Справа № 463/6691/21 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н. В.
Провадження № 22-ц/811/2248/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
14 березня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Псярук О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 19 липня 2023 року,-
у червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою про визнання дій та бездіяльності неправомірними, визнання постанови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування скарги покликається на те, що на виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) знаходилися виконавче провадження № 40409245 про примусове виконання виконавчого листа № 2/1312/487/2012, виданого 26.04.2013 року Личаківським районним судом м. Львова, та виконавче провадження №44272087 про примусове виконання виконавчого листа № 2/463/472/2014, виданого 28.07.2014 року Личаківським районним судом м. Львова.
Зазначає, що 28 квітня 2021 року постановою державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області Західного МУ МЮ (м. Львів) Семена І.Р. у виконавчому провадженні № 40409245 про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу, виконавчий документ було повернуто стягувачу, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», на підставі його заяви від 13 квітня 2021 року, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому зазначено, що виконавчий збір не стягнено, відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору підлягає виконанню в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
28 квітня 2021 року постановою державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області Західного МУ МЮ (м. Львів) Семена І.Р. у виконавчому провадженні № 40409245 стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 735 985,38 дол. США та 1 080 017,96 грн.
Крім того, 28 квітня 2021 року постановою державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області Західного МУ МЮ (м. Львів) Семена І.Р. у виконавчому провадженні № №44272087 про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу, виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі заяви останнього, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому зазначено, що виконавчий збір не стягнено, відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору підлягає виконанню в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Вважає дії державного виконавця щодо завершення виконавчих проваджень № 40409245 та №44272087 неправомірними, а прийняті постанови від 28 квітня 2021 року про повернення виконавчих документів стягувачу протиправними, оскільки, вони не відповідають вимогам 21 розділу III Інструкції, яка встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону, що свідчить про протиправність постанови державного виконавця.
Крім того, вважає дії державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП № 40409245 неправомірними, а постанову від 28.04.2021 року про стягнення ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 735 985,38 дол. США та 1 080 017,96 грн. передчасною та протиправною, оскільки на дату винесення постанови у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі, який визначеному у постанові.
Звертає увагу на те, що матеріали виконавчого провадження ВП №40409245 та ВП №44272087 не містять постанови державного виконавця з посиланням на результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору, які передбачені пунктом 21 розділу III Інструкції та частиною першою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», що свідчить про протиправність постанови державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області Західного МУ МЮ (м. Львів) у виконавчому провадженні ВП №40409245 та №44272087 про повернення виконавчого документа стягувачу.
З наведених підстав просить:
визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в частині неповідомлення боржника - ОСОБА_1 , про повернення виконавчого документа стягувачу (виконавче провадження № 40409245 та ВП №44272087);
визнати протиправною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28 квітня 2021 року у виконавчому провадження № 40409245 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист № 2/1312/487/2012, виданий 26.04.2013 року Личаківським районним судом м. Львова);
визнати протиправною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.04.2021 року у виконавчому провадження № 44272087 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист № 2/463/472/2014, виданий 28.07.2014 року Личаківським районним судом м. Львова);
визнати неправомірними дії державного виконавця В Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.04.2021 року у виконавчому провадження № 40409245 в частині передчасного винесення постанови від 28.04.2021 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 735 985,38 дол. США та 1 080 017,96 грн.;
зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) привести виконавчі дії у виконавчому провадженні № 40409245 та №44272087 у відповідності до вимог діючого законодавства України.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 19 липня 2023 року в задоволені скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання дій та бездіяльності неправомірними, визнання постанови протиправною та зобов'язання вчинити дії, - відмовлено.
Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт зазначає, що звертаючись до суду зі скаргою про визнання дій та бездіяльності неправомірними, визнання постанови протиправною та зобов'язання вчинити дії вона звертала увагу на те, що пункт 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону «Про виконавче провадження», результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.
Вказує, що при закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Стверджує, що законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону «Про виконавче провадження».
Крім того, апелянт зазначає, що матеріали справи №463/6691/21 за її скаргою не містить ухвали про відкриття провадження у справі, а Єдиний державний реєстр судових рішень не містить інформації про внесення судом першої інстанції такої ухвали та вчинення будь-яких процесуальних дій по справі. Вказує, що структура єдиного унікального номера судової справи №190723 не є такою, що відповідає вимогам п.2.2.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду. З наведених підстав просить ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 19 липня 2023 року у справі №190723 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі №463/6691/21.
В судове засідання не з'явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст постанови складено 14 березня 2024 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 04 березня 2024 року, датою ухвалення постанови є саме 14 березня 2024 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лишена підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частин 1,2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно вимог ч. 1, 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника.
Статтею 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
У частині п'ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання.
При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
Судом першої інстанції, що на виконанні відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало 22 лютого 2016 року (час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження №44272087 з виконання виконавчого листа № 2/463/472/14, виданого 28 липня 2014 року Личаківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованості за кредитними договорами № 60407С32 від 27 червня 2007 року, № 60407С75 від 22 жовтня 2007 року та № 60407С76 від 22 жовтня 2007 року в розмірі 209 112,7 доларів США та 2 548 224,85 гривень, а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 3441 гривень.
28 квітня 2021 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Семеном І.Р. винесено постанову про повернення виконавчого документа ВП №40409245 стягувачу на підставі пункту один частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з надходженням заяви стягувача № 0000608/21-80 від 13 квітня 2021 року про повернення виконавчого документа без виконання.
28 квітня 2021 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Семеном І.Р. винесено постанову про повернення виконавчого документа ВП №44272087 стягувачу на підставі пункту один частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з надходженням заяви стягувача № 0000608/21-81 від 13 квітня 2021 року про повернення виконавчого документа без виконання.
Зі скарги ОСОБА_1 вбачається, що вона просить визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в частині неповідомлення боржника - ОСОБА_1 , про повернення виконавчого документа стягувачу (виконавче провадження № 40409245 та ВП №44272087); визнати протиправною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28 квітня 2021 року у виконавчому провадження № 40409245 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист № 2/1312/487/2012, виданий 26.04.2013 року Личаківським районним судом м. Львова); визнати протиправною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.04.2021 року у виконавчому провадження № 44272087 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист № 2/463/472/2014, виданий 28.07.2014 року Личаківським районним судом м. Львова).
Тобто, оскаржувані ОСОБА_1 бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо повернення стягувачу виконавчого листа прийняті 28 квітня 2021 року, а зі скаргою ОСОБА_1 звернулася до суду 11 червня 2021 року.
Зі змісту скарги та з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до суду з клопотанням про поновлення строку, не зазначила поважності причин пропуску строку на подання скарги, судом першої інстанції питання про поновлення строку не вирішувалося.
За змістом статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заяво учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для визнання бездіяльності та оскаржуваних постанов державного виконавця протиправними та їх скасування, та вважав, що державний виконавець вчинив всі необхідні процесуальні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
Разом з тим, вирішуючи скаргу по суті, вважаючи відсутніми підстави для визнання протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в частині неповідомлення боржника - ОСОБА_1 про повернення виконавчого документа стягувачу (виконавче провадження № 40409245 та ВП №44272087), а також визнання протиправною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28 квітня 2021 року у виконавчому провадженні №40409245 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист №2/1312/487/2012, виданий 26.04.2013 року Личаківським районним судом м. Львова) та визнання протиправною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.04.2021 року у виконавчому провадженні № 44272087 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист № 2/463/472/2014, виданий 28.07.2014 року Личаківським районним судом м. Львова), суд першої інстанції не звернув увагу та не перевірив, чи скарга подана скаржником ОСОБА_1 в межах строку, визначеного статтями 449 ЦПК України та частини 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», та за наявності пропуску зазначеного строку не з'ясував питання, чи зверталася скаржник до суду із заявою про поновлення цього строку із зазначенням поважності причин його пропуску, чи зазначала про це в скарзі, чи просила в скарзі поновити цей строк.
Зміст оскаржуваної ухвали свідчить про те, що судом першої інстанції питання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду зі скаргою на бездіяльність, на дії державного виконавця, судом не вирішувалося.
Колегія суддів звертає увагу на те, що строк звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця не є строком позовної давності, а процесуальним строком.
Тому навіть у випадку безпідставності скарги, вона мала бути розглянута по суті лише після вирішення питання щодо поновлення цього строку, оскільки відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків передбачених цим Кодексом.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №461/1150/19 (провадження №61-11015св21).
А відтак, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, висновок суду по суті вимог скарги є передчасним.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів, приходить до висновку, що скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в частині неповідомлення боржника - ОСОБА_1 , про повернення виконавчого документа стягувачу (виконавче провадження № 40409245 та ВП №44272087), про визнання протиправною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28 квітня 2021 року у виконавчому провадження № 40409245 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист № 2/1312/487/2012, виданий 26.04.2013 року Личаківським районним судом м. Львова) та визнання протиправною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 28.04.2021 року у виконавчому провадження № 44272087 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист № 2/463/472/2014, виданий 28.07.2014 року Личаківським районним судом м. Львова) слід залишити без розгляду.
Оскільки вимоги скарги про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) привести виконавчі дії у виконавчому провадженні № 40409245 та №44272087 у відповідність до вимог діючого законодавства України, скаржник обґрунтовує неправомірною бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), протиправністю постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28 квітня 2021 року у виконавчому провадження № 40409245 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист № 2/1312/487/2012, виданий 26.04.2013 року Личаківським районним судом м. Львова) та протиправністю постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.04.2021 року у виконавчому провадженні № 44272087 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист № 2/463/472/2014, виданий 28.07.2014 року Личаківським районним судом м. Львова), щодо яких колегія суддів дійшла висновку про залишення їх без розгляду, то в задоволенні вимог скарги про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) привести виконавчі дії у виконавчому провадженні № 40409245 та №44272087 у відповідність до вимог діючого законодавства України, слід відмовити.
Колегія суддів також дійшла висновку про закриття провадження в частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.04.2021 року у виконавчому провадження № 40409245 в частині передчасного винесення постанови від 28.04.2021 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 735 985,38 дол. США та 1 080 017,96 грн.
Такий свій висновок колегія суддів обґрунтовує наступним.
Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №127/9870/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17, від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17, від 18 грудня 2019 року у справі №759/15553/14-ц та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/289/17.
Аналізуючи зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, слід дійти висновків, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону України «Про виконавче провадження», підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №229/1026/21.
Правовідносини в частині визнання незаконними та скасування постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є адміністративно-правовими, а тому справа у цій частині підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 180/377/20.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Звертаючись зі скаргою, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.04.2021 року у виконавчому провадження № 40409245 в частині передчасного винесення постанови від 28.04.2021 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 735 985,38 дол. США та 1 080 017,96 грн.
Розглядаючи скаргу по суті в цій частині, суд першої інстанції не врахував, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про винесення постанови про розмір мінімальних витрат та про стягнення з боржника основної винагороди можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Скарга ОСОБА_1 в частині визнати неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.04.2021 року у виконавчому провадження № 40409245 в частині передчасного винесення постанови від 28.04.2021 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 735 985,38 дол. США та 1 080 017,96 грн., не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а тому провадження у справі у цій частині вимог скарги слід закрити та повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї вимоги скарги віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 19 липня 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Скаргу ОСОБА_1 в частині вимог скарги про визнання неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в частині неповідомлення боржника - ОСОБА_1 , про повернення виконавчого документа стягувачу (виконавче провадження № 40409245 та ВП №44272087); визнання протиправною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28 квітня 2021 року у виконавчому провадженні №40409245 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист №2/1312/487/2012, виданий 26.04.2013 року Личаківським районним судом м. Львова); визнання протиправною постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.04.2021 року у виконавчому провадженні № 44272087 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист № 2/463/472/2014, виданий 28.07.2014 року Личаківським районним судом м. Львова) - залишити без розгляду.
В задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 про зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) привести виконавчі дії у виконавчому провадженні № 40409245 та №44272087 у відповідності до вимог діючого законодавства України - відмовити.
Провадження в частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.04.2021 року у виконавчому провадженні № 40409245 в частині передчасного винесення постанови від 28.04.2021 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 735 985,38 дол. США та 1 080 017,96 грн. - закрити.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 536 грн. 80 коп. відстроченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Постанова складена 14.03.2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк