14 березня 2024 року справа №360/1446/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі № 360/1446/23 (головуючий І інстанції Качанок О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” за березень 2022 року не в повному обсязі;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” за березень 2022 року у розмірі 30 000 гривень з урахуванням раніше виплачених сум, шляхом видання відповідного наказу;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану” за березень 2022 року у розмірі 30 000 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обгрунтування позову зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 як військовослужбовець, призваний на військову службу за мобілізацією.
В подальшому виключений зі списків особового складу військової частини з 10.04.2023 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2023 № 103 в зв'язку з вибуттям до нового місця служби - Військової частини НОМЕР_3 .
Позивач звільнений у запас та виключений зі списків Військової частини НОМЕР_3 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 18.11.2023 № 333.
Проте, відповідачами не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню. На картковий рахунок нарахована додаткова винагорода за березень 2022 року в сумі 953,22 грн, замість передбачених 30 000 грн.
Оскільки чинною, на час виникнення спірних правовідносин, редакцією постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 не було передбачено пропорційність виплати додаткової винагороди часу проходження служби, а тому додаткова винагорода за березень 2022 року повинна бути виплачена в повному обсязі.
Такі дії відповідачів є протиправними.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Винагорода, передбачена п. 1 постанови № 168, виплачується пропорційно часу проходження служби з розрахунку на місяць з дня набрання чинності постановою КМУ № 793 від 07.07.2022.
Отже, у правовідносинах щодо виплати додаткової винагороди до 30 000 грн за березень 2022 року має застосовуватись постанова № 168 в редакції від 28.02.2022, а виплата цієї винагороди здійснюватися без застосування пропорційності.
Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми абз. 2 п. 7 Порядку № 260.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду”.
Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов'язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему “Електронний суд” матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.
Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі “Електронний суд”.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.03.2022 № 61 ОСОБА_1 , на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69 “Про загальну мобілізацію” призначеного на посаду радіотелеграфіста приймального радіовузла взводу управління та зв'язку 10 командного пункту протиповітряної оборони, зараховано до списків особового складу, та на всі види забезпечення, а також наказано вважати таким, що з 31 березня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою. У зв'язку з приведенням військової частини у боєздатний стан та відповідно до Директиви командира Військової частини НОМЕР_5 № м42т від 16.02.2022, позивача зараховано на котлове забезпечення при Військовій частині НОМЕР_2 з 01 квітня 2022 року.
Лист Військової частини НОМЕР_6 від 27.06.2017 № 116/14/3/ НОМЕР_7 свідчить, що з 01.06.2017 Військову частину НОМЕР_1 зараховано на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2023 № 103 солдата ОСОБА_1 , радіотелеграфіста приймального радіовузла взводу управління та зв'язку, призначеного наказом командувача оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (по особовому складу) від 31 березня 2023 року № 107-РС на посаду стрільця - помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 28 окремої механізованої бригади, вважати таким, що 10 квітня 2023 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, в смт. Чорноморське, Одеської області, Військової частини НОМЕР_3 . З 10 квітня 2023 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Знято з котлового забезпечення у пункті постійної дислокації при Військовій частині НОМЕР_2 з 11 квітня 2023 року.
Наказом визначено виплатити: щомісячну премію за особливий внесок у загальні результати служби в розмірі 544% від посадового окладу з 01 по 10 квітня 2023 року, надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% від посадового окладу, окладу за військове звання та надбавку за вислугу років з 01 по 10 квітня 2023 року, зазначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік не отримав.
Довідка Військової частини НОМЕР_2 про грошове забезпечення позивача від 03.01.2024 № 78 свідчить, що позивачу за березень 2022 року виплачено додаткову винагороду, передбачену в розмірі до 30 000 гривень, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, пропорційно дням проходження ним в березні 2022 року служби - у сумі 967,74 грн за 1 день служби (30 000 грн / 31 календарний день * 1 день проходження позивачем служби = 967,74 грн).
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що Постанова № 168 як в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин (березень 2022 року), так і в редакції змін до Постанови № 168, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793, було передбачено виплату додаткової винагороди з урахуванням правил пропорційності дням проходження служби військовослужбовцем.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011 визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
В подальшому, затвердженими відповідними законами України дія воєнного стану продовжувалася та діє на теперішній час.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII “Про правовий режим воєнного стану” (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
В пункті 5 Постанови № 168 визначено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168”, яка набрала чинності з 19.07.2022, внесені, зокрема, такі зміни до Постанови № 168: в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно” замінено словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць”.
В пункті 2 вказаної постанови зазначено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Тобто, в обох постановах Кабінету Міністрів України - № 168 та № 793 визначено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Однак, суд вважає, що застосування змін до постанови КМУ № 168 постановою КМУ № 793 з 24 лютого 2022 року суперечить принципу дії норм права в часі, який знаходить висвітлення в Конституції України, а саме у частині 1 статті 58, та за змістом якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи (вказана позиція щодо дії нормативно-правових актів в часі відображена у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 (провадження Пз/990/4/22).
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 26.10.2023 у справі № 260/1213/19.
Виходячи із характеру спірних правовідносин та враховуючи наведене, слід дійти висновку про неможливість надання постанові КМУ № 793 зворотної дії в часі, тобто застосування з 24 лютого 2022 року, а тому такий підзаконний нормативно-правовий акт врегульовував відповідні правовідносини з моменту його чинності, тобто з 19.07.2022.
Таким чином, є слушними доводи апелянта, що Постанова КМУ № 793 не може регулювати спірні правовідносини з 24.02.2022 по 18.07.2022.
Між тим, вирішуючи питання врегулювання спірних правовідносин у наведений період (березень 2022 року), поряд з іншим, слід провести ретроспективний аналіз спеціального законодавства на той час і прийнятих на його вимог підзаконних нормативно-правових актів, що регулювали питання виплати основних та додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців.
Як вже зазначалося вище, частиною другою статті 9 Закону № 2011 визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011 порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Отже, зміст зазначеної норми свідчить що військовослужбовці Збройних Сил України за рахунок коштів державного бюджету отримують грошове забезпечення, яке складається із основних виплат, додаткових та одноразових виплат.
На підставі абзаців другого та третього пункту 7 Порядку № 260 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, всі види виплат військовослужбовцям за неповний місяць виплачуються пропорційно календарним дням, прослуженим військовослужбовцем у відповідному місяці.
В постанові від 21.09.2023 у справі № 260/3564/22 Великою палатою Верховного Суду в подібних правовідносинах викладено правовий висновок, що зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Зазначене підтверджується не тільки абзацами другим та третім пункту 7 Порядку № 260, а й пунктом 15 Порядку № 260, відповідно до якого грошове забезпечення не виплачується:
за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;
якщо виплачуються академічні стипендії;
за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;
за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;
за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату);
за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом;
за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
З огляду на викладене, суд зазначає, що зміни, внесені постановою КМУ №793 до постанови КМУ № 168 не змінили обсягу прав позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на місяць, яка, на підставі нормативно-правових актів, виплачується за неповний місяць пропорційно календарним дням, прослуженим військовослужбовцем у відповідному місяці.
Як свідчать матеріали справи позивачу за березень 2022 року виплачена додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 в розмірі до 30 000 гривень, пропорційно дням проходження ним в березні 2022 року служби, а саме за один день служби в розмірі 967,74 грн.
З огляду на вищевикладене, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі № 360/1446/23 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі № 360/1446/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 14 березня 2024 року.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 14 березня 2024 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв