13 березня 2024 р. Справа № 520/6038/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національної поліції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2022, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.10.22 по справі № 520/6038/22
за позовом ОСОБА_1
до Національної поліції України
про визнання бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач, Нацполіція), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому при звільненні грошової компенсації за невикористані у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 році оплачувані відпустки;
- зобов'язати відповідача внести відомості до наказу від 19.04.2021 № 477 о/с щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 році оплачувані відпустки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористанні у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 році оплачувані відпустки.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2022 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 році оплачувані відпустки.
Зобов'язано Нацполіцію внести відомості до наказу від 19.04.2021 № 477 о/с щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 році оплачувані відпустки.
Зобов'язати Нацполіцію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористанні у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 році оплачувані відпустки.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, просив скасувати рішення суду, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що положення Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі - Закон №580-VІІІ), Порядку та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічним умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260) та Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 23.11.2016 №1235 (далі - Порядок №1235) утворюють певну «правову процедуру», дотримання якої є обов'язком суб'єкта владних повноважень, зобов'язаного діяти у спосіб, встановлений законом.
При цьому зазначив, що виплата компенсацій за невикористані відпустки за минулі роки є нецільовим використанням бюджетних коштів.
Вважає порушенням з боку суду першої інстанції безпідставне субсидіарне застосування у спірних правовідносинах загального законодавства при повному врегулюванні спірного питання нормами матеріального права спеціального законодавства, яке за загальним правилом має пріоритет над загальним.
Судом першої інстанції залишено поза увагою обставини, які мають суттєве значення для вірного вирішення спору, зокрема щодо того, що на час виникнення спірних правовідносин існувала протилежна практика Верховного Суду, яка в силу імперативних положень ч.5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" була обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують в своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Апелянт, в обґрунтування своїх вимог, посилався на практику Верховного суду України наведену у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, Верховного Суду у справі №820/5122/17 (постанова від 07.08.2019), у справі №808/2122/18 (постанова від 31.03.2020).
Позивач правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
З 12.05.2004 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ.
11.11.2015 наказом Нацполіції №170 о/с позивача було прийнято на службу в управління захисту економіки в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України на посаду старшого оперуповноваженого.
24.02.2016 наказом Нацполіції №123 о/с позивача призначено на посаду начальника відділу оперативного моніторингу управління внутрішньої безпеки в Полтавській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.
06.12.2016 наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУ НП в Харківській обл.) № 513 о/с позивача було призначено на посаду заступника начальника оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку ГУ НП в Харківській обл.
24.02.2017 наказом ГУ НП в Харківській обл. № 116 о/с позивача було призначено на посаду заступника начальника відділу боротьби зі злочинними проявами пов'язаними з діяльністю радикальних угрупувань, і розкриття злочинів, учинених іноземцями та відносно них, управління карного розшуку ГУНП в Харківській обл.
24.07.2018 наказом ГУ НП в Харківській обл. №98 о/с позивача було призначено на посаду старшого оперуповноваженого сектору з обслуговування об'єктів відділу спеціальної поліції ГУНП в Харківській обл.
18.03.2019 наказом ГУ НП в Харківській обл. № 76 о/с позивача було призначено на посаду старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Новобаварського відділу поліції ГУНП в Харківській обл.
03.05.2019 наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України № 125 о/с позивача було призначено на посаду старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 3 (м. Куп'янськ) управління захисту економіки в Харківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України.
22.08.2019 наказом ГУ НП в Сумській обл. від № 310 о/с позивача призначено на посаду заступника начальника відділу кримінальної поліції Сумського відділу поліції ГУНП в Сумській обл.
29.08.2019 наказом ГУ НП в Сумській обл. № 323 о/с позивача призначено на посаду заступника начальника Шосткинського відділу поліції - начальником сектору кримінальної поліції ГУНП в Сумській обл.
21.10.2019 наказом Нацполіції № 1218 о/с позивач був призначений на посаду заступника начальника 2-го управління (розкриття злочинів проти особи) - начальником 1-го відділу (організації розкриття злочинів проти особи) Департаменту карного розшуку Національної поліції України.
19.04.2021 наказом Нацполіції № 477 о/с позивача було звільнено з посади заступника начальника 2-го управління (розкриття злочинів проти особи) - начальника 1-го відділу (організації розкриття злочинів проти особи) Департаменту карного розшуку Національної поліції України за п. 2 (через хворобу) ч.1 ст. 77 Закону №580-VІІІ з 23.04.2021 з виплатою компенсації за 8 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році та 13 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік.
14.09.2021 представником позивача, з метою з'ясування нарахувань та виплат, які отримував під час проходження служби заступник начальника 2-го управління (розкриття злочинів проти особи) - начальник 1-го відділу (організації розкриття злочинів проти особи) ДКР Національної поліції України підполковник поліції ОСОБА_1 , направлено адвокатський запит №269/21 до Нацполіції.
06.10.2021 відповідач листом №94аз/12/1/2/03-2021 повідомив, що розрахункових листів та наказів про надання позивачеві відпусток за час проходження служби в підрозділах Нацполіції, вбачається відсутність нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані у 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роках оплачувані відпустки.
Також, позивачем вказано, що вислуга років станом на час призначення 07.11.2015 до лав Нацполіції з урахуванням служби в Збройних силах України складала 11 років 05 місяців 25 днів.
03.11.2021 представником позивача на адресу відповідача було направлено клопотання № 311/21, в якому останній просив здійснити нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані 146 діб відпустки у 2021 році.
09.12.2021 листом Нацполіції №П-1147/12/1/2/03-202 представника позивача, із посиланням на приписи п.8 розділу ІІІ Порядку №260, повідомлено про те, що відповідно до наказу Нацполіції 19.04.2021 №477 о/с ОСОБА_1 виплачена компенсація відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році, в кількості 8 діб, та додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік, в кількості 13 діб. Зазначено, що правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 146 діб відпустки за минулі роки немає.
Вважаючи таку бездіяльність Нацполіції протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив того, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.
Закон №504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (ст. 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (ст. 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст. 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (ст. 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (ст. 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст. 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій ст. 83 КЗпП України.
Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч.1,3 ст. 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (с. 60 Закону №580-VIII).
Згідно з ч.1,2 ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1, 2, 3, 4 ст. 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до ч. 8, 9, 10, 11 ст. 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами 1,2 ст. 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розд. І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз.7,8 п. 8 розд. ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
В постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, яка відступила від попередніх висновків Верховного Суду щодо стягнення компенсації за невикористані дні відпусток працівниками МВС, Верховний Суд зазначив, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст. 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення ч.8,11 ст. 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч.2,3 ст.124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, Верховний Суд у справі № 160/10875/19 визначив, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до ч.1 ст. 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач при звільненні з органів Нацполіції не використав наступні відпустки: 2015 рік - 3 доби щорічної чергової основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час, 8 діб додаткової оплачуваної відпустки; 2016 рік - 30 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки, 9 діб додаткової оплачуваної відпустки; 2017 рік - 30 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки, 10 діб додаткової оплачуваної відпустки; 2018 рік - 30 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки, 11 діб додаткової оплачуваної відпустки; 2019 рік - 2 доби додаткової оплачуваної відпустки; 2020 рік - 07 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки, 6 діб додаткової оплачуваної відпустки; всього невикористаної відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки - 146 діб.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності права у позивача на отримання компенсації за невикористану відпустку за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Посилання апелянта на відсутність правових підстав для виплати поліцейському компенсації за невикористані ним відпустки за минулі, крім року звільнення, роки, колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи вище згадане.
Посилання апелянта на практику Верховного суду України наведену у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, Верховного Суду у справі №820/5122/17 (постанова від 07.08.2019), у справі №808/2122/18 (постанова від 31.03.2020) колегія суддів до уваги не приймає, оскільки Верховний Суд відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у зазначених справах .
На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Національної поліції України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2022 року по справі № 520/6038/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк