук Т.В.
при секретарі судових засідань Гаманюк О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Києві скаргу ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Стужука Павла Петровича, -
Представник скаржника Хомік.О.В. звернулась до суду в порядку цивільного судочинства з скаргою на рішення державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужука П.П..
Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що 21 липня 2023 року державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужуком П.П. відкрито виконавче провадження з виконання ухвали від 06 квітня 2023 року про поворот виконання постанови Печерського районного суду м.Києва від 29.08.2017 року, згідно якої було задоволено заяву відповідача Головного управління Національної поліції у місті Києві у справі №757/28842/17-а, згідно з цим сума стягнення з боржника становить 166 000 гривень. Державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужуком П.П. також було винесено постанову про розшук майна боржника від 02 серпня 2023 року, Постанова про арешт коштів божника від 21 липня 2023 року, Постанова про арешт майна від 02 серпня 2023 року. ОСОБА_1 не знав про наявність провадження НОМЕР_3, а тому не мав можливості оскаржити Постанову про відкриття відповідного провадження. Крім того скаржник вказує на те, що сума арештованого майна істотно більша, ніж загальна сума коштів для стягнення.
У зв'язку з цим заявник просив суд визнати неправомірні дії щодо винесення повідомлення про внесення відомостей боржника до Єдиного реєстру боржників ОСОБА_1 та скасувати його, визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужука П.П. про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 21 липня 2023 року з виконання постанови Печерського районного суду м.Києва від 29.08.2017 року у справі №757/28842/17-а щодо стягнення з нього на користь Головного Управління Національної поліції у м.Києві грошові кошти у сумі 166 000 гривень, постанову про арешт коштів боржника від 21 липня 2023 року, постанови про арешт майна від 02 серпня 2023 року, а саме автомобілів Опель реєстраційний номер НОМЕР_1 та Субару реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Державний виконавець Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Стужук П.П., який про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у судове засідання повторно не з'явився, незважаючи на те, що судом його явка в судове засідання була визнана обов'язковою.
Представник стягувача, який про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, повторно у судове засідання не з'явився, незважаючи на те, що судом його явка в судове засідання була визнана обов'язковою, проте надав до суду письмові пояснення, в яких заперечував проти задоволення скарги.
За таких обставин, ураховуючи приписи ч. 2 ст. 450 ЦПК України, суд ухвалив розглянути скаргу за відсутності державного виконавця та представника стягувача.
Дослідивши матеріали справи, матеріали виконавчого провадження, суд дійшов такого висновку.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 29.08.2017 позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправної відмови та зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції у м. Києві у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. Зобов'язано Головне управління Національної поліції у м. Києві призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з встановленням II групи інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме на 12.12.2016. У задоволенні іншої частини позовних вимог до Міністерства внутрішніх справ України - відмовлено.
09.08.2017 заступником Голови - начальником Головного управління Національної поліції у м. Києві Крищенком А.Є. затверджено висновок про призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4 відповідно до якого, ОСОБА_1 нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 144 000,00 грн.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві - залишено без задоволення, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 29.08.2017 року - без змін.
03.04.2018 постанова Печерського районного суду міста Києва від 29.08.2017 набрала законної сили та відповідно в Головного управління Національної поліції у м. Києві виник обов'язок призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з встановленням II групи інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме на 12.12.2016.
На виконання постанови Печерського районного суду міста Києва від 29.08.2017 Головним управлінням Національної поліції у м. Києві платіжним дорученням від 21.06.2019 виплачено (доплачено) на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, в зв'язку з встановленням II групи інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме на 12.12.2016 у розмірі 166 000,00 грн., що з урахуванням вже виплаченої суми коштів в розмірі 144 000,00 грн. на підставі платіжного доручення від 28.08.2017 №2173, становило загальну суму у розмірі 310 000,00 гривень.
Разом з тим, постановою Верховного Суду від 27.03.2020 касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в м. Києві задоволено частково. Постанову Печерського районного суду м. Києва від 29.08.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в м. Києві щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням II групи інвалідності; зобов'язано Головне управління Національної поліції в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, відповідно до вимог Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року №4, у розмірі 90 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
23.03.2021 року Головне управління Національної поліції у місті Києві звернулось до Печерського районного суду із заявою про поворот виконання рішення, обґрунтовуючи її тим, що ОСОБА_1 отримано кошти в сумі 310 000,00 грн., як на виконання постанови Печерського районного суду міста Києва від 29.08.2017. Проте, в подальшому вказане рішення суду скасоване постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.03.2020, а тому кошти фактично отримано ОСОБА_1 за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06.04.2023, що залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2023, заяву Головного управління Національної поліції у місті Києві про поворот виконання постанови Печерського районного суду міста Києва від 29.08.2017 задоволено. Допущено поворот виконання постанови Печерського районного суду міста Києва від 29.08.2017 у справі №757/28842/17-а, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Головного управління НП у місті Києві грошові кошти у сумі 166 000,00 гривень.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23.08.2023 року цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністрества юстиції (м.Київ) передано за територіальною підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.
29.12.2023 року заявник подав до суду заяву про зміну вимог, в якій просить визнати неправомірними дії державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністрества юстиції Стужука П.П. щодо винесення повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників ОСОБА_1 , постанови про арешт коштів боржника від 21.07.2023 року, постанови про арешт майна (автомобілів: Опель, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та Субару, реєстраційний номер НОМЕР_2 ), та просить скасувати вищезазначені постанови.
22.01.2024 року представник ГУНП у м. Києві до суду подав пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на те, що підстав для визнання неправомірними дії державного виконавця Стужука П.П. щодо винесення повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників ОСОБА_1 та скасування такого повідомлення відсутні, оскільки порядок внесення боржника до Єдиного реєстру боржників чітко регламентовано Законом України «Про виконавче провадження» та згідно з положенням ч. 5 ст. 9 здійснюється одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження. Крім того, дії державного виконавця у вигляді накладання арешту на майно боржника у виді двох транспортних засобів та відповідних рахунків, відкритих у банківських установах є законними та обґрунтованими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
24.01.2024 року від державного виконавця до суду надійшли копії матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_3 за виконавчим листом Печерського районного суду м.Києва №757/28842/17-а від 05.07.2023 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ НП у м.Києві грошові кошти у сумі 166 000,00 гривень, відповідно до яких 28.11.2023 року винесено постанову про зупинення виконавчого провадження за ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 року та поновлено строк на апеляційне оскарження.
29.01.2024 року представник заявника до суду подав письмові пояснення, в яких просить визнати неправомірними дії державного виконавця у зв'язку з порушеннями вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_3, суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 квітня 2023 року Печерським районним судом м. Києва розглянута заява Головного управління НП у місті Києві про поворот виконання постанови Печерського районного суду м.Києва від 29.08.2017 року у цивільній справі № 757/28842/17-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління НП у м.Києві, стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 166000 гривень та видано виконавчий лист відповідно до якого суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління НП у місті Києві грошові кошти у сумі 166000 гривень.
21.07.2023 року Головним державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужуком П.П. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа № 757/28842/14-а, виданого 05.07.2023 року.
Згідно з ч.5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Та, вказане гарантоване право на захист можливе лише у разі його порушення, із відповідним обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.
Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
У п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).
Способи захисту права, як передбачені законом дії, мають бути безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції".
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (статті 383, 384 ЦПК, частина четверта статті 82 Закону України "Про виконавче провадження").
Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина п'ята статті 82 Закону України "Про виконавче провадження").
Розгляд судом скарг сторін виконавчого провадження на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, якими порушено їх права чи свободи, здійснюється за правилами розділу VI ЦПК в рамках судового контролю за виконанням судових рішень.
Юрисдикційність розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС залежить від спеціалізації суду, який ухвалив рішення, що підлягає примусовому виконанню органами ДВС.
У порядку цивільного судочинства скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС підлягають розгляду, якщо підлягає виконанню рішення суду загальної юрисдикції, ухвалене відповідно до ЦПК (стаття 447 ЦПК).
Разом з тим виконавче провадження є особливою процедурою виконання виконавчих документів, у тому числі судових рішень, що врегульована як процесуальними кодексами (ЦПК, КАС, ГПК), так і Законом № 1404-VIII ).
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням,дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Аналогічні норми містяться й у КАС України. Зокрема, частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи,які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають,що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист (частина п'ята статті 287 КАС України).
Відтак за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
В справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністрества юстиції Стужука П.П. щодо винесення повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників ОСОБА_1 , постанови про арешт коштів боржника від 21.07.2023 року, постанови про арешт майна (автомобілів: Опель, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та Субару, реєстраційний номер НОМЕР_2 ), та просить скасувати вищезазначені постанови.
Судом встановлено , що справа на підставі якої виданий виконавчий лист розглянута за правилами адміністративної юрисдикції ( справа № 757/28842/17-а), а з скаргою на дії державного виконавця ОСОБА_1. звернувся в порядку ЦПК України.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 657/233/14-ц, зазначено , що проблема юрисдикції справ за скаргами на дії державного виконавця неодноразово розглядалась Великою Палатою Верховного Суду і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому ухвалені судові рішення, на виконання яких видані виконавчі документи.
З урахуванням висловленої Великою Палатою Верховного Суду правової позиції у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21) від 23 листопада 2021 року , що скарга на дії ВДВС, у виконавчому провадженні відкритому на виконання рішення суду у цивільній справі, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.181 КАС України (в редакції Закону від 03.08.2017) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З урахуванням викладеного суд, вважає, що скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а провадження за скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю.
На виконання положень ч.1 ст.256 ЦПК України суд вважає за необхідне роз'яснити скаржнику, що дана справа має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст..255 ч.1 п.1 ЦПК України , суд
Провадження в справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Стужука Павла Петровича закрити .
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту.
Дата складання повного тексту 15.02.2024р.
Суддя Т.В.Остапчук