Рішення від 15.03.2024 по справі 5023/10655/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2024 р.м. ХарківСправа № 5023/10655/11 (922/5262/23)

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Усатий В.О.

судді: Хотенець П.В. , Яризько В.О.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВО" (36007, м. Полтава, вулиця Заводська, буд.3, ЄДРПОУ 36792853)

до Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" (61001, м.Харків, вул. Тарасенка Георгія, буд 126, код ЄДРПОУ 14315629)

про стягнення коштів в межах справи про банкрутство ДП "Завод імені В.О.Малишева"

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПВО" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у сумі 73 696,62 грн, з яких: основний борг в розмірі - 48384,76 грн, індекс інфляції в розмірі - 21 144,14 грн., 3% річних в розмірі - 4167,72 грн.

За попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, витрати складаються з суми судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2684,00 грн.

В провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа про банкрутство Державного підприємства “Завод ім. В.О. Малишева”, яка розглядається колегією суддів у складі: головуючий суддя Усатий В.О., судді Хотенець П.В. та Яризько В.О.

Відповідно до ч. 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною яких є боржник.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду позовна заява в межах справи про банкрутство (вхідний номер 5262/23 від 13.12.2023) передана на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Усатий В.О., судді Хотенець П.В., Яризько В.О.

Ухвалою суду від 18.12.2023 залишено без руху позовну заяву (вх.№ 5262/23 від 13.12.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВО". Надано позивачу строк 7 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме:

- зазначити місцезнаходження відповідача згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою;

- подати до суду обґрунтований розрахунок нарахування індексу інфляції та 3% річних із зазначенням періоду такого нарахування;

- надати суду докази на підтвердження відповідних повноважень особи, яка підписала позовну заяву.

Згідно з даними КП "Діловодство спеціалізованого суду" вищевказану ухвалу суду направлено до Електронного кабінету ТОВ "ПВО" 19.12.2023 о 20:39, повідомлення про доставлення копії ухвали до електронного кабінету позивача було отримано судом 20.12.2023.

25.12.2023 в межах строку, встановленого судом, на електронну адресу суду від позивача надійшла заява (вх.№ 35455) до якої додано низку документів в якості підтвердження усунення недоліків позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 176 ГПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Враховуючи, що суддя Усатий В.О. з 22.12.2023 по 25.12.2023 включно перебував на лікарняному, з 27.12.2023 по 28.12.2023 та з 01.01.2024 по 02.01.2024 перебував у відпустці, суддя Яризько В.О. в період з 03.01.2024 по 12.01.2024 включно перебував у відпустці, суд розглянув вищезазначену заяву позивача (вх.№ 35455 від 25.12.2023) у межах строку встановлено ч. 1 ст. 176 ГПК України, а саме 15.01.2024.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи з урахуванням заяви позивача (вх.№ 35455 від 25.12.2023) суд встановив, що позивачем усунуто недоліки, які стали підставою для залишення позовної заяви без руху в межах строку, встановленого ухвалою суду від 18.12.2023, позовну заяву подано з додержанням вимог статей 20, 162-164, 172 ГПК України, а тому визнав їх достатніми для прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 15.01.2024 крім іншого прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВО" (вх.№ 5262/23 від 13.12.2023) до Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" до розгляду в межах справи №5023/10655/11 про банкрутство Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева». Відкрито провадження у справі № 5023/10655/11 (922/5262/23). Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Постановлено відповідачу, у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, подати суду заяву із обґрунтуванням своїх заперечень протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог статті 166 Господарського процесуального кодексу України протягом п'яти днів з дня отримання відзивів. Докази надіслання відповіді на відзив іншим сторонам надати суду. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив із урахуванням вимог статті 167 Господарського процесуального кодексу України протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази надіслання заперечень іншим сторонам надати суду. Роз'яснено учасникам справи, що відповідні заяви по суті справи повинні відповідати вимогам статей 161-167 Господарського процесуального кодексу України та мають бути подані у строк, визначений в ухвалі.

Згідно з даними КП "Діловодство спеціалізованого суду" вищевказану ухвалу суду направлено до Електронного кабінету Державного підприємства "Завод імені В.О Малишева" 16.01.2024 після 17 години.

Частиною шостою статті 242 ГПК України передбачено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, ухвала суду від 15.01.2024 отримана відповідачем 17.01.2024, з огляду на що строк для подання відзиву на позовну заяву - до 01.02.2024 включно.

29.01.2024 (тобто в межах встановлених ухвалою суду від 15.01.2024) від відповідача надійшов відзив (вх.№2543), в якому останній вказує, що не погоджується з позовними вимогами ТОВ "ПВО" в частині нарахування інфляційних витрат у сумі 21 144,14 грн., 3% річних у сумі 4 167,72 грн. Також відповідач зазначає, що позивачем направлялись на адресу Державного підприємства "Завод імені В.О Малишева" претензії №212 від 11.11.2021, №8 від 19.01.2022, вимоги №102 від 25.07.2023, №118 від 23.08.2023 про сплату заборгованості за поставку товару за Договором №528дп від 28.04.2022, укладеного між сторонами по цій справі, відповідно до його пункту 10.1 діяв до 31.12.2020, а поставка за видатковою накладною № 183 відбулась 27.01.2021. Окрім того, на думку відповідача, позивачем не надано належного доказу отримання відповідачем вимоги №183 а отже, невірно визначено дату, з якої у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Суд приймає відзив з додатком до розгляду із долученням до матеріалів справи.

31.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№2831), в якій останній не погоджується із запереченнями відповідача, викладеними у відзиві, вважає їх необґрунтованими, не доведеними, не підтвердженими жодними доказами. Позивач у відповіді на відзив вказує, що посилання відповідача на умови раніше укладеного між сторонами Договору №528дп некоректними з огляду на те, що договір припинив свою дію 31.12.2020. Окрім того , позивач зазначає та додає до відповідь на відзив докази отримання позивачем вимоги про виконання зобов'язання №183 від 16.11.2023 (роздруківка з сайту Укрпошти про вручення поштового відправлення 3600008778025).

З аналізу поданої позивачем відповіді на відзив (вх.№2831 від 31.01.2024) вбачається, що вказана відповідь на відзив була подана в строк, встановлений судом, форма та зміст відповідає вимогам ст.166 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, суд приймає відповідь на відзив (вх.№2831 від 31.01.2024) до розгляду та долучає до матеріалів справи.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

28.04.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПВО" (постачальник) та Державним підприємством "Завод імені В.О Малишева" було укладено Договір постави №528дп, який відповідно до п. 10.1 набрав чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його тексту їхніми печатками (у разі їх наявності) і діяв до 31.12.2020, а в частині виконання постачальником гарантійних зобов'язань - до повного виконання.

Отже, з аналізу п. 10.1 Договору постави №528дп вбачається, що Договір постави №528дп припинив свою дію, а в матеріалах справи відсутні докази щодо продовження строку вищезазначеного договору.

27.01.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ПВО" (надалі позивач, постачальник) з Державним підприємством "Завод імені В.О Малишева" (надалі відповідач , покупець) підписано видаткову накладну №183.

За змістом зазначеної видаткової накладної вбачається, що позивачем поставлено відповідачу товар : "Дошка обрізна хвойних порід 25*150*4000 мм у кількості 12,915 м3 за ціною 3 122,00 грн (без ПДВ) на загальну суму 48 384,76 грн (з ПДВ).

Факт отримання товару відповідачем 27.01.2021 підтверджено підписом уповноваженої особи Державного підприємства "Завод імені В.О Малишева" Богдан Н.Б. та скріплено печаткою зі сторони останнього.

Крім того, факт отримання товару за видатковою накладною №183 від 27.01.2021 не заперечується відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву.

27.01.2021 сторонами підписано та скріплено печатками сторін товарно - транспорту накладну №Р27-1.

Матеріали справи також свідчать про те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач звертався до відповідача з Претензією №212 від 11.11.2021 року, Претензією №8 від 19.01.2022 року, Вимогою №102 від 25.07.2023 року, Вимогою №118 від 23.08.2023 року, Вимогою №189 від 16.11.2023 року, в яких вимагав погасити заборгованість у розмірі 48 384,76 грн за поставлений товар.

Однак, вищезазначені претензії та вимоги залишені відповідачем без відповіді та без задоволення викладених у них вимог.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у сумі 73 696,62 грн., з яких: 48 384,76 грн - сума основного боргу, 21 144,14 грн - індекс інфляції , 4 167,72 грн - 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 статті 184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися У СПРОЩЕННИЙ СПОСІБ або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що з аналізу п. 10.1 Договору постави №528дп від 28.04.2020 вбачається, що Договір постави №528дп від 28.04.2020 припинив свою дію, а в матеріалах справи відсутні докази щодо продовження строку вищезазначеного договору, факт поставки товару за видатковою накладною №183 від 27.01.2021 свідчить про фактичне укладання сторонами договору в спрощений спосіб.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частини 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Факт отримання товару відповідачем 27.01.2021 підтверджено підписом уповноваженої особи Державного підприємства "Завод імені В.О Малишева" Богдан Н.Б., скріплено печаткою останнього та не заперечується відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву.

Крім того 27.01.2021 сторонами було підписано та скріплено печаткою товарно- транспортну накладну №Р27-1 від 27.01.2021, що також підтверджує факт отримання товару від позивача у кількості і на суму, що зазначена у видатковій накладній №183 від 27.01.2021.

Будь-яких зауважень до позивача щодо товару, його якості, кількості, строку відвантаження, чи будь-яких інших зауважень від відповідача матеріали справи не містять.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що підписання сторонами видаткової накладної №183 від 27.01.2021 без будь-яких заперечень щодо вказаних у ній умов, свідчить про погодження позивачем та відповідачем з таким правочином та породжує для останніх обов'язок з виконання його умов.

Вказане свідчить, що сторонами договору поставки відповідно до його умов зафіксовано поставку (передачу) відповідачу товару у кількості та вартістю згідно з видатковою накладною №183 від 27.01.2021.

Поряд з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, що сторонами було погоджено порядок здійснення оплати за отриманий товар .

Таким чином, враховуючи відсутність погодження сторонами, зокрема строків оплати отриманого товару, прийняття відповідачем товару без будь-яких зауважень чи заперечень, свідчить як і про прийняття відповідачем такого товару згідно з видатковою накладною №183 від 27.01.2021 на суму 48 384,76 грн, так і про належне виконання позивачем відповідного зобов'язання з поставки товару за видатковою накладною №183 від 27.01.2021 на суму 48 384,76 грн.

Отже, вчинення сторонами дій, пов'язаних із передачею однією особою іншій у власність товару, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно-матеріальних цінностей (видаткова накладна), свідчить про виникнення між сторонами цивільно-правових відносин.

Щодо доводів відповідача стосовно строку виконання грошового зобов'язання та перебігу строку нарахування інфляційних витрат та 3% річних, суд зазначає таке.

З аналізу змісту положень ст. 530 ЦК України у системному зв'язку зі змістом положень ст. 692 ЦК України випливає, що у разі не встановлення в договорі або законі строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, необхідно виходити з приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, якою передбачено, зокрема, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання.

Саме такий обов'язок відповідача, оплатити товар з моменту його прийняття, випливає з припису ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Тобто, наявність у покупця зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України, а не ставиться у залежність від звернення до нього з окремою вимогою у порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 19.08.2014 року у справі №925/1332/13 та в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 року у справі №910/9075/17, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до абз. 1 п. 1.7 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.12.2013№14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Як встановлено судом, у видатковій накладній, підписаній і скріпленій печатками обох сторін, які засвідчують поставку і прийняття товару, строк його оплати не вказано, отже відповідач зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. У зв'язку з чим, суд відхиляє доводи відповідача, оскільки аргументи відповідача зводяться до власного суб'єктивного тлумачення ним норм закону, які повинні бути застосовані до спірних правовідносин, тоді як згідно законодавчих приписів та договірних положень виникнення обов'язку оплатити за товар кореспондує з обставинами його отримання відповідачем.

Отже, обставини отримання товару за відповідними первинно-обліковими документами, що підписані та скріплені печатками обох сторін, породжують для Державного підприємства "Завод імені В.О Малишева" обов'язок зі сплати вартості отриманого товару у повному обсязі, а момент виникнення такого обов'язку за видатковою накладною №183 від 27.01.2021 на суму 48 384,76 грн є таким, що настав.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач взяті на себе грошові зобов'язання за видатковою накладною №183 від 27.01.2021 на суму 48 384,76 грн не виконав, вартість отриманого товару не оплатив, враховуючи арифметичну відповідність суми боргу обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, суд приходить висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 48 384,76 грн заборгованості підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Щодо стягнення 3% річних у розмірі 4 167,72 грн. та інфляційних втрат у розмірі 21 144,14 грн , суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 4 167,72 грн. за період з 28.01.2021-13.12.2023 та інфляційних втрат у розмірі 21 144,14 грн. за період з 28.01.2021 - 13.12.2023.

Так, приписами ст. 610, 612 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд враховує, що передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Враховуючи передбачені законодавством строки розрахунків за товар, перевіривши надані позивачем розрахунки, суд встановив, що наведені нарахування в частині стягнення 3 % річних у сумі 4 167,72 грн за період з 28.01.2021-13.12.2023 не суперечать вимогам чинного законодавства та є арифметично вірними, у зв'язку із чим позовні вимоги ТОВ "ПВО" про стягнення 3% річних у розмірі 4 167,72 грн. за період з 28.01.2021-13.12.2023, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат у розмірі 21 144,14 грн, судом встановлено, що такі нарахування здійснено арифметично не вірно.

Судом здійснено власний розрахунок та встановлено, що до стягнення підлягає сума інфляційних втрат за період з 28.01.2021-13.12.2023 у розмірі 21 038,26 грн., в решті нарахованої суми інфляційних втрат у розмірі 105,88 грн. слід відмовити як безпідставно нарахованої.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає доцільним стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2680,14 грн., в решті залишає за позивачем.

Керуючись статтями 7, 8 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВО" - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, буд. 126, код ЄДРПОУ 14315629) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВО" (36007, м. Полтава, вулиця Заводська, буд.3, ЄДРПОУ 36792853) заборгованість за поставлений товар у розмірі 73590,74 грн, з яких 48 384,76 грн основної заборгованості, 3% річних у розмірі 4 167,72 грн. та інфляційні втрати у розмірі 21 038,26 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2680,14грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 105,88 грн відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПВО" (36007, м. Полтава, вулиця Заводська, буд.3, ЄДРПОУ 36792853).

Відповідач: Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Тарасенка Георгія, буд. 126, код ЄДРПОУ 14315629).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Рішення складено та підписано 15.03.2024.

Головуючий суддя Суддя Суддя В.О. Усатий П.В. Хотенець В.О. Яризько