Провадження №2/235/268/24
Справа №235/3133/23
Іменем України
15 березня 2024 року Красно армійський міськрайонний суд Донецької області у складі
головуючої - судді Величко О.В.,
при секретарі Гришай О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ « Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтуванні своїх позовних вимог вказав, що з 25.10.2019 р. по 26.10.2020 р. він працював гірником очисного забою дільниці з видобутку вугілля № 1-1 на ТОВ « Краснолиманське».
26.10.2020 р. він був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. В порушення вимог ст. 116 КЗпП України відповідач не виплатив йому заборгованість по заробітній платі в сумі 115748,46 грн. Рішенням Красногвардійського райсуду м. Дніпропетровська від 30.10.2023 р. з ТОВ « Краснолиманське» на його користь стягнута нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з грудня 2019 р. по жовтень 2020 р. у розмірі 115748,46 грн. Позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 154293,10 грн., судовий збір в сумі 1542,93 грн.
Представник відповідача ТОВ « Краснолиманське» надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що рішенням Красногвардійського райсуду м. Дніпропетровська від 30.10.2023р. з ТОВ « Краснолиманське» на користь позивача стягнуто заборгованість з нарахованої, але не сплаченої заробітної плати за грудень 2019р.- жовтень 2020 р. в сумі 115748,46 грн.
Судове рішення виконано в повному обсязі у грудні 2023 року.
Також зазначено, що у справі № 235/904\22 позивач в день звільнення 26.10.2020 р. не працював.
Вважає, що в даній справі дії самого позивача направлені на безпідставне збагачення в судовому порядку, а останній являється інструментом такого збагачення. Просить суд при вирішенні даної справи застосувати принцип розумної співмірності та пропорційності та зменшити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. ( а. с. 24-26).
Позивач, представник позивача в судове засідання не з'явились, просили справу слухати без їх участі ( а .с. 16, 20,29,32) .
Представник відповідача ТОВ «Краснолиманське» в судове засідання не з'явився, просив справу слухати у його відсутність ( а. с. 26).
Суд розглянув справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про день і час слухання справи, що відповідає положенням ст. ст. 128, 223 ЦПК України, з урахуванням поданих клопотань про розгляд справи за відсутності сторони, що , в свою чергу, не порушує прав та обов'язків учасників судової справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі ТОВ «Краснолиманське» з 25.10.2019 р. по 26.10.2020 рік, де працював в якості гірника очисного забою дільниці з видобутку вугілля № 1-1 . наказом № 299 к від 26.10.2020 р. позивача звільнено на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України ( а. с. 13).
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідачем визнано той факт, що рішенням Красногвардійського райсуду м. Дніпропетровська від 30.10.2023 року з ТОВ « Краснолиманське» на користь позивача стягнуто заборгованість з нарахованої, але не сплаченої заробітної плати за грудень 2019р.- жовтень 2020 р. в сумі 115748,46 грн.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 30.11.2023 р.
Даних щодо виплати на момент розгляду справи усієї заборгованості по заробітній платі в сумі 115748,46 грн. на користь позивача матеріали справи не містять.
Так само до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження тверджень представника відповідача, зазначених у відзиві на позовну заяву, про виплату заборгованості по заробітній платі позивачу в грудні 2023 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлені цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази з поданням відзиву або письмових пояснень третьої сторони.
Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Отже, підставою відповідальності власника відповідно до ст.. 117 КЗпП, на яку посилається позивач, обґрунтовував свої вимоги, є склад правопорушення, який включає два юридичних факта: порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.
Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012, проте не більше 6 місяців такого правопорушення, що встановлено Законом від 01.07.2022 року .
Отже, судом встановлено що рішенням суду від 30.10.2023 р. з відповідача ТОВ « Краснолиманське» на користь позивача стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 115748,46 грн.
Оскільки сторонами не надано доказів на підтвердження фактичного виконання рішення суду, відповідачем, зокрема, не надано доказів щодо останнього дня роботи позивача на підприємстві перед звільненням, суд приходить до висновку про стягнення середнього заробітку за шість місяців затримки, як передбачено ст. 117 КЗпП України.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100.
Отже, середній заробіток за шість місяців становить ( з 27.10.2020 р. по 27.04.2021 р.) становить : 1186,87 ( середньоденний заробіток) х 127 ( робочі дні) = 150732,49 грн.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За таких обставин, визначена судом сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню з відповідача, є сумою, з якої під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податків та зборів.
Що стосується доводів представника відповідача про зменшення суми середнього заробітку з урахуванням принципу пропорційності, то суд зазначає наступне.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23.12.2015 року у справі № 6-837цс15, від 27.04.2016 р. у справі № 6-113цс16, постанові ВСУ від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13ц.
Таким чином, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони ( ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволенні вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум.
При цьому принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.
З огляду на наявну неспівмірність стягнутої суми середнього заробітку в розмірі 150732,49 грн. зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі в розмірі 115748,46 грн., характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає за можливим застосувати принцип справедливості та співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку середнього за час затримки розрахунку, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 115000 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесений судовий збір у розмірі 1153,67 грн. (1547,93 х 74,53:100)
На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 38, 115,116, 117 КЗпП , ст. ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 273 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з Обмеженою Відповідальністю « Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців в сумі 115000 грн. з подальшим відрахуванням з цієї суми податків і обов'язкових платежів, понесений судовий збір в сумі 1153,67 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1
Відповідач ТОВ «Краснолиманська» , код ЄДРПОУ 32281519, місцезнаходження: м. Київ, вул. Прорізна, 12 А.
Суддя: