Справа № 452/2439/19 Головуючий у 1 інстанції Казан І.С.
Провадження № 22-ц/811/3834/21 Доповідач в 2 інстанції Шеремета Н.О.
04 березня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Псярук О.В.
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2019 року, -
у липні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договорами позики.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 26 травня 2013 року ОСОБА_4 отримав від нього у борг кошти в розмірі 10 000 доларів США та 32 000 грн., які зобов'язався повернути до 09 червня 2013 року, про що написав відповідну розписку. В подальшому 23 квітня 2014 року відповідач позичив у нього 6000 доларів США, які зобов'язався повернути до 28 квітня 2014 року, про що написав відповідну розписку. Зазначає про те, що розписка є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми. На його думку, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Стверджує, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань, а на усні вимоги про повернення боргу та на претензію про сплату заборгованості не відреагував. Вважає, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
З наведених підстав просить:
-стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 26 травня 2013 року у сумі 10 000 доларів та 32000 грн.;
-стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 23 квітня 214 року у сумі 6 000 доларів.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 16000 доларів США, 32000 грн. боргу за договорами позики та 4604,40 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, проте вважає, що оскаржуване рішення впливає на її інтереси. В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що не брала участі у розгляді справи, однак суд вирішив питання про її права, інтереси та обов'язки, оскільки за вона є дружиною ОСОБА_4 , з якого оскаржуваним рішенням суду стягнуто заборгованість на підставі договору позики, рішення суду виконане, в тому числі і за рахунок належних їй коштів. Зазначає, що договори позики укладено не для ведення господарської діяльності, а в інтересах сім'ї, тому права та обов'язки за цим договором виникли в обох з подружжя, однак її не залучено до розгляду справи, чим порушено її права. Вказує, що розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, повинна містити умови отримання позичальником коштів в борг із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів, однак в розписці від 26 травня 2013 року не зазначено, що кошти отримані саме у борг та не вказано умов отримання позичальником коштів, а в розписці від 23 квітня 2014 року не зазначено валюту, в якій отримано кошти. Звертає увагу, що позивач 12 грудня 2014 року звертався до правоохоронних органів з приводу, на його думку, шахрайських дій відповідача, відтак позивачу було відомо про невиконання зобов'язань відповідачем, тому звернувшись з позовними вимогами у липні 2019 року, позивач пропустив строк позовної давності. Вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що позовна давність переривалася внаслідок подання позивачем заяви про вчинення кримінального правопорушення, є помилковими, оскільки цивільне законодавство пов'язує переривання позовної давності виключно з поданням позовної заяви, а не будь-якої іншої. З наведених підстав просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 26 травня 2013 року та 23 квітня 2014р. між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 були укладені договори позики, відповідно до яких останній отримав у позику від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 10000 доларів США і 32000грн., а також 6000 доларів США із терміном повернення до 09.06.2013 року та 28.04.2014 року відповідно, що підтверджується письмовими розписками, даними особисто відповідачем.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 16000 доларів США, 32000 грн. боргу за договорами позики.
Рішення суду оскаржував представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2019 року залишено без змін.
Рішення суду також оскаржила дружина відповідача, ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, проте вважає, що оскаржуване рішення впливає на її інтереси, що судом вирішено питання про її права, інтереси та обов'язки.
Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вказувала, що з 20 жовтня 1990 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , з якого оскаржуваним рішенням суду стягнуто на користь ОСОБА_3 16000 доларів США, 32000 грн. боргу за договорами позики, що були укладені в інтересах сім'ї, а тому вважає, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки, як дружини позичальника.
Статтею 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20) та від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21), від 12 січня 2022 року у справі №761/41876/18 (провадження №61-16835св21).
Отже право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Якщо у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд встановить, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та(або) обов'язки такої особи не вирішувалися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (пункт 3 частини 1 статті 362 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України.).
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя, як зобов'язану особу (боржника).
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України висловленій у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.
Оскаржуваним рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 16000 доларів США, 32000 грн. боргу за договорами позики та 4604,40 грн. сплаченого судового збору.
Підставою позову ОСОБА_3 є боргові зобов'язання, що виникли у зв'язку з наданням ОСОБА_3 коштів у позику ОСОБА_4 .
Для чого надавались такі кошти у розписках не зазначено, оскаржуваним рішенням суду також не встановлювалась обставина, для чого ОСОБА_4 позичались кошти і для чого такі ОСОБА_3 надавались, тобто, мета, для якої позичалися кошти, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції при перегляді судового рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , не встановлювалися і в оскаржуваному рішенні суду не зазначене, що кошти бралися в позику в інтересах сім'ї, і що позичені кошти були використані саме в інтересах сім'ї.
Доводи апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що кошти позичалися в інтересах сім'ї, і що такі кошти були використані саме в інтересах сім'ї, а відтак вона, як дружина позичальника, несе разом з ним відповідність за повернення позичених коштів, а тому її слід було залучити до участі у справі, як співвідповідача, а оскільки вона не залучалася до участі у справі як співвідповідач, то оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене за неналежного складу відповідачів.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, бо докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналізуючи оскаржуване рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 не вирішувалося, оскільки підставою позову є боргові зобов'язання, що виникли у зв'язку із наданням ОСОБА_3 коштів у позику ОСОБА_4 без визначення мети отримання коштів в позику, і при розгляді справи судом першої інстанції встановлено наявність зобов'язання, що випливає із договорів позики, за якими борг не повернуто, отже позивач має право на його повернення у судовому порядку та стягнення суми боргу саме з відповідача, як позичальника.
Колегія суддів враховує те, що інші обставин, окрім правової природи укладених між сторонами договорів та факту їх виконання (невиконання), судом першої інстанції не встановлювалися, висновків про права та обов'язки апелянта ОСОБА_1 у встановлених правовідносинах оскаржуване рішення суду не містить, такі висновки відсутні і в резолютивній частині оскаржуваного рішення суду, а спір за позовом ОСОБА_3 вирішено судом в межах заявлених ним вимог, наведених ним підстав та наданих сторонами доказів.
На думку суду апеляційної інстанції посилання ОСОБА_1 на вчинення позивачем дій на підставі цього рішення щодо його виконання, а також виконання цього рішення, не свідчать про порушене її право, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження виконання рішення суду саме за рахунок спільних коштів, спільного майна подружжя.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду про стягнення боргу виконане за рахунок коштів, співвласником яких була і ОСОБА_1 , не спростовують наявність саме у відповідача у цій справі боргових зобов'язань та не вказують на те, що рішенням у справі вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_1 , яка звернулася з цією апеляційною скаргою.
Окрім як прийняття рішення щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договорами позики, інших питань, зокрема, про майнові права подружжя, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не вирішувалось.
Наявність порушених прав є основною умовою для здійснення судового захисту, за відсутності якої такий захист не здійснюється.
Аналізуючи зміст оскаржуваного рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 , яка не є стороною договорів позики, заборгованість по яких була стягнута в межах цієї справи та на яку судом не покладався обов'язок повернення коштів, а матеріали справи не містять доказів того, що кошти, одержані ОСОБА_4 за договорами позики, позичалися та використані в інтересах сім'ї.
Відомостей про пред'явлення будь-яких вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 щодо виконання в тому числі і нею рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2019 року, апелянтом суду не надано.
У зв'язку з вищенаведеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 не вирішувались, а тому на підставі частини третьої статті 362 ЦПК України, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Керуючись п.3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, суд, -
апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 11 грудня 2019 року- закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали.
Повна ухвала складена 11.03.2024 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк