14 березня 2024 року
м. Київ
Cправа № 910/5355/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Дроботової Т. Б., Мачульського Г. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного агентства резерву України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 (колегія суддів: Іоннікова І. А., Тарасенко К. В., Михальська Ю. Б.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Державного агентства резерву України про стягнення 297 239,02 грн,
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до суду з позовом про стягнення з Державного агентства резерву України 297 239,02 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за договором про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 08.07.2003 № ПЗ/НР-032787/НЮ за третій та четвертий квартали 2021 року.
23.08.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024, повний текст якої складений 06.02.2024, про задоволення позову.
27.02.2024 Державне агентство резерву України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, відмовити у задоволенні позову та направити справу на новий розгляд. При цьому у касаційній скарзі Державне агентство резерву України помилково вказало справу № 910/5355/23, однак як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень оскаржувані скаржником судові рішення ухвалені у справі № 910/5355/22, про що працівниками Управління забезпечення автоматизованого документообігу суду складено акт від 29.02.2024 № 32.1-13/111.
На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач не погодив звіти та не підписав акти, які є підставами для проведення розрахунків між сторонами; не встановив того, що понесені позивачем витрати є саме витратами на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а не поточними витратами іншого характеру. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).
До касаційної скарги додане також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.02.2024 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Дроботової Т.Б., Мачульського Г. М.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 у розмірі 2 481 грн.
Пунктом 1 частини першої статті 163 цього ж Кодексу встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення 297 239,02 грн, що становить менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022.
Як зазначено вище, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано випадки, за яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Державне агентство резерву України підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначило пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, які без обґрунтувань, визначених пунктом 2 частини третьої цієї ж статті, не можуть вважатися дотриманням приписів статті 290 цього ж Кодексу, оскільки предметом спору у цій справі є стягнення грошових коштів, розмір яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Необхідно враховувати, що передбачені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки не є тотожними з поняттям підстав касаційного оскарження, які передбачені пунктами 1- 4 частини першої статті 287 ГПК України.
Отже, Державне агентство резерву України не дотрималося умови допуску справи до касаційного оскарження, в якій предметом позову є стягнення грошових коштів, розмір яких не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки не обґрунтувало наявності випадків, визначених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на те, що Державне агентство резерву України не зазначило підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не розглядається.
Керуючись статтями 12, 119, 234, пунктом 2 частини третьої 287 та пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/5355/22 за касаційною скаргою Державного агентства резерву України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Т. Б. Дроботова
Суддя Г. М. Мачульський