Справа № 509/4162/22
11 березня 2024 року смт. Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні у залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021160000000425 від 23.03.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Советськ Калінінградської області, Російської Федерації, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України,-
В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває зазначене кримінальне провадження.
На стадії досудового розслідування до обвинуваченої ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави (ухвала слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 13.05.2022 року). В подальшому, на стадії досудового розслідування вказаний запобіжний захід неодноразово продовжувався та закінчує свою дію 04.11.2022 року.
Ухвалою судді від 10 жовтня 2022 року призначено підготовче судове засідання на підставі обвинувального акту в даному кримінальному провадженні.
Ухвалою суду від 26.10.2022 року обвинуваченій ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 25 грудня 2022 року включно, із застосуванням застави в розмірі 3120000 (три мільйони сто двадцять тисяч) гривень.
Ухвалами суду від 08.12.2022 року, від 02.02.2023 року, від 29.03.2023 року, від 24 травня 2023 року, від 06 липня 2023 року, від 23 серпня 2023 року, від 18 жовтня 2023 року, від 13.12.2023 року та від 08.02.2024 року продовжено обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, з правом внесення застави в розмірі, визначеному в ухвалі Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.10.2022 року.
11.03.2024 року захисником обвинуваченої - акдвокатом ОСОБА_5 подано до суду письмове клопотання про зміну запобіжногозаходу відносно обвинуваченої з тримання під вартою на домашній арешт. Своє клопотання захисник обгрунтовує тим, що надані стороною обвинувачення докази винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих злочинів ставлять під сумнів обгрунтованість обвинувачення. Крім того, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, заявлені прокурором, жодним чином не підтверджені. Обвинувачена ОСОБА_4 майже два роки перебуває під вартою, з 11.05.2022 року, внаслідок чого у неї значно погіршився стан здоров'я. Просить змінити обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжний захід на ціодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_3 .
В судовому засіданні захисник ОСОБА_5 підтримав своє клопотання з викладених в ньому підстав, уточнивши також адреси місця проживання обвинуваченої, для виконання ухвали суду, у разі задоволення його клопотання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 .
Обвинувачена ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала свого захисника та просили змінити їй запобіжний захід на домашній арешт.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти клопотання захисника, оскільки встановлені судом ризики на даний час не зменшилися, більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти наявним ризикам.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження та дослідивши матеріали клопотань суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 201 КПК України обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до суду клопотання про зміну запобіжного заходу.
Відповідно до ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України"- згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами (справа "Єлоєв проти України", п. 60).
Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до змісту ч.3 ст.199 КПК України, однією з підстав для продовження строку тримання під вартою є наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Відповідно до змісту ч.5 ст.199 КПК України, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого корисливих кримінальних правопорушень, за які законом передбачене покарання від шести до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна (ч.2 ст. 307 КК України), та від дев'яти до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна (ч.3 ст. 307 КК України). Обвинувачена ОСОБА_4 не має міцних соціальних зв'язків, оскільки незаміжня, утриманців не має, офіційно не працювала, стабільного доходу не має, остання може залишити місце проживання, ухилитися від суду, продовжити протиправну діяльність, направлену на збут наркотичних засобів.
Обираючи міру запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, суд у своїй ухвалі від 26.10.2022 року враховував наявність ризиків, які передбачені п.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачена ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, матиме можливість переховуватися від суду, продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, в яких обвинувачується.
В подальшому, судом неодноразово продовжувався строк запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_4 . Сукупний строк перебування ОСОБА_4 під вартою, з урахуванням попереднього ув'язнення на досудовому розслідуванні, становить 1 рік 10 місяців, - з моменту затримання 11 травня 2022 року по 11 березня 2024 року.
В даному кримінальному провадженні судом досліджено частину письмових доказів та відеозаписів по справі.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тривале безперервне тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання у право особи на свободу.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Летельє проти Франції" від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване.
Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати вимоги ст. 5 Конвенції, правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку». Та відповідно п. 3 ст. 5 Конвенції визначити право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хайредінов проти України» зазначено, що існує презумпція на користь звільнення. В розумінні статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судам не надається вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк та тимчасовим його звільненням під час провадження.
Суд також вважає, що поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою, а тримання обвинуваченого під вартою протягом розгляду кримінального провадження в суді не повинно свідчити про фактичне відбуття можливого покарання призначеного у майбутньому.
При вирішенні питання щодо можливості зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Разом з тим, обвинувачена ОСОБА_4 тривалий час утримується під вартою, а саме в період з 11.05.2022 року по 11.03.2024 року, має постійне місце проживання на території Одеського району та місце реєстрації на території Одеській області.
Все вищевказане, на переконання суду, свідчить про можливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, суд вважає, що існує необхідність в застосуванні до обвинуваченої ОСОБА_4 запобіжного заходу, який би був достатнім для забезпечення прибуття її за викликом до суду для участі у судовому розгляді, та для запобігання спробам останньої продовження вчинення кримінального правопорушення, і таким заходом забезпечення на сьогоднішній день цілком обґрунтовано може бути домашній арешт.
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.
На думку суду, під час судового розгляду стороною захисту доведена можливість запобігання встановленим ризикам, передбачених п.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, шляхом зміни відносно обвинуваченої ОСОБА_4 запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, що забезпечить виконання останньою належної процесуальної поведінки.
При цьому, у відповідності з положеннями ч.5 ст.194 КПК України суд під час дії запобіжного заходу вважає необхідним покласти на обвинувачену ОСОБА_4 виконання обов'язків, передбачених пунктами 1-4, 8, 9 цієї статті.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 194, 199, 331, 369, 392 КПК України, суд-
Клопотання сторони захисту - обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, - задовольнити.
Змінити обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід з тримання під вартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» на домашній арешт строком на 60 (шістдесят) днів, тобто по 10 травня 2024 року включно, за адресою: АДРЕСА_2 .
Заборонити ОСОБА_4 залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , цілодобово.
У відповідності з положеннями ч.5 ст.194 КПК України покласти на ОСОБА_4 виконання наступних обов'язків:
1) прибувати за кожною вимогою до суду;
2) не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає - Одеська область, Одеський район, смт. Авангард;
3) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;
4) утримуватися від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні;
5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
6) носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити обвинуваченій ОСОБА_4 положення ч.5 ст.181 КПК України, згідно якої, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Контроль за виконанням цієї ухвали покласти на ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області, якому направити копію цієї ухвали, а також на процесуального прокурора.
Ухвала підлягає негайному виконанню та закінчує свою дію 10.05.2024 року.
Обвинувачена ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти та зобов'язується невідкладно прибути до місця свого проживання.
Копію ухвали вручити учасникам провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 15.03.2024 року.
Головуючий: ОСОБА_1