14 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/9885/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Приходько Наталії Зіновіївни
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 (головуючий суддя: Євсіков О.О., судді: Алданова С.О., Корсак В.А.)
у справі № 910/9885/23
за позовом фізичної особи - підприємця Андреєвої Тетяни Георгіївни ( далі - ФОП Андреєва Т.Г.)
до фізичної особи - підприємця Приходько Наталії Зіновіївни (далі - ФОП Приходько Н.З.)
про стягнення 61 064,10 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ФОП Андреєва Т.Г. звернулася до суду з позовом до ФОП Приходько Н.З. про стягнення 61 064,10 грн. заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення від 10.12.2021 № 10/12 в частині сплати орендної плати та вартості спожитих житлово-комунальних послуг, які сплачені за відповідача позивачем.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2023 зі справи № 910/9885/23 (суддя Мудрий С.М.) позов задоволено повністю, з посиланням на його обґрунтованість.
14.11.2023 на виконання рішення суду видано судовий наказ.
Згідно з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 зі справи апеляційну скаргу ФОП Приходько Н.З. залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, зокрема, для подання заяви із зазначенням інших підстав та доказів на їх підтвердження для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 зі справи відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Приходько Н.З. на рішення суду першої інстанції з посиланням на частину четверту статті 260, пункт 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ФОП Приходько Н.З., з посиланням на порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 зі справи скасувати.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, зокрема, приписів статей 119, 256, 261 ГПК України; на думку скаржника, суд не встановив, не дослідив докази у справі та не звернув уваги на довідки з лікарні, які надав заявник в обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, та не надав їм належної правової оцінки.
Доводи інших учасників справи
ФОП Андреєва Т.Г. не скористалася своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України.
Перевіряючи правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).
Згідно з частиною першою статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу (частини третя статті 256 ГПК України).
Відповідно до частин другої - четвертої статті 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Перевіривши подану ФОП Приходько Н.З. апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виявив у ній ряд недоліків, зокрема, у зв'язку з поданням апеляційної скарги після закінчення встановленого законом строку та визнанням судом наведених скаржником в апеляційній скарзі підстав пропуску строку неповажними.
Так, як зазначено судом апеляційної інстанції в ухвалі від 19.12.2023 зі справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене 16.10.2023 (повний текст складено 16.10.2023); скаржник отримала оскаржуване рішення 28.10.2023 (зворотне поштове повідомленням зі штрих-кодовим індикатором 0600054432140); останнім днем для його оскарження в апеляційному порядку є 17.11.2023, проте скаржник звернулася з апеляційною скаргою 05.12.2023, тобто з пропуском встановленого статтею 256 ГПК України двадцятиденного строку.
В апеляційній скарзі скаржник зазначала про те, що у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем вона не мала можливості забезпечити захист власних інтересів адвокатом, а у зв'язку з відсутністю часу на пошук нового представника ФОП Приходько Н.З. пропустила строк на апеляційне оскарження та просила суд визнати причини пропуску поважними, поновити строк на апеляційне оскарження. Проте суд апеляційної інстанції визнав неповажними підстави, наведені скаржником в обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та залишив апеляційну скаргу без руху.
В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку ФОП Приходько Н.З. повторно зазначила ті самі обставини (які вже були оцінені судом апеляційної інстанції на предмет поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження), а саме, що у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем вона не мала можливості забезпечити захист власних інтересів адвокатом.
У доповненні до клопотання про поновлення строку скаржник також зазначила про те, що перебувала на стаціонарному лікуванні в період з 14.11.2023 по 24.11.2023 (довідка від 24.11.2023 № 29), у зв'язку з чим вона пропустила строк на апеляційне оскарження.
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що скаржник перебувала на стаціонарному лікуванні в період з 14.11.2023 по 24.11.2023. Водночас суд зазначив про те, що ФОП Приходько Н.З. не подала жодних доказів на підтвердження того, як саме зазначені обставини завадили подати апеляційну скаргу раніше ніж 05.12.2023, тобто лише на 11-й день після виходу з лікарні та після того, як до початку лікування в медичному закладі збігло вже 16 днів строку на апеляційне оскарження.
Верховний Суд зазначає про те, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 119 ГПК України).
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Отже, можливість поновлення судом апеляційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується із наявністю поважних причин пропуску строку зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Звернення з апеляційною скаргою є суб'єктивною дією скаржника, який зацікавлений у апеляційному перегляді судового рішення та залежить від його волевиявлення.
Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.
Водночас дотримання процесуальних строків забезпечує дотримання принципу правової визначеності та рівність прав для кожного з учасників справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 13.03.2018 у справі «Кузнецов та інші проти Росії» суд підкреслив, що особи, які оскаржують рішення поза межами наданих законом строків, мають діяти з достатнім поспіхом.
Частиною четвертою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції вжив належних заходів щодо сприяння скаржнику у реалізації ним права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яке гарантоване йому положеннями статті 129 Конституції України та частиною першою статті 17 ГПК України. При цьому скаржника було попереджено про процесуальні наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Встановивши, що причини пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження в цій справі пов'язані з обставинами суб'єктивного характеру, при цьому, взявши до уваги перебування скаржника на стаціонарному лікуванні в період з 14.11.2023 по 24.11.2023, що не пояснює причин, які завадили скаржнику подати апеляційну скаргу раніше ніж 05.12.2023, тобто лише на 11-й день після виходу з лікарні та після того, як до початку лікування в медичному закладі збігло вже 16 днів строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неповажність наведених скаржником причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції мав передбачені процесуальним законодавством підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження у порядку, передбаченому статтею 261 ГПК України.
Що ж стосується посилання ФОП Приходько Н.З. на довідку від 04.12.2023 про диспансерний нагляд лікаря-ендокринолога у період з 28.102023 по 04.12.2023 (копія довідки додана до касаційної скарги), то Суд зазначає, що зазначена довідка не була предметом розгляду в суді апеляційної інстанції. Скаржник не надала доказів того, що така довідка подавалася нею до суду апеляційної інстанції, у матеріалах апеляційного провадження така довідка відсутня.
Водночас в силу приписів статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші аргументи касаційної скарги не спростовують викладеного вище та не доводять неправильного застосування або порушення судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права.
Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки, викладені в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», згідно з яким пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
За наведених обставин, Суд дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і підстави для зміни чи скасування ухвали апеляційного господарського суду від 17.01.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Судові витрати
Судовий збір з касаційної скарги покладається на ФОП Приходько Н.З., оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 у справі № 910/9885/23 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Приходько Наталії Зіновіївни - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Жайворонок