Дата документу 06.02.2024 Справа № 335/5886/21
Єдиний унікальний №335/5886/21 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/487/24 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
06 лютого 2024 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 12 грудня 2023 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Тунісу, громадянина Туніської Республіки, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , не працює, не одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.383 КК України,
за участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції з приміщенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя,
перекладача ОСОБА_8 - в режимі відеоконференції з приміщенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя.
Обвинувачений ОСОБА_6 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 12 грудня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 10 лютого 2024 року включно, з можливістю внесення застави, на умовах, визначених ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року (справа №335/5886/21, 11-кп/807/1236/23).
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього більш м'який запобіжний захід, який не пов'язаний із тримання під вартою - у виді нічного домашнього арешту або особистого зобов'язання.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що в клопотанні прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відсутня дата його складання.
Також зауважує, що докази його причетності до інкримінованих йому кримінальних правопорушень є повністю сфальсифіковані.
Посилається на відсутність в матеріалах справи доказів вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Вважає, що подія кримінального правопорушення за його участі не доведена.
Вказує, що посилання сторони обвинувачення на наявність ризиків є припущенням.
Згідно з ухвалою суду,в провадженні суду на стадії судового слідства перебуває дане кримінальне провадження.
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 строком на 60 днів, оскільки підстави для зміни міри запобіжного заходу відсутні, встановлені ризики слідчим суддею на даний час не відпали, як наслідок, обставини визначені п.п.1-3 ч.1 ст.194, ст.199 КПК України, на його переконання, є дійсними.
Обвинувачений в судовому засіданні заявив клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого заперечувала проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підтримала клопотання обвинуваченого.
Прокурор у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про день, час та місце розгляду провадження повідомлявся належним чином, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участі не заявляв.
Оскільки, виходячи з положень кримінального процессуального законодавства, участь прокурора при розгляді апеляційної скарги на ухвалу про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого не є обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути вищевказану апеляційну скаргу без участіпрокурора.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника-адвоката ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково, з таких підстав.
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
З наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.383 КК України, які є особливо тяжким та нетяжким злочинами.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на даний час.
Такими ризиками є: ризик переховування від суду; незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, з огляду на фактичні обставини та характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, відомості про особу обвинуваченого, який не працює, законного джерела доходів не має, постійного місця проживання на території України також не має, є громадянином іншої держави (Туніська Республіка), на території України перебуває на підставі посвідки про постійне проживання, обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких - особливо тяжкий злочин, за вчинення якого передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки ризики, які існували на момент застосування до останнього вказаного запобіжного заходу не зменшились, з огляду на особу обвинуваченого, характер та ступінь тяжкості інкримінованого останньому правопорушення та суворість можливого покарання.
Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред'явлених заявникові, та ризик його втечі.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м'які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді, на думку колегії суддів, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Зокрема, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 щодо відсутності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, перевірялися судом та спростовані в оскаржуваній ухвалі, яка є належним чином вмотивованою, а доводи апелянта про протилежне суперечать змісту самої ухвали.
В ухвалі зазначені обставини, з урахуванням яких суд дійшов висновку про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
На думку колегії суддів, ризики, які встановлені судом першої інстанції є обґрунтованими та підтвердженими наявними в справі доказами.
Свої висновки про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд належним чином вмотивував
Твердження обвинуваченого ОСОБА_6 щодо фальсифікації доказів його причетності до інкримінованих йому кримінальних правопорушень мають бути предметом дослідження в ході розгляду даного кримінального провадження судом першої інстанції по суті.
Перевірка вказаного питання на цій стадії процесу до компетенції апеляційного суду не відноситься.
На зазначеній стадії, згідно з кримінальним процесуальним законодавством, суд апеляційної інстанції переглядає на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого на стадії судового провадження.
Відповідно, і твердження апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 щодо відсутності доказів вчинення ним кримінальних правопорушень, є передчасними, оскільки наразі ОСОБА_6 є обвинуваченим та суд першої інстанції має перевіряти обґрунтованість висунутого обвинувачення у встановленому законом порядку.
Те, що в клопотанні прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відсутня дата його складання (на що звертає увагу апелянт), не спростовує висновків суду та на законність прийнятого судом рішення не впливає.
Колегією суддів встановлено, що клопотання прокурора закону в цілому відповідає, має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Дані про те, що обвинувачений за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Разом з цим, після повідомлення обвинуваченим у судовому засіданні апеляційного суду 06 лютого 2024 року про те, що в нього на руках присутні пошкодження у виді порізів, та, як було встановлено в ході апеляційного розгляду обвинуваченому ОСОБА_6 у суді першої інстанції викликалась швидка медична допомога, колегія суддів, в порядку ст.206 КПК України, з метою недопущення конституційних прав обвинуваченого, постановила ухвалу, якою доручила начальнику Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально виконавчої служби України» в Запорізькій області організувати здійснення обстеження обвинуваченого ОСОБА_6 та за потреби забезпечити належне лікування останнього.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Разом з тим, щодо визначення судом першої інстанції строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як зазначено вище, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Проте, оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції помилково продовжив дію запобіжного заходу у виді тримання щодо обвинуваченого на строк, що перевищує 60 днів, визначивши строк дії ухвали до 10 лютого 2024 року включно.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити вказану ухвалу на підставі ст.ст.407-408 КПК України і визначити, що строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , продовжений до 09 лютого 2024 року включно.
В подальшому питання щодо запобіжного заходу щодо обвинуваченого має вирішуватися в порядку, передбаченому ст.331 КПК України.
Окрім того, оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції залишив визначений ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року обвинуваченому ОСОБА_6 розмір застави - 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 776 700 (сімсот сімдесят шість тисяч сімсот) гривень 00 копійок, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Проте, враховуючи тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, стадію кримінального провадження, беручі до уваги майновий стан обвинуваченого та інші дані про його особу, колегія суддів приходить до висновку про можливість зменшення визначеного розміру застави до 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.
Отже, оскаржувана ухвала суду на підставі ст.ст.407-408 КПК України підлягає зміні.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 12 грудня 2023 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 10 лютого 2024 року включно, з можливістю внесення застави, на умовах, визначених ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду від 02 жовтня 2023 року (справа №335/5886/21, 11-кп/807/1236/23), змінити в частині строку дії зазначеної ухвали, встановивши цей строк до 09 лютого 2024 року включно, та зменшити розмір застави, визначений ОСОБА_6 вищевказаною ухвалою апеляційного суду, як альтернативного запобіжного заходу, до 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.
У решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4