пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
14 березня 2024 року Справа № 903/82/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Дельта-7”, с. Рованці, Луцький р-н., Волинська обл.
до відповідача: підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни, м. Луцьк
про стягнення 78 259 грн 54 коп.
Суддя Кравчук А.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
23.01.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Дельта-7” до підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни про стягнення 78 259 грн 54 коп., з яких 71 394 грн 45 коп основного боргу, 4 676 грн 69 коп штрафу, 2 188 грн 40 коп 3% річних та судових витрат по справі. Розгляд справи просить здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем взятих на себе згідно договору №158 від 14.12.2010 оренди торгового місця зобов'язань по оплаті орендних платежів.
Ухвалою суду від 24.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.
Відповідач ухвалу суду отримала 30.01.2024 (а.с. 32).
Строк для подання відзиву - по14.02.2024.
13.02.2024 надійшов відзив відповідача, згідно якого у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Дельта-7» не має речового чи будь якого іншого права на нерухоме майно у вигляді ТК «Новий ринок», чи території ТК «Новий ринок», чи торгівельних площадок з твердим покриттям на території ТК «Новий ринок», а тому у товариства відсутнє будь яке порушене право для звернення за захистом своїх прав до суду. Згідно з державних реєстрів за адресою розташування ТК «Новий ринок», зазначеною в договорі №158, знаходиться інше нерухоме майно - магазин, власником якого є інша особа. Позовні вимоги заявлені з пропуском строку позовної давності, у зв'язку з чим позивач може заявляти вимоги про стягнення платежів з 23.01.2021 по 31.12.2023. Строк позовної давності за вимогою сплати оренди за січень 2018 року розпочався 06.07.2018 та закінчився 06.07.2021. Не підлягає застосуванню автоматичне «карантинне» продовження строків позовної давності у зв'язку з відміною карантину. Перебіг строку позовної давності зупинений 02.04.2020. Проведений позивачем розрахунок індексації орендної плати містить не коректні індекси інфляції. Умовами договору не передбачено обов'язку орендаря самостійно розраховувати розмір орендної плати, у зв'язку з чим така зміна має відбуватись письмово за погодженням сторін шляхом підписання додаткових угод. Докази повідомлення орендаря про зміну розміру орендної плати відсутні. Сума нарахувань за оренду торгово місця з 28.02.2021 по 31.12.2023 становить 12 250 грн. орендної плати, 1 050 грн штрафу, 3 грн 47 коп 3% річних. Позивач мав можливість виступити з ініціативою про розірвання договору у випадку несвоєчасної оплати орендної плати, однак не зробив це, що свідчить про навмисне зловживання правами за укладеним договором для неправомірного отримання грошових коштів за неналежне йому майно.
Позивач відзив відповідача отримав 17.02.2024.
Строк для подання відповіді на відзив - по 20.02.2024.
У відповіді на відзив від 20.02.2024 позивач позовні вимоги підтримує. Зазначає, що право товариства на здачу в оренду торгово місця підтверджується витягом з ЄДРПОУ, згідно якого основним видом діяльності товариства є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Товариство придбало у приватну власність земельну ділянку, здійснило будівництво торгового комплексу, отримало всі належні дозволи для подальшого здійснення підприємцями торгівлі на даному комплексі, уклало договори про надання в оренду торгових місць, за рахунок яких отримує дохід та сплачує податки, а орендарі натомість встановили на наданих їм торгових місцях металеві конструкції для здійснення торгівлі чи здачі в оренду. Договір оренди є чинним. Надавши торгове місце, на якому відповідач розмістила свою конструкцію, товариство повністю виконало свої зобов'язання за договором оренди, в той час, як відповідач свої зобов'язання не виконує. Відповідач сплачувала не повну орендну плату, тому має місце переривання строку позовної давності, який продовжувався у зв'язку з введенням карантину та воєнного стану. П. 2.3 договору, який схвалений відповідачем, передбачено зміну розміру орендної плати шляхом її коригування на індекс інфляції. Виступати з ініціативою про розірвання договору є правом, а не обов'язком. Оскільки відповідач користується торговим місцем, розмістивши на ньому свою металеву конструкцію, то стягнення орендної плати є правомірним.
Відповідач відповідь позивача на відзив отримала 21.02.2024.
Строк для подання заперечень на відповідь на відзив - по 26.02.2024.
23.02.2024 надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, згідно яких позовні вимоги заперечує. Зазначає, що належним доказом наявності у позивача права вимоги орендної плати у відповідача за предмет оренди може бути лише документально підтверджене право власності чи інше речове право на торговий комплекс «Новий ринок» або інше речове право на «торгові місця» чи «торгову площадку з твердим покриттям», що розташовані за адресою с.Рованці, вул. Європейська, 3. Просить застосувати наслідки спливу позовної давності. Переривання строку позовної давності може мати місце виключно у випадку вчинення особою відповідних дій в межа цього строку, тобто до моменту спливу первинно встановленого строку позовної давності. Пунктом 2.3 договору визначено лише механізм зміни розміру орендної плати, а не автоматична його зміна без повідомлення орендаря.
Позивач у додаткових поясненнях від 05.03.2024 позовні вимоги підтримує, оскільки спірний договір є чинним, у судовому порядку недійсним не визнавався. У даному випадку має місце переривання строку позовної давності у зв'язку з частковою сплатою відповідачем орендних платежів, яка не заперечується останнім. Розрахунок відповідача суми боргу не заслуговує на увагу оскільки не відповідає вимогам п. 2.3 договору оренди.
Відповідач у додаткових поясненнях від 11.03.2024 у задоволенні позову просить відмовити, оскільки право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належить майнові права. Позивач вказує про долучення фотокопій споруди, проте відповідач їх не отримував, у зв'язку з чим вони не є належними доказами у справі. Договір оренди не містить жодних план-схем розташування торгового місця, які давали б можливість ідентифікувати торгові місця та розташовані на них споруди за номерами чи іншими ознаками. Договір оренди не відповідає вимогам закону та є нікчемним. Здійснені часткові платежі мають конкретне цільове призначення та не можуть бути підставою для переривання строків позовної давності стосовно інших частин платежу. Платежі здійснені у період з 30.06.2021 по 28.02.2023, а тому переривання строків позовної давності не відбулось. Пояснення позивача щодо механізму обрахунку розміру місячної орендної плати з застосування п. 2.3 договору не спростовують аргументи щодо відсутності у орендаря обов'язку самому автоматично розраховувати собі розмір місячного платежу.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи вищевикладене, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
14.12.2010 між ТОВ «Дельта-7» (орендодавець) та підприємцем Рейкіною Е.Г. (орендар) укладено договір оренди торгового місця №158 (а.с. 13-17).
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з договору.
Між сторонами зобов'язання виникли з договору оренди торгового місця №158 від 14.12.2010.
Згідно умов договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування торгове місце площею 17,5 кв.м., яке знаходиться за № 11, у ряду №6 на території торгового комплексу «Новий ринок» за адресою: вул. Європейська, с. Рованці, Луцький р-н., Волинська обл. (п. 1.1). Торговим місцем за цим договором є площа з твердим покриттям, облаштована для розміщення металевої конструкції, магазину, палатки і здійснення продажів товарів (п. 1.2). Передача торгового місця за цим договором здійснена до його підписання, що засвідчується підписами сторін за цим договором (п. 1.3). За користування торговим місцем орендар сплачує орендодавцю орендну плату в сумі 20 грн. 00 коп. за 1 кв.м. без податку на додану вартість, що становить 350 грн. 00 коп. без ПДВ за один календарний місяць (п. 2.1). Орендна плата сплачується не пізніше 5-го числа поточного місяця. Якщо 5-го числа поточного місяця припадає на вихідний чи не робочий день, то останнім днем сплати буде перший робочий день, що слідує за 5 числом поточного місяця (п. 2.2). У випадку зростання інфляції розмір орендної плати за кожний поточний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць (п. 2.3). За порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п. 2.2 договору, орендар сплачує за прострочення з 5-го до 15-го числа штраф у розмірі 10% від розміру орендної плати, визначеного п. 2.1 договору, за не сплату орендної плати після 15-го числа - штраф у розмірі 50% від розміру орендної плати, визначено п. 2.1 цього договору (п. 4.1.1). Договір вступає в дію з 15.12.2010 та укладається до 31.12.2059 (п. 5.1). Зміни та доповнення до даного договору вносяться шляхом підписання додаткових угод, які є невід'ємною його частиною (п. 5.2).
Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закріплена у статті 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (аналогічний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 922/3666/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №921/704/20.
Договір оренди підписаний сторонами без зауважень та заперечень, не був предметом судового розгляду, докази про визнання його недійсним чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим твердження відповідача, що відсутність будь яких правовстановлюючих документів на об'єкт оренди зумовлює необгрунтованість та безпідставність його вимог про стягнення коштів не приймається судом до уваги.
Передача торгового місця в оренду відповідачу підтверджується п. 1.3 договору.
У розрахунку суми боргу позивачем відображено часткову оплату відповідачем боргу в сумі 4 300 грн 00 коп, з яких: 700,0 грн -30.06.2021, 350,0 грн - 30.09.2021, 350,0 грн - 31.12.2021, 350,0 грн - 30.04.2022, 350,0 грн - 31.05.2022, 350,0 грн - 30.09.2022, 350,0 грн - 31.10.2022, 500,0 грн - 31.12.2022, 500,0 грн - 31.01.2023, 500,0 грн - 28.02.2023.
Відповідач оплату боргу підтверджує, вказує, що кожна з оплат мала конкретне цільове призначення платежу, проте докази на підтвердження не подав.
В матеріалах справи відсутні платіжні інструкції про сплату відповідачем орендних платежів на суму 4 300 грн 00 коп, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості перевірити призначення платежу.
Позивач у розрахунку суми боргу відобразив нарахування орендної плати з моменту дії договору, однак просить стягнути з відповідача 71 394 грн 45 коп орендної плати за період з 01.07.2018 по 31.12.2023 згідно поданого розрахунку за мінусом сплачених платежів (а.с. 18).
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України та ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.ч. 1, 7 ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Приписами ч.1 ст.759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як вбачається з матеріалів справи договір №158 оренди торгового місця від 14.12.2010 підписаний сторонами, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався.
Пунктом 2.3. договору оренди торгового місця сторони передбачили, що у випадку зростання інфляції, розмір орендної плати за кожен поточний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 відступила від висновків касаційного суду в постановах від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної в цих нормативних актах.
Згідно п. 23 даної постанови якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Отже, нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості зі сплати орендної плати відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
Перевіривши розрахунки суми боргу, долучені позивачем до позовної заяви, судом встановлено, що в частині нарахування орендної плати використано індекс інфляції за попередній місяць, що в свою чергу відповідає положенням п. 2.3 договору оренди торгового місця №158 від 14.12.2010, а тому нарахована позивачем орендна плата в сумі 71 394 грн 45 коп є підставною.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду №903/856/23 від 20.12.2023.
Заперечення відповідача щодо не укладення додаткових угод про зміну орендної плати не приймається судом до уваги, оскільки коригування розміру орендної плати на індекс інфляції визначене договором оренди (п. 2.3), який підписаний відповідачем без зауважень.
Судом враховано, що письмове повідомлення орендаря про індексацію розміру орендної плати договором не передбачено.
Твердження відповідача, що не розірвання позивачем договору оренди свідчить про навмисне зловживання ним своїми правами для неправомірного отримання грошових коштів є безпідставним, оскільки ініціювання розірвання договору можливе за ініціативою як орендаря так і орендодавця, тобто заінтересованої сторони.
Докази вжиття таких заходів відповідачем в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 259 ЦК України).
Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Згідно із ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 23.12.2020 Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №127/23910/14-ц, постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 14.02.2018 у справі №161/15679/15-ц.
Згідно розрахунку позивача відповідачем сплачено у період з червня 2021 року по лютий 2023 року 4 300 грн 00 коп, що не заперечується відповідачем.
Отже, враховуючи, що відповідач сплачував не повну орендну плату, а проводив лише часткову оплату за орендоване торгове місце за період з 01.07.2018 по 31.12.2023, суд вважає, що має місце переривання перебігу строку позовної давності.
Крім того, необхідно врахувати, що відповідно до п. 12 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVІD-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину.
Пунктом 19 "Прикінцеві та перехідні положення” ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
За захистом своїх порушених прав позивач звернувся з позовом до суду 23.01.2024.
Отже, вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди 71 394 грн 45 коп за період з 01.07.2018 по 31.12.2023 пред'явлено позивачем в межах передбаченого строку позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду №903/856/23 від 20.12.2023.
Заперечення відповідача, що сплата орендної плати здійснена з конкретним цільовим призначенням платежу, у зв'язку з чим не є підставою для переривання строку позовної давності щодо всієї суми боргу не приймається судом, оскільки платіжні документи на підтвердження часткової сплати орендних платежів в матеріалах справи відсутні, а тому суд позбавлений можливості перевірити призначення їх платежу та порядок зарахування.
Враховуючи вищевикладене, заявлені позивачем вимоги про стягнення 71 394 грн 45 коп орендних платежів підставні та підлягають до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Крім того позивач просить стягнути з відповідача 4 676 грн 69 коп 50% штрафу.
Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п.1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно п. 4.1.1 договору оренди торгового місця №158 від 14.12.2010 за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п. 2.2 договору, орендар сплачує: за прострочку з 5-го до 15-го числа штраф у розмірі 10 % від розміру орендної плати, визначеного пунктом 2.1 цього договору, за несплату після 15-го числа - штраф у розмірі 50% від розміру орендної плати, визначеного пунктом 2.1 цього договору.
Суд здійснивши власний розрахунок штрафу, дійшов висновку, що нараховані позивачем на основну заборгованість за період з липня 2023 року по грудень 2023 року 4 676 грн 69 коп 50% штрафу підставні та підлягають до стягнення з відповідача у відповідності до п. 4.1.1 договору оренди від 14.12.2010.
При розрахунку розміру штрафу, передбаченого п. 4.1.1 договору, судом враховано у правовому взаємозв'язку п.2.1 з п. 2.3 договору оренди торгового місця №158 від 14.12.2010, яким передбачено, що орендна плата визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць, тому в даному випадку для розрахунку штрафу береться саме проіндексована орендна плата.
Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача 2 188 грн 40 коп 3% річних, нарахованих згідно розрахунку (а.с. 21-22):
- з 01.07.2018 по 31.12.2018 -на суму боргу 5 540,11 грн = 83,78 грн;
- з 01.01.2019 по 31.12.2019 -на суму боргу 11 929,43 грн = 357,88 грн;
- з 01.01.2020 по 31.12.2020 -на суму боргу 10 415,78 грн = 312,47 грн;
- з 01.01.2021 по 31.12.2021 -на суму боргу 13 418,43 грн = 402,55 грн;
- з 01.01.2022 по 31.12.2022 -на суму боргу 15 964,60 грн = 478,94 грн;
- з 01.01.2023 по 31.12.2023 -на суму боргу 18 426,08 грн = 552,78 грн.
Сторонами підтверджено часткову оплату відповідачем орендних платежів в сумі 4 300 грн 00 коп.
В той же час, платіжні документи, які б підтверджували дату сплати, призначення платежу в матеріалах справи відсутні, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості перевірити правильність їх зарахування позивачем, розрахунків 3% річних відповідно, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 188 грн 40 коп 3% річних не підлягають задоволенню.
Крім того судом враховано, що позивачем здійснено нарахування 3% річних на суму боргу у період, в який така заборгованість ще не виникла, оскільки п. 2.2 договору встановлено строк оплати не пізніше 5 числа поточного місяця.
При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог сумі 2 943 грн 33 коп. відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України слід віднести на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з підприємця Рейкіної Ельвіри Георгіївни ( АДРЕСА_1 , ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-7» (вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 34826969)
- 71 394 грн 45 коп. основного боргу, 4 676 грн 69 коп. штрафу, 2 943 грн 33 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього: 79 014 грн 47 коп. (сімдесят дев'ять тисяч чотирнадцять грн 47 коп).
3. У позові на суму 2 188 грн 40 коп відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя А. М. Кравчук